Вчинення правочину неповнолітньою особою за межами її цивільної дієздатності

Матеріал з WikiLegalAid

Ця консультація не перевірена досвідченим користувачем.
Перейти до: навігація, пошук

Нормативна база

Загальні аспекти

Правовідносини щодо вчинення правочину неповнолітньою особою за межами її цивільної дієздатності регулюються ст. 222 Цивільного кодексу України.

Неповнолітньою вважається особа у віці від 14 до 18 років. (Сімейний кодекс України). Неповнолітні особи мають неповну цивільну дієздатність, тобто, всі правочини вони вчиняють самі, але за згодою своїх батьків, усиновлювачів або піклувальників. При цьому закон вимагає саме наявності згоди зазначених осіб, а не їх обізнаності.

Ряд правочинів, спеціально передбачених законом, наприклад, дрібні побутові правочини, розпорядження своїм заробітком тощо (Цивільний кодекс України) неповнолітні мають право вчиняти самостійно, а відтак ст. 222 ЦК на такі правочини не поширюється. Правові наслідки, передбачені правилами ст. 222 можуть застосовуватися лише до тих правочинів, які підлягають схваленню батьками, усиновлювачами або піклувальниками.

Сама по собі відсутність згоди батьків (усиновлювачів) або піклувальників на вчинення правочину ще не робить його недійсним. Згода може бути надана й після вчинення правочину, за винятком тих випадків, коли законом вимагається обов'язкова письмова згода до укладення правочину, наприклад, щодо транспортних засобів або нерухомого майна. Причому допускається як надання прямої згоди (у письмовій формі, якщо це вимагається законом), так і схвалення правочину шляхом непред'явлення батьками (усиновлювачами) або піклувальниками неповнолітнього претензії другій стороні протягом одного місяця з моменту, коли ці особи дізналися про вчинення неповнолітнім правочину.

Підстави, за наявності яких правочини, вчинені неповнолітніми особами, можуть визнаватись недійсними

Згідно з нормами ЦК України такий правочин може бути визнано недійсним у таких випадках:

  1. вихід неповнолітньою особою за межі цивільної дієздатності;
  2. відсутня попередня згода або наступне схвалення батьків (усиновителів) чи піклувальників на вчинення такого правочину;
  3. подано заяву законних представників до суду про визнання правочину недійсним.

При цьому для визнання правочину недійсним достатньо, щоб лише однією стороною був неповнолітній, котрий вчинив правочин, що виходить за межі його дієздатності, без згоди батьків (усиновителів) чи піклувальників, а іншою стороною може бути особа повністю дієздатна (хоча не виключається вчинення правочину й двома неповнолітніми, один з яких вчинив її без згоди батьків (усиновителів) чи піклувальників).

Умови для визнання правочину, вчиненого неповнолітнім за межами його цивільної дієздатності, недійсним

Правочин, вчинений неповнолітнім за межами його цивільної дієздатності, можна визнати недійсним:

  • у разі, коли буде доведено, що цей «вихід за межі дієздатності» було здійснено, тобто правочин не підпадає під коло «дозволених» правочинів, передбачених статтей 32 ЦК України;
  • є відсутність згоди законних представників на вчинення такого правочину (попередньої згоди або ж подальшого його схвалення ними).

Варто зауважити, що цивільне законодавство виокремлює низку правочинів, які можуть бути визнані недійними через відсутність згоди третіх осіб на їх вчинення. Усі ці правочини мають одну спільну ознаку: для їх дійсності необхідна не лише воля сторін цього правочину, але й воля третіх осіб, які не є сторонами правочину.

У правочинах, в яких підставою їх недійсності є відсутність законодавчо закріпленої згоди третіх осіб, що не є стороною правочину, воля сторін правочину не має вад. Це пов’язано з тим, що в окремих категорій осіб відсутність повноцінної волі передбачено законом (зокрема, це малолітні та неповнолітні особи). Відповідно вони не наділені правом оспорювання правочинів, які ними укладені. Правом оспорювання правочинів малолітніх та неповнолітніх дітей наділені їх законні представники, які можуть або частково доповнювати їх волю, або ж повністю заміщувати своїх підопічних. При повному заміщенні – законний представник сам вчиняє правочини від імені підопічного, при частковому – сама особа, яка має недостатність волі, але для дійсності правочину необхідна згода визначеного кола осіб.

Неповнолітня ж особа не має права оспорювати вчинений нею ж правочин з цих підстав, оскільки його воля вже виявлена і виражена при цьому коректно, нормальним чином, без будь-яких її порушень. Порушена воля тієї особи, яка повинна надавати згоду на вчинення правочинів неповнолітнім, оскільки фактично вона не врахована взагалі (бо не отримана його згода), а тому саме він і має право оспорювати такі правочини.

Правові наслідки вчинення правочину неповнолітньою особою

Правочини вчинені неповнолітніми особами належать до категорії оспорюваних. З позовом про визнання такого правочину недійсним можуть звернутися батьки (усиновлювачі) або піклувальники неповнолітньої особи, її контрагент за договором, орган опіки та піклування та інші особи, права яких зачіпаються таким правочином. Адже, як передбачено Цивільним процесуальним кодексом України, у випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.

Передбачена законом згода батьків (усиновлювачів) або піклувальників неповнолітньої особи на вчинення нею правочину встановлена з метою забезпечення інтересів останньої. Тому якщо вчинений неповнолітнім правочин хоча і не схвалений його батьками або піклувальниками, але не зачіпає інтересів неповнолітнього, суд має право відмовити у визнанні такого правочину недійсним.

Наслідком визнання недійсним правочину, вчиненого неповнолітніми особами між собою, є покладення на них зобов'язання повернути другій стороні все одержане за цим правочином у натурі. Якщо обома сторонами недійсного правочину є неповнолітні особи, то кожна з них зобов'язана повернути другій стороні усе одержане нею за цим правочином у натурі. У разі неможливості повернення одержаного в натурі відшкодовується його вартість за цінами, які існують на момент відшкодування.

Грошове відшкодування здійснюється за рахунок коштів неповнолітньої особи. Батьки (усиновлювачі) або піклувальники зобов'язані здійснити відшкодування за власний рахунок за наявності таких підстав:

  • у неповнолітньої особи відсутні кошти, достатні для відшкодування;
  • вчиненню правочину або втраті майна, яке було предметом правочину, сприяла винна поведінка батьків (усиновлювачів) або піклувальників.

Положення не поширюються на правочини неповнолітніх, які є повністю дієздатними у зв'язку з укладенням шлюбу або їх «емансипацією».

Судова практика

  1. Постанова Пленуму Верховного Суду України № 6 від 6 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»
  2. Узагальнення окремих питань, що виникають при застосуванні судами рекомендаційних роз'яснень, викладених у постанові Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 р. № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»
  3. Рішення Вінницького міського суду Вінницької області по справі № 206/5030/2012 від 13 грудня 2012 року
  4. Рішення Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області по справі № 2-454/12 від 23 травня 2012 року