Медичне забезпечення особи, яка має статус учасника бойових дій

Матеріал з WikiLegalAid
Правова консультація носить інформаційний характер та не може безумовно застосовуватися в кожному конкретному випадку.Редакція була затверджена Hlieb.hliebov.
Перейти до: навігація, пошук

Нормативна база


Право на безоплатну медичну допомогу

Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави. Кожна людина має невід'ємне право на життя. Ніхто не може бути свавільно позбавлений життя. Обов'язок держави — захищати життя людини. Кожен має право захищати своє життя і здоров'я, життя і здоров'я інших людей від протиправних посягань. Кожен має право на охорону здоров'я, медичну допомогу та медичне страхування. Охорона здоров'я забезпечується державним фінансуванням відповідних соціально-економічних, медико-санітарних і оздоровчо-профілактичних програм. Держава створює умови для ефективного і доступного для всіх громадян медичного обслуговування. У державних і комунальних закладах охорони здоров'я медична допомога надається безоплатно; існуюча мережа таких закладів не може бути скорочена. Держава сприяє розвиткові лікувальних закладів сіх форм власності. Держава дбає про розвиток фізичної культури і спорту, забезпечує санітарно-епідемічне благополуччя (ст.ст. 3, 27, 49 Конституції України). Відповідно до законодавства України, кожен громадянин має право на безоплатне отримання у державних та комунальних закладах охорони здоров'я медичної допомоги, до якої, зокрема, належать:

  • екстрена медична допомога;
  • первинна медична допомога, яка учасникам бойових дій (далі - УБД), як правило, надається сімейними лікарями;
  • вторинна (спеціалізована) медична допомога, що надається за медичними показаннями. Як правило, така допомога надається районними закладами охорони здоров'я за місцем проживання учасника антитерористичної операції (далі - АТО);
  • третинна (високоспеціалізована) медична допомога, що надається за медичними показаннями.

Як правило, надається за направленням закладів вторинної. Наявність статусу УБД не є обов'язковою для отримання безоплатного лікування, оскільки норми про право на медичне забезпечення є загальними для усіх громадян. Місцеві програми з реабілітації учасників АТО не вимагають наявності посвідчення УБД і допускають надання спеціалізованої та високоспеціалізованої медичної допомоги за програмами реабілітації учасників АТО за наявності довідки про участь в АТО та/або направлення до певного лікувального закладу. Разом з тим, процедура забезпечення лікування з використанням високовартісних медичних засобів, а також протезування визначається підзаконними актами про реалізацію відповідних програм і може вимагати наявності статусу УБД. У разі відсутності за місцем проходження військової служби, навчальних (або перевірочних) і спеціальних зборів або за місцем проживання військовослужбовців військово-медичних закладів охорони здоров'я чи відповідних відділень або спеціального медичного обладнання, а також у невідкладних випадках медична допомога надається державними або комунальними закладами охорони здоров'я за рахунок Міністерства оборони України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів (стаття 11 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців і членів їх сімей»). Відповідно до Статусу внутрішньої служби Збройних сил України військовослужбовці, які захворіли в період відпустки або у відрядженні, на стаціонарне лікування направляються військовими комендантами або військовими комісарами. Однак ця норма зрідка дотримується, у зв'язку з чим комунальні заклади охорони здоров'я фактично позбавляються можливості отримання компенсації вартості лікування військовослужбовця. Військовослужбовці, звільнені з військової служби внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби, члени сімей військовослужбовців приймаються на обстеження і лікування до військово-медичних закладів охорони здоров'я в порядку, встановленому Міністерством оборони України, іншими утвореними відповідно до законів України військовими формуваннями та правоохоронними органами (стаття 11 Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців і членів їх сімей»). Згідно Постанови Кабінету Міністрів України від 18 жовтня 1999 року № 1923 «Про затвердження Порядку надання медичної допомоги у військово-медичних закладах і взаєморозрахунків за неї між військовими формуваннями», пенсіонерам з числа військовослужбовців, яким відповідно до законодавства надані пільги щодо безоплатного користування військово-медичними закладами відповідних військових формувань, медична допомога у військово -медичних закладах інших військових формувань надається на умовах, передбачених цим Порядком для надання медичної допомоги військовослужбовцям». Відповідно до ст. 38 Закон України «Основи законодавства України про охорону здоров'я» гарантує вільний вибір лікаря і закладу охорони здоров'я, кожний пацієнт, який досяг чотирнадцяти років і який звернувся за наданням йому медичної допомоги, має право на вільний вибір лікаря, якщо останній може запропонувати свої послуги, та вибір методів лікування, відповідно до його рекомендацій. Кожний пацієнт має право, коли це виправдано його станом, бути прийнятим у будь-якому закладі охорони здоров'я за своїм вибором, якщо цей заклад має можливість забезпечити відповідне лікування.


