Фактичні шлюбні відносини

Матеріал з WikiLegalAid
Версія від 13:30, 19 серпня 2021, створена Iryna.burcheniuk (обговорення | внесок)

(різн.) ← Попередня версія | Затверджена версія (різн.) | Поточна версія (різн.) | Новіша версія → (різн.)
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Нормативна база

Поняття фактичних шлюбних відносин та їх відмінність від громадянських шлюбів

Ст. 74 Сімейного кодексу України встановлює таке поняття, як жінка та чоловік, що проживають однією сім’єю, але не перебувають у зареєстрованому шлюбі між собою.

Такі відносини між чоловіком і жінкою можна називати «фактичним шлюбом», «цивільним шлюбом» і вони повинні відповідати таким критеріям:

  1. У фактичних шлюбних відносинах можуть перебувати тільки жінка та чоловік (різностатевість);
  2. Намір жінки та чоловіка встановити стійкі відносини, притаманні шлюбу;
  3. Відсутність зареєстрованого в органах державної реєстрації актів цивільного стану шлюбу як між особами, що спільно проживають, так і з будь-якою іншою особою;
  4. Особи проживають разом;
  5. Ведуть спільне господарство;
  6. Взаємне матеріальне забезпечення та піклування;
  7. Не анонімність (публічність) відносин, відсутність приховування їх перед третіми особами.

Поняття «громадянський шлюб», означає шлюб який оформлений в органах державної влади і зареєстрований в органі реєстрації актів цивільного стану (скорочено РАЦС), рання назва (ЗАГС).

У п.1 ст. 21 Сімейного кодексу України закріплено, що «шлюб – це сімейний союз чоловіка та жінки, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану».

У п. 2 ст. 21 Сімейного кодексу України сказано, що проживання однією сім’єю не є підставою для виникнення у осіб прав та обов’язків подружжя.

З 10 січня 2002 року Сімейний кодекс України визнає осіб, що проживають у фактичних шлюбних відносинах, сім’єю. Але виникає проблема у випадку, коли чоловік (жінка) проживає у «фактичному шлюбі»  і одночасно перебуває у зареєстрованому шлюбі з іншою особою. Це означає, що «фактичні дружина  і чоловік» не можуть вважатися сім’єю.

А подружжя  вважається сім’єю навіть коли вони проживають окремо.

Сімейний кодекс України прирівнює «фактичний шлюб» до зареєстрованого.

Погоджуючись на «фактичний шлюб», громадяни допускають невизначеність своїх подальших відносин у юридичному розумінні.

Громадяни, які перебувають у зареєстрованому шлюбі, перебувають під захистом закону і такого захисту вони не позбавляються навіть тоді, коли дружина й чоловік з різних причин не проживають спільно.

Майнові права у фактичних шлюбних відносинах

Відповідно до частини 1 статті 74 Сімейного кодексу України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім’єю, але не перебувають у шлюбі між собою, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними.

Якщо перед чоловіком та жінкою постає питання поділу майна, що було набуте ними під час проживання однією сім’єю без реєстрації шлюбу, то є певні юридичні проблеми, перед тим, як взятися за розподіл спільно нажитого майна, прийдеться довести свої сімейні відносини у суді про встановлення факту проживання однією сім’єю як чоловік та дружина і надавати докази спільного проживання, а встановити факт, з якого моменту почалися «фактичні шлюбні відносини» буде досить проблемним питанням.

Необхідно довести факт придбання даного конкретного майна за кошти або внаслідок трудової участі обох фактичних чоловіка й дружини і переконати суд, що це майно є спільним.

Майно, придбане фактичним подружжям за спільні кошти, оформлюється на когось одного з них. Якщо при зареєстрованому шлюбі це не має юридичного значення, то за умов «фактичних шлюбних відносин» має, і досить велике. Так, майно, оформлене на одного з учасників вільних відносин, є виключно його майном. Друга сторона права на таке майно не має, доки не доведе, що воно є спільним.

