Удаваний правочин: поняття та правові наслідки: відмінності між версіями

Матеріал з WikiLegalAid
Немає опису редагування
Мітка: редагування коду 2017
Немає опису редагування
(Не показана 1 проміжна версія ще одного користувача)
Рядок 6: Рядок 6:


== Поняття удаваного правочину ==
== Поняття удаваного правочину ==
[http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/435-15 Цивільний кодекс України] (ст.235) дає точне визначення: '''удаваний правочин''' – це правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили.Удаваний правочин складається без наміру створити правомірний юридичний результат. Волевиявлення в ньому направлено на досягнення певного правового ефекту, але в той же час сторони домовляються про інші правові наслідки, ніж ті, які, згідно з законом, є результатом даного волевиявлення. Тобто в удаваному правочині по суті міститься два правочини:
[http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/435-15 Цивільний кодекс України] (ст.235) дає точне визначення: '''удаваний правочин''' – це правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили.


Тобто тут завжди '''має місце укладення двох правочинів''':  
Тобто тут завжди '''має місце укладення двох правочинів''':  
Рядок 29: Рядок 29:
== Практика розгляду судами удаваного правочину ==
== Практика розгляду судами удаваного правочину ==
Під час укладання цивільно – правових угод, особливо щодо розпорядженням нерухомим майном, задля мінімізації податків та обов’язкових платежів, дуже часто трапляються випадки коли сторони правочину, не розуміючи правових наслідків, приховують дійсний правочин укладаючи удаваний.
Під час укладання цивільно – правових угод, особливо щодо розпорядженням нерухомим майном, задля мінімізації податків та обов’язкових платежів, дуже часто трапляються випадки коли сторони правочину, не розуміючи правових наслідків, приховують дійсний правочин укладаючи удаваний.
'''Звертаючись до суду з вимогами про визнання правочину удаваним, позивач має довести:'''
* Юридичний факт укладення правочину, який, на думку позивача, є удаваним.
* Спрямованість реального волевиявлення сторін при укладенні удаваного правочину на встановлення інших цивільних правовідносин, які були реальною метою сторін, яку вони мали намір приховати удаваним правочином.
* Виникнення між сторонами удаваного правочину інших прав та обов’язків, ніж ті, що встановлені таким правочином.
Головним юридичним фактом, який підлягає встановленню судом є дійсна спрямованість волі сторін правочину, а також з’ясування питання про те, чи не є такий правочин таким, що спрямований на приховання іншого (реального) правочину, а якщо такий факт приховання буде встановлений, то встановити дійсний правочин, який сторони мали намір вчинити. За таких обставин, для визнання правочину удаваним, позивачу необхідно надати відповідні докази, а суду встановити, що обидві сторони договору діяли свідомо для досягнення певної особистої користі, а їх дії були направлені на досягнення інших правових наслідків і приховують іншу волю учасників. На це також вказує Верховний Суд в постанові від 18.11.2020 року у справі № 357/3132/15-ц.
До позовної заяви про визнання правочину удаваним необхідно обов’язково додати письмові докази, які можуть засвідчити факт перебування сторін удаваного правочину зовсім в інших правовідносинах, ніж ті, які нібито визначені в такому правочині. Такими доказами можуть виступати показання свідків, клопотання про виклик яких має бути подано одночасно з поданням позову або під час судового розгляду, а також електронне листування, в тому числі з використанням електронних месенджерів Viber, Telegram тощо, висновки експертів.


Так, 07.09.2016 '''Верховний суд України, розглядаючи  [http://reyestr.court.gov.ua/Review/61718485 справу № 6-1026цс16]'''  про визнання договору дарування удаваним, визнання квартири спільною сумісною власністю та поділ майна подружжя, провів правовий аналіз удаваного правочину щодо розпорядження нерухомим майном та зробив правовий висновок, який є обов’язковим для судів та всіх суб’єктів господарювання при вирішені такого роду спорів.
Так, 07.09.2016 '''Верховний суд України, розглядаючи  [http://reyestr.court.gov.ua/Review/61718485 справу № 6-1026цс16]'''  про визнання договору дарування удаваним, визнання квартири спільною сумісною власністю та поділ майна подружжя, провів правовий аналіз удаваного правочину щодо розпорядження нерухомим майном та зробив правовий висновок, який є обов’язковим для судів та всіх суб’єктів господарювання при вирішені такого роду спорів.

Версія за 09:17, 18 лютого 2021

Нормативна база

Поняття удаваного правочину

Цивільний кодекс України (ст.235) дає точне визначення: удаваний правочин – це правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили.

Тобто тут завжди має місце укладення двох правочинів:

  1. реального правочину, вчиненого з метою створити певні юридичні наслідки;
  2. правочину, вчиненого для приховання реального правочину.

Наприклад, укладається договір дарування з метою приховання договору купівлі-продажу для обходу переважного права учасників спільної часткової власності на купівлю частки, що продається; або укладається договір дарування майна (квартири) з метою меншої сплати податків, якщо б укладався договір купівлі-продажу; або колись (і частково досі) популярна дія з видачі довіреності на продаж і керування авто замість оформлення його купівлі-продажу. У такому випадку існує ніби 2 договори: один на папері, а один, який дійсно укладався між сторонами.

Сторони удаваного правочину

За удаваним правочином сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини.

Якщо сторонами вчинено правочин для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, він є не фіктивним, а удаваним ( ст. 235 ЦК України).