Психологічна реабілітація учасників АТО

Військовослужбовці, учасники бойових дій та прирівняні до них особи, особи, звільнені з військової служби, які брали безпосередню участь в антитерористичній операції чи виконували службово-бойові завдання в екстремальних (бойових) умовах, в обов'язковому порядку повинні пройти безоплатну психологічну, медико-психологічну реабілітацію у відповідних центрах з відшкодуванням вартості проїзду до цих центрів і назад.

Порядок проведення реабілітації та відшкодування вартості проїзду встановлюються Кабінетом Міністрів України (стаття 11 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців і членів їх сімей»). Надання психологічної допомоги також здійснюється у державних і комунальних закладах охорони здоров'я, зокрема і у межах реалізації окремих програм.
Психологічною реабілітацією також займаються приватні фахівці, приватні медичні заклади і громадські організації.

Щорічне медичне обстеження і диспансеризація із залученням необхідних спеціалістів. Для того, щоб проходити щорічне медичне обстеження і диспансеризацію із залученням необхідних спеціалістів, потрібно в державному закладі охорони здоров'я пред'явити посвідчення УБД. Першочергове обслуговування УБД у лікувально-профілактичних закладах, аптеках здійснюється незалежно від форми власності (державних чи приватних). Для реалізації зазначеної пільги необхідно пред'явити посвідчення УБД.

Безоплатне забезпечення ліками

Учасники бойових дій, особи з інвалідністю внаслідок війни та члени сімей загиблих учасників АТО мають право на безоплатне одержання ліків, лікарських засобів, імунобіологічних препаратів та виробів медичного призначення за рецептами лікарів. Учасникам війни ці пільги надаються лише якщо їх дохід за останні 6 місяців з розрахунку на одного члена сім'ї є меншим за той, який дає право на податкову соціальну пільгу. Процедура реалізації цього прав встановлена постановою Кабінету Міністрів України від 17 серпня 1998 року № 1303 «Про впорядкування безоплатного та пільгового відпуску лікарських засобів за рецептами лікарів у разі амбулаторного лікування окремих груп населення та за певними категоріями захворювань». Цією ж постановою визначено перелік захворювань, за наявності яких надаються лікарські засоби. Безоплатно і на пільгових умовах відпускаються лікарські засоби, зазначені у переліку лікарських засобів вітчизняного та іноземного виробництва, затвердженому Постановою Кабінету Міністрів України від 05.09.1996 №1071. Відпуск лікарських засобів безоплатно і на пільгових умовах у разі амбулаторного лікування осіб провадиться аптеками за рецептами, виписаними лікарями лікувально-профілактичних закладів за місцем проживання цих осіб. Для отримання ліків необхідно звернутись до державної аптеки, закріпленої за відповідним медичним закладом, лікар якого надав рецепт, за місцем проживання особи, та пред'явити посвідчення УБД та рецепт лікаря. Особи, які обслуговуються у відомчих лікувально-профілактичних закладах і мають право на безоплатний або пільговий відпуск лікарських засобів, отримують їх у аптеках, закріплених за цими закладами. Фінансування цих пільг передбачаються державним та місцевими бюджетами на охорону здоров'я.


Отримання пільгового рецепту на ліки

Учасник АТО, який звертається за медичною допомогою, має повідомити лікаря про те, що має пільги, та пред'явити посвідчення. Обов'язковою умовою безоплатного забезпечення учасників АТО ліками є наявність рецепта лікаря з його особистим підписом і печаткою за формою, яка відповідає нормативним актам Міністерства охорони здоров'я. Слід уточнити у лікаря адресу державної аптеки, яка обслуговує медичний заклад. Рекомендується вказувати у рецепті міжнародні непатентовані назви ліків для того, щоб перевірити чи є вони у переліку лікарських засобів вітчизняного та іноземного виробництва. Такі ліки можуть закуповувати заклади й установи охорони здоров'я, що повністю або частково фінансуються з державного та місцевих бюджетів згідно з Постановою Кабінету Міністрів України від 05.09.1996 №1071. Якщо необхідного препарату в аптеці немає, провізор за цією назвою зможе зробити заміну на аналогічний препарат іншого виробника.


