Виготовлення, придбання, збут підроблених грошей, державних цінних паперів чи білетів держаної лотереї

Матеріал з WikiLegalAid

Ця консультація не перевірена досвідченим користувачем.
Перейти до: навігація, пошук

Нормативна база

Поняття виготовлення, придбання, збут підроблених грошей, державних цінних паперів чи білетів держаної лотереї

Суспільна небезпека фальшивомонетництва очевидна, причому як для окремої держави, так і для всього світового співтовариства. Немає жодної держави, яка не криміналізувала б підробку грошових знаків. У світі швидкими темпами збільшується кількість фальшивих паперових грошей, повідомляє УКРІНФОРМ з посиланням на веб-сайт Міжнародної академії біржової торгівлі. В Європі кількість фальшивих купюр євро збільшується в середньому на 8-10% на рік. Найчастіше фальшивомонетники підробляють банкноти достоїнством 20 (47%), 50 (39%) і 100 (11%) євро. Цікаво, до Великобританії за останні роки було завезено безліч фальшивих купюр номіналом 500 євро. Ситуація стала настільки загрозливою, що центральний банк країни змушений був заборонити обіг даної купюри на території Сполученого Королівства. У США обсяг фальшивих доларів збільшуються на 10-15% на рік. Причому безперечним лідером підробок залишається купюра 100 доларів. На її частку припадає понад 90% від усіх фальшивок. Значний вклад у розробку питань боротьби з фальшивомонетництвом зробили такі вчені як Болотський Б.С., Волинський В.О., Головко С.М., Грабовський В.Д., Ейсман О.О., Козаков Є.І., Камінський М.К., Коваленко В.М., Ларічев В.Д., Лисиченко В.К., Матусовський Г.А., Мірський Д.Я., Мітричев Л.С., Ніколаєва А.С., Ніколаєва І.Л., Петряєв С.Ю., Прохорова Є.В., Пуляхін В.Л., Тулея В., Фрідман І.Я., Шаталов О.С., Щерба С.П. та інші. Право емісії грошей належить тільки державі. Випуск в обіг грошових знаків здійснює Національний банк України (НБУ). Емісія проводиться у плановому порядку для поповнення грошової маси замість вибулих банкнот. Законодавством України передбачена кримінальна відповідальність, зокрема, за виготовлення, зберігання, придбання, перевезення, пересилання, ввезення в Україну з метою використання при продажу товарів, збуту, а також збут незаконно виготовлених, одержаних чи підроблених марок акцизного податку, голографічних захисних елементів, підробленої національної валюти України у виді банкнот чи металевої монети, іноземної валюти, державних цінних паперів чи білетів державної лотереї відповідно до ст.199 Кримінального кодексу України караються позбавленням волі на строк від трьох до семи років. Ті самі дії, вчинені повторно, або за попередньою змовою групою осіб чи у великому розмірі караються позбавленням волі на строк від п'яти до десяти років. Дії, передбачені частинами першою або другою цієї статті, вчинені організованою групою чи в особливо великому розмірі караються позбавленням волі на строк від восьми до дванадцяти років з конфіскацією майна. Примітка. Дії, передбачені цією статтею, вважаються вчиненими у великому розмірі, якщо сума підробки у двісті і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян; в особливо великому розмірі - якщо сума підробки у чотириста і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

Предмет злочину

Відповідно до пункту 2 ППВСУ “Про практику розгляду судами кримінальних справ про виготовлення або збут підроблених грошей чи цінних паперів” від 12 квітня 1996 р. №6 до предметів злочину належать: підроблена національна валюта України у вигляді банкнот чи металевої монети; підроблена іноземна валюта; підроблені державні цінні папери; підроблені білети державних лотерей.

