Залишення особи в небезпеці

Матеріал з WikiLegalAid
Ця консультація не перевірена досвідченим користувачем. Правова консультація не є офіційним роз'ясненням, носить інформаційний характер та не може безумовно застосовуватися в кожному конкретному випадку.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Нормативна база

Поняття залишення в небезпеці

Залишення в небезпеці - це завідоме залишення без допомоги особи, яка перебуває в небезпечному для життя стані і позбавлена можливості вжити заходів до самозбереження через малолітство, старість, хворобу або внаслідок іншого безпорадного стану, якщо той, хто залишив без допомоги, зобов'язаний був піклуватися про цю особу і мав змогу надати їй допомогу, а також у разі, коли він сам поставив потерпілого в небезпечний для життя стан (частина перша статті 135 КК України).

Історичний розвиток

Кримінально-правова заборона залишення в небезпеці починає свій шлях ще за часів Київської Русі, після чого починає поступово розвиватися. Проте,одні з основних своїх ознак кримінально-правова заборона отримала після прийняття в березні 1903 р. Кримінального Уложення, в якому містилася окрема Глава 25 «Про залишення в небезпеці» яка складалась з двох статей.

Перша – це ст. 489 Кримінального Уложення, в якій особа несла кримінальну відповідальність за залишення іншої особи в не- безпечному для життя стані. Важливим аспектом цієї статті був той факт що, суб’єктом вказаного злочину могла бути лише особа, яка згідно з діючим законодавством чи взятому на себе обов’язку, або обов’язку, що виникає із сімейних відносин, зобов’язана була пі- клуватися про особу, яка позбавлена можливості вжити заходів до самозбереження через малолітство, старість чи внаслідок фізичних вад, хвороби, будь-якого іншого безпорадного стану.

Друга – це ст. 489, де особа несла кримінальну відповідаль- ність за залишення іншої особи, щодо якої у суб’єкта злочину не було обов’язків по піклуванню, але яку він сам поставив в небезпечний для життя стан і, яка була не здатна вжити заходів до самозбереження. В даній нормі поєднувались два види бездіяльності – бездіяльність-невтручання та бездіяльність, після того, як особа сама поставила потерпілого у небезпечний для життя та здоров’я стан. Також ця стаття передбачала формальний склад злочину. В стат-ті мова йде, про залишення іншої особи в таких умовах, при яких життю потерпілого нічого не загрожувало, але все одно особа, яка повинна була піклуватися про потерпілого несе кримінальну відпо- відальність за вчинене діяння.

Наступним джерелом яке ми не можемо обійти стороною став вже Кримінальний кодекс УРСР 1922 р. Згідно ч. 1 ст. 163 «залишення без допомоги особи, яка знаходиться в небезпечному для життя стані і позбавлена можливості до самозбереження через малолітство, старість, хворобу або внаслідок іншого безпорадного стану, якщо особа, яка залишила без допомоги, була зобов’язана піклува- тися про таку особу, – карається позбавленням волі на строк до двох років».

А в другій частині цієї статті зазначено: «Якщо залишення без допомоги особи, яка позбавлена можливості до самозбереження і не знаходиться під опікою особи, яка залишила її в небезпеці, останнім була поставлена в завідомо небезпечне для життя становище, – міра покарання може бути збільшена на строк до трьох років позбавлення волі» .

Характерною ознакою залишення в небезпеці за Кримінальним кодексом УРСР, є те, що він визначив дії, злочинними, які пов’язані з залишенням в небезпеці, незалежно від того, чи був покладений на винну особу спеціальний обов’язок піклуватися про потерпілого.

У 1927 р. вступив в силу Кримінальний кодекс Української Радянської Соціалістичної Республіки, який діяв на території України. Даний кодекс діяв до 1961 р. Якщо порівнювати його з Кримі- нальним кодексом УРСР 1922 р. відносно залишення в небезпеці, то можна зробити висновок, що кримінально-правова заборона була уточнена, а відповідальність за залишення в небезпеці стала більш м’якою.

Так кримінально-правова заборона, щодо залишення в небезпеці вже містилась в ст. 158 цього Кодексу. Якщо переходити до змісту статті, то він мав наступний вигляд: «Залишення без допо- моги особи, яка знаходиться в небезпечному для життя стані і по- збавлена можливості вжити заходів до самозбереження через малолітство, старість, хвороби чи внаслідок іншого безпорадного стану, якщо особа, яка залишила без допомоги, зобов’язана була піклува- тися про залишеного і мала можливість надати допомогу, – позбавлення волі на строк до одного року чи виправно-трудові роботи на строк до шести місяців» .

