Розрахунки фізичних осіб між собою за договорами купівлі-продажу, які підлягають нотаріальному посвідченню

Матеріал з WikiLegalAid

Ця консультація не перевірена досвідченим користувачем.
Перейти до: навігація, пошук

Нормативно-правова база

  1. Цивільний кодекс України.
  2. Закон України «Про нотаріат».
  3. Закон України «Про Національний банк України».
  4. Постанова Правління Національного банку України «Про затвердження Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні».

Порядок проведення розрахунків

Частиною 1 статті 1087 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) встановлено, що розрахунки за участю фізичних осіб, не пов’язані із здійсненням ними підприємницької діяльності, можуть провадитися у готівковій або в безготівковій формі за допомогою розрахункових документів у електронному або паперовому вигляді.
При здійсненні безготівкових розрахунків допускаються розрахунки із застосуванням платіжних доручень, акредитивів, розрахункових чеків (чеків), розрахунки за інкасо, а також інші розрахунки, передбачені законом, банківськими правилами та звичаями ділового обороту.
Сторони у договорі мають право обрати будь-який вид безготівкових розрахунків на свій розсуд.
Безготівкові розрахунки провадяться через банки, інші фінансові установи, в яких відкрито відповідні рахунки, якщо інше не випливає із закону та не обумовлено видом безготівкових розрахунків.
Частиною 3 цієї ж статті передбачено, що граничні суми розрахунків готівкою для фізичних осіб встановлюються Національним банком України.
29 грудня 2019 року прийнята постанова Правління Національного банку України № 148 "Про затвердження Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні" (далі – Постанова № 148).

Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні

Постановою № 148 затверджено Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні (далі – Положення).
Пунктом 1 Положення передбачено, що воно розроблено відповідно до Закону України «Про Національний банк України» і визначає порядок ведення касових операцій у національній валюті України юридичними особами (крім банків) та їх відокремленими підрозділами незалежно від організаційно-правової форми та форми власності, органами державної влади та органами місцевого самоврядування під час здійснення ними діяльності з виробництва, реалізації, придбання товарів чи іншої господарської діяльності, фізичними особами, які здійснюють підприємницьку діяльність, фізичними особами.
Пунктом 7 Положення встановлено, що фізичні особи мають право здійснювати розрахунки готівкою між собою за договорами купівлі-продажу, які підлягають нотаріальному посвідченню, у розмірі до 50000 (п’ятдесяти тисяч) гривень включно.
Платежі на суму, яка перевищує 50000 гривень, здійснюються шляхом:

  • переказу коштів з поточного рахунку на поточний рахунок;
  • унесення та/або переказу коштів на поточні рахунки (у тому числі на депозит нотаріуса на окремий поточний рахунок у національній валюті).

Згідно зі статтею 85 Закону України «Про нотаріат», нотаріус у передбачених законодавством України випадках приймає від боржника в депозит грошові суми і цінні папери для передачі їх кредитору.
Можливість прийняття грошових коштів у депозит нотаріуса щодо виконання зобов’язання за цивільно-правовими договорами передбачена ЦК України.
Так, згідно зі статтею 537 ЦК України боржник має право виконати свій обов’язок шляхом внесення належних з нього кредиторові грошей або цінних паперів у депозит нотаріуса, нотаріальної контори в разі:

  • відсутності кредитора або уповноваженої ним особи у місці виконання зобов’язання;
  • ухилення кредитора або уповноваженої ним особи від прийняття виконання або в разі іншого прострочення з їхнього боку;
  • відсутності представника недієздатного кредитора.

Вказаний перелік є вичерпним.

Нотаріальне посвідчення договорів купівлі-продажу

Дія Положення поширюється на всі договори купівлі-продажу, які підлягають нотаріальному посвідченню.

Згідно статті 657 ЦК України укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна.

Нотаріальне посвідчення договорів купівлі-продажу нерухомого майна провадиться за місцезнаходженням цього майна або за місцезнаходженням (місцем реєстрації) однієї із сторін договору.

При посвідченні договору купівлі-продажу нерухомого майна нотаріус обов’язково:

  • встановлює особи сторін по договору, перевіряє їх дієздатність та правоздатність, з’ясовує дійсність намірів сторін договору;
  • перевіряє законність наданих для посвідчення договору купівлі-продажу документів;
  • перевіряє відсутність податкових застав, арештів, заборон та будь-яких інших обтяжень щодо сторін та відчужуваного нерухомого майна.

Нотаріусом, який посвідчив договір купівлі-продажу, реєструється перехід права власності від продавця на покупця в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Договір може підлягати нотаріальному посвідченню як в силу імперативної законодавчої норми, так і за домовленістю сторін. Не має значення також предмет договору купівлі-продажу, а отже, дія Постанови № 148 поширюється як на договори купівлі-продажу нерухомого майна, так і на договори купівлі-продажу іншого майна (майнових прав), відмінних від нерухомості.

Договір купівлі-продажу є підставою для проведення розрахунків між сторонами. Згідно з частиною третьою статті 640 ЦК України, договір, що підлягає нотаріальному посвідченню, є укладеним з дня такого посвідчення.

Як наголошує Нотаріальна палата України: після нотаріального посвідчення договору функція нотаріуса щодо вчинення нотаріальної дії є виконаною. Діючим законодавством на нотаріусів не покладено обов’язку щодо здійснення ними перевірки дотримання сторонами договорів купівлі-продажу, які підлягають нотаріальному посвідченню, обмежень розрахунків готівкою в межах граничної суми.

Враховуючи те, що відповідно до статті 5 ЗУ «Про нотаріат» нотаріус зобов’язаний сприяти громадянам, підприємствам, установам і організаціям у здійсненні їх прав та захисті законних інтересів, роз’яснювати права і обов’язки, попереджати про наслідки вчинюваних нотаріальних дій для того, щоб юридична необізнаність не могла бути використана їм на шкоду, вбачається доцільним нотаріусам при нотаріальному посвідченні договорів купівлі-продажу доводити до відома сторін правочину зміст зазначених вище норм Положення.