Підробленість – є соціальною ознакою предмета злочину, саме у ній полягає шкідлива для об’єкту злочину властивість цих предметів. Вона може утворювати як повну імітацію грошового знака чи цінного папера, так і істотну фальсифікацію справжніх грошових знаків чи цінних паперів. Якість відтворення грошей чи державних цінних паперів має передбачати такий ступінь графічної та кольорової точності зображання, який дає винній особі підстави вважати можливим їх перебування у обігу (п. 5 ППВСУ “Про практику розгляду судами кримінальних справ про виготовлення або збут підроблених грошей чи цінних паперів” від 12 квітня 1996 р. №6).

Національною валютою України визнаються грошові знаки у вигляді банкнот, монет (у тому числі пам’ятних і ювілейних), які випускаються Банкнотно-монетним двором Національного банку України, перебувають в обігу та виступають законним платіжним засобом на території України, а також вилучені з обігу чи вилучаються з нього, але підлягають обміну на грошові знаки, що перебувають в обігу. Грошовою одиницею України, відповідно до статті 99 Конституції України, є гривня, що дорівнює 100 копійкам, яка визнається єдиним законним платіжним засобом на території України. Виключне право на введення в обіг гривні та розмінної монети (емісія), організацію їх обігу та вилучення з обігу належить Національному банку України.

Під терміном “іноземна валюта” розуміються іноземні грошові знаки у вигляді банкнот, казначейських білетів, монет, що перебувають в обігу та є законним платіжним засобом на території іноземної держави; а також вилучені з обігу або такі, що вилучаються з нього, але підлягають обмінові на грошові знаки, які перебувають в обігу. Підроблені грошові знаки (валюта України та іноземна валюта) і державні цінні папери, що вилучені з обігу і не підлягають обміну на грошові знаки, які введено в обіг, а мають лише колекційну цінність, не є предметом злочину, передбаченого ст. 199 КК, тому їх підробка чи виготовлення з метою збуту, а також збут, за наявності необхідних підстав, повинні кваліфікуватись як шахрайство (п. 3 ППВСУ “Про практику розгляду судами кримінальних справ про виготовлення або збут підроблених грошей чи цінних паперів” від 12 квітня 1996 р. №6).

Державні цінні папери – грошові документи, що засвідчують право володіння або відносини позики, визначають взаємовідносини між державою (емітентом цінних паперів) та їх власником і передбачають, як правило, виплату доходу у вигляді дивідендів або процентів, а також можливість передачі грошових та інших прав, що випливають з цих документів, іншим особам. Такими є: акції; облігації внутрішніх та зовнішніх державних позик; облігації місцевих позик; облігації підприємств; казначейські зобов’язання; ощадні сертифікати; інвестиційні сертифікати; векселі Державного казначейства України; приватизаційні папери. В залежності від форми існування, відповідно до ст. 3 Закону України “Про цінні папери та фондовий ринок” від 23 лютого 2006 р., цінні папери можуть випускатися в документарній або бездокументарній формі.

Державними цінними паперами є цінні папери, які випускаються і забезпечуються державою (абз. 3 п. 2 ППВСУ “Про практику розгляду судами кримінальних справ про виготовлення або збут підроблених грошей чи цінних паперів” від 12 квітня 1996 р. №6). Не відносяться до державних цінних паперів облігації державних підприємств та цінні папери Національного банку України, зокрема його депозитний сертифікат, оскільки держава не є емітентом цих цінних паперів і не несе зобов’язань за ними.

Під білетами державних лотерей слід розуміти документи, які дають право особі, що їх придбала, на участь у господарській операції, яка передбачає розігрування призу за випадковою вірогідністю виграшу. Емітентом випуску таких білетів є держава в особі уповноваженого нею центрального органу державної влади та управління, що здійснює фінансово-кредитну діяльність. Порядок проведення державних грошових лотерей та реєстрації випуску білетів лотерей регламентується Ліцензійними умовами провадження господарської діяльності з випуску та проведення лотерей.

