Правове регулювання роботи сезонних працівників

Матеріал з WikiLegalAid

Ця консультація не перевірена досвідченим користувачем.
Перейти до: навігація, пошук

Нормативна база


Cезонні працівники: визначення

Сезонними слід вважати працівників, які приймаються на сезонні роботи, тобто на роботи, які в силу природних і кліматичних умов виконуються не цілий рік, а протягом певного періоду (сезону), що не перевищує шести місяців, та які включені в перелік сезонних робіт, наведених в Списку сезонних робіт і сезонних галузей.
До Списку сезонних робіт та галузей належать:

  1. Лісова промисловість і лісове господарство: добування живиці, барасу і ялинкової сірки; заготівля пньового осмолу; заготівля лика; лісокультурні роботи — підготовка ґрунту, посів і садіння лісу, догляд за лісовими культурами, робота в лісорозсадниках; лісозахисні та протипожежні роботи — боротьба зі шкідниками і хворобами лісу, прокладання мінералізованих смуг, чергування на пожежних вишках, наземне пожежне патрулювання лісів; заготівля насіння; збирання і переробка харчових продуктів лісу; польові лісовпорядні роботи.
  2. Торфяна промисловість: болотяно-підготовчі роботи; добування, сушіння та збирання торфу; ремонт і обслуговування технологічного обладнання в польових умовах.
  3. Сільське господарство: робота в овочівництві, садівництві, виноградарстві, буряківництві, хмелярстві, на вирощуванні і збиранні картоплі, тютюну, кормів, баштанних культур, лікарських рослин; робота на інкубаторно-птахівничих та міжгосподарських інкубаторних станціях.
  4. Переробні галузі промисловості: робота на підприємствах переробки плодоовочевої продукції; робота на підприємствах цукрової галузі промисловості; первинне виноробство.
  5. Санаторно-курортні заклади і заклади відпочинку: роботи, пов’язані з санаторно-курортним обслуговуванням хворих і відпочиваючих у санаторно-курортних закладах і закладах відпочинку.
  6. Транспортно-дорожній комплекс: авіаційні роботи в сільському та лісовому господарствах.

Список сезонних робіт та галузей є вичерпним, тому з працівником може бути укладений трудовий договір на виконання сезонної роботи, якщо така робота відповідає наступним вимогам:

  • не може виконуватися протягом усього року в результаті природних та кліматичних умов і тому виконується лише протягом певного періоду, що не перевищує 6 місяців;
  • є у Списку сезонних робіт і сезонних галузей.

Якщо не виконується хоча б одна з вищезазначених умов, то така робота не вважається сезонною, і працівник не є сезонним. Наприклад, на підприємстві з переробки плодоовочевої продукції (п.4 Списку сезонних робіт і сезонних галузей ) сезонними вважаються лише ті працівники, робота яких безпосередньо пов’язана з переробкою продукції. У той же час охоронники та прибиральники, які працюють на цьому підприємстві, не належать до сезонних працівників навіть за умови оформлення їх на період сезону, оскільки їх роботи можуть виконуватися протягом всього календарного року, тому з ними підписують строкові трудові договори на певний час або на час виконання певної роботи (ст. 23 Кодексу законів про працю України).
Зверніть увагу! В Списку сезонних робіт і сезонних галузей не зазначаються конкретні професії, посади сезонних працівників і не деталізовано сезонні роботи. В зв’язку з цим перелік таких професій, посад та конкретних видів сезонних робіт, а також тривалість, дату початку та закінчення таких робіт рекомендується підприємствам встановлювати в колективному договорі або іншому локальному документі.
У Переліку не зазначено конкретних професій, посад сезонних працівників, тому їх перелік, а також тривалість, дата початку та закінчення таких робіт на підприємствах встановлюються в колективному договорі чи іншому локальному документі, наприклад у наказі (розпорядженні) по підприємству. Кількість персоналу (сезонних працівників), потрібна для виконання сезонних робіт, визначається штатним розписом.

Умови та порядок укладення трудового договору з сезонним працівником

Трудові договори із сезонними працівниками є строковими трудовими договорами, оскільки такі договори укладаються:

Трудовий договір під час прийняття на сезонні роботи може бути укладено на строк, який не перевищує тривалості сезону (п. 4 Указу Президії Верховної Ради СРСР) і є не більшим шести місяців, для виконання тимчасових робіт – не більше двох місяців, а для заміщення тимчасово відсутнього працівника – не більше чотирьох місяців.
Прийняття працівників на роботу за строковим трудовим договором, відповідно до ч. 2 ст. 23 Кодексу законів про працю України, можливе лише у тих випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням:

  • характеру роботи або умов її виконання;
  • інтересів працівника;
  • в інших випадках, передбачених законодавчими актами.