Порядок дій у разі відмови у наданні ліків безоплатно


Якщо лікар або провізор аптеки, які обслуговують лікарню, відмовили у наданні рецепта або фактичному відпуску ліків за ним, цю відмову слід письмово оскаржити головному лікарю, керівнику аптеки і також до управління охорони здоров'я та органу місцевого самоврядування, до відання якого відноситься аптека або лікарських заклад. Якщо ліки були необхідні терміново і учасник АТО був змушений їх купувати, слід письмово звертатися до лікарні, місцевих органів влади і органів місцевого самоврядування з вимогою компенсувати витрати. Якщо такі звернення будуть безуспішними, слід оскаржити незаконні дії чи бездіяльність відповідних органів та установ до суду. У випадку відмови у відпуску ліків за рецептом лікаря з посиланням на відсутність таких ліків, перевірити це можна, надіславши до місцевого управління охорони здоров'я інформаційний запит з питаннями про наявність залишків відповідного препарату у аптеці і на балансі міста.


Стоматологічна медична допомога

Учасники бойових дій, особи з інвалідністю внаслідок війни та члени сімей загиблих учасників АТО мають право на першочергове безоплатне зубопротезування (за винятком протезування з дорогоцінних металів). Учасники війни користуються цими пільгами лише за умови, якщо розмір середньомісячного сукупного доходу сім'ї в розрахунку на одну особу за попередні шість місяців не перевищує величини доходу, який дає право на податкову соціальну пільгу у порядку, визначеному КМУ. Для того, щоб скористатися цією пільгою, слід звернутися до державного або комунального закладу охорони здоров'я, як правило за місцем проживання, та пред'явити посвідчення УБД. Надання пільги без наявності посвідчення можливе за умови наявності належних ресурсів у лікарському закладі, зокрема за програмами забезпечення лікування учасників АТО, які фінансуються місцевими бюджетами і порядок реалізації яких передбачає надання медичної допомоги за довідками про участь в АТО. Можливе фінансування і з інших джерел. Якщо учасник бойових дій продовжує військову службу, він може забезпечуватися безоплатним зубопротезуванням у військово-медичних закладах Збройних Сил України (Наказ Міністерства оборони України від 18 серпня 2015 року № 414 «Про затвердження Інструкції про порядок надання стоматологічної допомоги в закладах охорони здоров'я та медичних підрозділах Збройних Сил України»).


Санаторно-курортне лікування

Учасники бойових дій, особи з інвалідністю внаслідок війни, учасники війни і члени сімей загиблих мають право на безоплатне забезпечення санаторно-курортним лікуванням або одержання компенсації вартості самостійного санаторно-курортного лікування. Учасники бойових дій і особи з інвалідністю внаслідок війни забезпечуються путівками щороку строком на 18-21 день. При цьому особи з інвалідністю внаслідок війни отримують путівку позачергово. Учасники війни і члени сімей загиблих мають право на отримання путівки 1 раз на 2 роки строком на 18-21 день. Порядок видачі путівок встановлений Постановою Кабінету Міністрів України від 22.02.2006 № 187 «Про затвердження Порядку забезпечення санаторно-курортними путівками деяких категорій громадян структурними підрозділами з питань соціального захисту населення районних, районних у мм. Києві та Севастополі держадміністрацій, виконавчими органами міських рад». Закупівля та забезпечення путівками здійснюється в межах коштів, передбачених на зазначену мету у державному бюджеті на поточний рік. Путівки надаються за рахунок коштів Державного бюджету або субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам. Особливості забезпечення учасників АТО санаторним лікуванням встановлюються додатковими нормативними актами. У 2015 році такі особливості встановлювались Постановою Кабінету Міністрів України від 31 березня 2015 року № 200 «Про затвердження Порядку використання коштів, передбачених у державному бюджеті на забезпечення постраждалих учасників антитерористичної операції санаторно-курортним лікуванням». Для отримання путівки учасник АТО має звернутися до управління соціального захисту населення за місцем проживання і стати на облік (якщо він не перебуває на обліку за місцем роботи). Необхідні документи:

  • заява;
  • медична довідка лікувальної установи за Формою №070/о http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/z0680-12;
  • копія посвідчення учасника бойових дій або інваліда війни;
  • документ, що підтверджує безпосереднє залучення особи до виконання завдань антитерористичної операції в районах її проведення.

