Набуття права власності на земельну ділянку під придбаною нерухомістю

Матеріал з WikiLegalAid

Ця консультація не перевірена досвідченим користувачем.
Перейти до: навігація, пошук

Нормативна база:

Загальні положення про набуття права власності на земельну ділянку під придбаною нерухомістю

Придбання житлового будинку, будівлі або споруди обов’язково потребує врегулювання питання правового режиму земельної ділянки, на якій такі об’єкти нерухомості розташовано. Тому правильним стає питання, , як визначити межі земельної ділянки, на яку виникає право, пов’язане з переходом права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, а також потрібно зазначення кадастрового номера земельної ділянки у договорі, який передбачає набуття частки у праві власності на житловий будинок, будівлю або споруду.

Земельні ділянки, а також об’єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення, віднесено до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість), як зазначається в частині першій ст. 181 Цивільного кодексу.

Річчю є предмет матеріального світу, щодо якого можуть виникати цивільні права та обов’язки згідно ст. 179 цього Кодексу).

Крім того, цивільне законодавство виокремлює «складові частини речі» та «складні речі». Так, згідно зі ст. 187 Цивільного кодексу складовою частиною речі є все те, що не може бути відокремлене від речі без її пошкодження або істотного знецінення. При переході права на річ її складові частини не підлягають відокремленню.

Слід зазначити, що будинки, будівлі, споруди будь-якого призначення, їх комплекси та частини, лінійні об’єкти інженерно-транспортної інфраструктури є об’єктами будівництва, згідно абзацу п’ятий частини першої ст. 4 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності».

Також відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, споруди – це будівельні системи, пов’язані з землею, які створені з будівельних матеріалів, напівфабрикатів, устаткування та обладнання в результаті виконання різних будівельно-монтажних робіт. Будівлі – це споруди, що складаються з несучих та огороджувальних або сполучених (несучо-огороджувальних) конструкцій, які утворюють наземні або підземні приміщення, призначені для проживання або перебування людей, розміщення устаткування, тварин, рослин, а також предметів.

До будівель належать: житлові будинки, гуртожитки, готелі, ресторани, торговельні будівлі, промислові будівлі, вокзали, будівлі для публічних виступів, медичних закладів та закладів освіти тощо.

Житловим будинком є будівля капітального типу, споруджена з дотриманням вимог, установлених законом, іншими нормативно-правовими актами, і призначена для постійного у ній проживання (ст. 380 Цивільного кодексу).

Враховуючи вищезазначене, можна стверджувати, що житловий будинок, будівля або споруда не можуть бути відокремлені від земельної ділянки без їх пошкодження або істотного знецінення. Такі об’єкти є фактично складовою частиною земельної ділянки.

Водночас якщо кілька речей утворюють єдине ціле, що дає змогу використовувати його за призначенням, вони вважаються однією річчю (складна річ) (ч. 1ст. 188 Цивільного кодексу).

Фізично земельна ділянка і будинок (будівля, споруда) ідентифікуються як окремі речі, які в сукупності є однією річчю. Адже будинок (будівлю, споруду) неможливо використовувати без земельної ділянки, і навпаки – земельна ділянка втрачає своє функціональне призначення при зміні (знищенні) того чи іншого об’єкта нерухомості, розміщеного на ній.

Порядок набуття права власності на земельну ділянку під придбаною нерухомістю

Порядок проведення державної реєстрації прав на нерухомість та підстави відмови в ній встановлюються законом (ч. 1 та 4 ст. 182 Цивільного кодексу).

Водночас згідно зі статтями 125 та 126 Земельного кодексу право власності на земельну ділянку, а також права постійного користування та оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Земельним кодексом визначено поняття земельної ділянки – це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

Установлення меж земельної ділянки здійснюється шляхом межування земель.

Межування земель – комплекс робіт із встановлення чи відновлення в натурі (на місцевості) меж адміністративно-територіальних одиниць, меж земельних ділянок власників, землекористувачів, у тому числі орендарів, із закріпленням їх межовими знаками встановленого зразка (ст. 1 Закону про землеустрій).

Тобто межу земельної ділянки можливо визначити за встановленими межовими знаками. Саме у встановлених межах реалізується право на земельну ділянку, в тому числі на забудову. Згідно з частиною першою ст. 791 Земельного кодексу формування земельної ділянки як об’єкта цивільних прав передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.

У свою чергу, земельній ділянці, відомості про яку внесено до Державного земельного кадастру, присвоюється кадастровий номер. Кадастровий номер земельної ділянки є її ідентифікатором у Державному земельному кадастрі (ч. 1 та 2 ст. 16 Закону України «Про Державний земельний кадастр»).

Частиною другою ст. 377 Цивільного кодексу та частиною шостою ст. 120 Земельного кодексу встановлено вимоги щодо обов’язковості зазначення в договорі, який передбачає набуття права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, кадастрового номера земельної ділянки, право на яку переходить у зв’язку з набуттям права власності на ці об’єкти, крім об’єктів державної власності, що підлягають продажу шляхом приватизації. При цьому зауважимо, що інформація про кадастрові номери земельних ділянок міститься винятково в Державному земельному кадастрі.