При фактичних шлюбних відносинах, законодавство не передбачає, отримання згоди другого з фактичного подружжя. Норми про розпорядження спільною сумісною власністю подружжя будуть спрацьовувати лише тоді, якщо права на майно були оформлені на обох осіб, тоді як для подружжя немає різниці на кого буде оформлено майно.

При зареєстрованому шлюбі така згода не тільки вимагається, а й має бути належним чином оформлена нотаріально засвідчена (частина третя статті 65 Сімейного кодексу України.

Поділ спільного майна нажитого у фактичному шлюбі

У випадку, коли фактичний союз не виправдав сподівань, і мирних шляхів поділу майна не знайдено, учаснику «фактичних шлюбних відносин» потрібно переконати суд насамперед у тому, що це майно є спільним. Для цього необхідно довести не сам факт перебування у «фактичних шлюбних відносинах», а факт придбання даного конкретного майна за кошти або внаслідок трудової участі обох фактичних чоловіка й дружини. Практика показує, що зробити це не завжди просто.

Найпростішим, але не завжди дієвим способом доказу є показання свідків. Так, аргументами можуть слугувати відомості про те, що один з учасників фактичних шлюбних відносин за період спільного проживання не мав достатніх коштів для придбання або покращення майна без залучення коштів іншого. Більшу доказову силу мають документи, які можуть підтвердити наявність заробітку чи іншого доходу, отримання кредиту в банку на ім’я одного або обох учасників «фактичного шлюбу», договори про позику, дарування грошей, або документи, що підтверджують витрати на спільне майно.

Досить поширеною також є така непроста ситуація, коли майно, придбане фактичним подружжям за спільні кошти, оформлюється на когось одного з них. Якщо при зареєстрованому шлюбі це не має юридичного значення, то за умов «фактичних шлюбних відносин» має, і досить велике. Так, майно, оформлене на одного з учасників вільних відносин, є виключно його майном. Друга сторона права на таке майно не має, доки не доведе, що воно є спільним.

Щоб уникнути такого становища, радимо все майно, що придбавається фактичним подружжям на спільні кошти, оформлювати «на двох» у спільну часткову власність. Так, наприклад, у договорі купівлі-продажу слід зазначати одразу двох покупців, тоді кожному з них належатиме відповідна частка майна. Якщо розмір часток у договорі не вказується, то на підставі частини першої статті 357 Цивільного кодексу України вони вважаються рівними. Таким чином, право кожної сторони на частку спільно нажитого майна закріплюватиметься в документах (договорах, свідоцтвах про право власності тощо). У випадку спору додаткові докази навіть не вимагатимуться.

Більше того, договірний спосіб упорядкування відносин між фактичним подружжям є чи не єдиним способом захисту прав та інтересів його учасників. Так, фактичний чоловік і дружина можуть укладати між собою угоду про поділ майна, яке знаходиться в їхній спільній власності, а також угоди про порядок володіння, користування, розпорядження таким майном та про поділ плодів і доходів від використання спільного майна.

Зокрема, в договорі може бути визначене право одного з учасників «фактичних шлюбних відносин» користуватися речами другого без заміни використаних речей; визначатися рівна участь фактичного чоловіка або дружини у витратах на оренду житлового приміщення для спільного проживання; зазначатися обов’язок учасника фактичного подружжя, який розірвав «фактичні шлюбні відносини», виселитися з такого приміщення та обов’язок іншого звільнити першого від витрат з оплати житла. В договорі можна передбачити спільну часткову власність на придбання під час спільного проживання предметів домашнього вжитку та порядок їх поділу в разі припинення «фактичного шлюбу».

Однак усі угоди мають відповідати загальним положенням цивільного законодавства про умови дійсності угод. Вони не мають містити положень, що встановлюють права та обов’язки, які насправді можуть виникнути лише із законного шлюбу. Так, наприклад, фактичне подружжя не має права укладати шлюбний контракт.