Якщо не дотримано хоча б одну із зазначених вище умов, укладання строкового трудового договору є незаконним.
При оформленні трудових відносин із сезонним працівником роботодавець повинен попередити про сезонний характер роботи (п.3 Указу Президії Верховної Ради СРСР «Про умови праці робітників і службовців, зайнятих на сезонних роботах», про що має бути зазначено в заяві працівника про прийняття на роботу та в наказі (розпорядженні) про прийняття на роботу. Порушення цієї вимоги означає, що із працівником укладено трудовий договір на невизначений строк.
Заява складається в довільній формі, але повинна містити всі необхідні реквізити. У ній необхідно вказати період, на який працевлаштовується працівник, бажану посаду (професію) і вид роботи (сезонна). Разом із заявою під час працевлаштування на роботу працівник, відповідно до частини другої статті 24 Кодексу законів про працю України, зобов’язаний пред’явити паспорт або інший документ, що посвідчує його особу, трудову книжку, а у випадках, передбачених законодавством, – також документ про освіту (спеціальність, кваліфікацію), стан здоров’я та інші документи.
Згідно з ч. 3 ст. 24 Кодексу законів про працю України працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до ч. 3 ст. 26 Кодексу законів про працю України випробування не встановлюється при прийнятті на роботу у випадках, передбачених законодавством. Сезонним працівникам при прийнятті на роботу випробувальний термін з метою перевірки відповідності працівника наданій йому роботі не встановлюється.
Встановлення випробування при прий­нятті сезонного працівника є порушенням трудового законодавства.
Згідно з п. 1.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві понад 5 днів, у т. ч. й на сезонних працівників. Записи в трудову книжку про прийняття на роботу вносяться роботодавцем на підставі відповідного наказу чи розпорядження. Для осіб, які працюють за сумісництвом, трудові книжки ведуться тільки за основним місцем роботи.

Оплата праці

Всі наймані працівники, які підписали письмовий трудовий договір (контракт) і виконували сезонну роботу один день і більше, включаються в облікову кількість штатних працівників. Таким чином, посади сезонних працівників мають бути в штатному розписі, де за потреби зазначається, що такі посади вводяться на певні періоди.
На тимчасових та сезонних працівників поширюються форми та системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат, що діють на підприємстві. Тобто оплата праці за виконану працівником місячну, а також погодинну норму праці (обсяг робіт) має провадитись не нижче мінімальної заробітної плати (ст. 95 Кодексу законів про працю України). Сезонні працівники мають право на оплату часу відпусток, тимчасової непрацездатності, також їм надаються гарантії та компенсації у зв’язку зі службовими відрядженнями, передбачені ст. 121 Кодексу законів про працю України (збереження місця роботи та середнього заробітку, виплата добових, відшкодування під час відрядження).
Для сезонних працівників може застосовуватися як погодинна, так і відрядна форми оплати праці. Зважаючи на Список сезонних робіт і сезонних галузей, більшість сезонних працівників одержують оплату за фактично виконаний обсяг роботи за відрядними розцінками. Це, зокрема, працівники, які виконують роботи в сільському господарстві, лісовій промисловості, переробній галузі тощо. Натомість сезонні працівники санаторно-курортних закладів і закладів відпочинку, як правило, одержують оплату за відпрацьований час.
Для тимчасових працівників не встановлено жодних закономірностей щодо застосування погодинної чи відрядної форми оплати праці: все залежить від того, на якій посаді чи за якою спеціальністю вони тимчасово працюють. Однак якщо працівника приймають на тимчасову роботу для заміщення тимчасово відсутнього працівника, то оплата його праці здійснюється на умовах, встановлених для такого тимчасово відсутнього працівника.
Оподаткування заробітної плати тимчасових і сезонних працівників здійснюється в загальному порядку, тобто з неї утримується ПДФО (18 %) і ВЗ (1,5 %) та на неї нараховується ЄСВ (22 %). Також тимчасові та сезонні працівники мають право на податкову соціальну пільгу, якщо розмір їх зарплати у 2018 р. не перевищує 2470,00 грн, і вони подадуть відповідну заяву.

