Відповідальність за розповсюдження неправдивої інформації в мережі інтернет

Матеріал з WikiLegalAid

Ця консультація не перевірена досвідченим користувачем.
Перейти до: навігація, пошук

Нормативна база

Конституція України від 28.06.1996 року
Цивільний кодекс України від 16.01.2003 року № 435-IV
Цивільний процесуальний кодекс України
Постанова Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» від 27.02.2009 N 1

Свобода слова в інтернеті

З однієї сторони, можливість вільного висловлювання в мережі інтернет користувачам гарантовано Конституцією України, а саме ст. 34 гарантовано право на свободу думки і слова, вільне вираження своїх поглядів і переконань. Встановлюється, що кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або у інший спосіб – на свій вибір. Однак така інформація повинна поширюватися із дотриманням законодавчих норм про її достовірність та не порочити честь, гідність та ділову репутацію інших осіб.
Відповідно до ст. 3 Конституції України честь і гідність людини визнані найвищою соціальною цінністю. Порушення цих фундаментальних прав вимагає відповідного захисту. Відповідно до ст. 55 Конституції України кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень та протиправних посягань. Згідно ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Таке ж право надається і юридичним особам згідно ч.2 ст. 94 Цивільного кодексу України.

Способи захисту від розповсюдження в мережі інтернет інформації, що не відповідає дійсності

Шкода завдана розповсюдженням в мережі Інтернет інформації, що не відповідає дійсності може бути нанесена як фізичній так і юридичній особі.

Чинне законодавство України виділяє два способи захисту: загальні та спеціальні, які застосовуються в судовому та позасудовому порядку.
Отже у випадку розміщення в мережі Інтернет інформації, що порушує честь, гідність та ділову репутацію особа, права якої порушено може або ж безпосередньо звернутися до особи, яка здійснила дане порушення, з вимогою про спростування такої інформації, або до суду з позовом про захист гідності, честі та ділової репутації.

Згідно Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи», вибір способу захисту особистого немайнового права, зокрема права на повагу до гідності та честі, права на недоторканість ділової репутації, належить позивачеві. Разом із тим, особа, право якої порушено, може обрати як загальний, так і спеціальний способи захисту свого права, визначені законом, який регламентує конкретні цивільні правовідносини. У зв'язку з цим суди повинні брати до уваги, що відповідно до статті 275 ЦК захист особистого немайнового права здійснюється у спосіб, встановлений главою 3 цього Кодексу, а також іншими способами відповідно до змісту цього права, способу його поширення та наслідків, що їх спричинило це порушення.

До таких спеціальних способів захисту відносяться:

  • спростування недостовірної інформації та/або право на відповідь (стаття 277 ЦК)
  • заборона поширення інформації, якою порушуються особисті немайнові права (стаття 278 ЦК).

В окремих випадках, що прямо передбачені чинним законодавством (ч. 1 ст. 277 Цивільного кодексу України, ст. 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи») фізична особа також має право вимагати спростування недостовірної інформації у випадку, коли вона поширена стосовно інших осіб.
Насамперед, це стосується членів сім’ї фізичної особи, це наприклад подружжя, батьки, діти, баба, дід, прабаба, прадід, внуки, правнуки тощо. Однак, таке поширення неправдивої інформації стосовно членів сім’ї фізичної особи повинно порушувати особисті немайнові права саме цієї фізичної особи.
Так, наприклад, коли поширюється недостовірна інформація про те, що фізична особа є дитиною «зрадника батьківщини», то вона має право вимагати спростування цієї інформації не тому, що вона порушує право на повагу до честі та гідності батька, а тому, що нею опосередковано порушується право саме даної фізичної особи на гідність та честь. А вже батько цієї особи має право вимагати спростування такої інформації тому, що ця інформація порушує його право на повагу до честі та гідності.
Такий же порядок передбачений і для права на спростування та відповіді щодо неправдивої інформації, яка була поширена стосовно осіб, що померли. В цьому випадку суб’єктом, що має право вимагати спростування даної інформації чи дати на неї відповідь, законодавець визнає членів сім’ї померлої особи, її близьких родичів та інших заінтересованих осіб. При цьому, вказані особи також вважаються такими, що насамперед, діють у власному інтересі, і вимагають захисту саме власних особистих немайнових прав і лише опосередковано доброго імені померлої особи. Про це йдеться у ч.2 ст. 277 Цивільного Кодексу України та ч.2 ст. 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи».