Відмінність зареєстрованого шлюбу від фактичного у сфері укладення договорів полягає в тому, що договір, укладений одним з учасників «фактичних шлюбних відносин в інтересах сім’ї з третьою особою, не створює обов’язків для іншого учасника (якщо в самому договорі не вказане інше), навіть якщо майно, одержане за цим договором, використане в інтересах сім’ї. Крім того, в разі укладення одним із фактичного подружжя стосовно спільного майна договору, який потребує оформлення у нотаріуса або підлягає державній реєстрації, згода іншого не вимагається. При зареєстрованому шлюбі така згода не тільки вимагається, а й має бути належним чином оформлена (нотаріально засвідчується).

Проблеми можуть виникнути також і при визначенні строків, у межах яких учасник фактичних шлюбних відносин може звернутися до суду з вимогою про захист свого права або інтересу. По суті йдеться про відсутність чіткого визначення факту (дати) виникнення «фактичних шлюбних відносин», що в свою чергу породжує складності відносно процедури обчислення строків позовної давності.

Діти у фактичних шлюбних відносинах

При визначенні походження дитини, батьки якої не перебувають між собою в зареєстрованому шлюбі, а мають фактичні шлюбні відносини, виникають певні юридичні питання.

Так, статтею 52 Конституції України та статтею 142 Сімейного кодексу України визначено, що діти рівні у своїх правах незалежно від походження, а також мають рівні права та обов’язки щодо батьків незалежно від того, чи перебували їхні батьки у шлюбі між собою.

Отже, від того, народжена дитина у шлюбі чи поза ним буде залежати тільки порядок реєстрації народження цієї дитини в державному органі реєстрації актів цивільного стану.

Якщо дитина народилася у зареєстрованому шлюбі це питання вирішується набагато простіше, оскільки дружина записується матір’ю, а чоловік - батьком дитини.

Але, у випадку «фактичного шлюбу», походження дитини від матері визначається на підставі документа закладу охорони здоров’я про народження нею дитини, а походження дитини від батька може визначається:

  • за заявою матері та батька дитини;
  • за заявою чоловіка, який вважає себе батьком дитини;
  • за рішенням суду.

Особисті немайнові права подружжя у фактичних шлюбних відносинах

Щодо особистих немайнових прав, то відмінностей між зареєстрованим і незареєстрованим шлюбом небагато. І в першому, і в другому випадку чоловіку й жінці гарантовані рівні права та можливості відповідно до основних прав і свобод людини. Зокрема, вони вільні у виборі занять, професії, місця проживання, мають право на свободу думки, совісті та релігії. І при «фактичному шлюбі», і при зареєстрованому жінка й чоловік наділені правом розподілити між собою сімейні обов’язки та разом вирішувати питання життя сім’ї (наприклад, утримання, виховання та навчання спільних неповнолітніх дітей). Учасники сімейних відносин зобов’язані турбуватися про здоров’я, розвиток і матеріальне забезпечення своїх дітей. Обидві сторони відповідальні одна перед одною та перед іншими членами сім’ї за свою поведінку. І чоловік, і жінка мають право на особисту свободу, фізичний і духовний розвиток, на повагу до своєї індивідуальності та на повагу до будь-якої праці, що здійснюється в інтересах сім’ї.
Однак право одного з учасників сімейних відносин змінити своє прізвище на прізвище іншого учасника виникає лише у зв’язку з реєстрацією шлюбу.

Аліменти на утримання одного із подружжя, що перебували у фактичному шлюбі

А ось виникнення аліментних майнових прав на утримання не залежить від того, в якому шлюбі ви перебуваєте. Чинне законодавство передбачає можливість отримання аліментів і у випадку перебування в зареєстрованому шлюбі (статті 75, 76 Сімейного кодексу України ), і у випадку «фактичних шлюбних відносин» (стаття 91 Сімейного кодексу України ).
Законні чоловік і дружина мають матеріально підтримувати один одного незалежно від будь-яких обставин.