Як і постійних працівників, сезонних працівників залучати до роботи у вихідні та святкові дні можна лише у випадках, визначених статтею 71 КЗпП України та частиною четвертою статті 73 КЗпП України. Вид компенсації за роботу в такі дні визначається за згодою між конкретним працівником і керівником підприємства: це може бути інший день відпочинку або оплата в подвійному розмірі (ст. 72, 107 КЗпП України): – відрядникам – за подвійними відрядними розцінками; – працівникам, праця яких оплачується за годинними/денними ставками в розмірі подвійної годинної/денної ставки; – працівникам, які одержують місячний оклад, – у розмірі одинарної годинної/денної ставки зверх окладу, якщо робота у святковий, неробочий або вихідний день провадилася в межах місячної норми робочого часу, і в розмірі подвійної годинної/денної ставки зверх окладу, якщо робота проводилась понад місячну норму. Оплата у вказаному розмірі провадиться за години, фактично відпрацьовані у вихідний, святковий або неробочий дні.

Відпустки сезонним працівникам

Працівники, прийняті на сезонні роботи, мають право на щорічну відпустку. Тривалість щорічної відпустки визначається пропорційно відпрацьованому працівником часу у цього роботодавця. Для цього використовується формула, що допоможе розрахувати кількість календарних днів щорічної відпустки, які припадають на 1 календарний день стажу роботи, що дає право на відпустку, з урахуванням того, що відпустка повної тривалості надається за відпрацьований робочий рік.

Формула: Тк.д. = Дв : (К - С )
Тк.д.< — тривалість відпустки, що припадає на 1 календарний день стажу.
Дв — кількість календарних днів щорічної відпустки.
К — загальна кількість календарних днів у робочому році, за який надається відпустка (365 (366) календарних днів).
С — кількість святкових і неробочих днів згідно зі ст. 73 КЗпП України у робочому році, за який надається відпустка


Після обчислення показника Тк.д., необхідно порахувати стаж роботи, що дає право на відпустку в календарних днях, без урахування святкових і неробочих днів, установлених ст. 73 Кодексу законів про працю України, з дати прийняття на роботу до дня виходу у відпустку. Після цього необхідно помножити стаж роботи працівника на підприємстві (у днях) на тривалість відпустки, що припадає на 1 календарний день стажу (показник Тк.д.). Так знаходиться кількість належних працівнику днів щорічної відпустки. У випадку, якщо за час сезонна роботи працівник не скористався своїм правом на відпустку, то за бажанням такого працівника йому може бути:

  • надано невикористану відпустку з подальшим звільненням (за винятком випадків звільнення за порушення трудової дисципліни). Підставою для надання такої відпустки буде заява працівника про надання відпустки з подальшим звільненням. Дата звільнення — останній день відпустки. При цьому дія трудового договору, укладеного з працівником на певний строк, подовжується до закінчення відпустки (ст. 3 Закону України «Про відпустки»)
  • нараховано та виплачено в день звільнення компенсацію за всі невикористані дні щорічної відпустки.

Суму відпускних або компенсації за невикористані дні щорічної відпустки визначають відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати.
Розрахунок середньої зарплати для визначення суми відпускних та компенсації працівнику, який пропрацював на підприємстві менше року, здійснюється виходячи з виплат за фактичний час роботи з 1-го числа місяця після оформлення на роботу до 1-го числа місяця, в якому виплачуються відпускні або компенсація за невикористану відпустку. Якщо працівник відпрацював на підприємстві менше місяця, то середньоденну зарплату розраховується виходячи із встановленої йому у трудовому договорі тарифної ставки, посадового окладу.
Що стосується інших видів відпусток, установлених Законом України «Про відпустки», то вони надаються сезонним працівникам у загальному порядку. Соціальна додаткова відпустка, що надається працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи. Нею скористатися можуть особи, перелічені у ст. 19 Закону України «Про відпустки», як за основним місцем роботи, так і за сумісництвом. Працівник матиме право на додаткову відпустку на дітей за рік, в якому він був прийнятий на роботу і звільнений з неї або тільки прийнятий (припустимо, за 2015 рік), якщо:

  • до вступу на це підприємство ніде не працював
  • працював в іншого роботодавця, але права на отримання додаткової відпустки на дітей тоді ще не мав, і таке право виникло в період роботи на цьому підприємстві.

А якщо працівник у 2015 році до працевлаштування на підприємство десь працював і мав право на додаткову відпустку на дітей? У цьому випадку він повинен був скористатися таким правом за попереднім місцем роботи або отримати компенсацію за невикористану відпустку на дітей за 2015 рік при звільненні. Зробив він це чи ні, нинішнього роботодавця хвилювати не повинно. Якщо працівник мав право на «дитячу» відпустку, але не скористався нею в період роботи, при звільненні йому обов’язково повинна бути нарахована компенсація за невикористані дні такої відпустки.