Кримінальне законодавство радянського часу (Кримінальний кодекс УРСР 1960 р.) не стояло на місці але і не буле динамічним у своєму розвитку. Проаналізувавши розвиток кримінально-право- вої заборони залишення в небезпеці, ми бачимо деякі відмінності даної норми від норми, яка встановлювала відповідальність згідно Кодексу 1927 р., а саме: відповідальність за залишення в небезпеці стала більш тяжкою, також були зміни і по змісту норми, напри- клад, з’явилися кваліфікуючі обставини.

Кримінально-правова заборона щодо залишення в небезпеці містилась вже у ст. 111 Кримінального кодексу УРСР.

Зміст даної норми виглядав наступним чином: «Завідоме залишення без допомоги особи, що перебуває в небезпечному для життя становищі і позбавлена можливості вжити заходів до самозбереження через малолітство, старість, хворобу або внаслідок іншого безпорадного стану, якщо той, хто залишив без допомоги, зобов’язаний був піклуватися про цю особу і мав можливість подати їй допомогу, а так само, якщо він сам поставив потерпілого в небезпечне для життя становище, – карається виправними роботами на строк до двох років.

Те саме діяння, якщо воно спричинило смерть особи, залишеної без допомоги, або інші тяжкі наслідки, – карається позбавленням волі на строк до двох років або виправними роботами на той же строк» .

Також слід відмітити, що вперше з’явилося поняття «завідо- мість», в зміст якої вкладали те, що суб’єкт злочину усвідомлює, що потерпілий знаходиться в небезпечному стані, який загрожує його життю. Якщо таке усвідомлення було відсутнє, то особу не притягували до кримінальної відповідальності за ст. 111 КК УРСР 1960 р. .

Після проголошення незалежності України, була прийнята низка нових законів та кодексів. Серед нових законів був прийнятий і новий Кримінальний кодекс України у 2001 р.

Ст. 135 містить в собі кримінально-правову заборону залишення в небезпеці і має наступний вигляд: «Завідоме залишення без допомоги особи, яка перебуває в небезпечному для життя стані і позбавлена можливості вжити заходів до самозбереження через малолітство, старість, хворобу або внаслідок іншого безпорадного стану, якщо той, хто залишив без допомоги, зобов’язаний був піклуватися про цю особу і мав змогу надати їй допомогу, а також у разі, коли він сам поставив потерпілого в небезпечний для життя стан, – карається обмеженням волі на строк до двох років або позбавленням волі на той самий строк.

Ті самі дії, вчинені матір’ю стосовно новонародженої дитини, якщо матір не перебувала в обумовленому пологами стані, – караються обмеженням волі на строк до трьох років або позбавленням волі на той самий строк. Діяння, передбачені частинами першою або другою цієї статті, якщо вони спричинили смерть особи або інші тяжкі наслідки, – караються позбавленням волі на строк від трьох до восьми років» .

Якщо порівнювати дану норму з нормою Кримінального ко- дексу 1960 р., то ми бачимо нова норма була доповнена кваліфікуючою обставиною: «Ті самі дії, вчинені матір’ю стосовно новонаро- дженої дитини, якщо матір не перебувала в обумовленому пологами стані, – караються обмеженням волі на строк до трьох років або позбавленням волі на той самий строк» (ч. 2 ст. 135).

Також чітко простежується факт посилювання відповідальності за вчинення такого кримінального діяння, як залишення в небезпеці. В новій нормі вже немає такого покарання, як виправні роботи, а існує тільки позбавлення чи обмеження волі винного суб’єкта.

Склад злочину

Обєктивна сторона

З об'єктивної сторони злочин полягає у суспільно небезпечній бездіяльності, що виражається у залишенні без допомоги вказаної особи.

Залишення без допомоги передбачає невжиття особою заходів, необхідних для відвернення небезпеки для життя потерпілого.

Злочин вважається закінченим з моменту ухилення від надання допомоги особі, що перебуває в небезпечному для життя стані, незалежно від того, наскільки ефективною могла бути така допомога. Настання суспільне небезпечних наслідків певного характеру є підставою для кваліфікації діяння за частиною третьою статті 135 КК України.

Об'єкт злочину

Об'єктом злочину є життя і здоров'я особи.

Потерпіла особа

Потерпілим від цього злочину є особа, яка характеризується сукупністю двох ознак:

  • перебуває в небезпечному для життя стані;
  • позбавлена можливості вжити заходів до самозбереження через малолітство, старість, хворобу або внаслідок іншого безпорадного стану.

