Фраудаторний договір, як різновид фіктивних правочинів: відмінності між версіями

Матеріал з WikiLegalAid
Немає опису редагування
Мітка: редагування коду 2017
Немає опису редагування
Мітка: редагування коду 2017
 
(Не показана 1 проміжна версія ще одного користувача)
Рядок 1: Рядок 1:
== Нормативна база ==
== Нормативна база ==
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2597-19#Text Кодекс України з процедур банкрутства]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2597-19#Text Кодекс України з процедур банкрутства]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4452-17#Text Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб"]
*[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#Text Цивільний кодекс України]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#Text Цивільний кодекс України]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4452-17#Text Закон України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб"]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1404-19#Text Закон України "Про виконавче провадження"]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1404-19#Text Закон України "Про виконавче провадження"]
== Фраудаторний правочин ==
== Фраудаторний правочин ==
Рядок 25: Рядок 25:
Ще зовсім недавно мало хто з правників чув про можливість визнати договір недійсним, як фраудаторний. Однак, останнім часом з’являється все більше судової практики щодо визнання таких договорів недійсними.
Ще зовсім недавно мало хто з правників чув про можливість визнати договір недійсним, як фраудаторний. Однак, останнім часом з’являється все більше судової практики щодо визнання таких договорів недійсними.


Для розуміння, що собою являють фраудаторні правочини, звернемося до висновків, викладених Верховним Судом України у Постановах від 17 липня 2019 року у справі № 299/396/17 та від 24 липня 2019 року у справі № 405/1820/17, у яких зазначено, що будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов`язання із погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину.
Для розуміння, що собою являють фраудаторні правочини, звернемося до висновків, викладених ''Верховним Судом України у Постановах від 17 липня 2019 року у справі № 299/396/17'' та ''від 24 липня 2019 року у справі № 405/1820/17'', у яких зазначено, що будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов`язання із погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину.


У іншій своїй Постанові від 20 травня 2020 року у справі № 922/1903/18 Верховний Суд України зазначив, що в обранні варіанта добросовісної поведінки боржник зобов`язаний піклуватися про те, щоб його юридично значимі вчинки були економічно обґрунтованими. Також поведінка боржника повинна відповідати критеріям розумності, що передбачає, що кожне зобов`язання, яке правомірно виникло, повинно бути виконано належним чином, а тому кожний кредитор вправі розраховувати, що усі існуючі перед ним зобов`язання за звичайних умов будуть належним чином та своєчасно виконані.
У іншій своїй ''Постанові від 20 травня 2020 року у справі № 922/1903/18'' Верховний Суд України зазначив, що в обранні варіанта добросовісної поведінки боржник зобов`язаний піклуватися про те, щоб його юридично значимі вчинки були економічно обґрунтованими. Також поведінка боржника повинна відповідати критеріям розумності, що передбачає, що кожне зобов`язання, яке правомірно виникло, повинно бути виконано належним чином, а тому кожний кредитор вправі розраховувати, що усі існуючі перед ним зобов`язання за звичайних умов будуть належним чином та своєчасно виконані.


Тому усі боржники мають добросовісно виконати усі свої зобов`язання, а в разі неможливості такого виконання - надати справедливе та своєчасне задоволення прав та правомірних інтересів кредитора.
Тому усі боржники мають добросовісно виконати усі свої зобов`язання, а в разі неможливості такого виконання - надати справедливе та своєчасне задоволення прав та правомірних інтересів кредитора.
Рядок 33: Рядок 33:
Особа, яка є боржником перед своїми контрагентами, повинна утримуватись від дій, які безпідставно або сумнівно зменшують розмір її активів.
Особа, яка є боржником перед своїми контрагентами, повинна утримуватись від дій, які безпідставно або сумнівно зменшують розмір її активів.


У Постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі №369/11268/16-ц також зроблено висновок, що цивільно-правовий договір (в тому числі й договір дарування) не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення (в тому числі, вироку) про стягнення коштів, що набрало законної сили. Боржник (дарувальник), проти якого ухвалено вирок про стягнення коштів та відкрито виконавче провадження, та обдаровувані, які укладають договір дарування, діють очевидно недобросовісно та зловживають правами стосовно кредитора, оскільки укладається договір дарування, який порушує майнові інтереси кредитора і направлений на недопущення звернення стягнення на майно боржника. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом.
У ''Постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі №369/11268/16-ц'' також зроблено висновок, що цивільно-правовий договір (в тому числі й договір дарування) не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення (в тому числі, вироку) про стягнення коштів, що набрало законної сили. Боржник (дарувальник), проти якого ухвалено вирок про стягнення коштів та відкрито виконавче провадження, та обдаровувані, які укладають договір дарування, діють очевидно недобросовісно та зловживають правами стосовно кредитора, оскільки укладається договір дарування, який порушує майнові інтереси кредитора і направлений на недопущення звернення стягнення на майно боржника. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом.


Також, Велика Палата Верховного Суду вказала, що погоджується з висновками, зробленими у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 лютого 2019 року у справі № 646/3972/16-ц (провадження № 61-28761св18) та зазначає, що позивач вправі звернутися до суду із позовом про визнання договору недійсним, як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України), та послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена статтею 234 Цивільного кодексу України, так і інша, наприклад, підстава, передбачена статтею 228 Цивільного кодексу України.
Також, Велика Палата Верховного Суду вказала, що погоджується з висновками, зробленими у ''постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 лютого 2019 року у справі № 646/3972/16-ц (провадження № 61-28761св18)'' та зазначає, що позивач вправі звернутися до суду із позовом про визнання договору недійсним, як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#n20 пункт 6 статті 3 ЦК України]) та недопустимості зловживання правом ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#n81 частина третя статті 13 ЦК України]), та послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#n1303 статтею 234 Цивільного кодексу України], так і інша, наприклад, підстава, передбачена [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#n1279 статтею 228 Цивільного кодексу України].


При цьому, у своїй Постанові від 01 квітня 2020 року у справі № 182/2214/16-ц Верховним Судом України зроблено висновок про те, що не виключається визнання договору недійсним, направленого на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства та недопустимості зловживання правом.
При цьому, у своїй ''Постанові від 01 квітня 2020 року у справі № 182/2214/16-ц'' Верховним Судом України зроблено висновок про те, що не виключається визнання договору недійсним, направленого на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства та недопустимості зловживання правом.


Критеріями, які Верховний Суд називає для кваліфікації договору, як фраудаторного, є, зокрема:  
Критеріями, які Верховний Суд називає для кваліфікації договору, як фраудаторного, є, зокрема:  
Рядок 47: Рядок 47:
Саме ці обставини і є вирішальними при доведенні фраудаторності, а отже й недійсності відповідного договору, адже наявність вказаних обставин свідчить про те, що боржник діяв недобросовісно, зловживаючи своїми цивільними правами на шкоду правам інших осіб, оскільки відчуження належного йому майна відбулося з метою уникнення звернення стягнення кредитором на його майно як боржника.  
Саме ці обставини і є вирішальними при доведенні фраудаторності, а отже й недійсності відповідного договору, адже наявність вказаних обставин свідчить про те, що боржник діяв недобросовісно, зловживаючи своїми цивільними правами на шкоду правам інших осіб, оскільки відчуження належного йому майна відбулося з метою уникнення звернення стягнення кредитором на його майно як боржника.  


Варто зазначити, що аналогічний висновок також наведений у постанові Верховного Суду від 24 липня 2019 року у справі № 405/1820/17 та у постанові Верховного Суду від 14 липня 2020 року у справі № 754/2450/18.
Варто зазначити, що аналогічний висновок також наведений у ''постанові Верховного Суду від 24 липня 2019 року у справі № 405/1820/17'' та у ''постанові Верховного Суду від 14 липня 2020 року у справі № 754/2450/18''.
== Визнання оплатних та безоплатних договорів недійсними, як фраудаторних ==
== Визнання оплатних та безоплатних договорів недійсними, як фраудаторних ==
Згідно частини третьої статті 13 Цивільного Кодексу України не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 Цивільного Кодексу України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного право відношення.  
Згідно частини третьої [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#n81 статті 13 Цивільного Кодексу України] не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#n20 пункт 6 частини першої статті 3 Цивільного Кодексу України]) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного право відношення.  