Важливо! На відміну від фіктивного правочину, за удаваним правочином права та обов’язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину. Удаваний правочин завжди нікчемний і сам по собі жодних юридичних наслідків не породжує. Сторони, здійснюючи удаваний правочин, маскують іншу юридичну дію, іншу мету, яку вони мали насправді на увазі (наприклад, правочин видачі довіреності на автомобіль з правом його продажу може приховувати правочин купівлі-продажу цього автомобіля).

Наслідки удаваного правочину

При укладанні таких «несправжніх» договорів слід пам’ятати про наслідки. Перш за все, згідно закону (ст.235 ЦК України): якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

Так, Пленум Верховного Суду України у своїй постанові від 6 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» уточнює: за удаваним правочином (стаття 235) сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді інші правовідносини. На відміну від фіктивного правочину, за удаваним правочином права та обов’язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину. Встановивши під час розгляду справи, що правочин вчинено з метою приховати інший правочин, суд на підставі статті 235 ЦК України має визнати, що сторонами вчинено з метою приховати інший правочин, суд на підставі статті 235 ЦК України має визнати, що сторонами вчинено саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення про встановлення його нікчемності, передбачені статтею 216 ЦК України, можуть застосовуватися тільки у випадку, коли правочин, який сторони насправді вчинили, є нікчемним або суд визнає його недійсним як оспорюваний.

Практика розгляду судами удаваного правочину

Під час укладання цивільно – правових угод, особливо щодо розпорядженням нерухомим майном, задля мінімізації податків та обов’язкових платежів, дуже часто трапляються випадки коли сторони правочину, не розуміючи правових наслідків, приховують дійсний правочин укладаючи удаваний.

Так, 07.09.2016 Верховний суд України, розглядаючи справу № 6-1026цс16 про визнання договору дарування удаваним, визнання квартири спільною сумісною власністю та поділ майна подружжя, провів правовий аналіз удаваного правочину щодо розпорядження нерухомим майном та зробив правовий висновок, який є обов’язковим для судів та всіх суб’єктів господарювання при вирішені такого роду спорів.

Відповідно до ст. 6, 11 та 12 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 ЦК України).

У положеннях статті 202 ЦК України під правочином розуміють дії, спрямовані на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов’язків. Дії як юридичні факти мають вольовий характер і можуть бути правомірними та неправомірними. Правочини належать до правомірних дій, спрямованих на досягнення правового результату.

Частиною 1 ст. 638 ЦК України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені статтею 203 ЦК України, зокрема, відповідно до частини 5 даної статті правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Необхідно також вказати, що Верховний Суд України 24 вересня 2014 року розглянувши справу № 6-116цс14, предметом якої був спір про визнання договору фіктивним зробив правовий висновок у відповідності з яким фіктивний правочин – це правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлені цим правочином (ст. 234 ЦК України). Якщо сторонами вчинено правочин для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, він є не фіктивним, а удаваним ( ст. 235 ЦК України).

Предметом дослідження Верховним судом України у справі № 6-1026цс16 був договір дарування нерухомості, який одна із сторін вважала удаваним правочином, вчиненим з метою приховання договору купівлі-продажу задля ухилення від сплати податків та інших обов’язкових платежів.

Установивши під час розгляду справи, що правочин вчинено для приховання іншого правочину, суд на підставі статті 235 ЦК України має визнати, що сторони вчинили саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення про встановлення його нікчемним або про визнання його недійсним.

Оскільки згідно із частиною першою статті 202, частиною третьою статті 203 ЦК України головною вимогою для правочину є вільне волевиявлення та його відповідність внутрішній волі сторін, які спрямовані на настання певних наслідків, то основним юридичним фактом, що суд повинен установити, є дійсна спрямованість волі сторін при укладенні договору, а також з’ясування питання про те, чи не укладено цей правочин з метою приховати інший та який саме.

У даній справі Верховний суд України, скасовуючи рішення попередніх інстанцій та направляючи справу на новий розгляд вказав, що ураховуючи, що при укладенні удаваного правочину волевиявлення учасників правочину (як зовнішній прояв волі) не відповідає їх внутрішній волі, суд касаційної інстанції безпідставно не взяв до уваги юридичні факти, з якими закон пов’язує певні правові наслідки, а саме: розміщення в засобах масової інформації співвласником квартири оголошення про продаж квартири, й визнання цього факту продавцем; зняття з депозитного рахунку грошових коштів до моменту укладення спірного договору дарування; надання у позику коштів з метою придбання нерухомого майна й визнання цього факту позикодавцем.

Отже, з урахуванням викладеного суд встановив, що на відміну від договору купівлі-продажу, договір дарування є безоплатним, тому встановлення судами вищенаведених фактів свідчить про те, що укладений договір дарування квартири є удаваним.

Більше того, ВСУ чітко вказав підставу для скасування рішень попередніх інстанцій, зокрема те, що суди не встановили обставин, а дарувальники за спірним договором не навели жодних мотивів передачі ними в дар квартири особі з якою вони не перебували у родинних відносинах.

Отже, правовим наслідком вчинення правочину для приховання іншого правочину є наступне:

  1. Суд, на підставі статті 235 ЦК України, має визнати, що сторони вчинили саме той правочин, який вчинено насправді;
  2. Суд вирішує спір із застосуванням норм діючого законодавства, що регулюють саме дійсний, а не удаваний правочин;
  3. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення про встановлення його: нікчемним або недійсним.