Процесуальні обмеження закриття провадження у випадку відмови від позову до податкового органу

Матеріал з WikiLegalAid

Ця консультація не перевірена досвідченим користувачем.
Перейти до: навігація, пошук

Нормативна база

Відмова від позову

Позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві (ч. 1 ст. 189 КАСУ).

До ухвалення судового рішення у зв’язку з відмовою позивача від позову або визнанням позову відповідачем суд роз’яснює сторонам наслідки відповідних процесуальних дій, перевіряє, чи не обмежений представник відповідної сторони у повноваженнях на їх вчинення (ч. 2 ст. 189 КАСУ).

Про прийняття відмови від позову суд постановляє ухвалу, якою закриває провадження у справі. У разі часткової відмови позивача від позову суд постановляє ухвалу, якою закриває провадження у справі щодо частини позовних вимог (ч. 3 ст. 189 КАСУ).

Процесуальні обмеження закриття провадження

Суд не приймає відмови від позову, визнання позову і продовжує розгляд адміністративної справи, якщо ці дії позивача або відповідача суперечать закону чи порушують чиї-небудь права, свободи або інтереси (ч. 5 ст. 189 КАСУ).

Отже, вказана норма зобов’язує суд, при розгляді заяви про відмову від позову, перевірити можливість впливу закриття провадження на правове становище інших осіб, які хоч і не є учасниками такої справи, але можуть зазнати порушення прав, свобод та законних інтересів у результаті закриття провадження в адміністративній справі на підставі прийнятої судом заяви про відмову від позову. В іншому випадку суд не приймає відмови від позову, визнання позову і продовжує розгляд адмінсправи.

При вирішенні питання про закриття провадження у справі суд мав з’ясувати наявність або відсутність порушеного права або інтересу інших осіб, а також їх обов’язків у цих правовідносинах.

Крім того, даний правовий висновок висвітлено Касаційним адміністративним судом у складі Верховного Суду у постанові від 20.06.19 р. у справі № 826/14042/16.

У цьому рішенні Верховний Суд фактично вказав, що при розгляді заяви директора (на час розгляду справи судом) підприємства про відмову від позову слід враховувати інтереси попереднього керівника такого підприємства, незважаючи на те, що фактичним предметом спору у справі є рішення податкового органу, якими збільшено суми податкових зобов’язань з податку на додану вартість та податку на прибуток підприємств, що донараховані саме підприємству як платнику таких податкових надходжень, а не його керівнику як фізичній особі.

За обставинами справи влітку 2015 року контролюючим органом на виконання постанови слідчого органів прокуратури у межах відповідного кримінального провадження за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 212 та ч. 1 ст. 366 Кримінального кодексу України , призначено та проведено позапланову документальну перевірку ТОВ. За результатами складено акт перевірки з посиланням на п.п. 78.1.11 п. 78.1 ст. 78 Податкового кодексу України як підставу її проведення. У період, охоплений документальною перевіркою, керівником підприємства був громадянин К. (якому згодом висунуто обвинувачення у вчиненні кримінальних правопорушень, зокрема на  підставі висновку цього акта перевірки), а на момент призначення та проведення перевірки керівником підприємства був гр. Т. Надалі в  інтересах гр. Т., як поточного керівника ТОВ, до суду першої інстанції подано адміністративний позов про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, прийнятих на підставі акта документальної перевірки, яка проведена у межах кримінального провадження. У цей час після завершення досудового розслідування гр. К. прокурор висунув публічне обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. та ч. 1 ст. 366 КК України. Одночасно було заявлено в порядку ст. 128 Кримінального процесуального кодексу України цивільний позов до обвинуваченого гр. К. про стягнення з нього завданої державі матеріальної шкоди. Розмір такої шкоди визначався сумою несплачених податків згідно з визначеними податковими повідомленнями-рішеннями податкових зобов’язань, які прийняті на підставі акта перевірки.