Оплата тимчасової непрацездатності сезонних працівників

Сезонні працівники, які працюють на умовах трудового договору, підлягають загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню та є застрахованими особами. У разі настання тимчасової непрацездатності, сезонні працівники нарівні з іншими працівниками підприємства мають право на оплату листка непрацездатності, тобто отримання допомоги по тимчасовій непрацездатності за рахунок коштів роботодавця (оплата перших 5 днів тимчасової непрацездатності) та, починаючи з шостого дня тимчасової непрацездатності, – за рахунок коштів Фонду соціального страхування.
Між тим, існують певні особливості в наданні і розрахунку виплати допомоги з тимчасової непрацездатності застрахованим особам, які працюють на сезонних роботах, зокрема:

При цьому існує також особливість і в розрахунку середнього заробітку для виплати лікарняних листків сезонникам, про що зазначено в листі Міністерства та соціальної політики України «Про визначення розрахункового періоду для обчислення розміру лікарняних сезонним робітникам».
Згідно з пунктом 4 Порядку обчислення середньої заробітної плати (доходу) для розрахунку виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 вересня 2001 року N 1266 , для осіб, які працювали (працюють) на підприємствах, в організаціях, робота яких пов'язана із сезонним характером виробництва відповідно до Списку сезонних робіт і сезонних галузей, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 березня 1997 року N 278, за розрахунковий період береться 12 календарних місяців підряд (з першого до першого числа), що передують місяцю, в якому настав страховий випадок.
Застосування дванадцятимісячного розрахункового періоду запроваджено з метою недопущення невиправданого зменшення або збільшення розміру середньої заробітної плати для всіх осіб, які працюють на зазначених підприємствах (в організаціях), оскільки через сезонний характер виробництва на таких підприємствах можливе значне коливання розміру заробітної плати протягом року. Навпаки, враховуючи, що за розрахунковий береться період роботи за останнім основним місцем роботи, ця норма не може застосовуватися для осіб, які працювали на сезонних роботах, оскільки термін виконання таких робіт не може перевищувати 6 місяців.
Отже, якщо на підприємстві виконуються роботи, що передбачені вищезазначеним Списком сезонних робіт і сезонних галузей, для розрахунку допомоги по тимчасовій непрацездатності постійним працівникам має включатися заробітна плата за 12 місяців перед настанням страхового випадку. Для осіб, які відпрацювали на підприємстві менше 12 місяців, до розрахункового періоду включаються всі повні календарні місяці роботи.
У разі ж надання працівниці, зайнятій на сезонній роботі, листка непрацездатності у зв’язку з пологами і родами вона має повне право на отримання відповідної відпустки і виплату допомоги по вагітності і пологах.

Порядок звільнення сезонного працівника

У зв’язку із закінченням роботи (сезону), а, отже, строку трудового договору сезонний працівник підлягає звільненню відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 36 КЗпП України. Для цього не потрібно його заяви на звільнення та попередження роботодавця про наступне звільнення працівника з означеної підстави. Не потрібна і згода профспілкового комітету, якщо працівник є членом профспілки, що діє на підприємстві.
Проте, слід враховувати гарантії, надані вагітним і жінкам, які мають дітей у віці до 3-х років (в деяких випадках – до 6 років), одиноким матерям, що мають дитину до 14 років чи дитину з інвалідністю. За загальними правилами їхнє звільнення відбувається з обов’язковим працевлаштуванням (ч. 3 ст. 184 КЗпП України), а також за ними на період працевлаштування, але не більш ніж на 3 місяці зберігається середня заробітна плата за рахунок підприємства, з яким працівниця перебувала в трудових відносинах.
Пунктом 9 постанови Пленуму Верховного Суду України 06.11.92 № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» наголошується, що зазначені гарантії для матерів розповсюджуються і на випадки звільнення у зв’язку із закінченням строку договору, коли вони були прийняті на сезонні роботи.
Окрім того, сезонний трудовий договір може бути розірваним до закінчення зазначеного в ньому строку на вимогу працівника в разі його хвороби або інвалідності, які перешкоджають виконанню роботи за договором, порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного або трудового договору та у випадках, передбачених частиною першою ст. 38 КЗпП України. В разі дострокового розірвання цього договору з ініціативи працівника він повинен попередити про це роботодавця в письмовій формі за 3 дні ст. 6 Указу. Підставою для звільнення буде ст. 39 КЗпП України.
Також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності може бути розірваний власником або уповноваженим ним органом, але лише у випадках, що передбачені ст. 40 і ст. 41 КЗпП України, та Указом, зокрема коли на підприємстві призупинені роботи з причин виробничого характеру чи скорочення роботи в ньому на строк більше двох тижнів; нез’явлення на роботу безперервно протягом більше одного місяця внаслідок тимчасової непрацездатності.
Варто нагадати також про існування статті 39-1 КЗпП України, відповідно до якої якщо після закінчення строку трудового договору (в тому числі сезонного) трудові відносини фактично тривають і жодна із сторін не вимагає їх припинення, дія цього договору вважається продовженою на невизначений строк. Отже, роботодавцям не слід забувати вчасно звільняти сезонних працівників, інакше вони набудуть статусу постійних працівників.

