Охоронні зони. Зони санітарної охорони та санітарно-захисні зони. Землі особливого режиму використання

Матеріал з WikiLegalAid
Ця консультація не перевірена досвідченим користувачем. Правова консультація не є офіційним роз'ясненням, носить інформаційний характер та не може безумовно застосовуватися в кожному конкретному випадку.

Нормативна база

Загальні положення

Обсяг права користування земельною ділянкою є обмеженим і обумовлюється цільовим призначенням земельної ділянки: вона може (і повинна) використовуватися лише за цільовим призначенням (статті 91, 96 Земельного кодексу України).

Існують також спеціальні обмеження права користування, пов’язані із встановленням територій із режимом обмеженого використання.

Охоронні зони

Відповідно до статті 112 Земельного кодексу України охоронні зони створюються:

  • нанавколо особливо цінних природних об'єктів, об'єктів культурної спадщини, гідрометеорологічних станцій тощо з метою охорони і захисту їх від несприятливих антропогенних впливів;
  • навколо споруд електронних комунікацій, у тому числі базових станцій мобільного зв’язку, земних станцій супутникового зв’язку, уздовж ліній електронних комунікаційних мереж, електропередачі, земель транспорту, навколо промислових об'єктів для забезпечення нормальних умов їх експлуатації, запобігання ушкодження, а також зменшення їх негативного впливу на людей та довкілля, суміжні землі та інші природні об'єкти.

Правовий режим земель охоронних зон визначається законодавством України.

Отже, охоронні зони - це території із режимом обмеженого використання, що встановлюються навколо особливо цінних та/або вразливих об’єктів з метою їх охорони.

Охоронні зони, встановлюються навколо:

Правовий режим охоронних зон відрізняється залежно від об’єкта, навколо якого встановлена зона, проте завжди передбачає обмеження щодо можливих видів використання земельної ділянки.

Конкретний зміст режиму охоронної зони визначається наведеними вище нормативно-правовими актами.

Зони санітарної охорони

Відповідно до статті 113 Земельного кодексу України зони санітарної охорони створюються навколо об’єктів, де є підземні та відкриті джерела водопостачання, водозабірні та водоочисні споруди, водоводи, об’єкти оздоровчого призначення та інші, для їх санітарно-епідеміологічної захищеності.

У межах зон санітарної охорони забороняється діяльність, яка може призвести до завдання шкоди підземним та відкритим джерелам водопостачання, водозабірним і водоочисним спорудам, водоводам, об’єктам оздоровчого призначення, навколо яких вони створені.

Правовий режим земель зон санітарної охорони визначається законодавством України.

Отже, зона санітарної охорони – це територія і акваторія, де запроваджується особливий санітарно-епідеміологічний режим з метою запобігання погіршенню якості води джерел централізованого господарсько-питного водопостачання, а також з метою забезпечення охорони водопровідних споруд (стаття 1 Водного кодексу України).

Положення про зони санітарної охорони передбачені статтями 59, 93 Водного кодексу України, статтею 113 Земельного кодексу України, статтею 18 Закон України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення», розділом VII Закону України «Про питну воду, питне водопостачання та водовідведення», постанова Кабінету Міністрів України від 18.12.1998 № 2024 «Про правовий режим зон санітарної охорони водних об'єктів».

Зони санітарної охорони джерел та об’єктів централізованого питного водопостачання входять до складу водоохоронних зон і поділяються на три пояси:

  • перший пояс (суворого режиму) включає територію розміщення водозабору, майданчика водопровідних споруд і водопідвідного каналу;
  • другий і третій пояси (обмеження і спостереження) включають територію, що відводиться для забезпечення охорони джерел та об’єктів централізованого питного водопостачання (стаття 35 Закону України «Про питну воду, питне водопостачання та водовідведення»).

Режим різних поясів зон санітарної охорони джерел водопостачання визначається відповідно до розділу VII Закону України «Про питну воду, питне водопостачання та водовідведення», а також постановою Кабінету Міністрів України від 18.12.1998 № 2024 «Про правовий режим зон санітарної охорони водних об'єктів».

Навколо курортів передбачаються округи санітарної (гірничо-санітарної) охорони (статті 30-33 Закону України «Про курорти», стаття 48 Земельного кодексу України), які, в свою чергу, поділяються на зони санітарної охорони:

  • першу (суворого режиму),
  • другу (зону обмежень),
  • третю (зону спостережень).

Встановлення меж зон санітарної охорони здійснюється в порядку розроблення проектів землеустрою.

