Запобіжні заходи: поняття, система, характеристика та підстави і умови застосування

Матеріал з WikiLegalAid

Ця консультація не перевірена досвідченим користувачем.
Перейти до: навігація, пошук

Нормативна база

Кримінальний процесуальний кодекс України

Поняття запобіжних заходів

Запобіжні заходи - це заходи процесуального примусу, які обмежують особисту свободу та свободу пересування підозрюваного (обвинуваченого) і застосовуються з метою запобігти можливості приховатися від слідства і суду, перешкодити встановленню об'єктивної істини та здійсненню правосуддя, а також продовжити злочинну діяльність. До неповнолітніх підозрюваних чи обвинувачених, крім запобіжних заходів, передбачених коментованою статтею, може застосовуватися передання їх під нагляд батьків, опікунів чи піклувальників, а до неповнолітніх, які виховуються в дитячій установі, - передання їх під нагляд адміністрації цієї установи (ст. 493 КПК), а до особи, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного характеру також - поміщення до психіатричного закладу в умовах, що виключають можливість її небезпечної поведінки (ст. 508 КПК).

Система запобіжних заходів

Запобіжними заходами є:

  1. особисте зобов'язання;
  2. особиста порука;
  3. застава;
  4. домашній арешт;
  5. тримання під вартою.

Характеристика, підстави та умови застосування запобіжних заходів

Тимчасовим запобіжним заходом є затримання особи, яке застосовується з підстав та в порядку, визначеному цим Кодексом. Запобіжні заходи застосовуються: під час досудового розслідування - слідчим суддею за клопотанням слідчого, погодженим з прокурором, або за клопотанням прокурора, а під час судового провадження - судом за клопотанням прокурора. Для обрання запобіжного заходу потрібна система фактичних підстав: по-перше, це докази вчинення підозрюваним (обвинуваченим) злочин; по-друге, це докази наявності ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може вичинити нові злочини чи протидіяти розслідуванню; по-третє, доведеність під час обрання конкретного запобіжного заходу того, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів, не може запобігти доведеним під час розгляду ризику або ризикам. Слідчий суддя, відповідно до приписів ч. 3 ст. 176 КПК України, суд відмовляє у застосуванні запобіжного заходу, якщо слідчий, прокурор не доведе, що встановлені під час розгляду клопотання про застосування запобіжних заходів обставини, є достатніми для переконання, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів, передбачених частиною першою цієї статті, не може запобігти доведеним під час розгляду ризику або ризикам. При цьому найбільш м'яким запобіжним заходом є особисте зобов'язання, а найбільш суворим - тримання під вартою.

Фактичні підстави застосування запобіжних заходів - це наявність системи незаперечних доказів вчинення відповідною особою злочину. Оскільки запобіжні заходи застосовуються, як правило, до підозрюваного, а повідомлення про підозру здійснюється лише за наявності достатніх доказів, які викривають особу у вчиненні злочину, то й запобіжні заходи можуть бути обрані тільки за наявності таких доказів. Підтвердженням такого підходу є положення Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду", згідно якого громадянин має право на відшкодування матеріальної та моральної шкоди у разі його незаконного арешту, а вказане право виникає в тому разі, коли у розслідуваній справі винесено постанову про її закриття за відсутністю складу злочину або недоведеністю участі обвинуваченого у вчиненні злочину. Отже, законними як арешт, так і інші заходи примусу вважатимуться тільки в разі, коли доведено наявність у діях обвинуваченого складу злочину, коли зібрано неспростовні докази вчинення обвинуваченим (підозрюваним, підсудним) кримінально караного діяння.

Принципово визначимося - якщо немає достатніх доказів для повідомлення про підозру чи обвинувачення, то їх немає і для застосування арешту, застави чи іншого запобіжного заходу. Підтвердженням цього є практика Європейського суду з прав людини. Так, у справі "Канджов проти Болгарії" (2008) суд, аналізуючи дії заявника, які полягали в збиранні підписів під закликом про відставку міністра юстиції та демонстрації двох плакатів, де останнього названо "повним ідіотом" (top idiot), ЄСПЛ не знайшов достатніх підстав для арешту, оскільки не знайшов доказів, які б указували на наявність в його діях ознак злочину.