Особи, які несуть відповідальність за поширення недостовірної інформації в мережі Інтернет

Відповідно до ст. 12 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» належним відповідачем у разі поширення оспорюваної інформації в мережі Інтернет є автор відповідного інформаційного матеріалу та власник веб-сайта, особи яких позивач повинен установити та зазначити в позовній заяві.
Якщо автор поширеної інформації невідомий або його особу та/чи місце проживання (місцезнаходження) неможливо встановити, а також коли інформація є анонімною і доступ до сайта — вільним, належним відповідачем є власник веб-сайта, на якому розміщено зазначений інформаційний матеріал, оскільки саме він створив технологічну можливість та умови для поширення недостовірної інформації.
Дані про власника веб-сайта можуть бути витребувані відповідно до положень Цивільного процесуального кодексу України в адміністратора системи реєстрації та обліку доменних назв та адреси українського сегмента мережі Інтернет. Проте, таку інформацію може бути витребувано лише в процесі судового провадження або в рамках подання клопотання про забезпечення доказів, що, в свою чергу, не дозволяє своєчасно визначитись із суб’єктивним складом учасників судового процесу. Про це також йдеться і у п. 13 Інформаційного листа Вищого Господарського Суду України “Про деякі питання практики застосування господарськими судами законодавства про інформацію”. В даному пункті зазначається, що у разі розміщення інформації в мережі Інтернет у вигляді, доступному для публічного ознайомлення, особа, чиї права та законні інтереси порушені її поширенням, може подавати відповідні позовні вимоги до власника веб-сайту, на якому розміщена ця інформація. Дані про власника веб-сайту можуть бути витребувані відповідно до вимог статей 30 та 65 ГПК від товариства з обмеженою відповідальністю «Хостмайстер», яке на даний час адмініструє систему реєстрації та обліку доменних назв і адресу українського сегмента мережі Інтернет. Після здійснення заходів, пов’язаних з переделегуванням прав адміністрування, ці функції має здійснювати об’єднання «Український мережевий інформаційний центр».
Якщо інформацію, яка завдає шкоди діловій репутації суб’єкта господарювання, було розповсюджено на Інтернет-сайті (хоча б і не зареєстрованому як засіб масової інформації) і судом встановлено, що така інформація не відповідає дійсності, то згідно з судовим рішенням її має бути спростовано на тому ж самому сайті з додержанням вимог, визначених частинами третьою-шостою статті 37 Закону України «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні». У разі коли відповідну інформацію розповсюджено у вигляді повідомлень не власником сайту, доступ до якого є вільним, а третіми особами, що є анонімними, то відповідальність за таке розповсюдження інформації та завдану у зв’язку з цим шкоду діловій репутації суб’єкта господарювання має нести саме власник сайту, оскільки його діяльність створила технологічні можливості та умови для поширення негативної інформації, яка не відповідає дійсності та порушує права і законні інтереси особи. В той же час, якщо Інтернет сайт зареєстровано не в Україні та відомості про його власника встановити неможливо, то, відповідно до правової позиції Верховного Суду України, у такому випадку суд вправі за заявою заінтересованої особи встановити факт неправдивості цієї інформації та спростувати її в порядку окремого провадження (п.13 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи»).
Окрім того, деякі питання виникають з приводу поширення неправдивої інформації, що порочить честь, гідність та ділову репутацію у випадку, коли вона набула свого поширення внаслідок помилки, що є результатом недосконалості чи тимчасового збою програмного забезпечення. Таке може мати місце у випадку, коли особа відправляла інформацію іншій особі, якої вона стосується, проте попри її волю, внаслідок збою в комп’ютерній мережі чи помилці при комп’ютерній розсилці інформації вона була доставлена іншим адресатам. В такому випадку правильно буде разом з особою, що поширила цю інформацію, покласти відповідальність і на фірму-розробника даного програмного забезпечення, чи особу, що відповідає за його якість. Однак це правило буде чинне лише у випадку, коли даний програмний продукт є ліцензованим.