Слід зазначити, що відомості Державного земельного кадастру є офіційними (ст. 20 Закону України «Про Державний земельний кадастр»).

Відомості з Державного земельного кадастру надаються державними кадастровими реєстраторами, зокрема, у формі витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку. Витяг з кадастру про земельну ділянку містить усі відомості про земельну ділянку, внесені до Поземельної книги (ст. 38 Закону України «Про Державний земельний кадастр»).

У свою чергу, Поземельна книга є документом Державного земельного кадастру, який містить відомості, зокрема, про кадастровий номер земельної ділянки (ч. 1 ст. 25 зазначеного Закону).

Таким чином, достовірну інформацію про кадастровий номер земельної ділянки, зайнятої відчужуваним об’єктом нерухомості, можна отримати з Витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку.

Земельна ділянка може бути об’єктом цивільних прав винятково з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї (ч. 9 та 10 ст. 791 Земельного кодексу).

Як уже зазначалося, формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.

Державна реєстрація речових прав на земельні ділянки здійснюється після державної реєстрації земельних ділянок у Державному земельному кадастрі (ч. 1 та 9 ст. 791 Земельного кодексу).

При здійсненні державної реєстрації земельної ділянки їй присвоюється кадастровий номер (ч. 9 ст. 24 Закону України «Про Державний земельний кадастр»).

Формування земельної ділянки супроводжується розробкою відповідної документації із землеустрою, яка і є підставою для державної реєстрації земельної ділянки в Державному земельному кадастрі та присвоєння їй кадастрового номера.

Земельну ділянку, на якій розташовано об’єкт нерухомості, який планується відчужити, можливо сформувати: - у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок; - шляхом визначення меж земельних ділянок державної чи комунальної власності за проектами землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, проектами землеустрою щодо впорядкування території для містобудівних потреб, проектами землеустрою щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; - шляхом інвентаризації земель державної чи комунальної власності у випадках, передбачених законом

Слід зазначити, що формування земельної ділянки в порядку, встановленому ст. 791 Земельного кодексу, здійснюється відповідно до законодавства в кожному випадку окремо.

Необхідно звернути увагу на особливості присвоєння кадастрового номера земельній ділянці, на якій розташовано житловий будинок. Пунктом 3 розділу VII Закону України «Про Державний земельний кадастр» установлено, що у разі якщо на земельній ділянці, право власності (користування) на яку не зареєстровано, розташовано житловий будинок, право власності на який зареєстровано, кадастровий номер на таку земельну ділянку присвоюється за заявою власників такого будинку на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). Забороняється вимагати для присвоєння земельній ділянці кадастрового номера інші документи. Такий кадастровий номер є чинним з моменту його присвоєння.

При цьому, як визначено в ч. 9 ст. 55 Закону України «Про землеустрій», дозволу на розробку технічної документації органу, який згідно зі ст. 122 Земельного кодексу передає земельні ділянки у власність або у користування, не вимагається.

У такому випадку достатньою умовою для проведення робіт з розробки технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) буде договір між юридичною чи фізичною особою (земле-власником і землекористувачем) та розробником документації із землеустрою згідно з положеннями частини першої ст. 22 Закону «Про землеустрій».

Зазначимо, що відповідно до частини другої ст. 26 цього Закону розробниками документації із землеустрою є: - юридичні особи, що володіють необхідним технічним і технологічним забезпеченням та у складі яких працює за основним місцем роботи не менше двох сертифікованих інженерів-землевпорядників, які є відповідальними за якість робіт із землеустрою; - фізичні особи – підприємці, які володіють необхідним технічним і технологічним забезпеченням та є сертифікованими інженерами-землевпорядниками, відповідальними за якість робіт із землеустрою.

Взаємовідносини замовників і розробників документації із землеустрою регулюються законодавством України і договором.

Слід звернути увагу, що подання документації із землеустрою до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, для внесення відомостей до Державного земельного кадастру від імені замовника документації здійснюється її розробником, якщо інше не встановлено договором.

Порядок державної реєстрації земельної ділянки (внесення відомостей про земельну ділянку) в Державному земельному кадастрі регламентовано ст. 24 Закону України «Про Державний земельний кадастр».

Державна реєстрація земельних ділянок здійснюється за місцем їх розташування відповідним Державним кадастровим реєстратором.

Для державної реєстрації земельної ділянки державному кадастровому реєстратору, який здійснює таку реєстрацію, подаються: - заява за встановленою формою - оригінал документації із землеустрою, яка є підставою для формування земельної ділянки - документація із землеустрою, яка є підставою для формування земельної ділянки у формі електронного документа (ч. 4 ст. 24 Закону України «Про Державний земельний кадастр»).

Заява і додані документи надаються заявником особисто чи уповноваженою ним особою або надсилаються поштою цінним листом з описом вкладення та повідомленням про вручення.

На підтвердження державної реєстрації земельної ділянки заявнику безоплатно видається витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку (ч. 8 ст. 24 Закону України «Про Державний земельний кадастр»).