Звільнення з роботи працівника у разі встановлення його невідповідності займаній посаді

Матеріал з WikiLegalAid

Ця консультація не перевірена досвідченим користувачем.
Перейти до: навігація, пошук

Нормативна база

Поняття "невідповідність працівника займаній посаді або виконуваній роботі"

Трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом з їх ініціативи у випадках, перелік яких є вичерпним. Зокрема, у разі встановлення невідповідності працівника займаній посаді, на яку його прийнято на підставі пункту 2 статті 40 Кодексу законів про працю України.
Невідповідність працівника займаній посаді або виконуваній роботі - це документально підтверджена неможливість продовжувати виконання роботи працівником за умови що така робота потребує певної кваліфікації чи стану здоров’я. При цьому кодексом законів про працю не передбачено, яким чином повинна бути виявлена та засвідчена невідповідність стану здоров’я працівника виконуваній роботі.

Звільнення у зв'язку з невідповідністю займаній посаді за станом здоров'я

Для звільнення необхідні такі передумови 1) виявлення невідповідності стану здоров’я працівника виконуваній роботі, тобто наявність протипоказань продовженню роботи в існуючих умовах праці в період дії трудового договору;
2) наявність медичного висновку, що підтверджує стан здоров’я працівника;
3) існування спеціальних вимог до стану здоров’я працівника при виконанні певної роботи чи зайнятті посади;
4) письмова відмова працівника від переведення на іншу роботу.
Виявлена невідповідність займаній посаді за станом здоров’я полягає в тому що: працівник за станом здоров’я не може впоратися з трудовими обов’язками (при цьому відсутня провина працівника в неналежному виконанні обов’язків), або продовження даної роботи протипоказано працівникові за станом здоров’я (відповідно до карти умов праці на робочому місці) та створює загрозу його життю й здоров’ю, або через стан здоров’я подальше виконання працівником трудових обов’язків створює небезпеку для членів трудового колективу, або громадян, яких обслуговує працівник і це перешкоджає подальшому продовженню роботи.
Для звільнення за цією підставою необхідний висновок медичної експертизи про невідповідність стану здоров'я займаній посаді(роботі) та письмова відмова працівника від переведення на іншу роботу.

Для звільнення у зв'язку з невідповідністю займаній посаді за відсутності певної кваліфікації

Для звільнення за даною підставою необхідний висновок атестаційної комісії. Однак такий документ не повинен бути єдиним. Як зазначив Верховний суд України (постанова від 30.05.2018 у справі № 297/3092/15-ц) висновок про недостатність в особи кваліфікації, що перешкоджає належним чином виконувати посадові обов'язки, не може ґрунтуватися лише на матеріалах атестаційної комісії й показаннях свідків за відсутності інших об'єктивних даних щодо недостатньої кваліфікації, якими можуть бути, зокрема документи, звіти, плани, доповідні та інші докази неякісного чи неналежного виконання трудових обов'язків.
За цією підставою працівника можна звільнити як і в попередньому випадку після письмової відмови працівника від переведення на іншу роботу.
В разі, якщо працівник погоджується на переведення на іншу роботу таке переведення оформлюється наказом (розпорядженням) із урахуванням положень частини 1 статті 32, частини 1 статті 114 і частини 2 статті 170 Кодексу законів про працю України.

Додаткова умова для звільнення

Якщо працівник належить до профспілки то оскільки звільнення на підставі пункту 2 статті 40 Кодексу законів про працю України належить до випадків розірвання трудового договору з ініціативи роботодавця або уповноваженого ним органу воно допускається лише за наявності попередньої згоди первинної профспілкової організації членом якої є працівник.

Захист прав працівника

Досудовий порядок

Якщо працівник не погоджується з рішенням про звільнення то він має право звернутись з мотивованою заявою до власника або уповноваженого ним органу з проханням скасувати наказ та поновити його на роботі.
Відповідно до ст.17, 20 Закону України “Про звернення громадян” заява може бути подана до власника або уповноваженого ним органу протягом одного року з моменту його прийняття, але не пізніше одного місяця з часу ознайомлення громадянина з прийнятим рішенням. Звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п'ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п'яти днів Закон України “Про звернення громадян”.

Судовий порядок

Відповідно до ст.233 Кодексу законів про працю України звільнений працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки. Згідно зі ст.234 Кодексу законів про працю України у разі пропуску з поважних причин строків звернення до суду, районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд може поновити ці строки Кодексу законів про працю України.

Куди звернутися

Відповідно до ч.1 ст.110 Цивільного процесуального кодексу України позов подається до загального суду за зареєстрованим місцем проживання чи перебування позивача. У разі, якщо спір про поновлення на роботі стосується публічної служби, то позивач відповідно до п.1 частини 2 ст.17 Кодексу адміністративного судочинства України повинен звертатись до окружного адміністративного суду за місцем проживання.
Якщо ж позивач поновлюється на службі в органах місцевого самоврядування, позов відповідно до п.1 частини 1 ст.18 Кодексу адміністративного судочинства України подає позов до місцевого загального суду за своїм місцем реєстрації.
Відповідно до п.1 частини 1 ст.5 Закону України "Про судовий збір"позивачу у справах про поновлення на роботі від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються.

Судова практика

Постанова Верховного суду України від 30 травня 2018 року у справі № 297/3092/15-ц