Відмінності між версіями «Стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати з підприємства банкрута»

Матеріал з WikiLegalAid
Перейти до: навігація, пошук
Рядок 29: Рядок 29:
 
Пунктом 8 частини 1 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження» Виконавче провадження підлягає закінченню у разі визнання боржника банкрутом, частино 5 цієї статті передбачено, що Постанова про закінчення виконавчого провадження з підстави, передбаченої пунктом 8 частини першої цієї статті, разом з виконавчим документом надсилається до господарського суду, який прийняв постанову про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури.
 
Пунктом 8 частини 1 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження» Виконавче провадження підлягає закінченню у разі визнання боржника банкрутом, частино 5 цієї статті передбачено, що Постанова про закінчення виконавчого провадження з підстави, передбаченої пунктом 8 частини першої цієї статті, разом з виконавчим документом надсилається до господарського суду, який прийняв постанову про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури.
  
[[Категорія: Доробити]]
+
[[Категорія:Трудове право]

Версія за 09:32, 23 жовтня 2018

Нормативна база

Загальна частина

Погашення заборгованості із виплати заробітної плати у випадку визнання підприємства банкрутом відбувається відповідно до вимог Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом». Згідно із статтею 4 вище вказаного закону, арбітражний керівник (розпорядник майна, керівник санації) представляє інтереси роботодавця при укладанні або зміні колективного договору, реалізації права працівників на участь у керуванні організацією. Відповідно до Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» керівник санацією (ст. 29) або ліквідатор (ст. 41) з моменту свого призначення в разі необхідності повідомляє працівників боржника про майбутнє звільнення відповідно до законодавства про працю. Стаття 11 Конвенції МОТ 1949 р. № 95 «Про охорону заробітної плати» орієнтована на повернення боргів, які виникли до банкрутства роботодавця. Проблематичним є те, що борги з оплати праці, незважаючи на їхній привілейований статус, можуть оплачуватися після погашення інших боргів роботодавця, що зазнає процедури банкрутства, оскільки черговість погашення привілейованого кредиту, що становить заробітну плату, визначається відповідно до п. 3 ст. 11 названої Конвенції національним законодавством. Слід враховувати, що відповідно до частини 5 статті 45 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» вимоги, не задоволені за недостатністю майна, вважаються погашеними. Згідно зі статтею 23 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» працівники за вимогами щодо виплати заробітної плати мають право протягом тридцяти днів від дня офіційного оприлюднення оголошення про порушення провадження у справі про банкрутство подати до господарського суду письмові заяви з вимогами до боржника, а також документи, що їх підтверджують. Відповідно до ст. 5 Конвенції МОТ 1992 р. № 173 «Про захист вимог трудящих у випадку неплатоспроможності підприємця», вимоги трудящих, що випливають із трудових відносин, захищаються на основі привілеїв таким чином, щоб вони задовольнялися до того, як будуть задоволені вимоги непривілейованих кредиторів. Визначений Конвенцією мінімум вимог, на які поширюються привілеї (заробітна плата, виплати за оплачувані відпустки, вихідна допомога у зв'язку з припиненням трудових відносин й ін.). З урахуванням специфіки трудових відносин в умовах процедури банкрутства слід розділити працівників на дві категорії – тих, кого слід звільняти у зв'язку зі скороченням штату або чисельності співробітників підприємства, і тих, кого слід звільняти у зв'язку з ліквідацією підприємства.

Погашення заборгованості по заробітній платі підприємством банкрутом

У разі існування спору з майновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито справу про банкрутство, у зв’язку з набранням чинності Законом України від 22 грудня 2011 р. № 4212-VI «Про внесення змін до Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» зазначений Закон викладено в новій редакції. Закон набрав чинності 19 січня 2013р. (за винятком окремих його положень), згідно з пунктом 7 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» відповідно до п. 8 ст. 20 ГПК України справи відносяться до юрисдикції господарських судів про банкрутство та справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство, у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником;стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятків спорів про визначення та сплату (погашення) грошових зобов’язань (податкового збору, визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також спорів про визнання недійсними правочинів за позовом контролюючого органу на виконання його повноважень, визначених Податковим кодексом України.. Відповідно до Закону України від 02 жовтня 2012 р. № 5405-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо виконання господарських зобов’язань» розділ Х «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» доповнено пунктом 1-1, яким визначено, що положення цього Закону застосовуються господарськими судами під час розгляду справ про банкрутство, провадження в яких порушено після набрання чинності цим Законом. Таким чином, вирішуючи питання про визначення юрисдикції (предметної підсудності) справи за позовом про стягнення заробітної плати з роботодавця, судам слід враховувати положення пункту 1-1 розділу Х «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», вимоги статті 15 ЦПК, статті 12 ГПК та брати до уваги дату порушення господарським судом провадження у справі про банкрутство боржника, якщо таку ухвалу постановлено після 19 січня 2013 р. Справи про банкрутство боржника, порушені господарськими судами до 19 січня 2013 р., не впливають на визначення юрисдикції справ про стягнення з боржника зарплати і їх слід розглядати в порядку цивільного судочинства.

Визначення юрисдикції спору про стягнення заробітної плати у разі банкрутства боржника

Щодо судових рішень про стягнення заборгованості із заробітної плати необхідно зазначити, що відповідно до частини першої ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження», виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Згідно із ст. 5 Закону України «Про виконавче провадження», примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів». Відповідно до пункту 3 частини 4 ст. 4 Закону України «Про виконавче провадження» Виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред’явлення, якщо боржника визнано банкрутом. Пунктом 8 частини 1 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження» Виконавче провадження підлягає закінченню у разі визнання боржника банкрутом, частино 5 цієї статті передбачено, що Постанова про закінчення виконавчого провадження з підстави, передбаченої пунктом 8 частини першої цієї статті, разом з виконавчим документом надсилається до господарського суду, який прийняв постанову про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури.

[[Категорія:Трудове право]