Тобто утворилася ситуація, коли після вручення гр. К. обвинувального акта та направлення його до суду для розгляду по суті разом із заявленим прокурором цивільним позовом про стягнення з обвинуваченого гр. К. завданих державі збитків у вигляді несплачених податків, які визначені актом документальної перевірки та податковими повідомленнями-рішеннями, прийнятими на його підставі в кримінальному провадженні, а в іншому, адміністративному процесі держава одночасно претендує на стягнення вже з суб’єкта господарювання, керівником якого є гр. Т., встановлених підприємству податкових зобов’язань одним і тим самим актом документальної перевірки, за  яким прокурор також заявив цивільний позов. Таким чином, держава претендує на подвійне надходження до державного бюджету грошових коштів, установлених одним і тим самим актом перевірки, з різницею лише у виді судового провадження (кримінальне та адміністративне). Одночасно із судовим розглядом висунутого гр. К. обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 212 та ч. 1 ст. 366 КК України, під час розгляду адміністративного позову суб’єкта господарювання до податкового органу влітку 2018 року гр. Т. як керівником підприємства, щодо якого складено акт документальної перевірки, подано письмову заяву про відмову від позову в порядку ст. 189 КАС України. Судом першої інстанції за результатами розгляду такої заяви відповідною ухвалою прийнято відмову від позову подану гр. Т. як керівником підприємства і закрито провадження у справі відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 238 КАС України. При цьому відповідно до ч. 2 ст. 239 КАС України у разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду зі спору між тими самими сторонами про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.

На ухвалу суду першої інстанції про закриття провадження у справі гр. К. подано апеляційну скаргу. Гр. К. мотивує свою позицію тим, що, розглядаючи заяву про відмову від позову поточного керівника суб’єкта господарювання, суд першої інстанції не врахував його інтереси як керівника підприємства в період, охоплений документальною перевіркою. А саме він та особа, яка власне й підписувала задекларовані показники податкової звітності, що й були предметом перевірки. Проте восени 2018  року суд апеляційної інстанції скаргу гр. К. залишив без задоволення, а провадження за його апеляційною скаргою взагалі закрив на підставі ч. 3 ст. 305 КАС, дійшовши висновку, що суд першої інстанції, ухвалюючи рішення про закриття провадження на будь-які права, свободи та законні інтереси гр. К., жодним чином не впливає, а тому й така особа не  може оскаржити в  апеляційному порядку ухвалу суду першої інстанції. Одним із мотивів, наведених апеляційною інстанцією, було те, що висновки акта перевірки щодо обставин формування та декларування даних податкового обліку підприємства повною мірою можуть бути досліджені у кримінальному провадженні разом з іншими доказами у судовому розгляді висунутого гр. К. обвинувачення за ст. 212 та 366 КК України.

Натомість, як згадувалось вище, 20.06.19 р. Касаційним адміністративним судом у складі Верховного Суду задоволено касаційну скаргу гр. К., скасовано ухвалу суду апеляційної інстанції та направлено справу до цього ж апеляційного суду для продовження її розгляду, тобто для  розгляду апеляційної скарги гр.  К. на ухвалу суду першої інстанції про закриття провадження в результаті прийняття відмови від позову гр. Т. Ось деталі мотивів суду касаційної інстанції. Ухвалюючи 20.06.19 р. у цій справі, Верховний Суд виходив з такого:

  • суд апеляційної інстанції взагалі не з’ясовував наявність чи відсутність порушеного права або інтересу гр. К. у контексті його тверджень, що саме він був директором ТОВ протягом усього періоду, за  який проводилась документальна перевірка підприємства, де він на посаді директора займався господарською діяльністю, фінансові результати якої задекларовано у підписаній гр. К. податковій звітності, яка і була предметом документальної перевірки;
  • оскільки заява гр. Т. (керівник підприємства на  час судового розгляду) про відмову від  позову мотивована тим, що він ніколи не здійснював жодної господарсько-управлінської функції від  імені цього суб’єкта господарювання і взагалі він є формальним засновником і директором ТОВ, висновки суду апеляційної інстанції про відсутність у діях гр. Т. (при поданні заяви про відмову від позову) порушень закону або відсутність порушень прав та інтересів підприємства, враховуючи факт збільшення контролюючим органом податкових зобов’язань у значних розмірах, які після закриття провадження в  адміністративній справі, з огляду на зміст ч. 2 ст. 239 КАС України, позбавлять ТОВ права повторно звернутись із таким самим позовом до суду, — необґрунтовані та логічно-непослідовні;
  • судом апеляційної інстанції залишено поза увагою, що саме гр. К. обвинувачується у кримінальному правопорушенні за ознаками ст. 212 КК за ухилення від сплати податків, які визначені податковими повідомленнями-рішеннями, що є предметом спору в цій адміністративній справі. Апеляційний суд, закриваючи провадження за апеляційною скаргою гр. К., мотивував свою позицію тим, що спірні податкові повідомлення-рішення встановлюють грошові зобов’язання.

Це впливає на права та інтереси лише гр. Т. як особи, яка діє від  імені ТОВ, а  тому наслідки не  сплати у  встановлений законодавством строк визначених податкових зобов’язань будуть застосовані контролюючим органом до гр. Т. При цьому доводи гр. Т. про свою не причетність до діяльності ТОВ як засновника та керівника залишено апеляційним судом поза увагою, що призвело до неповноти встановлення судом апеляційної інстанції всіх обставин справи, які мають значення для правильного вирішення справи.

Таким чином, Верховний Суд, задовольняючи касаційну скаргу гр. К., з-поміж вище наведених обставин також виділив те, що судами попередніх інстанцій не досліджено питання підстав та періоду проведення перевірки. Але ж саме з метою правильного вирішення питання щодо можливості порушення прав та інтересів гр. К. і виникнення у контролюючого органу права на  прийняття податкового повідомлення-рішення за  результатами перевірки, призначеної та  проведеної у межах кримінального провадження, зазначена обставина має важливе значення, що пов’язано насамперед з існування до 01.09.15 р. у ПК прямої заборони (п. 86.9 ст. 86 ПК) на прийняття податковим органом рішень про збільшення податкових зобов’язань за  результатами перевірок, проведених на  підставі п.п. 78.1.11 п. 78.1 ст. 78 Податкового кодексу України.

Верховний Суд у постанові від 20.06.19 р. торкнувся питання набуття актом перевірки процесуально-доказового статусу в  розумінні ст. 84 КПК у разі призначення суб’єктом досудового розслідування такого заходу податкового контролю у межах кримінального провадження, а також інше дискусійне питання — це встановлення кола суб’єктів кримінально-процесуального та адміністративного процесів, на права, свободи та законні інтереси яких впливають податкові повідомлення-рішення, що прийняті на підставі такої перевірки.

Тобто суд касаційної інстанції у  згаданій постанові від 20.06.19 р. виділив та розмежував фізичну особу (керівника підприємства у період, охоплений перевіркою), якій пред’явлено обвинувачення у вчиненні злочину, в тому числі на підставі податкового повідомлення-рішення, та юридичну особу (підприємство), котрій податковим органом і визначено до сплати податкові зобов’язання як окремих самостійних правових суб’єктів, інтереси яких слід враховувати при розгляді судом заяви про відмову від позову до податкового органу.

Таким чином, Касаційним адміністративним судом зазначено, що «у разі прийняття податкового повідомлення-рішення на підставі акта перевірки, проведеної за постановою слідчого у кримінальному провадженні за ознаками кримінального правопорушення щодо посадових осіб ТОВ, установлюються обов’язкові приписи не лише щодо юридичної особи, якій адресовано таке рішення, а й цих посадових осіб, щодо яких передбачена адміністративна, кримінальна, цивільна (відшкодування матеріальної шкоди) та дисциплінарна відповідальність.

Натомість незалежно від рішення суду в кримінальній справі про наявність або відсутність кримінального правопорушення в діях посадових осіб Товариства перевірка правомірності податкового повідомлення-рішення покладається лише на суд адміністративної юрисдикції».