Виплата вихідної допомоги сезонним працівникам

При виплаті вихідної допомоги сезонним працівникам у разі звільнення слід керуватися ст. 44 КЗпП України, відповідно до якої вихідна допомога виплачується:

  • у розмірі не менше середнього місячного заробітку – при звільненні з підстав, зазначених у п. 6 ст. 36, п.п. 1, 2 і 6 ст. 40 КЗпП України;
  • у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку – при звільненні внаслідок порушення власником законодавства про працю, колективного чи трудового договору( ст. 38,39 КЗпП України).

Обчислення страхового стажу сезонним працівникам

Страховий стаж – це період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов’язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачено страхові внески в сумі, не меншій за мінімальний стра­ховий внесок.
Нині страховий стаж обчислюють органи Пенсійного фонду за даними, що містяться в системі персоніфіко­ваного обліку, а за періоди до впро­вадження системи — на підставі документів та в порядку, визначено­му в законодавстві, що було чинним до 01.01.2004 р. (до часу набран­ня чинності Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»).
Страховий стаж обчислюють у місяцях. Неповний місяць роботи, якщо застрахована особа підлягала загальнообов’язковому державному пенсійному страхуванню або брала добровільну участь у ньому, зарахо­вують як повний, коли сума сплаче­них за цей місяць страхових внесків не менша за мінімальний страховий внесок. Якщо сума менша, період може бути зараховано в страховий стаж (як повний місяць) за умови доплати до розміру мінімального страхового внеску.
Якщо ж доплати не було, у страхо­вий стаж зараховують період, визна­чений за кожний місяць сплати стра­хових внесків за формулою:

ТП = Св : В
ТП — тривалість періоду, який зараховують у страховий стаж і виз­начають у місяцях
Св — сума фактично сплачених страхових внесків за відповідний місяць
В — мінімальний страховий внесок за відповідний місяць

Водночас у частині четвертій стат­ті 24 Закону «Про загальнообов’язко­ве державне пенсійне страхування» передбачено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, які враховували в стаж роботи для призначен­ня пенсії до набуття чинності цього Закону, зараховують у страховий стаж у порядку й на умовах, передба­чених у законодавстві, що було чин­ним раніше.
А саме, відповідно до статті 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» у стаж роботи зараховува­ли роботу, яку виконували на підставі трудового договору на підприєм­ствах, в установах, організаціях та кооперативах (незалежно від форм власності та господарювання), а та­кож на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах незалежно від характеру та тривалості роботи й тривалості перерв. У стаж роботи враховували також будь-яку іншу роботу, на якій працівник підлягав державному соціальному страхуван­ню, або за умови сплати страхових внесків.
Відповідно до статті 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення», основним документом, що під­тверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження тру­дового стажу за її відсутності (або відповідних записів у ній) визначено в постанові Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 «Про затвердження Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній». У статті 61 Закону України «Про пенсійне забезпечення» визначено порядок включення в стаж роботи окремих видів робіт. Відповідно до цього порядку, наприклад, роботу на водному транспорті протягом повно­го навігаційного періоду зараховують за рік роботи. Роботу протягом повного сезону на підприємствах та в організаціях се­зонних галузей промисловості незал­ежно від відомчої підпорядкованості підприємств і організацій зарахову­ють у стаж за рік роботи (за списком, який затверджує Кабінет Міністрів України). Інші сезонні роботи зарахо­вують у стаж роботи за їх фактичною тривалістю.
Отже, періоди сезонної роботи за­раховують у страховий стаж у наведе­ному порядку лише до 1 січня 2004 ро­ку, а після цієї дати — за даними системи персоніфікованого обліку за місяці, за які здійснено оплату праці, з якої сплачено внески в Пенсійний фонд.