Небезпечний для життя стан може означати, наприклад, ситуацію, коли особа під час пожежі не може вийти із приміщення, альпініст упав у провалину і повиснув на страховому шнурі, рибалка опинився на крижині або у воді, людина, збита автомобілем, залишилась на проїзній частині дороги. Причини, через які особа потрапила в небезпечний для життя стан (її власна необережна чи умисна поведінка або причини об'єктивного характеру), не мають значення для кваліфікації злочину.

Малолітнім визнається особа, яка не досягла 14-річного віку, старим - особа, яка досягла 75-річного віку (але на можливість усвідомлення винним цього вікового стану особи суттєво впливають не тільки фактичний вік останньої, а й зовнішній вигляд, ріст, стан здоров'я, наявність інвалідності та інші фактичні обставини), а хворим - особа з інвалідністю, вагітна жінка, особа, яка отримала серйозні травми чи отруєна, інша особа, хворобливий стан, якої встановлено відповідними документами (медичним висновком, рішенням суду про визнання особи недієздатною внаслідок душевної хвороби або недоумства тощо) або через інші причини він є явним для винного.

Іншим безпорадним станом можуть бути визнані втрата особою свідомості, перебування її у стані наркотичного, токсичного чи тяжкого алкогольного сп'яніння, у стані паніки, викликаної, скажімо, пожежею, повінню, зсувом, іншою стихією, або у стані, коли людина фізично не в змозі виправити ситуацію, в якій вона опинилась (наприклад, беззбройна людина, яка знаходиться під охороною, опинилась наодинці з озброєним нападником).

Суб'єкт злочину

Суб'єкт злочину спеціальний, ним можуть бути лише дві категорії осіб, а саме ті, які:

  1. первісно зобов'язані були піклуватися про потерпілого і мали можливість надати йому допомогу;
  2. самі поставили потерпілого в небезпечний для життя стан.

Частиною другою статті 135 КК України передбачено вчинення даного кримінального правопорушення спеціальним суб'єктом - матір'ю стосовно новонародженої дитини, якщо матір не перебувала в обумовленому пологами стані.

Правовий обов'язок піклуватися про осіб, які знаходяться в небезпечному для життя стані, може бути обумовлений законом чи іншим нормативним актом, а також цивільно-правовим договором (договором довічного утримання, перевезення, морського круїзу, на надання туристичних послуг або послуг із забезпечення особистої безпеки особи тощо).

Законодавство України покладає відповідні обов'язки на:

  • батьків, усиновителів, прийомних батьків - піклуватися про здоров'я рідних, усиновлених чи прийомних дітей;
  • дітей - піклуватися про батьків;
  • опікунів і піклувальників - піклуватися про осіб, які перебувають під їх опікою чи піклуванням, доглядати за ними;
  • співробітників пожежної охорони, аварійних служб та працівників деяких інших професій - здійснювати рятувальні роботи і подавати першу невідкладну допомогу;
  • працівників спеціалізованих бригад постійної готовності служби екстреної медичної допомоги - надавати допомогу громадянам в екстремальних ситуаціях (стихійне лихо, катастрофи, аварії, масові отруєння, епідемії, епізоотії, радіаційне, бактеріологічне і хімічне забруднення тощо);
  • працівників поліції - незалежно від займаних посад, місцезнаходження і часу в разі звернення до них громадян із заявою чи повідомленням про події, які загрожують особистій чи громадській безпеці - вживати заходів для рятування людей, надавати їм допомогу;
  • членів екіпажу повітряного судна - рятувати пасажирів та надавати їм допомогу;
  • водіїв - надавати транспортний засіб для доставки у найближчий медичний заклад осіб, які потребують невідкладної медичної допомоги, надавати першу медичну допомогу потерпілим внаслідок дорожньо-транспортних подій;
  • капітанів морських суден - йти в найближчий порт, якщо особа, що перебуває на борту судна, потребує невідкладної медичної допомоги, яку неможливо подати в морі;
  • працівників пошуково-рятувальних служб, створюваних у сфері туристичної діяльності, - надавати допомогу туристам і захищати їх в екстремальних ситуаціях;
  • педагогічних та науково-педагогічних працівників - захищати Дітей, молодь від будь-яких форм фізичного або психічного насильства тощо.

Проте, слід враховувати, що зазначене діяння тягне відповідальність за іншими статтями КК України, якщо залишення без допомоги вчинене:

  • капітаном судна в разі зіткнення з іншим судном стосовно екіпажу та пасажирів останнього, а також зустрінутих у морі або на іншому водному шляху осіб, які зазнали лиха, якщо він мав можливість надати таку допомогу без серйозної небезпеки для свого судна, його екіпажу і пасажирів (стаття 284 КК України);
  • медичними працівниками хворим (стаття 139 КК України);
  • службовими особами, якщо відповідний правовий обов'язок лежить на них (статті 364 або 426 КК України).

