Застава земельних ділянок або прав на них

Матеріал з WikiLegalAid
Ця консультація не перевірена досвідченим користувачем. Правова консультація не є офіційним роз'ясненням, носить інформаційний характер та не може безумовно застосовуватися в кожному конкретному випадку.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Нормативна база


Які земельні ділянки можуть передаватись у заставу


Відповідно до ст 133 Земельного кодексу України в заставу можуть передаватися земельні ділянки державної, комунальної та приватної власності, якщо інше не встановлено законом, а також права на них - право оренди земельної ділянки, право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), право користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій), якщо інше не передбачено законом.

Які земельні ділянки не можуть передаватись у заставу

відповідно до п. 15 Перехідних положень ЗК України до 1 січня 2024 року забороняється купівля-продаж або відчуження в інший спосіб на користь юридичних осіб земельних ділянок, які перебувають у приватній власності і віднесені до земель для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, земельних ділянок, виділених в натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв) для ведення особистого селянського господарства, а також земельних часток (паїв), крім переходу до банків права власності на земельні ділянки як предмет застави, передачі земельних ділянок у спадщину, обміну (міни) відповідно до частини другої статті 37-1 цього Кодексу земельної ділянки на іншу земельну ділянку з однаковою нормативною грошовою оцінкою або різниця між нормативними грошовими оцінками яких становить не більше 10 відсотків та відчуження земельних ділянок для суспільних потреб. Угоди (у тому числі довіреності), укладені під час дії заборони на купівлю-продаж або іншим способом відчуження земельних ділянок та земельних часток (паїв), встановленої цим підпунктом, у частині їх купівлі-продажу та відчуження в інший спосіб на користь юридичних осіб, а так само в частині передачі прав на відчуження цих земельних ділянок та земельних часток (паїв) на користь юридичних осіб на майбутнє (у тому числі укладення попередніх договорів), є недійсними з моменту їх укладення (посвідчення).

Земельний сервітут також не може бути предметом застави.

Умови передачі земельної ділянки в заставу

  • присвоєння земельній ділянці кадастрового номера
  • передача в заставу може здійснюватися лише власником
  • обов'язковість нотаріального посвідчення та державної реєстрації угоди
  • угода укладається за місцезнаходженням земельної ділянки
  • Взаємопов'язаність та взаємообумовленість відносин «Заставою може забезпечуватися дійсна вимога,- що випливає з договору»
  • Заставодержателем земельних ділянок сільськогосподарського призначення та прав на них (оренди, емфітевзису) можуть бути лише банки
  • Передача в заставу частини земельної ділянки (або права на частину земельної ділянки) здійснюється після виділення її в натурі (на місцевості) відповідно до документації із землеустрою
  • Земельна ділянка, що перебуває у спільній власності (або право спільної оренди земельної ділянки), може бути передана у заставу за згодою всіх співвласників (співорендарів)

Момент виникнення права на заставу

Відповідно до ст. 16 ЗУ «Про заставу» момент виникнення права застави виникає з моменту укладення договору застави, а в разі, коли договір підлягає нотаріальному посвідченню - з моменту нотаріального посвідчення цього договору. Якщо предмет застави відповідно до закону чи договору повинен знаходитись у заставодержателя, право застави виникає в момент передачі йому предмета застави. Якщо таку передачу було здійснено до укладення договору, - то з моменту його укладення. Реєстрація застави не пов'язується з моментом виникнення права застави та не впливає на чинність договору застави.

Право заставодавця розпорядження заставленим майном

Відповідно до ст.17 ЗУ «Про заставу» говорить, що заставодавець зберігає право розпорядження заставленим майном, якщо інше не передбачено законом чи договором. Заставодавець може відчужувати заставлене майно тільки за згодою заставодержателя, якщо інше не встановлено законом.

Звернення стягнення на заставлену земельну ділянку

Відповідно до ст. 572 ЦКУ, "в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави)." "Іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи" (ч. 1 ст. 575 ЦКУ).

Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється

  1. на підставі рішення суду,
  2. виконавчого напису нотаріуса або
  3. згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя (ч. 3 ст. 33 Закону України "Про іпотеку").

У першому та другому пункті земельна ділянка підлягає продажу "на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України "Про виконавче провадження" (ч. 1 ст. 41 Закону України "Про іпотеку"). Також ст. 139 ЗКУ передбачає, що у разі звернення стягнення на земельну ділянку, що перебуває у власності громадянина чи юридичної особи, земельна ділянка підлягає продажу на земельних торгах, що проводяться у формі аукціону". Процедура проведення земельних торгів у формі аукціону передбачена (ст. 137 ЗКУ) У третьому пункті звернення стягненняздійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, який підлягає нотаріальному посвідченню і може бути укладений в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки" (ч. 1 ст. 36 Закону України "Про іпотеку"). Договір про задоволення вимог іпотекодержателя може передбачати 1. передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання 2. право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу. Передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки регламентується ст. 37 Закону України "Про іпотеку".