Право спільної часткової власності

Матеріал з WikiLegalAid
Це затверджена версія цієї сторінки; вона не є останньою. Перегляд останньої версії.Редакція була затверджена Oleksandr.starchak.
Перейти до: навігація, пошук

Нормативна база

Загальна характеристика спільної часткової власності

Спільною частковою власністю є власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності.

Право спільної часткової власності є основним видом права спільної власності Ч. 4 ст. 355 ЦК передбачено, що спільна власність на майно є спільною частковою власністю осіб, крім випадків, коли законом або договором передбачене виникнення право спільної сумісної власності, тобто встановлена презумпція, відповідно до якої спільна власність у випадку її виникнення передбачається спільною частковою власністю. Для спільної часткової власності притаманно, що кожному власнику належить певний розмір частки в праві власності на спільну річ.

Суб'єктами права спільної часткової власності можуть бути фізичні особи, юридичні особи, держава, територіальні громади.

Існує декілька правил щодо визначення часток у праві спільної часткової власності.

По-перше, частки співвласників визначаються арифметично (1/2, 1/3, 25/57 і т. ін.). Це дає змогу конкретизувати обсяг прав кожного із них у процесі функціонування або припинення спільної часткової власності, а також у разі зміни суб'єктного складу спільної власності і відповідного зменшення або збільшення частки кожного із співвласників.

По-друге, у ч. 1 ст. 357 ЦК закріплено, що частки у праві спільної часткової власності вважаються рівними, якщо інше не встановлено за домовленістю співвласників або законом. Таким чином, рівність часток у праві спільної часткової власності є загальним правилом. Виняток із нього має бути спеціально встановлено або договором, або законом.

По-третє, частка співвласника, який за згодою всіх інших співвласників і з додержанням встановленого порядку використання спільного майна поліпшив його своїм коштом, при тому, що зроблені ним поліпшення не можна відокремити від майна, може бути відповідним чином збільшена (ч. З ст. 357 ЦК).

Підстави виникнення спільної часткової власності різноманітні. Вона може утворитися внаслідок сумісної купівлі речі, отримання спадкового майна кількома спадкоєм­цями. Спільна власність може виникнути як результат спільної праці (наприклад, на відведеній земель­ній ділянці кількома особами було збудовано будинок). Виникнення спільної часткової власності може відбува­тися й на інших підставах.

З виникненням спільної часткової власності виникає багато питань з приводу володіння, користування і роз­порядження спільним майном. Деякі з цих питань врегульовані правовими нормами, вирішення інших не повинно суперечити загальним правилам. У Цивільнму Кодексі України правовому регулюванню відносин між фізичними особами, які є учасниками спільної часткової власності, безпосередньо присвячені статті 356-367. Названі статті можуть регулювати і відносини між юридичними особами як учасниками спільної часткової власності, але за умо­ви, що вони не суперечать статутній діяльності останніх.

Право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації. Якщо договір між співвласниками про порядок володіння та користування спільним майном відповідно до їхніх часток у праві спільної часткової власності посвідчений нотаріально, він є обов'язковим і для особи, яка придбає згодом частку в праві спільної часткової власності на це майно.

Виділ частки із майна, що є у спільній частковій власності

Співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності. Якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки. Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою. При виділі частки з майна, що є у спільній частковій власності укладається в письмовій формі договір про виділ у натурі частки з нерухомого спільного майна, який підлягає нотаріальному посвідченню.

У разі недосягнення згоди про спосіб і умови виділу у натурі частки із спільного майна учасник спільної часткової власності вправі звернутися з відповідним позовом до суду.

Особливості укладення договору про виділ у натурі частки з нерухомого спільного майна

Нотаріально посвідчений договір виділу є правовстановлюючим  документом на нерухоме майно. Право власності на нерухоме майно, набуте за таким договором, підлягає реєстрації у органах, що здійснюють державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно і виникає з моменту державної реєстрації (Закон України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень"). Водночас сам договір про виділ у натурі частки нерухомого майна державної реєстрації не вимагає.

Вартість

За вчинення нотаріальних дій, щодо посвідчення договору виділу частки із майна, що є у спільній частковій власності, державні нотаріуси справляють державне мито у розмірах, встановлених законодавством.