Способи вчинення злочину

  1. виготовлення;
  2. зберігання;
  3. придбання;
  4. перевезення;
  5. пересилання;
  6. ввезенні в Україну або
  7. збут зазначених вище предметів.

Під виготовленням розуміються дії, внаслідок яких створюються підроблені валюта, державні цінні папери чи білети державних лотерей. Способи такого виготовлення можуть бути різними (друкування типографським способом, малювання, ксерокопіювання тощо) і значення для кваліфікації злочину за ст. 199 не мають. Виготовленням вважатиметься як повна імітація грошового знака Державного цінного папера чи білета державної лотереї, так і істотна фальсифікація тим чи іншим способом відповідних справжніх предметів (наприклад, "переробка" грошових знаків для надання їм вигляду таких, що мають більшу вартість; зміна зовнішнього вигляду вилучених з обігу грошей з метою надати їм подібність до тих, які знаходяться в обігу), яка робить можливим досягнення мети їх збуту і, на думку винного, у звичайних умовах ускладнює або зовсім виключає виявлення підробки. Як виготовлення вказаних предметів слід кваліфікувати і дії особи, яка свідомо придбала підроблені гроші, державні цінні папери чи білети державних лотерей з метою їх наступного збуту і для надання їм більшої подібності до справжніх внесла до них додаткові підробки, які створювали можливість перебування їх в обігу.

Виготовлення знарядь, за допомогою яких передбачається в майбутньому виготовляти фальшиві гроші, державні цінні папери чи білети державних лотерей, слід кваліфікувати як готування до вчинення даного злочину.

Під зберіганням підробленої валюти, державних цінних паперів чи білетів державної лотереї слід розуміти знаходження цих предметів безпосередньо у винного або в будь-якому іншому місці, де вони перебувають у розпорядженні та під контролем винного. Придбанням предметів цього злочину вважається їх сплатне або безоплатне отримання винним від іншої особи. Перевезенням цих предметів є переміщення їх винним із використанням будь-яких транспортних засобів. Пересиланням підробленої валюти, державних цінних паперів чи білетів державної лотереї слід вважати передачу чи спробу передачі їх іншій особі з використанням засобів поштового зв'язку (у листах, посилках, бандеролях, інших поштових відправленнях) . Ввезенням в Україну предметів розглядуваного злочину слід вважати їх переміщення винною особою із-за кордону на територію України.

Збутом підробленої валюти, державних цінних паперів чи білетів державної лотереї є їх умисне відчуження як сплатне, так і безоплатне (використання як засобу платежу, продаж, розмін, обміні дарування, передача в борг або в рахунок покриття боргу, програні в азартних іграх тощо). Дії особи, що збула іноземну валюту, в якій підроблено лише цифровий номінал купюри, слід кваліфікувати як шахрайство. У той же час виготовлення такої купюри, як зазначено вище, слід вважати злочином, передбаченим ст. 199.

Кримінально-правова відповідальність за виготовлення, зберігання, придбання, перевезення, пересилання, ввезення в Україну з метою збуту або збут підроблених грошей, державних цінних паперів чи білетів державної лотереї

Злочин вважається закінченим з моменту виготовлення хоча б одного фальшивого примірника для подальшого збуту, незалежно від того, чи вдалося збути підроблені предмети.

Фактичне виготовлення підробленої національної валюти України, державних цінних паперів, іноземної валюти та білетів державної лотереї може бути вчинене лише шляхом їхнього створення будь-яким способом, тобто лише шляхом «повної» підробки, оскільки при будь-якій підробці справжніх згаданих предметів не буде істотності їхньої фальсифікації, тобто достатнього ступеня завершеності зображення та його узгодженості зі словами й цифрами, які визначають їх номінал. При підробці цифрового чи буквеного номіналу не буде їхньої узгодженості між собою і узгодженості підробленого номіналу із зображенням; при підробці і цифрового, і буквеного номіналу не буде їхньої узгодженості із зображенням; при підробці одночасно і зображення, і цифрового, і буквеного номіналів матиме місце виготовлення підробленого державного казначейського білета, білета НБУ (гривні), білета державної лотереї чи іноземної валюти.