У разі ж «фактичного шлюбу» законодавство вимагає, по-перше, щоб відносини між жінкою і чоловіком мали тривалий характер, а по-друге, визначає окремі умови, за яких може виникнути право на утримання. Так, на аліменти має право той з учасників «фактичних шлюбних відносин», хто став непрацездатним під час спільного проживання або якщо з нею (ним) проживає їхня дитини. Проте, надаючи жінці право на утримання під час вагітності, Сімейний кодекс, не містить механізму, як саме це право може реалізовуватися, оскільки, якщо з позовом до суду звернеться законна дружина, то батьком майбутньої дитини буде вважатися законний чоловік, а якщо звернеться жінка, яка не перебуває в зареєстрованому шлюбу, їх спочатку доведеться знову ж таки доводити факт спільного проживання з чоловіком однією сім’єю без реєстрації шлюбу, від якого вона хоче отримати аліменти.
Крім того, пов’язуючи право на утримання з тривалим проживанням однією сім’єю, Кодекс не визначає який термін спільного проживання буде визнаватись «тривалим». Тобто, в кожному конкретному випадку суд буде індивідуально визначати чи є підстави для надання утримання чи ні. Відповідно до ст. 76 Сімейного кодексу України можна зробити висновок, що це є не менш як десять років.

Перехід на пенсію у зв’язку з втратою годувальника за чоловіка, з яким на час його смерті перебувала в фактичних шлюбних відносинах (цивільному шлюбі)

Жінка не має право на пенсію у зв’язку з втратою годувальника за чоловіка, з яким на час його смерті перебувала в фактичних шлюбних відносинах (цивільному шлюбі).

Право на пенсію у зв’язку з втратою годувальника мають дружини, які досягли пенсійного віку та мають необхідний страховий стаж, передбаченого статтею 26 Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” та перебували на утриманні померлого годувальника.

Шлюб має бути оформлений відповідно до чинного законодавства. Сумісне проживання без укладання шлюбу не дає права на призначення даного виду пенсії.

Спадкування у фактичному шлюбі

У спадкуванні є відмінності, які відрізняють «фактичний шлюб» від зареєстрованого. Фактичне подружжя може прожити на спільні кошти, придбаваючи майно, протягом досить тривалого часу.     Однак у разі смерті одного з них, на ім’я якого оформлене це майно, інший може сподіватися на достойний розмір спадщини тільки якщо на його користь був залишений заповіт або якщо він знаходився на утриманні померлого.                      

Особа, яка прожила у «фактичному шлюбі» не один десяток років, може отримати мізерні права на спільно нажите майно або ж не отримати їх зовсім. Після  смерті одного із подружжя, майже вся спадщина померлого переходить до його офіційних родичів.

Згідно зі статтею 1264  Цивільного кодексу України  у четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім’єю не менш як п’ять років до відкриття спадщини. Навіть за такої умови частка фактичного чоловіка або дружини буде значно меншою, ніж та, яку він або вона могли б отримати в зареєстрованому шлюбі.

Навіть у цьому випадку, для вступу у спадщину за померлим, з яким проживав у фактичному шлюбі, є складною процедурою, необхідно тільки через суд доводити факт проживання однією сім’єю як чоловік та дружина.

Дивись статтю Встановлення факту проживання однією сім’єю чоловіка та жінки без шлюбу

Висновок

Таким чином, уникнення сімейних прав та обов’язків подружжя ускладнює захист інтересів учасників у фактичному шлюбі, або колишніх учасників сім’ї.

В цьому проявляється легкодумність і ненадійність  фактичних шлюбних відносин.

Вибір реєструвати шлюб чи ні є суттєво індивідуальним, кожен сам вирішує як буде краще для нього.

Необхідно зазначити, що фактичні шлюбні відносини не прирівнюються до зареєстрованого шлюбу та не визнаються шлюбом взагалі, шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка який зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Відповідно до ч. 2 ст. 21 Сімейного кодексу України проживання однією сім’єю не є підставою для виникнення у осіб прав та обов’язків подружжя.