Основні відмінності залишення в небезпеці (стаття 135 КК України) від ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані (стаття 136 КК Україи): за ознаками об'єктивної сторони складу злочину, за конструкцією основного складу злочину, за формою вини і саме головне - за суб'єктом. Обов'язок подавати невідкладну допомогу особам, які перебувають у загрозливому для їх життя і здоров'я стані, закон загалом покладає на всіх громадян України, іноземних громадян та осіб без громадянства. Тож за статтею 136 КК України несуть відповідальність будь-які фізичні, осудні особи з 16-річного віку, крім: 1) медичних працівників; 2) службових осіб, на яких законом чи іншим нормативним актом покладено обов'язок надавати допомогу особам, що перебувають у небезпечному для життя стані; 3) інших осіб, які зобов'язані за законом чи іншим нормативним актом, а також цивільно-правовим договором надавати допомогу вказаним особам.

Суб'єктивна сторона

З суб'єктивної сторони злочин характеризується прямим умислом: винний усвідомлює суспільне небезпечний характер своєї бездіяльності, а саме те, що він залишає без допомоги особу, яка перебуває у небезпечному для життя стані і позбавлена можливості вжити заходів до самозбереження, те, що він зобов'язаний піклуватися про особу і має реальну можливість надати їй допомогу, або що він сам поставив потерпілого в небезпечний для життя стан і бажає чинити саме так.

Ставлення винної особи до наслідків, передбачених частиною третьою статті 135 КК України, може характеризуватися непрямим умислом або необережністю. При цьому для випадків, коли винною є особа, яка зобов'язана була піклуватися про потерпілого, може бути характерним як непрямий умисел (наприклад, пожежник, усвідомлюючи, що внаслідок його бездіяльності особа може загинути, не рятує її із боягузтва), так і необережність (набувач майна за договором довічного утримання протягом тижня не відвідує хворого відчужувача, сподіваючись на те, що хвороба не є тяжкою), а для випадків, коли винною є особа, що сама поставила потерпілого в небезпечний для життя стан, - тільки необережність.

Якщо ж особа, яка сама поставила потерпілого в небезпечний для життя стан, бажає настання смерті останнього чи інших тяжких наслідків або свідомо допускає можливість їх настання, її бездіяльність має кваліфікуватися за статтями, що передбачають відповідальність за умисні вбивство чи заподіяння тілесних ушкоджень, залежно від конкретних наслідків.

Якщо особа, яка зобов'язана була піклуватися про іншу особу, умисно створює ситуацію, небезпечну для життя останньої (скажімо, інструктор з мотивів помсти залишає групу альпіністів в горах, звідки вони завідомо для нього не можуть вибратись), внаслідок чого настає смерть потерпілого, діяння кваліфікується за відповідними частиною і пунктом статті 115 КК України. Якщо мати одразу ж після пологів не годує новонароджену дитину або виносить й на мороз тощо з умислом на заподіяння їй смерті, вона несе відповідальність за ст. 117 ККУ.

Залишення неповнолітнього без допомоги особою, на яку покладені професійні чи службові обов'язки щодо охорони життя та здоров'я неповнолітніх, внаслідок недбалого або несумлінного ставлення до цих обов'язків, якщо це спричинило шкоду здоров'ю потерпілого, тягне відповідальність за статті 137 КК України.

Відповідальність

  • Завідоме залишення без допомоги особи, яка перебуває в небезпечному для життя стані і позбавлена можливості вжити заходів до самозбереження через малолітство, старість, хворобу або внаслідок іншого безпорадного стану, якщо той, хто залишив без допомоги, зобов'язаний був піклуватися про цю особу і мав змогу надати їй допомогу, а також у разі, коли він сам поставив потерпілого в небезпечний для життя стан, -

карається обмеженням волі на строк до двох років або позбавленням волі на той самий строк.

  • Ті самі дії, вчинені матір'ю стосовно новонародженої дитини, якщо матір не перебувала в обумовленому пологами стані, -

караються обмеженням волі на строк до трьох років або позбавленням волі на той самий строк.

  • Діяння, передбачені частинами першою або другою цієї статті, якщо вони спричинили смерть особи або інші тяжкі наслідки, -

караються позбавленням волі на строк від трьох до восьми років.