Підробка лише цифрового номіналу купюри іноземної валюти у разі спроби її збуту має кваліфікуватися лише як підготовка шахрайства, а при фактичному збуті такої купюри — як шахрайство (п. 8 Постанови ПВСУ "Про практику розгляду судами кримінальних справ про виготовлення або збут підроблених грошей чи цінних паперів” від 12 квітня 1996 р. №6 від 12 квітня 1996 р. № 6), оскільки у такій купюрі будуть неузгоджені цифровий і буквений номінали, що виключає можливість перебування такої купюри в обігу. Підробляючи тільки цифровий номінал купюри іноземної валюти, винна особа розраховує лише на те, що певний потерпілий, якому збувається така купюра, у конкретних обставинах не виявить підробки. Пересічний же громадянин, який раніше «тримав у руках» іноземну валюту, таку її підробку у звичайних умовах здатний виявити.

Як виготовлення підроблених грошей, державних цінних паперів та білетів державних лотерей мають кваліфікуватися і дії особи, яка свідомо придбала підроблені гроші, державні цінні папери чи білети державних лотерей з метою їхнього наступного збуту, для надання їм більшої подібності до справжніх і внесла до них додаткові підробки, що створили можливість перебування їх в обігу (п. 12 Постанови ПВСУ "Про практику розгляду судами кримінальних справ про виготовлення або збут підроблених грошей чи цінних паперів" від 12 квітня 1996 р. № 6).

Виготовлення знарядь, за допомогою яких у майбутньому передбачається виготовлення фальшивих грошей, державних цінних паперів, білетів державних лотерей, слід кваліфікувати як підготовку вчинення даного злочину.

Виготовлення підроблених грошових знаків, які на певний час не є засобом платежу (монети старого карбування, радянські гроші, відмінені грошовими реформами тощо) та тих, що мають лише колекційну цінність, не може розглядатись як злочин, передбачений ст. 199 Кримінального кодексу України. Якщо ж за допомогою таких підроблених грошових знаків (підроблених срібних чи золотих монет, інших грошових знаків, що мають колекційну цінність) винний намагається шляхом обману заволодіти чужим майном, то такі дії слід визнавати шахрайством і кваліфікувати за ст. 190 Кримінального кодексу України.

Таку саму правову оцінку мають отримувати випадки, коли підробки взагалі не мають подібності до справжніх (у тому числі таких, що не перебувають в обігу) грошових знаків, цінних паперів чи лотерейних білетів, а тому не можуть реально бути запущені в обіг, але за допомогою їх винний вводить в оману окремих громадян і в обмін на ці предмети заволодіває їхнім майном. У той же час виготовлення предметів, які зовнішньо не мають подібності до справжніх грошей, цінних паперів чи лотерейних білетів і які з цієї причини неможливо збути, не є злочинним діянням.

Для відповідальності за фальшування грошей чи цінних паперів не має юридичного значення спосіб їхнього виготовлення. Склад злочину утворює будь-який спосіб, якщо він дає змогу досягти злочинної мети — збувати фальшиві купюри чи папери. Грубе, невдале фальшування, розраховане на неосвічених осіб чи осіб з фізичними вадами, утворює склад іншого злочину — шахрайства (ст. 190 Кримінального кодексу України).

Зберігання зазначених у диспозиції ч. 1 ст. 199 Кримінального кодексу України предметів — це вчинення будь-яких умисних дій, пов'язаних з фактичним володінням такими предметами (пов’язані із знаходженням предмета цього злочину у володінні винного: при собі, у приміщенні, сховищах або в інших місцях незалежно від строку зберігання), а також незалежно від місця їхнього знаходження: утримування при собі (в одязі, валізі тощо), у сховищі, будь-якому приміщенні чи іншому вибраному і відомому особі місці.