Щодо безоплатних договорів Верховний Суд України у Постанові від 28.04.2021 у справі №263/16179/18), вирішуючи питання про наявність підстав для визнання договору недійсним (зазвичай це стосується договорів дарування), врахував таке:
Щодо безоплатних договорів ''Верховний Суд України у Постанові від 28.04.2021 у справі №263/16179/18'', вирішуючи питання про наявність підстав для визнання договору недійсним (зазвичай це стосується договорів дарування), врахував таке:
* боржник відчужив майно після настання строку повернення (сплати) коштів та/або після звернення кредитора до суду з позовом проти боржника про стягнення коштів;
* боржник відчужив майно після настання строку повернення (сплати) коштів та/або після звернення кредитора до суду з позовом проти боржника про стягнення коштів;
* звернення кредитора до боржника з вимогою про повернення (сплату) коштів;
* звернення кредитора до боржника з вимогою про повернення (сплату) коштів;
* обізнаність боржника з наявністю позову або вимоги кредитора про повернення (сплату) коштів;
* обізнаність боржника з наявністю позову або вимоги кредитора про повернення (сплату) коштів;
* майно відчужене боржником на користь близького родича.
* майно відчужене боржником на користь близького родича.
Зі зміною підходів до укладення безоплатних фраудаторних договорів міняється й судова практика. Так, Постанову Черкаського апеляційного суду від 3.12.2019 року, залишеною без змін Постановою Верховного Суду України від 24.03.2020 у справі №704/1410/18, визнано недійсним договір дарування, який було укладено боржником з давньою знайомою. Проте цей крок не врятував боржника від визнання такого договору недійсним.
Зі зміною підходів до укладення безоплатних фраудаторних договорів міняється й судова практика. Так, Постанову Черкаського апеляційного суду від 3.12.2019 року, залишеною без змін ''Постановою Верховного Суду України від 24.03.2020 у справі №704/1410/18'', визнано недійсним договір дарування, який було укладено боржником з давньою знайомою. Проте цей крок не врятував боржника від визнання такого договору недійсним.


Як бачимо, судова практика рухається в бік розширення кола осіб, яким було подароване майно, але договори з якими можуть визнаватися фраудаторними.
Як бачимо, судова практика рухається в бік розширення кола осіб, яким було подароване майно, але договори з якими можуть визнаватися фраудаторними.
Рядок 62: Рядок 62:
Застосування конструкції фраудаторності при оплатному договорі має певну специфіку, яка проявляється в обставинах, що дозволяють кваліфікувати оплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору.
Застосування конструкції фраудаторності при оплатному договорі має певну специфіку, яка проявляється в обставинах, що дозволяють кваліфікувати оплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору.


Щодо оплатних договорів Верховний Суд України у своїй Постанові від 30.03.2021 року (справа №755/17944/18), вирішуючи питання про наявність підстав для визнання їх недійсним (зазвичай це стосується договорів купівлі-продажу), крім підстав наведених для безоплатних договорів, враховують таке:
Щодо оплатних договорів ''Верховний Суд України у своїй Постанові від 30.03.2021 року (справа №755/17944/18)'', вирішуючи питання про наявність підстав для визнання їх недійсним (зазвичай це стосується договорів купівлі-продажу), крім підстав наведених для безоплатних договорів, враховують таке:
* момент укладення договору;
* момент укладення договору;
* контрагента, з яким боржник укладає оспорюваний договір (родич боржника, пов’язана чи афілійована юридична особа);
* контрагента, з яким боржник укладає оспорюваний договір (родич боржника, пов’язана чи афілійована юридична особа);
Рядок 71: Рядок 71:


Наведені позиції судів потрібно враховувати добросовісним покупцям, щоб уберегтися від укладення з недобросовісними боржниками договорів, які потенційно можуть оскаржуватись у майбутньому. Для цього як мінімум потрібно вносити до договорів застереження, в яких відображати заяви продавця (можливого боржника) про відсутність на дату укладання договору прострочених зобов’язань щодо повернення (сплати) коштів або позовів про їх стягнення.
Наведені позиції судів потрібно враховувати добросовісним покупцям, щоб уберегтися від укладення з недобросовісними боржниками договорів, які потенційно можуть оскаржуватись у майбутньому. Для цього як мінімум потрібно вносити до договорів застереження, в яких відображати заяви продавця (можливого боржника) про відсутність на дату укладання договору прострочених зобов’язань щодо повернення (сплати) коштів або позовів про їх стягнення.
== Судова практика ==
== Судова практика ==
*[https://zakononline.com.ua/court-decisions/show/83387355 Постанова Верховного Суду України від 17 липня 2019 року (справа № 299/396/17)]
*[https://zakononline.com.ua/court-decisions/show/83387355 Постанова Верховного Суду України від 17 липня 2019 року (справа № 299/396/17)]
* [https://zakononline.com.ua/court-decisions/show/83387308 Постанова Верховного суду України від 24 липня 2019 року (справа № 405/1820/17)]
* [https://zakononline.com.ua/court-decisions/show/83387308 Постанова Верховного суду України від 24 липня 2019 року (справа № 405/1820/17)]
Рядок 82: Рядок 80:
* [https://zakononline.com.ua/court-decisions/show/90714158 Постанова Верховного Суду України від 14 липня 2020 року (справа № 754/2450/18)]
* [https://zakononline.com.ua/court-decisions/show/90714158 Постанова Верховного Суду України від 14 липня 2020 року (справа № 754/2450/18)]
* [https://zakononline.com.ua/court-decisions/show/96669002 Постанова Верховного Суду України від від 28 квітня .2021 року (справа №263/16179/18)]
* [https://zakononline.com.ua/court-decisions/show/96669002 Постанова Верховного Суду України від від 28 квітня .2021 року (справа №263/16179/18)]
* [https://zakononline.com.ua/court-decisions/show/88448927 Постанова Верховного Суду України від 24 березня 2020 року (справа №704/1410/18)]
* [https://zakononline.com.ua/court-decisions/show/88448927 Постанова Верховного Суду України від 24 березня 2020 року (справа №704/1410/18)]
 
[[Категорія:Договірне (зобов’язальне) право]]
[[Категорія:Договірне (зобов’язальне) право]]
[[Категорія:Цивільне право]]
[[Категорія:Цивільне право]]

Поточна версія на 08:11, 10 жовтня 2023

Нормативна база

Фраудаторний правочин

Фраудаторний правочин – це відносно нове поняття в українському правовому полі. Чіткого нормативного визначення фраудаторний правочин не має, проте зазвичай під ним розуміють правочин, який вчинений боржником на шкоду кредитору. Це стосується справ, коли боржник хоче вчинити правочин, спрямований на зменшення свого майна з метою приховування його від звернення стягнення кредиторів.

Фраудаторний правочин має за мету завдати шкоди інтересам кредиторів,їх майновим правам.

Правовим наслідком вчинення такого правочину, за умови, що це було доведено, є його недійсність. Між тим, якщо результат дії боржника не завдав шкоди кредиторові та не спричинив негативних наслідків, то для боржника він залишається правочином, але ніяк не фраудаторним.

Варто зазначити, що правочин, який вчиняється на шкоду кредиторам, може бути як односторонній, так і двосторонній чи багатосторонній правочин.

Фраудаторний правочин може бути як оплатний (договір купівлі-продажу), так і безоплатний договір (договір дарування).

Щодо оплатних цивільно-правових договорів, то тут є ціна, і цей критерій має враховуватися, в договорі дарування ціни ж немає, і тому такий критерій не має ніякого значення.

