Добросусідство

Матеріал з WikiLegalAid
Правова консультація носить інформаційний характер та не може безумовно застосовуватися в кожному конкретному випадку.Редакція була затверджена Natalia.zaitseva.
Перейти до: навігація, пошук

Нормативна база

Зміст добросусідства

Зміст добросусідства полягає в тому, що власники та землекористувачі земельних ділянок повинні обирати такі способи використання земельних ділянок відповідно до їх цільового призначення, при яких власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок завдається найменше незручностей (затінення, задимлення, неприємні запахи, шумове забруднення тощо) (частина перша статті 103 ЗК України).

Для врегулювання земельних відносин добросусідства у Земельному кодексі України (далі – ЗК України) присвячена 17 глава.

Сторони добросусідства

Суб’єктами відносин добросусідства є як власники земельних ділянок, так і землекористувачі (частина перша статті 91, частина перша статті 96 ЗК України). У зв’язку з цим, правила про добросусідство виступають як обмеження щодо здійснення не лише права власності на земельну ділянку, а й інших прав на землю, зокрема права постійного користування земельною ділянкою, оренди, емфітевзису, суперфіцію тощо.

Використання суміжних зелених насаджень

При здійсненні своїх прав особа зобов’язана утримуватися від дій, які можуть певним чином порушити права інших осіб, завдати шкоду довкіллю або культурній спадщині, не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах (стаття 13 Цивільного кодексу України).

Власники та землекористувачі земельних ділянок мають обирати такі способи використання земельних ділянок відповідно до їхнього цільового призначення, за яких власникам і землекористувачам сусідніх земельних ділянок завдається найменше незручностей і які не перешкоджають їм використовувати земельні ділянки за цільовим призначенням (частина друга статті 103 ЗК України).

Такі незручності, зокрема, можуть створювати зелені насадження, які ростуть на сусідній земельній ділянці або ж на межі земельних ділянок (затіняють ділянку, заважають вирощуванню рослин тощо). За таких обставин, ЗК України передбачає можливість потерпілій стороні захистити свої законні інтереси. Однак нерідко власники (землекористувачі) вдаються до самовільного знищення зелених насаджень, які їм заважають, не цікавлячись правовими наслідками цих дій.

Стаття 105 ЗК України передбачає право власників та землекористувачів земельних ділянок відрізати корені та гілки дерев і кущів, які проникають з сусідньої земельної ділянки, у випадку, якщо таке проникнення є перепоною для використання земельної ділянки за цільовим призначенням (цільове призначення земельної ділянки вказується в державному акті на право власності на земельну ділянку або в договорі оренди земельної ділянки).

Може виникнути ситуація, коли є потреба у знесенні дерев, розміщених на межі сусідніх земельних ділянок. Такі дерева, а також плоди цих дерев належать власникам сусідніх ділянок у рівних частинах і кожен з сусідів має право вимагати ліквідувати такі дерева (крім випадку, якщо вони служать межовими знаками і не можуть бути замінені іншими межовими знаками). Витрати на ліквідацію цих дерев покладаються на сусідів у рівних частинах (крім випадку, коли один із сусідів відмовляється від своїх прав на дерева) (стаття 109 ЗК України).

Див. додатково "Видалення зелених насаджень (дерев, кущів, і квітників) на території населеного пункту".

Відповідальність за порушення у сфері використання суміжних земель

Особа, винна у самовільному знищенні чи пошкодженні зелених насаджень, що розміщені на території суміжної приватної земельної ділянки, несе цивільну відповідальність у вигляді відшкодування в повному обсязі шкоди, завданої майну іншої особи (стаття 22 Цивільного кодексу України).

Особа, винна у знищенні чи пошкодженні зелених насаджень, розміщених на суміжній земельній ділянці державної чи комунальної власності, несе адміністративну відповідальність, передбачену статтею 153 Кодексу України про адміністративні правопорушення ("Знищення або пошкодження зелених насаджень або інших об’єктів озеленення в межах населених пунктів та за їх межами, що не віднесені до лісового фонду"), а також зобов'язана відшкодувати в грошовому еквіваленті заподіяну шкоду за нормами для обчислення розміру шкоди, заподіяної внаслідок знищення або пошкодження дерев і чагарників (постанова Кабінету Міністрів України від 08 квітня 1999 року № 559 "Про такси для обчислення розміру шкоди, заподіяної зеленим насадженням у межах міст та інших населених пунктів").

Спільна межа і межові знаки

Власник земельної ділянки має право вимагати від власника сусідньої земельної ділянки сприяння встановленню твердих меж, а також відновленню межових знаків у випадках, коли вони зникли, перемістились або стали невиразними (стаття 106 ЗК України).

У випадку, коли сусідні земельні ділянки відокремлені рослинною смугою, стежкою, рівчаком, каналом, стіною, парканом або іншою спорудою, то власники цих ділянок мають право на їх спільне використання, якщо зовнішні ознаки не вказують на те, що споруда належить лише одному з сусідів. Власники сусідніх земельних ділянок можуть користуватися межовими спорудами спільно за домовленістю між ними (стаття 108 ЗК України)..

Статтею 11 Закону України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)" передбачено особливості встановлення меж земельних ділянок у натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв). Так, земельні ділянки, які будуть використовуватися їхніми власниками самостійно, закріплюються межовими знаками встановленого зразка кожна окремо. Земельні ділянки, які їхні власники або інші особи будуть використовувати єдиним масивом, закріплюються межовими знаками встановленого зразка лише по периметру єдиного масиву.