Придбання зазначених предметів — це набуття (платне або безоплатне) права власності на них будь-яким способом: купівля, обмін, одержання в дарунок чи як оплати боргу, як оплати за надані послуги чи виконану роботу, виграш в азартні ігри, позичених, привласнення знайдених таких предметів тощо.

Перевезення підробленої національної валюти України, іноземної валюти, державних цінних паперів чи білетів державних лотерей — це їхнє переміщення винним із використанням будь-яких транспортних засобів з одного місця в інше як на території України, так і за її межами. При цьому не має значення, чи є особа власником або користувачем транспортного засобу (наприклад, пасажиром), здійснюється таке перевезення безпосередньо особою або іншим способом. Не має значення спосіб транспортування зазначених предметів, відстань та на яку їх перевезено. Не вважається перевезенням зазначених предметів їхнє перенесення (переміщення) з одного місця в інше без використання транспортних засобів. Такі дії мають кваліфікуватися як зберігання зазначених предметів.

Пересилання згаданих предметів — це їхня передача чи спроба передати іншій особі, тобто переміщення у просторі без участі відправника, відправлення поштою, посильним з одного місця в інше (з використанням засобів поштового зв'язку (в листах, посилках, бандеролях, інших поштових відправленнях). При цьому злочин вважається закінченим з моменту відправлення посилки, вантажу, листа тощо із зазначеними предметами, незалежно від того, отримав їх адресат чи ні.

Ввезення в Україну таких предметів — це їхнє переміщення через державний кордон України або митний кордон на її територію будь-якими транспортними засобами (переміщення винною особою з-за кордону на територію України). Якщо такі предмети переміщені особою на територію України без використання транспортних засобів, то її дії не можна кваліфікувати як ввезення предметів в Україну.

Під збутом підробленої національної валюти України, іноземної валюти, державних цінних паперів чи білетів державних лотерей слід розуміти будь-яке їхнє умисне відчуження (платне чи безоплатне), випуск в обіг як особою, що їх виготовила, так і тією, яка їх не підробляла (незалежно від того, звідки вони до неї потрапили, але за умови, що ця особа усвідомлює факт випуску в обіг фальшивих грошей): використання як засобу платежу, продаж, розмін, обмін, дарування, передача в борг чи в рахунок боргу, програш в азартних іграх тощо.

Таким чином, як виготовлення зазначених предметів, так і інші форми здійснення цього злочину вважаються закінченими з моменту вчинення одиничних діянь.

Суб'єктивно злочин характеризується лише умисною виною, вид умислу — прямий. Інтелектуальний момент умислу — особа усвідомлює суспільну небезпечність своїх дій. Вольовий момент умислу — особа бажає вчинити такі дії. Обов'язковою ознакою суб'єктивного боку виготовлення, зберігання, придбання, перевезення, пересилання, ввезення в Україну предметів злочину є мета їхнього збуту. Мотиви вчинення зазначених дій можуть бути різними і на їхню кваліфікацію не впливають.

Отже, для обвинувачення у фальшивомонетництві необхідно встановити, що підроблені грошові знаки, монети, цінні папери і білети державних лотерей фактично могли бути видані за дійсні у процесі обігу після їхнього збуту. Це підтверджується і судовою практикою. Тому у випадках, коли очевидна невідповідність цих документів справжнім виключає їхню участь в обігу, а інші обставини справи також свідчать про те, що умисел винної особи був спрямований лише на обман окремих громадян з метою заволодіння "їхнім майном, такі дії мають кваліфікуватись як шахрайство.

Кваліфікуючими ознаками злочину є вчинення його:

  • повторно;
  • за попередньою змовою групою осіб;
  • у великому розмірі.