До обставин, які дають змогу кваліфікувати оспорювані договори як фраудаторні, належать:

  • момент вчинення договорів (після відкриття провадження, відмови у забезпеченні позову і до першого судового засідання у справі про стягнення коштів);
  • контрагент, з яким боржник вчинив оспорювані договори (ТОВ вчинило договори з особою, яка була його учасником на момент вчинення);
  • ціна в оспорюваних договорах (сідловий тягач продано за 15 000 грн; інший сідловий тягач – за 100 грн; причіп фургон – за 100 грн);
  • боржник, який відчужує транспортний засіб на користь свого учасника після пред’явлення до нього позову про стягнення заборгованості, діє очевидно недобросовісно та зловживає правами, оскільки вчинив оспорюванні договори, які порушують майнові інтереси кредитора і спрямовані на недопущення звернення стягнення на майно боржника».

Визнання договору недійсним, як фраудаторного

Ще зовсім недавно мало хто з правників чув про можливість визнати договір недійсним, як фраудаторний. Однак, останнім часом з’являється все більше судової практики щодо визнання таких договорів недійсними.

Для розуміння, що собою являють фраудаторні правочини, звернемося до висновків, викладених Верховним Судом України у Постановах від 17 липня 2019 року у справі № 299/396/17 та від 24 липня 2019 року у справі № 405/1820/17, у яких зазначено, що будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов`язання із погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину.

У іншій своїй Постанові від 20 травня 2020 року у справі № 922/1903/18 Верховний Суд України зазначив, що в обранні варіанта добросовісної поведінки боржник зобов`язаний піклуватися про те, щоб його юридично значимі вчинки були економічно обґрунтованими. Також поведінка боржника повинна відповідати критеріям розумності, що передбачає, що кожне зобов`язання, яке правомірно виникло, повинно бути виконано належним чином, а тому кожний кредитор вправі розраховувати, що усі існуючі перед ним зобов`язання за звичайних умов будуть належним чином та своєчасно виконані.

Тому усі боржники мають добросовісно виконати усі свої зобов`язання, а в разі неможливості такого виконання - надати справедливе та своєчасне задоволення прав та правомірних інтересів кредитора.

Особа, яка є боржником перед своїми контрагентами, повинна утримуватись від дій, які безпідставно або сумнівно зменшують розмір її активів.

У Постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі №369/11268/16-ц також зроблено висновок, що цивільно-правовий договір (в тому числі й договір дарування) не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення (в тому числі, вироку) про стягнення коштів, що набрало законної сили. Боржник (дарувальник), проти якого ухвалено вирок про стягнення коштів та відкрито виконавче провадження, та обдаровувані, які укладають договір дарування, діють очевидно недобросовісно та зловживають правами стосовно кредитора, оскільки укладається договір дарування, який порушує майнові інтереси кредитора і направлений на недопущення звернення стягнення на майно боржника. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом.

Також, Велика Палата Верховного Суду вказала, що погоджується з висновками, зробленими у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 лютого 2019 року у справі № 646/3972/16-ц (провадження № 61-28761св18) та зазначає, що позивач вправі звернутися до суду із позовом про визнання договору недійсним, як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України), та послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена статтею 234 Цивільного кодексу України, так і інша, наприклад, підстава, передбачена статтею 228 Цивільного кодексу України.

При цьому, у своїй Постанові від 01 квітня 2020 року у справі № 182/2214/16-ц Верховним Судом України зроблено висновок про те, що не виключається визнання договору недійсним, направленого на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства та недопустимості зловживання правом.

Критеріями, які Верховний Суд називає для кваліфікації договору, як фраудаторного, є, зокрема:

  • відчуження майна за наявності значної непогашеної заборгованості;
  • відчуження майна боржником після пред`явлення до нього позову про стягнення такої заборгованості (хоча є і виключення з цього правила, головне довести, що боржник розумів, що має заборгованість і ухилявся таким чином від її сплати);
  • майно відчужено на підставі безвідплатного правочину (з цього правила є також виключення, зокрема, якщо ціна за оплатним договором занижена тощо);
  • майно відчужене на користь пов’язаної особи (родичу або на користь власної юридичної особи);
  • після відчуження майна у боржника відсутнє інше майно, за рахунок якого він може відповідати за своїми зобов`язаннями перед кредитором.