Пільгові путівки надаються згідно з медичними рекомендаціями в порядку черговості в міру надходження путівок. Інвалідам війни — позачергово.


Надання путівок за рахунок Міністерства оборони України

Особи з інвалідністю внаслідок війни забезпечуються путівками відповідно Міністерством оборони України, Міністерством внутрішніх справ України, Службою безпеки України, центральними органами виконавчої влади, що реалізують державну політику у сферах охорони здоров'я, соціального захисту населення, захисту державного кордону, та іншими органами за місцем перебування Інваліда на обліку або за місцем його роботи (стаття 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"). Право на забезпечення путівками за цим порядком мають учасники АТО, які:

  • є ветеранами війни та особами, на яких поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та які отримують пенсію відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб»;
  • є особами з інвалідністю із числа осіб, на яких поширюється дія Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та які отримують пенсію відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

Процедура надання путівок аналогічна процедурі, що діє у системі Міністерства соціальної політики України.


Компенсація вартості проїзду до санаторію

Військовослужбовці, учасники бойових дій та прирівняні до них особи, особи, звільнені з військової служби, які брали безпосередню участь в антитерористичній операції чи виконували службово-бойові завдання в екстремальних (бойових) умовах, в обов'язковому порядку повинні пройти безоплатну психологічну, медико-психологічну реабілітацію у відповідних центрах з відшкодуванням вартості проїзду до цих центрів і назад. Порядок проведення реабілітації та відшкодування вартості проїзду встановлюються Кабінетом Міністрів України (стаття 11 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців і членів їх сімей»). Для отримання компенсації слід звернутися в управління соціального захисту населення за місцем обліку. Компенсується проїзд у транспорті загального користування (залізничному та автомобільному) згідно з поданими проїзними квитками. У разі проїзду залізничним транспортом відшкодовується вартість квитка у плацкартному вагоні. Витрати на такі компенсації здійснюються за рахунок коштів державного бюджету в межах видатків, передбачених Міністерству соціальної політики України на зазначену мету.


Компенсація за невикористану путівку

Особи з інвалідністю внаслідок війни мають право отримати грошову компенсацію за невикористану путівку. У статті 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" передбачено, що за бажанням осіб з інвалідністю замість такої путівки вони можуть один раз на два роки одержувати компенсацію. Так, особи з інвалідністю внаслідок війни 1-2 груп можуть отримати компенсацію у розмірі середньої вартості путівки, особи з інвалідністю внаслідок війни 3-ї групи — у розмірі 75 відсотків середньої вартості путівки. Грошова компенсація надається незалежно від наявності медичного висновку про необхідність санаторно-курортного лікування або медичних протипоказань. Порядок компенсації встановлений у Постанові Кабінету Міністрів України від 17.06.2004 № 785 «Про затвердження Порядку виплати грошової компенсації вартості санаторно-курортного лікування деяким категоріям громадян». Підставою для виплати грошової компенсації є такі документи:

  • заява про виплату грошової компенсації;
  • посвідчення УБД, особи з інвалідністю внаслідок війни, учасника війни, члена сім'ї загиблого;
  • облікові дані про одержання путівок та грошової компенсації.

Грошова компенсація виплачується особам через два роки після звернення із заявою про виділення путівки або виплату грошової компенсації, якщо вони протягом цього періоду не одержували безоплатної санаторно-курортної путівки. Компенсація виплачується у розмірі, що не перевищує середньої вартості санаторно-курортної путівки, визначеної Наказом Міністерства соціальної політики України в межах обсягу бюджетних призначень. У 2015 році така компенсація становила 360 гривень (Наказ Міністерства соціальної політики України від 13.03.2015 № 279).