Для обрання запобіжного заходу потрібно також мати докази ризиків того, що підозрюваний (обвинувачений) може приховатися від слідства та суду, перешкодити встановленню об'єктивної істини у справі, продовжити злочинну діяльність, перешкодити кримінальному провадженню. Вирішуючи питання про застосовування запобіжного заходу, слід враховувати також тяжкість вчиненого злочину, особистість обвинуваченого, його вік, стан здоров'я, сімейний і соціальний стан, майновий стан, наявність судимостей у підозрюваного, обвинуваченого; дотримання підозрюваним, обвинуваченим умов застосованих запобіжних заходів, якщо вони застосовувалися до нього раніше; наявність повідомлення особі про підозру у вчиненні іншого кримінального правопорушення; розмір майнової шкоди, у завданні якої підозрюється, обвинувачується особа, або розмір доходу, в отриманні якого внаслідок вчинення кримінального правопорушення підозрюється, обвинувачується особа, а також брати до уваги обтяжуючі та пом'якшуючі обставини, ступінь суспільної небезпечності злочину.

Особистість обвинуваченого (підозрюваного) характеризують, зокрема, його попередня діяльність, тяжкість інкримінованого злочину, наявність або відсутність певних занять, постійного місця проживання, зв'язків тощо. До неповнолітніх, осіб похилого віку, тяжко хворих, вагітних чи жінок, що мають грудних дітей, одиноких матерів, багатодітних батьків взяття під варту, як правило, не застосовується.

Клопотання слідчого, прокурора про застосування запобіжного заходу подається до місцевого суду, в межах територіальної юрисдикції якого здійснюється досудове розслідування. Законодавцем встановлюється правило невідкладного розгляду слідчим суддею, судом клопотання про застосування певного запобіжного заходу, яке реалізується залежно від обставин двома варіантами його визначення:

1) не пізніше сімдесяти двох годин з моменту фактичного затримання підозрюваного чи обвинувачуваного (коли особа силою або через підкорення наказу змушена залишатися поряд із уповноваженою службовою особою чи в приміщенні, визначеному уповноваженою службовою особою);

2) не пізніше сімдесяти двох годин з моменту, коли клопотання прокурора або слідчого, погодженого з прокурором, а рівно і клопотання подане підозрюваним, обвинуваченим чи його захисником надійде до суду (буде зареєстровано у канцелярії), якщо підозрюваний, обвинувачений перебуває на свободі.

Ухвала про застосування запобіжних заходів складається з трьох частин: вступної, мотивувальної та резолютивної та має містити усі передбачені законом реквізити. Ухвала про застосування запобіжних заходів складається щонайменше у п'яти примірниках: перший - приєднується до матеріалів кримінального провадження (надається слідчому), другий - залишається у суді, третій - направляється адміністрації місця досудового ув'язнення чи іншого органу виконання ухвали, четвертий - прокуророві, п'ятий - має бути вручений підозрюваному (обвинуваченому).

Особисте зобов'язання - найбільш м'який запобіжний захід, який застосовується на підставі ухвали слідчого судді, суду за мотивованим клопотанням прокурора, слідчого, погодженого з прокурором, і полягає у прийнятті від обвинуваченого або підозрюваного письмового зобов'язання про те, що він не буде ухилятись від слідства і суду та покладенні на підозрюваного, обвинуваченого виконання ряду обов'язків, передбачених ч. 5 ст. 194 КПК, наприклад, не відлучатися із населеного пункту, в якому він зареєстрований, проживає чи перебуває, без дозволу слідчого, прокурора або суду; носити електронний засіб контролю тощо.

Після порушення особистого зобов'язання запобіжний захід може бути замінено більш суворим. Про це повідомляється особі, щодо якої обирається даний запобіжний захід. Особиста порука - один із м'яких запобіжних заходів, який меншою мірою обмежує права і свободи підозрюваного, обвинуваченого, ніж інші запобіжні заходи, застосовується на підставі ухвали слідчого судді, суду за мотивованим клопотанням прокурора, слідчого, погодженого з прокурором, і полягає у наданні особами, яких слідчий суддя, суд вважає такими, що заслуговують на довіру, письмового зобов'язання про те, що вони, по-перше, зобов'язуються за необхідності доставити підозрюваного чи обвинуваченого до органу досудового розслідування чи в суд, на першу про те вимогу, а, по-друге, поручаються за виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов'язків відповідно до ч. 5 статті 194 КПК України.