Саме ці обставини і є вирішальними при доведенні фраудаторності, а отже й недійсності відповідного договору, адже наявність вказаних обставин свідчить про те, що боржник діяв недобросовісно, зловживаючи своїми цивільними правами на шкоду правам інших осіб, оскільки відчуження належного йому майна відбулося з метою уникнення звернення стягнення кредитором на його майно як боржника.

Варто зазначити, що аналогічний висновок також наведений у постанові Верховного Суду від 24 липня 2019 року у справі № 405/1820/17 та у постанові Верховного Суду від 14 липня 2020 року у справі № 754/2450/18.

Визнання оплатних та безоплатних договорів недійсними, як фраудаторних

Згідно частини третьої статті 13 Цивільного Кодексу України не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 Цивільного Кодексу України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного право відношення.

Щодо безоплатних договорів Верховний Суд України у Постанові від 28.04.2021 у справі №263/16179/18, вирішуючи питання про наявність підстав для визнання договору недійсним (зазвичай це стосується договорів дарування), врахував таке:

  • боржник відчужив майно після настання строку повернення (сплати) коштів та/або після звернення кредитора до суду з позовом проти боржника про стягнення коштів;
  • звернення кредитора до боржника з вимогою про повернення (сплату) коштів;
  • обізнаність боржника з наявністю позову або вимоги кредитора про повернення (сплату) коштів;
  • майно відчужене боржником на користь близького родича.

Зі зміною підходів до укладення безоплатних фраудаторних договорів міняється й судова практика. Так, Постанову Черкаського апеляційного суду від 3.12.2019 року, залишеною без змін Постановою Верховного Суду України від 24.03.2020 у справі №704/1410/18, визнано недійсним договір дарування, який було укладено боржником з давньою знайомою. Проте цей крок не врятував боржника від визнання такого договору недійсним.

Як бачимо, судова практика рухається в бік розширення кола осіб, яким було подароване майно, але договори з якими можуть визнаватися фраудаторними.

Застосування конструкції фраудаторності при оплатному договорі має певну специфіку, яка проявляється в обставинах, що дозволяють кваліфікувати оплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору.

Щодо оплатних договорів Верховний Суд України у своїй Постанові від 30.03.2021 року (справа №755/17944/18), вирішуючи питання про наявність підстав для визнання їх недійсним (зазвичай це стосується договорів купівлі-продажу), крім підстав наведених для безоплатних договорів, враховують таке:

  • момент укладення договору;
  • контрагента, з яким боржник укладає оспорюваний договір (родич боржника, пов’язана чи афілійована юридична особа);
  • ціну (ринкова/неринкова);
  • наявність/відсутність плати за продане майно;
  • чи після відчуження спірного майна в боржника відсутнє інше майно, за рахунок якого він може відповідати за своїми зобов’язаннями перед кредитором.

Варто зазначити, що з моменту застосування судами концепції фраудаторності позиція судів є незмінною: договори, які укладені на шкоду третім особам, повинні визнаватися недійсними. І якщо в недалекому минулому суди визнавали недійсними тільки безоплатні договори, то сьогодні чітко простежується розвиток судової практики в напрямку визнання недійсними й оплатних договорів, які укладені на шкоду третім особам.

Наведені позиції судів потрібно враховувати добросовісним покупцям, щоб уберегтися від укладення з недобросовісними боржниками договорів, які потенційно можуть оскаржуватись у майбутньому. Для цього як мінімум потрібно вносити до договорів застереження, в яких відображати заяви продавця (можливого боржника) про відсутність на дату укладання договору прострочених зобов’язань щодо повернення (сплати) коштів або позовів про їх стягнення.

Судова практика