Вихідна допомога працівнику у разі його звільнення

Матеріал з WikiLegalAid
Версія від 07:52, 20 вересня 2021, створена Larysa.orel (обговорення | внесок)

(різн.) ← Попередня версія | Затверджена версія (різн.) | Поточна версія (різн.) | Новіша версія → (різн.)
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Нормативна база

  1. Кодекс законів про працю України
  2. Постанова Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 "Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати"

Вихідна допомога

Вихідна допомога - це грошова виплата працівникові, який звільнений з роботи не з власної ініціативи, яку виплачує роботодавець у випадках, передбачених законом або сторонами. Основним завданням вихідної допомоги є матеріальне забезпечення звільненого працівника в період пошуку ним нової роботи.

Вихідна допомога не ототожнюється із заробітною платою, оскільки її розмір не пов'язаний з кількістю і якістю праці, а лише з фактом звільнення працівника з визначених законом підстав.

Вихідна допомога не належить до компенсаційних виплат, які, для прикладу, виплачуються при переведенні на роботу в іншу місцевість.

Розмір вихідної допомоги

Розмір вихідної залежить від обставин, за якими припиняється трудовий договір, та розміру середнього заробітку працівника або його конкретний заробіток у двотижневий період перед звільненням.

Вихідна допомога призначається :
Вихідна допомога у розмірі не менше одного середньомісячного заробітку виплачується у наступних випадках:

  • відмова працівника від переведення на роботу в іншу місцевість разом із підприємством, установою, організацією, а також відмова працівника від продовження роботи у зв’язку зі зміною істотних умов праці ( п.6 ст.36 Кодексу законів про працю України);
  • зміни в організації виробництва та праці, у тому числі ліквідація, реорганізація, банкрутство або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників (п.1 ст.40Кодекс законів про працю України);
  • виявленої невідповідності працівника займаній посаді або виконуваній роботі внаслідок недостатньої кваліфікації або стану його здоров’я, які перешкоджають продовженню такої роботи, а також у разі відмови у наданні допуску до державної таємниці або скасування такого допуску, якщо виконання покладених на працівника обов’язків вимагає доступу до державної таємниці (п. 2 ст. 40 КЗпП України);
  • поновлення на роботі працівника, який раніше виконував цю роботу (п. 6 ст. 40 Кодекс законів про працю України).

Вихідна допомога у розмірі двох мінімальних заробітних плат виплачується у наступних випадках:

Вихідна допомога у розмірі не менше тримісячного середнього заробітку виплачується у наступних випадках:

Вихідна допомога у розмірі не менше шестимісячного середнього заробітку виплачується у наступних випадках:

Порядок обчислення

Розрахунок вихідної допомоги здійснюється відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженому Постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100, виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують звільненню.

Працівнику, який пропрацював на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

У разі якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, то середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Якщо і протягом цих місяців працівник не відпрацював жодного робочого дня, середня заробітна плата обчислюється виходячи з установлених йому в трудовому договорі тарифної ставки, посадового (місячного) окладу.

Час, протягом якого працівник згідно з чинним законодавством або з інших поважних причин не працював і за ним не зберігалася заробітна плата або зберігалася частково, виключається з розрахункового періоду. До такого часу належать періоди, коли:

  • працівник із незалежних від нього причин працював у режимі неповного робочого тижня (наприклад, наказом по підприємству працівника переведено на роботу на умовах неповного робочого тижня у зв’язку з неможливістю забезпечити роботою впродовж нормальної тривалості робочого тижня);
  • був оформлений простій не з вини працівника;
  • працівнику надавалась відпустка без збереження заробітної плати відповідно до статей 25 і 26 Закону України "Про відпустки" тощо.

Нарахування вихідної допомоги провадиться виходячи з розміру середньоденної заробітної плати шляхом множення середньоденного заробітку на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді.

Середньоденна заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі дні на число відпрацьованих робочих днів.

Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.

Строки виплати вихідної допомоги

Згідно зі ст. 116 [1]Кодекс законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював,то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні,власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.