Позовна давність

При зверненні особи, честь, гідність та ділова репутація якої порушено до суду відповідно до п.2 ч.2 ст. 258 Цивільного кодексу України застосовується спеціальна позовна давність тривалістю в один рік. У цьому разі позовна давність буде обчислюватися від дня поміщення цих відомостей, що порочать честь, гідність та ділову репутацію у мережі Інтернет або від дня, коли особа довідалась або мала довідатись про ці відомості.

Докази

Підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин:

  • поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб;
  • поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача;
  • поширення недостовірної інформації, тобто така, яка не відповідає дійсності;
  • поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, чи завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.

Згідно чинного законодавства України доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

У випадку розміщення недостовірної інформації, в мережі Інтернет, особа повинна надати до суду докази розміщення даної інформації.
Відповідно до п. 9 Інструктивних Вказівок Державного Арбітражу СРСР № И-1-4 від 29.06.79 “Про використання як доказів документів, підготовлених за допомогою електронно-обчислювальної техніки”, які на сьогоднішній день не втратили чинності, дані, що містяться на технічному носії (перфострічці, перфокарті, магнітній стрічці, магнітному диску і т.п.), можуть бути використані як докази в справі тільки у випадках, коли вони перетворені у форму, придатну для звичайного сприйняття і збереження в справі. Отже з цього можна зробити висновок, що формою, придатною для звичайного сприйняття і збереження в справі, може бути паперовий носій – роздруковані сторінки з Інтернету, з посиланням на адресу сайту та автора статті, якщо дана інформація відома.

Також необхідно звернути увагу на те, що особа, яка поширила недостовірну інформацію в мережі Інтернет, щоб не нести відповідальності за таке поширення може знищити таку інформацію, оприлюднення її в мережі Інтернет припиниться, і ознайомлення судді із даною інформацією безпосередньо в Інтернеті стане неможливим. Таким чином необхідно звертатися до суду у відповідності до Цивільного процесуального кодексу України із письмовою заявою про забезпечення позову із зазначенням причини, у зв’язку з якими потрібно забезпечити позов та виду забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності, в даному випадку таким заходом може бути заборона вчиняти певні дії. Це стосується розгляду справ у порядку цивільного судочинства.

Відповідно до п. 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» від 27.02.2009, № 1, вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з'ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням.
З огляду на положення ст. 60 ЦПК України, позивач у вказаній категорії справ має належним чином довести, що поширена про нього недостовірна інформація є саме фактичним твердженням.
Відповідно до ст. 30 Закону України «Про інформацію», ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень; оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири).
Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивост.

Відшкодування матеріальної та моральної шкода

Одночасно із вимогами про захист честі, гідності та ділової репутації позивачі можуть вимагати також відшкодування матеріальна та моральна шкода (ст. 280 Цивільного кодексу України для фізичних осіб).
В даних випадках обов’язок довести, що була заподіяна матеріальна чи моральна шкода покладається на позивача, на нього також покладається і обов’язок визначити розмір моральної шкоди, однак у кінцевому етапі розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Спростування недостовірної інформації

Спростування недостовірної інформації регулюється ст. 277 ЦК України, де пердбачено, що фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім'ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.
Право на відповідь, а також на спростування недостовірної інформації щодо особи, яка померла, належить членам її сім'ї, близьким родичам та іншим заінтересованим особам.
Спростування недостовірної інформації здійснюється особою, яка поширила інформацію.
Поширювачем інформації, яку подає посадова чи службова особа при виконанні своїх посадових (службових) обов'язків, вважається юридична особа, у якій вона працює.
Якщо особа, яка поширила недостовірну інформацію, невідома, фізична особа, право якої порушено, може звернутися до суду із заявою про встановлення факту недостовірності цієї інформації та її спростування.
Якщо недостовірна інформація міститься у документі, який прийняла (видала) юридична особа, цей документ має бути відкликаний.
Фізична особа, особисті немайнові права якої порушено у друкованих або інших засобах масової інформації, має право на відповідь, а також на спростування недостовірної інформації у тому ж засобі масової інформації в порядку, встановленому законом.
Якщо відповідь та спростування у тому ж засобі масової інформації є неможливими у зв'язку з його припиненням, така відповідь та спростування мають бути оприлюднені в іншому засобі масової інформації, за рахунок особи, яка поширила недостовірну інформацію.
Спростування недостовірної інформації здійснюється незалежно від вини особи, яка її поширила та у такий же спосіб, у який вона була поширена.