Судова практика

№ 351/749/16-к посилання (ВС зазначив, що з об`єктивної сторони даний злочин полягає у суспільно небезпечній бездіяльності, що виражається у залишенні без допомоги зазначеної особи. При цьому при залишенні без допомоги обов’язки щодо порятунку життя і здоров’я особи не виконуються в умовах безпосередньої загрози завдання шкоди цим правоохоронюваним цінностям. Злочин вважається закінченим з моменту ухилення від надання допомоги особі, що перебуває в небезпечному для життя стані, незалежно від того, наскільки ефективно могла бути така допомога. Також ВС підкреслив, що з суб`єктивної сторони злочин характеризується прямим умислом, тобто, винний усвідомлює суспільно небезпечний характер своєї бездіяльності, а саме те, що він залишає без допомоги особу, яка перебуває у небезпечному для життя стані і позбавлена можливості вжити заходів до самозбереження, те, що він зобов`язаний піклуватися про особу і має реальну можливість надати їй допомогу, або що він сам поставив потерпілого в небезпечний для життя стан і бажає чинити саме так.)

№ 128/5462/14-к (Для кваліфікації дій винного не має значення і те, що хтось надав або намагався надати допомогу, а також тяжкість отриманих тілесних ушкоджень. Зважаючи на викладене і встановлені судом першої інстанції фактичні обставини, Верховний Суд визнав доведеним факт, що водій відразу після наїзду на пішохода, не зупиняючи автомобіль, не надавши йому допомоги, самовільно залишив місце події, залишивши потерпілого в небезпеці. При цьому ступінь тяжкості отриманих тілесних ушкоджень згідно із статтею 135 КК до уваги не береться).

№742/1479/19 (ВС зазначив, що за змістом статті 135 КК поставлення в небезпеку виступає як основа для виникнення спеціального обов’язку надати допомогу особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані.

Об`єктивна сторона залишення в небезпеці характеризується двома видами злочинної бездіяльності:

1) бездіяльність-невтручання, що полягає у невиконанні особою обов`язку щодо надання необхідної допомоги потерпілому, який перебуває у небезпечному для життя стані й позбавлений можливості вжити заходів для самозбереження, коли небезпека виникла незалежно від суб`єкта цього злочину; 

2) змішана бездіяльність - бездіяльність щодо надання допомоги потерпілому особою, яка сама поставила його в небезпечний для життя стан.

Бездіяльність - це пасивна форма поведінки особи, що полягає у невчиненні нею конкретної дії (дій), яку вона повинна була і могла вчинити в даних конкретних умовах. Бездіяльність за своїми соціальними та юридичними властивостями тотожна діянню, тобто вона суспільно небезпечна і протиправна, є свідомим і вольовим актом поведінки людини.

ВС наголосив, що кримінальна відповідальність за злочинну бездіяльність настає лише за таких умов:

а) на особу було покладено спеціальний обов`язок вчинити активні дії, якими було б відвернене настання суспільно небезпечного наслідку;

б) у особи була реальна можливість у даній конкретній ситуації вчинити відповідні активні дії і запобігти настанню суспільно небезпечних наслідків.

Обов`язок вчинити певні дії (діяти певним чином) може випливати з різних підстав: із закону або з іншого нормативного акта; із професійних або службових функцій особи; із договору; із родинних відносин; із попередньої поведінки особи, якщо вона своїми діями створює небезпеку для іншої особи і внаслідок цього зобов`язана надати їй допомогу.

Також ВС зазначив, що суб`єктивна сторона злочину, передбаченого ст. 135 КК, завжди характеризується прямим умислом щодо самого діяння. Що стосується наслідків, ставлення суб`єкта злочину до них завжди характеризується необережністю (злочинною недбалістю чи злочинною самовпевненістю).

Вольовий момент вчинення злочину, передбаченого статтею 135 КК, полягає у небажанні суб`єкта злочину надати допомогу безпорадній особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані. Мотиви вчинення цього злочину можуть бути різними (прагнення уникнути кримінальної відповідальності, небажання обтяжувати себе, байдуже ставлення до долі іншої людини, егоїзм, небажання допомогти через брак часу, неприязнь до потерпілого, легкодухість, ревнощі, помста тощо), але на кваліфікацію вони не впливають.

Моментом закінчення злочину є ухилення від надання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані. Варто зазначити, що для кваліфікації злочину не має значення, чи відвернула би надана винною особа допомога завдання шкоди життю або здоров’ю особи. Навіть у випадках, коли через несумісну з життям травму будь-яка допомога не була здатна відвернути смерть людини, особа, яка залишила потерпілого в небезпеці, несе відповідальність за статтею 135 КК. Для кваліфікації дій винного за цією нормою кримінального закону не має значення і те, що хтось інший надав чи намагався надати допомогу залишеному в небезпеці).