Відповідно до ч. 5 ст. 194 КПК України, якщо під час розгляду клопотання про обрання запобіжного заходу, не пов'язаного з триманням під вартою, прокурор доведе наявність усіх обставин, передбачених частиною першою цієї статті, слідчий суддя, суд застосовує відповідний запобіжний захід, зобов'язує підозрюваного, обвинуваченого прибувати за кожною вимогою до суду або до іншого визначеного органу державної влади, а також виконувати один або кілька обов'язків, необхідність покладення яких була доведена прокурором, а саме:

  • прибувати до визначеної службової особи із встановленою періодичністю;
  • не відлучатися із населеного пункту, в якому він зареєстрований, проживає чи перебуває, без дозволу слідчого, прокурора або суду;
  • повідомляти слідчого, прокурора чи суд про зміну свого місця проживання та/або місця роботи;
  • утримуватися від спілкування з будь-якою особою, визначеною слідчим суддею, судом, або спілкуватися з нею із дотриманням умов, визначених слідчим суддею, судом;
  • не відвідувати місця, визначені слідчим суддею або судом;
  • пройти курс лікування від наркотичної або алкогольної залежності;
  • докласти зусиль до пошуку роботи або до навчання;
  • здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в'їзд в Україну;
  • носити електронний засіб контролю. Указані обов'язки можуть бути покладені на підозрюваного, обвинуваченого на строк не більше двох місяців.

Кількість поручителів визначає слідчий суддя, суд, який обирає запобіжний захід. Наявність одного поручителя може бути визнано достатньою лише в тому разі, коли ним є особа, яка заслуговує на особливу довіру. Особиста порука відрізняється тим, що для її застосування залучаються представники громадськості, що є важливим фактором суспільного контролю за кримінальним провадженням і однією з процесуальних форм залучення громадськості до перевиховання правопорушників. З іншого боку, особиста порука передбачає грошові стягнення не з особи підозрюваного чи обвинувачуваного за невиконання ними взятих на себе зобов'язань, а з третіх осіб -поручителів. З огляду на це, для самого підозрюваного чи обвинуваченого санкції залишаються найбільш м'якими. Поручителю відповідно до вимог ст. 180 КПК України роз'яснюється у вчиненні якого кримінального правопорушення підозрюється або обвинувачується особа, передбачене законом покарання за його вчинення, обов'язки поручителя та наслідки їх невиконання, право на відмову від прийнятих на себе зобов'язань та порядок реалізації такого права. Особиста порука застосовується тільки за наявності заяв осіб, які виявили бажання або погодилися взяти на себе зобов'язання поручителя. Поручитель може відмовитись від взятих на себе зобов'язань до виникнення підстав, які тягнуть за собою його відповідальність. У такому разі він забезпечує явку підозрюваного, обвинуваченого до органу досудового розслідування чи суду для з'ясування питання про заміну йому запобіжного заходу на інший. Якщо обвинувачений ухиляється від з'явлення до органів дізнання або досудового слідства, особа, яка провадить дізнання, або слідчий складає про це протокол і долучає його до справи.

Питання про грошове стягнення з поручителя вирішується слідчим суддею.

У разі невиконання поручителем взятих на себе зобов'язань на нього накладається грошове стягнення в розмірі: 1) у провадженні щодо кримінального правопорушення, за вчинення якого передбачене покарання у вигляді позбавлення волі на строк не більше трьох років, або інше, більш м'яке покарання, - від двох до п'яти розмірів мінімальної заробітної плати; 2) у провадженні щодо злочину, за вчинення якого передбачене покарання у вигляді позбавлення волі на строк від трьох до п'яти років, - від п'яти до десяти розмірів мінімальної заробітної плати; 3) у провадженні щодо злочину, за вчинення якого передбачене покарання у вигляді позбавлення волі на строк від п'яти до десяти років, - від десяти до двадцяти розмірів мінімальної заробітної плати; 4) у провадженні щодо злочину, за вчинення якого передбачене покарання у вигляді позбавлення волі на строк понад десять років, - від двадцяти до п'ятдесяти розмірів мінімальної заробітної плати.