Злочин може кваліфікуватись за ч. 2 ст. 199 Кримінального кодексу України як вчинений у великому розмірі, якщо сума підробки у двісті і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян. Якщо предметом злочину є підроблені іноземні грошові знаки або державні цінні папери, номіновані в іноземній валюті, для визначення розміру має бути здійснене їх перерахування у національну валюту України за курсом НБ, що діяв на момент вчинення злочину.

Особливо кваліфікуючими ознаками злочину є вчинення його:

  • організованою групою;
  • в особливо великому розмірі.

Вчинення цього злочину в особливо великому розмірі має місце тоді, коли сума підробки який становить чотириста і більше неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Встановлення наявності великого чи особливо великого розміру як кваліфікуючих ознак даного злочину має здійснюватись виходячи із розміру (грошового значення) неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, який відповідно до законодавства діяв на момент вчинення злочину. Зміна розміру неоподатковуваного мінімуму доходів громадян після вчинення відповідного злочину не є підставою для перегляду питання про наявність у діях винного відповідної кваліфікуючої ознаки.


У п. 4 Постанови Пленуму ВСУ № 6 від 12 квітня 1996 року «Про практику розгляду судами кримінальних справ про виготовлення або збут підроблених грошей чи цінних паперів» зазначено, що при відмежуванні виготовлення з метою збуту підроблених грошей чи державних цінних паперів або їх збуту від шахрайства належить виходити із того, що об’єктом злочину, передбаченого ст. 79 Кримінального кодексу України 1960 року, є кредитно-фінансова система, а об’єктом шахрайства – право власності на майно (кредитно-фінансовій системі шкода не заподіюється). Відповідно до положення вищезгаданої постанови Пленуму ВСУ при вирішенні питання про наявність чи відсутність у діях особи складу злочину, передбаченого ст. 199 КК України, рекомендують враховувати такі об’єктивні і суб’єктивні критерії:

  • художнє оформлення грошового знаку чи державного цінного паперу, яке передбачає певний ступінь завершеності зображення, тобто відповідного орнаменту і наявності основних реквізитів (портрет, барельєф, пам’ятник), та їх узгодженість зі словами й цифрами, які визначають номінал грошового знака чи державного цінного папера;
  • якість відтворення, що передбачає такий ступінь графічної та кольорової точності зображення, який дає винній особі підстави вважати можливим перебування виготовлених нею грошей чи державних цінних паперів у обігу.

На думку вищої судової інстанції України, саме наявність цих ознак здатна забезпечити підробленим грошам, державним цінним паперам та білетам державної лотереї здатність перебувати в обігу і тим самим завдавати шкоди кредитно-фінансовій системі. Підтвердженням цієї тези є те, що у п. 7 постанови вищезазначеного Пленуму ВСУ передбачено, що у тих випадках, коли очевидна невідповідність грошового знака чи державного цінного папера справжнім виключає їх участь у обігу, а інші обставини справи також свідчать про те, що умисел винної особи був спрямований лише на обман окремих громадян з метою заволодіння їх майном, такі дії мають кваліфікуватись як шахрайство.

Те, що проблема підробки грошових знаків не може вирішуватися тільки на внутрішньодержавному рівні, а вимагає координації спільних зусиль держав, було визнано ще в 1927 р на першій Міжнародній конференції з уніфікації кримінального законодавства у Варшаві, де фальшивомонетництво було віднесено до числа міжнародних злочинів. Юридичною констатацією цього факту стало прийняття 20 квітня 1929 в Женеві Міжнародної конвенції по боротьбі з підробкою грошових знаків, яку слід розглядати в якості основного джерела міжнародного права, спрямованого на протидію фальшивомонетництво.

Учасники даної Конвенції зобов'язалися криміналізувати підробку не тільки національних, а й іноземних грошових знаків, при цьому міра покарання за підробку також не повинна бути диференційована залежно від того, підроблюваласься чи національна або іноземна валюта.