Загальною рисою зон санітарної охорони є встановлення достатньо суворих обмежень, що покликані повністю виключити ймовірність забруднення джерел водопостачання або курортних місцевостей.

Санітарно-захисні зони

Відповідно до статті 114 Земельного кодексу України санітарно-захисні зони створюються навколо об’єктів, які є джерелами виділення шкідливих речовин, запахів, підвищених рівнів шуму, вібрації, ультразвукових і електромагнітних хвиль, електронних полів, іонізуючих випромінювань тощо, з метою відокремлення таких об’єктів від територій житлової забудови.

У межах санітарно-захисних зон забороняється будівництво житлових об’єктів, об’єктів соціальної інфраструктури та інших об’єктів, пов’язаних з постійним перебуванням людей.

Правовий режим земель санітарно-захисних зон визначається законодавством України.

Отже, санітарно-захисні зони – це території навколо шкідливих об’єктів з обмеженим режимом землекористування, де забороняється розміщення об’єктів, пов’язаних з постійним перебуванням людей.

Спеціальні положення про санітарно-захисні зони передбачені статтею 24 Закону України «Про охорону атмосферного повітря», статтею 45 Закону України «Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку», статтею 15 Закону України «Про видобування і переробку уранових руд», статтею 14 Закону України «Про ринок електричної енергії», статтями 21 та 32 Закону України «Про землі енергетики та правовий режим спеціальних зон енергетичних об’єктів».

Розмір та особливості правового режиму санітарно-захисних зон визначаються актами законодавства про забезпечення санітарно-епідемічного благополуччя населення (насамперед, санітарними нормами і правилами): Державними санітарними правилами планування та забудови населених пунктів, затвердженими наказом Міністерства охорони здоров'я України від 19.06.1996 № 173, пунктом 3 Правил охорони електричних мереж, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 04.03.1997 № 209, Державними санітарними нормами і правилами захисту населення від впливу електромагнітних випромінювань, затвердженими наказом Міністерства охорони здоров'я України від 01.08.1996 № 239 тощо.

Розміри та режим санітарно-захисних зон визначаються також нормативними документами у галузі будівництва: ДБН Б.2.2-12:2019 "Планування та забудова територій" тощо.

Основою для встановлення санітарно-захисних зон є санітарна класифікація підприємств, виробництв та об’єктів, що наведена у додатку № 4 до Державних санітарних правил планування та забудови населених пунктів, затвердженими наказом Міністерства охорони здоров'я України від 19.06.1996 № 173. Підприємства за шкідливістю поділяються на 5 класів, відповідно до яких встановлюються санітарно захисні зони від 50 до 3000 м.

Зони особливого режиму використання земель

Відповідно до статті 115 Земельного кодексу України зони особливого режиму використання земель створюються навколо військових об’єктів Збройних Сил України та інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства України, для забезпечення функціонування цих об’єктів, збереження озброєння, військової техніки та іншого військового майна, охорони державного кордону України, а також захисту населення, господарських об’єктів і довкілля від впливу аварійних ситуацій, стихійних лих і пожеж, що можуть виникнути на цих об’єктах.

Уздовж державного кордону України встановлюється прикордонна смуга, у межах якої діє особливий режим використання земель.

Розмір та правовий режим прикордонної смуги встановлюються відповідно до закону.

Отже, зони особливого режиму використання земель – це території з обмеженим режимом використання, які встановлюються навколо військових об’єктів з метою їх фізичної охорони, а також для захисту населення від впливу таких об’єктів.

Стаття 3 Закону України «Про використання земель оборони» відносить до зон особливого режиму використання земель прикордонну смугу. Правовий режим прикордонної смуги визначається статтями 18, 22-24 Закону України «Про державний кордон України», а також постановою Кабінету Міністрів України від 27.07.1998 № 1147 «Про прикордонний режим».

Навколо військових частин та оборонних об’єктів можуть створюватися зони з особливим режимом використання земель з метою забезпечення функціонування цих військових частин та об’єктів, збереження озброєння, військової техніки, іншого військового майна, охорони державного кордону України, захисту населення, господарських об’єктів і довкілля від впливу аварійних ситуацій, стихійних лих і пожеж, що можуть виникнути на цих об’єктах.

Інші обмеження прав на землю

Перелік обмежень, зазначений у главі 18 Земельного кодексу України «Обмеження прав на землю» не є вичерпним. Його можна продовжити, виділивши також такі обмеження прав на землю:

Отримано з https://wiki.legalaid.gov.ua/index.php?title=Охоронні_зони._Зони_санітарної_охорони_та_санітарно-захисні_зони._Землі_особливого_режиму_використання&oldid=47028