Компенсація вартості самостійного санаторно-курортного лікування

Таку компенсацію отримують учасники бойових дій, учасники війни і члени сімей загиблих — компенсацію вартості самостійного санаторно- курортного лікування за їх бажанням у розмірі вартості самостійного санаторно-курортного лікування на час проведення оздоровлення, але не більше ніж середня вартість санаторно-курортної путівки. Підставою для виплати компенсації вартості самостійного санаторно- курортного лікування є такі документи:

  • заява про виплату компенсації;
  • про сплату повної вартості санаторно-курортної путівки; про підтвердження проходження санаторно-курортного лікування або зворотний талон санаторно-курортної путівки строком санаторно- курортного лікування не менш як 18 днів;
  • посвідчення ветерана війни або члена сім'ї загиблого.

Право на компенсацію вартості самостійного санаторно- курортного лікування настає з дня звернення із заявою про її виплату один раз на два роки (з урахуванням року проходження самостійного санаторно-курортного лікування). Компенсація виплачується у розмірі, що не перевищує середньої вартості санаторно-курортної путівки, визначеної наказом Міністерства соціальної політики України в межах обсягу бюджетних призначень. У 2015 році така компенсація становила 360 гривень (наказ Міністерства соціальної політики України від 13.03.2015 № 279).


Додаткова відпустка для проходження санаторно-курортного лікування

Учасники бойових дій та особи з інвалідністю внаслідок війни мають право на додаткову відпустку 14 днів, яку вони відповідно до Закону України «Про відпустки» можуть використати окремо або разом з основною у зручний для них час. Виплата допомоги по тимчасовій непрацездатності (лікарняний) можлива лише, якщо тривалість щорічної (основної та додаткової) відпустки недостатня для лікування та проїзду до санаторно-курортного закладу і назад (Закон України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням, допомога по тимчасовій непрацездатності»). Листок непрацездатності видається до від'їзду в санаторно-курортний заклад при наявності путівки, довідки з місця роботи про тривалість щорічної (основної та додаткової) відпустки та картки санаторно- курортного відбору (інструкція про порядок заповнення листка непрацездатності).


Оздоровлення дітей

Відповідно до Закону України «Про оздоровлення та відпочинок дітей» до категорії дітей, які потребують особливої соціальної уваги та підтримки, віднесені, зокрема:

  • діти учасників АТО, які отримали статус учасника бойових дій (окрім членів добровольчих формувань) (пункт 19 частини першої статті 6 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»);
  • діти, один із батьків яких загинув (пропав безвісти) у районі проведення антитерористичних операцій, бойових дій чи збройних конфліктів або помер внаслідок поранення, контузії чи каліцтва, одержаних у районі проведення антитерористичних операцій, бойових дій чи збройних конфліктів, а також внаслідок захворювання, одержаного в період участі в антитерористичній операції.

Надання послуг з оздоровлення та відпочинку дітям, які потребують особливої соціальної уваги та підтримки, є принципом державної політики у сфері оздоровлення та відпочинку дітей. Місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування у межах своїх повноважень забезпечують:

  • виділення коштів з місцевих бюджетів на організацію оздоровлення та відпочинку дітей, які потребують особливої соціальної уваги та підтримки;
  • оздоровлення дітей, які потребують особливої соціальної уваги та підтримки, протягом року.

Якщо дитина учасника АТО потребує особливих умов для оздоровлення, фінансування послуг з її оздоровлення здійснюється за рахунок коштів державного та місцевих бюджетів, коштів підприємств, установ та організацій, професійних спілок і фондів, добровільних внесків юридичних та фізичних осіб, інших джерел. При вирішенні питання щодо першочерговості оздоровлення та відпочинку дітей враховується соціальний статус дитини і матеріальне становище сім'ї, у якій вона виховується. Для того, щоб скористатися пільгами щодо оздоровлення дітей учасників АТО, слід звернутися до управління соціального захисту населення. Доступність програм оздоровлення для дітей учасників АТО є неоднаковою у різних регіонах і залежить від рішень місцевих органів виконавчої влади і органів місцевого самоврядування. Окрім цього, якщо учасник АТО продовжує військову службу, він може скористатися окремими програмами оздоровлення дітей, наприклад, відповідно до Наказу Міноборони від 14.09.2015 №483 «Про затвердження Інструкції про порядок направлення дітей для оздоровлення та відпочинку до Дитячого оздоровчого табору імені Юрія Гагаріна за рахунок бюджетних коштів».