Роботи зі встановлення меж земельних ділянок відбуваються відповідно до Інструкції про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок на місцевості та закріплення їх межовими знаками, затвердженої наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 18 травня 2010 № 376.

Див. додатково "Встановлення меж земельної ділянки".

В кожному з випадків отримання правовстановлюючого документа і встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) передбачено в інтересах землевласника (землекористувача) з метою попередження спорів щодо встановлення спільної межі чи меж з іншими власниками (землекори-стувачами). Спори, як правило, не виникають, коли сусіди мають правовстановлюючі документи на свої земельні ділянки та встановлені в натурі межі і, таким чином, можуть підтвердити свої права на спірну частину земельної ділянки.

Відповідальність

За знищення межових знаків передбачена відповідальність статтею 56 Кодексу України про адміністративні правопорушення ("Знищення межових знаків").

Добросусідство
Добросусідство 2

Накладення меж земельних ділянок

З часу відновлення в Україні в 1992 році інституту права приватної власності на землю і до 1 січня 2013 року основним документом, який посвідчував право власності на земельні ділянки, був державний акт на право власності на землю. Його видачі передувало оформлення землевпорядної документації. При цьому, в перші роки оформлення відповідних прав громадян на землю землевпорядна документація складалася виключно в паперовій формі. І лише з липня 2003 р. при оформленні права власності на землю було започатковано складання землевпорядної документації на новостворені земельні ділянки поряд з паперовою і в електронній формі на магнітних носіях. Як наслідок, через те, що в оцифрованому вигляді існує інформація про розміщення в просторі не всіх земель, право власності на які оформлене до складення землевпорядної документації в електронній формі, то окремі власники можуть стикнутися з невизнанням чи оспоренням належного їм права власності. Це пов’язано з тим, що траплялися випадки, коли геопросторове розташування ділянок визначалося без належної точності, так як окремі землевпорядні організації виконували свої роботи без виходу на місцевість та без прив’язки поворотних точок меж ділянок до пунктів національної геодезичної мережі.

Подібні випадки мали місце і в практиці під час реалізації положень постанови Кабінету Міністрів України від 05 квітня 2009 року № 844 "Деякі питання реалізації права власності на землю громадянами України" (втратила чинність), коли відбувалося оформлення землевпорядної документації за бюджетні кошти. Це пов’язано з тим, що у вищезгаданій постанові Уряду при оформленні прав на землю стадія погодження меж суміжними землевласниками не передбачалася. Хоча зазначена стадія є обов’язковою при проведенні кадастрових зйомок та складанні технічної документації із землеустрою.

Наведені випадки й нині спричиняють виникнення неточностей у землевпорядній документації і, як наслідок, інколи це призводить до накладення земельних ділянок. Тобто, коли згідно двох або більше різних землевпорядних документів одна і та ж ділянка землі, розташована на певному відрізку, фактично займає територію іншої, як правило, сусідньої земельної ділянки.

Відомості про такі земельні ділянки неможливо внести до Державного земельного кадастру.Частина шоста статті 24 Закону України "Про Державний земельний кадастр" встановлює як одну з підстав для відмови у здійсненні державної реєстрації земельної ділянки знаходження в межах земельної ділянки, яку передбачається зареєструвати, іншої земельної ділянки або її частини. При цьому, власник не зможе одержати кадастровий номер, необхідний при відчуженні земельної ділянки. Поруч із цим в договорах купівлі-продажу, міни, дарування і в договорах іпотеки з метою ідентифікації земельної ділянки обов’язково зазначається кадастровий номер. Це означає, що за відсутності такого номера особа не може повноцінно здійснювати розпорядження своєю власністю – продати, подарувати земельну ділянку або будівлю чи іншу споруду, розташовану на такій ділянці*.


* Інформацію використано зі статті "Накладення меж земельних ділянок: проблеми та шляхи їх вирішення".

Див. додатково "Накладення меж земельних ділянок, шляхи вирішення"

Розгляд земельного спору з питання добросусідства

→ Органи місцевого самоврядування вирішують земельні спори у межах населених пунктів щодо меж земельних ділянок, що перебувають у власності і користуванні громадян, та додержання громадянами правил добросусідства, а також спори щодо розмежування меж районів у містах (частина третя статті 158 ЗК України).

Земельні спори розглядаються органами місцевого самоврядування на підставі заяви однієї із сторін у тижневий строк з дня подання заяви (частина перша статті 159 ЗК України).

Для об’єктивного розгляду спору, необхідне зібрання доказів, участь зацікавлених осіб, розгляд спору на місці тощо. Строки, визначені статтею 20 Закону України "Про звернення громадян", згідно якої звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження. Див. додатково "Вимоги до оформлення звернень громадян та терміни їх розгляду".

→ У разі, коли помилка в межах земельних ділянок виникла в процесі внесення відомостей до Державного земельного кадастру, то застосовуються правила підпункту 2 пункту 144 Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2012 року № 1051. Згідно із ним, якщо факт невідповідності відомостей Державного земельного кадастру інформації, що міститься в документах, які є підставою для внесення таких відомостей, підтверджено, то державний кадастровий реєстратор за допомогою програмного забезпечення державного земельного кадастру безоплатно виправляє допущену помилку.

→ Якщо ж між землевласниками існує спір, то питання щодо меж земельних ділянок вирішуватиметься у судовому порядку.

Див. також