Правове регулювання обліку ненормованого робочого часу

Матеріал з WikiLegalAid

Ця консультація не перевірена досвідченим користувачем.
Перейти до: навігація, пошук

Нормативна база

Загальна інформація

Ненормований робочий день – це особливий режим робочого часу, який встановлюється для певної категорії працівників у разі неможливості нормування часу трудового процесу. У разі потреби, ця категорія працівників виконує роботу понад нормальну тривалість робочого часу (ця робота не вважається надурочною). Міра праці у даному випадку визначається не тільки тривалістю робочого часу, але також колом обов’язків і обсягом виконаних робіт, тобто навантаженням (пункт 1 Рекомендацій щодо порядку надання працівникам з ненормованим робочим днем щорічної додаткової відпустки за особливий характер праці, затверджених наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 10.10.1997 № 7 (далі - Рекомендації).

Конституція України у статті 45 закріпляє, що працівникові гарантується встановлена законом тривалість робочого часу. Тобто законодавством про працю встановлена певна межа тривалості робочого часу, яка не може бути збільшена у локальних нормах, якими в більшості випадків здійснюється регулювання тривалості робочого часу на конкретних підприємствах, в установах, організаціях.

Норма робочого часу

Робочий час — це час, протягом якого працівник зобов’язаний трудитися відповідно до трудового договору і законодавства про працю.

Робочий час за тривалістю можна поділити на:

  1. нормальний. Тривалість робочого часу працівників встановлена 40 годин на тиждень;
  2. неповний. Робочий час становить меншу кількість годин, аніж встановлено нормативно – правовими актами;

Неповний робочий час може встановлюватись шляхом:

  • зменшення тривалості робочого дня  на зумовлену кількість годин;
  • зменшення тривалості робочого тижня  на зумовлену кількість робочих днів;
  • поєднання неповного робочого дня та неповного робочого тижня.

3. скорочений. Час протягом якого працівників повинен виконувати свої трудові функції, але оплата праці такого працівника проводиться в повному розмірі.Характеризується такими юридичними ознаками: встановлюється у законодавстві; не тягне за собою зменшення заробітної плати; встановлюється з урахуванням фізіологічних особливостей працівників, умов праці та деяких інших підстав диференціації

Норма робочого часу – це встановлена законом, колективним або трудовим договором для даного працівника тривалість його робочого часу за певний календарний період.    

Стаття 50 Кодексу законів про працю України встановлює для всіх працюючих нормальну тривалість робочого часу, що не перевищує 40 годин на тиждень. Ця міра тривалості поширюється і на працівників з ненормованим робочим днем. Міра тривалості праці не може змінюватися в залежності від обсягу роботи або кола обов’язків працюючого за наймом. Також міра праці не може змінюватися за домовленістю працівника з власником або уповноваженим ним органом. Винятком є випадки випадки роботи в умовах неповного робочого дня чи неповного робочого тижня.

Детальніше див. "Норма тривалості робочого часу".

Застосування ненормованого робочого дня

Ненормований робочий день на підприємствах, установах, організаціях незалежно від форми власності, може застосовуватися до керівників, фахівців і робітників, а саме:

  • осіб, праця яких не підлягає точному обліку в часі;
  • осіб, робочий час яких за характером праці поділяється на частини невизначеної тривалості (сільське господарство);
  • осіб, які розподіляють час для роботи на свій розсуд.

Список професій і посад, до яких може застосовуватися ненормований робочий день визначається колективним договором (пункт 7 Рекомендацій). Тобто, підприємство, установа, організація самостійно в колективному договорі визначає перелік професій і посад, до яких може застосовуватися ненормований робочий день.

Особливою категорією громадян, до якої застосовується ненормований робочий день – є особи з інвалідністю – особи, які втратили повністю працездатність і у зв’язку з особливим станом здоров’я не можуть працювати повний робочий день. Так, як професійні можливості осіб з інвалідністю обмежені, законодавством установлено для них пільгові умови праці, у вигляді спеціального режиму робочого часу.

 Ненормований робочий день не застосовується до працівників, зайнятих на роботі з неповним робочим днем.

Для працівників, які працюють на умовах неповного робочого тижня, ненормований робочий день може застосовуватися.

Ненормований робочий час, поряд з нормованим, є одним з видів режиму робочого часу.

Залучення до роботи понад норму робочого часу

Залучення працівників з ненормованим робочим днем до роботи понад норму робочого часу допускається лише у виняткових випадках (у разі виробничої потреби).

На осіб, які працюють в режимі ненормованого робочого часу, поширюються правила, що визначають час початку та закінчення роботи, перерв протягом робочого дня, порядок обліку робочого часу. Вони також на загальних підставах звільняються від роботи в дні щоденного відпочинку та святкові дні. Роботодавець не має права систематично залучати їх до роботи в позаробочий час чи завчасно передбачати для цієї категорії працівників продовжену тривалість щоденного робочого дня чи норми обов’язкового переробітку в тиждень.

Основний перелік, коли дозволено залучати працівників до надурочної праці містить частина третя статті 62 Кодексу законів про працю України.

Не вважається надурочною роботою робота, що виконується в таких випадках:

- робота, що виконується педагогічними працівниками понад норму педагогічного навантаження, встановлену законодавством, без заняття штатної посади за додаткову плату в одинарному розмірі (за час педагогічної роботи понад встановлену норму за керівництво предметними, цикловими і методичними комісіями, відділеннями і завідування навчальними кабінетами, учбово-дослідницькими ділянками, виконання обов'язків майстра навчальних майстерень, проведення позакласної роботи з фізичного виховання, за класне керівництво, перевірку зошитів і письмових робіт, за керівництво школами, філіями, учбово-консультаційними пунктами, якщо посада директора, іншого керівника не встановлюється (п. 36 - 51, п. 64 Інструкції про порядок обчислення заробітної плати працівникам освіти);

- робота, що виконується на основі трудового договору в порядку сумісництва;

- робота, яка виконується у зв'язку з режимом ненормованого робочого дня;

- робота, що виконується в порядку відпрацьовування днів відпочинку, наданих відповідно до частини третьої статті 73 Кодексу законів про працю України.

Як компенсація за виконаний обсяг робіт, ступінь напруженості, складність і самостійність у роботі, необхідність періодичного виконання службових завдань понад встановлену тривалість робочого часу працівникам надається додаткова відпустка до 7 календарних днів (пункт 2 частини першої статті 8 Закону України «Про відпустки»). Розмір такої відпустки встановлюється від 1 до 7 днів згідно із колективним договором.

Конкретна тривалість додаткової відпустки встановлюється в колективному договорі щодо кожного виду робіт, професій та посад чи трудовим договором. Додаткова відпустка за ненормований робочий день надається пропорційно часу, відпрацьованому на роботі, посаді, що дають право на цю відпустку.

Прийняття на роботу з режимом неповного робочого часу нічим не відрізняється від звичайного прийняття на роботу. В трудовій книжці робиться лише відмітка про прийняття на роботу та не вноситься запис про режим робочого часу.

Ненормований робочий час по суті, не підлягає ніякому регулюванню. В законодавстві не зазначено, як слід обраховувати понаднормові години за умови ненормованого робочого дня та компенсувати їх за рахунок надання відгулів. У Кодексі законів про працю України немає згадки про ненормований робочий день як про вид робочого часу, а також не згадується ненормований робочий час і як режим роботи.