Поранення при захисті Батьківщини

Залежно від причини інвалідності особи з інвалідністю з числа військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу органів внутрішніх справ та інших осіб, при настанні інвалідності внаслідок поранення, контузії, каліцтва, захворювання, одержаних під час захисту Батьківщини, виконання обов'язків військової служби (службових обов'язків) чи пов'язаних з перебуванням на фронті, а також інші особи, зазначені у статті 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», можуть бути віднесені до осіб з інвалідністю внаслідок війни.


Позасудовий порядок вирішення спорів

Складання письмового звернення

Відповідно до Закону України “Про звернення громадян” заявник має право звернутися до відповідного органу (органів місцевого самоврядування, органів соціального захисту населення) із письмовим зверненням для отримання письмового роз’яснення щодо реалізації своїх прав. Відповідно до статті 5 вказаного Закону письмове звернення надсилається поштою або передається громадянином до відповідного органу, установи особисто чи через уповноважену ним особу, повноваження якої оформлені відповідно до законодавства. Письмове звернення також може бути надіслане з використанням мережі Інтернет, засобів електронного зв’язку (електронне звернення). У письмовому зверненні має бути зазначено прізвище, ім’я, по батькові, місце проживання громадянина, викладено суть порушеного питання, зауваження, пропозиції, заяви чи скарги, прохання чи вимоги. Письмове звернення повинно бути підписано заявником (заявниками) із зазначенням дати. В електронному зверненні також має бути зазначено електронну поштову адресу, на яку заявнику може бути надіслано відповідь, або відомості про інші засоби зв’язку з ним. Застосування електронного цифрового підпису при надсиланні електронного звернення не вимагається. У електронному зверненні має бути зазначено прізвище, ім’я, по батькові, місце проживання громадянина, викладено суть порушеного питання, зауваження, пропозиції, заяви чи скарги, прохання чи вимоги. В електронному зверненні також має бути зазначено електронну поштову адресу, на яку заявнику може бути надіслано відповідь, або відомості про інші засоби зв’язку з ним. Застосування електронного цифрового підпису при надсиланні електронного звернення не вимагається. Роз’яснення щодо порушеного питання, або рішення про відмову в задоволенні вимог, викладених у заяві, доводиться до відома громадянина в письмовій формі з обґрунтуванням та посиланням на чинне законодавство, викладенням мотивів відмови, а також із роз'ясненням порядку оскарження прийнятого рішення. В разі незгоди з прийнятим рішенням, заявник має право оскаржити його у порядку ст. 16 Закону України “Про звернення громадян” у порядку підлеглості вищому органу або посадовій особі, а в разі відсутності такого органу або незгоди громадянина з прийнятим за скаргою рішенням - безпосередньо до суду.


Строк розгляду звернення

Відповідно ст. 20 Закону України “Про звернення громадян” звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п'ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п'яти днів.


Підстави для відмови

Підставами для відмови у розгляді звернення є порушення вимог ст. 5, 9 Закону України “Про звернення громадян”, щодо невідповідності форми та змісту звернення, а також неможливості вирішити питання окрім як звернутися до суду в порядку окремого провадження із заявою про встановлення факту перебування особи на утриманні.


Судовий порядок

Підсудність

Адміністративний позов подається до суду першої інстанції на вибір позивача: або за місцем проживання позивача, або за місцезнаходженням відповідача. Адміністративний позов може бути подано безпосередньо до суду першої інстанції позивачем (його представником) або надіслано поштою. Якщо позов подається до суду представником позивача, він повинен мати довіреність, яка посвідчує його право на подання позову.


Судовий збір

Судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі. Відповідно до п.п. 1 п. 3 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» за подання до адміністративного суду позовної заяви немайнового характеру заявник повинен сплатити судовий збір у розмірі 0,4 розміру від прожиткового мінімуму встановленого на 1 січня відповідного року. Судовий збір заявник має право сплатити через електронні сервіси Міністерства Юстиції України, в тому числі, звернувшись до місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги за місцем проживання. Реквізити для сплати судового збору можна дізнатися через сайт судової влади чи звернутися безпосередньо до місцевого суду.


Порядок складення позову

У адміністративному позові має бути зазначено:

  • Найменування адміністративного суду, до якого подається позовна заява.
  • Ім'я позивача, поштова адреса, а також номер засобу зв'язку, адреса електронної пошти, якщо такі є.
  • Ім'я (найменування) відповідача, посада і місце служби посадової чи службової особи, поштова адреса, а також номер засобу зв'язку, адреса електронної пошти, якщо такі відомі.
  • Зміст позовних вимог і виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги.
  • У разі необхідності - клопотання про звільнення від сплати судового збору; про звільнення від оплати правової допомоги і забезпечення надання правової допомоги, якщо відповідний орган відмовив особі у забезпеченні правової допомоги; про призначення судової експертизи; про витребування доказів; про виклик свідків тощо.
  • Перелік документів та інших матеріалів, що додаються.
  • Квитанція про сплату судового збору.

На підтвердження обставин, якими обґрунтовуються позовні вимоги, позивач надає докази, а в разі неможливості - зазначає докази, які не може самостійно надати, із зазначенням причин неможливості подання таких доказів. Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. До позовної заяви додаються її копії та копії всіх документів, що приєднуються до неї, відповідно до кількості відповідачів і третіх осіб. Позовна заява підписується позивачем або його представником із зазначенням дати її підписання. Адміністративна справа має бути розглянута і вирішена протягом розумного строку, але не більше місяця з дня відкриття провадження у справі.


Перелік необхідних документів

Відповідно до ст. 106 КАСУ у позовній заяві зазначаються: 1) найменування суду першої інстанції, до якого подається заява; 2) повне найменування (для юридичних осіб) або ім’я (прізвище, ім’я та по батькові - для фізичних осіб) сторін та інших учасників справи, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб); поштовий індекс; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України (для юридичних осіб, зареєстрованих за законодавством України); реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серія паспорта для фізичних осіб - громадян України (якщо такі відомості відомі позивачу), відомі номери засобів зв’язку, офіційна електронна адреса або адреса електронної пошти; 3) зазначення ціни позову, обґрунтований розрахунок суми, що стягується, - якщо у позовній заяві містяться вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної оскаржуваним рішенням, діями, бездіяльністю суб’єкта владних повноважень; 4) зміст позовних вимог і виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, а в разі подання позову до декількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з відповідачів; 5) виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; 6) відомості про вжиття заходів досудового врегулювання спору - у випадку, якщо законом встановлений обов’язковий досудовий порядок урегулювання спору; 7) відомості про вжиття заходів забезпечення доказів або позову до подання позовної заяви, якщо такі здійснювалися; 8) перелік документів та інших доказів, що додаються до заяви; зазначення доказів, які не можуть бути подані разом із позовною заявою (за наявності), зазначення щодо наявності у позивача або іншої особи оригіналів письмових або електронних доказів, копії яких додано до заяви; 9) у справах щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб’єкта владних повноважень - обґрунтування порушення оскаржуваними рішеннями, діями чи бездіяльністю прав, свобод, інтересів позивача; 10) у справах щодо оскарження нормативно-правових актів - відомості про застосування оскаржуваного нормативно-правового акта до позивача або належність позивача до суб’єктів правовідносин, у яких застосовується або буде застосовано цей акт; 11) власне письмове підтвердження позивача про те, що ним не подано іншого позову (позовів) до цього самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав. На підтвердження обставин, якими обґрунтовуються позовні вимоги, позивач надає докази, а в разі неможливості - зазначає докази, які не може самостійно надати, із зазначенням причин неможливості подання таких доказів. Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів. До позовної заяви додаються її копії та копії всіх документів, що приєднуються до неї, відповідно до кількості відповідачів і третіх осіб, крім випадків подання адміністративного позову суб’єктом владних повноважень. Суб’єкт владних повноважень при поданні адміністративного позову зобов’язаний додати до позовної заяви доказ надіслання рекомендованим листом з повідомленням про вручення відповідачу і третім особам копії позовної заяви та доданих до неї документів. До позовної заяви додається також документ про сплату судового збору, крім випадків, коли його не належить сплачувати. Позовна заява підписується позивачем або його представником із зазначенням дати її підписання. Якщо позовна заява подається представником, то у ній зазначаються ім’я представника, його поштова адреса, а також номер засобу зв’язку, адреса електронної пошти, якщо такі є. Одночасно з позовною заявою подається довіреність чи інший документ, що підтверджує повноваження представника.

Порядок оскарження

При вирішенні справи по суті суд може задовольнити адміністративний позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково. Негайно після закінчення судового розгляду суд приймає постанову іменем України. Постанова суду першої інстанції може бути повністю або частково оскаржена в апеляційному порядку. Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення.

Див.також