Спадкування кредитних зобов'язань: відмінності між версіями

Матеріал з WikiLegalAid
Рядок 65: Рядок 65:


Отже, правила [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/435-15 статті 1281 ЦК] щодо строку пред'явлення кредитором спадкодавця вимог до спадкоємців не застосовуються до зобов'язань, забезпечених іпотекою.
Отже, правила [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/435-15 статті 1281 ЦК] щодо строку пред'явлення кредитором спадкодавця вимог до спадкоємців не застосовуються до зобов'язань, забезпечених іпотекою.
[[Категорія: Цивільне право]]
[[Категорія: Спадкове право]]
[[Категорія:Позика, кредит, банківський вклад]]

Версія за 09:16, 23 січня 2017

Спадкування кредитних зобов'язань

Нормативна база

  1. Цивільний кодекс України
  2. "Порядок вчинення нотаріальних дій" затверджений Наказом Міністерства юстиції України 22.02.2012 № 296/5
  3. Постанова Пленуму Верховного Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ "Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин" від 30 березня 2012 р. №5
  4. Закон України "Про іпотеку" № 898-IV від 05.06.2003

Загальна інформація

До складу спадщини, як випливає зі ст. ст. 1216, 1218 ЦК, входять не лише права, але також і обов'язки спадкодавця. Обов'язки спадкодавця - це договірні та недоговірні майнові зобов'язання, які в силу їх правової природи можуть бути успадковані, тобто не є невід'ємно пов'язаними з особою їх попереднього носія - спадкодавця (ст. 1219 ЦК).

Відповідно до ч.2 ст.1281 ЦК кредиторові спадкодавця належить протягом шести місяців від дня, коли він дізнався або міг дізнатися про відкриття спадщини, пред'явити свої вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину, незалежно від настання строку вимоги встановлюються різні строки для заявлення кредиторами своїх вимог в залежності від того, чи знали вони про відкриття спадщини. Кредитори вправі пред'явити претензії до спадкоємців протягом шести місяців з того часу, відколи вони дізналися про відкриття спадщини, незалежно від настання строку вимоги. Ті ж кредитори, які не знали і не могли знати про відкриття спадщини, можуть пред'явити свої претензії протягом одного року від настання строку вимоги. Водночас з метою стимулювання кредиторів до своєчасного пред'явлення вимог збережено правило про те, що недодержання кредиторами зазначених строків тягне за собою погашення належних їм прав вимоги.

Встановлені законом строки для пред'явлення претензій кредиторами не є строками позовної давності. На ці строки не розповсюджуються норми ст. ст. 259, 263, 264 ЦК, які регулюють питання зміни, зупинення або переривання строків позовної давності. Непред'явлення кредиторами у встановлені ст. 1281 ЦК строки претензій погашає належні їм права вимоги, в той час як сплив строку позовної давності є підставою лише для відмови в позові (ч. 4 ст. 267 ЦК) і не позбавляє особу самого матеріального права.

Необхідність пред'явлення кредиторами претензій до спадкоємців не означає, що кредитори зобов'язані повідомляти спадкоємців про наявність вимог до спадщини безпосередньо. Таке повідомлення може бути зроблено через нотаріальну контору, адже Інструкція про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України дозволяє приймати претензії від кредиторів спадкодавця нотаріусові за місцем відкриття спадщини в строк, установлений даною статтею. Претензії мають бути заявлені у письмовій формі і прийняті незалежно від строку настання права вимоги (абзац перший пункту 189 Інструкції). Із змісту норми ч. 3 ст. 1238 ЦК слідує, що спадкоємець, на якого заповідачем покладено заповідальний відказ, зобов'язаний виконати його лише у межах реальної вартості майна, яке перейшло до нього, з вирахуванням частки боргів спадкодавця, що припадають на це майно. З цієї норми можна зробити висновок про те, що у випадках, коли на спадкоємця за заповітом покладено обов'язок щодо виконання заповідального відказу (ст. ст. 1237, 1238 ЦК), вимоги кредиторів спадкодавця підлягають задоволенню раніше зобов'язань перед відказоодержувачем.

У разі, коли з тих чи інших причин спадкоємець не знав про наявність вимог кредиторів спадщини (наприклад, спадкоємець не був повідомлений нотаріусом про наявність таких вимог; кредитори пред'явили свої вимоги після спливу значного періоду часу з моменту відкриття спадщини, оскільки строк виникнення права вимоги настав значно пізніше відкриття спадщини, а про факт смерті боржника-спадкодавця вони не знали) і спершу виконав зобов'язання перед відказоодержувачем, з метою проведення повного розрахунку з кредиторами спадкоємець має право вимоги до відказоодержувача про повернення виконаного. Оскільки аналогічної норми не міститься у відношенні інших осіб, зобов'язання на користь яких може бути покладено на спадкоємця у формі вчинення суспільно корисних дій за рахунок спадкового майна - ч. 2 ст. 1240 ЦК, кредитори спадщини не вправі вимагати виконання зобов'язання на свою користь переважно перед цими особами.

Обов'язок спадкоємців задовольнити вимоги кредитора

Протягом строків, передбачених частинами 2 і 3 ст. 1281 ЦК, кредитори спадкодавця вправі лише заявити спадкоємцям або нотаріусу за місцем відкриття спадщини про свої претензії. Саме ж задоволення таких вимог відбувається вже після прийняття спадщини спадкоємцями і не раніше спливу шестимісячного строку з дня відкриття спадщини або одержання ними свідоцтва про право на спадщину.

Підкреслимо, що задоволення вимог відбувається лише спадкоємцями. Навіть за умови участі в цих відносинах виконавця заповіту останній має лише право прийняти, зафіксувати вимоги спадкоємців, проте самостійно здійснювати їх погашення він не вправі. Обов'язки спадкодавця, як і його права, за правилами універсального наступництва переходять безпосередньо до спадкоємців і не можуть перейти до третіх осіб.

Спадкоємці несуть відповідальність за зобов'язаннями спадкодавця в межах дійсної вартості спадкового майна, що перейшло до нього. При цьому під дійсною вартістю спадкового майна розуміється ринкова грошова оцінка його на момент відкриття спадщини.
  За наявності кількох спадкоємців кожен з них відповідає за борги спадкодавця пропорційно до одержаної ними частки у спадковому майні. Якщо до спадкоємців перейшли не ідеальні (у дробах) частки у спадщині, а реальні - чітко визначене у заповідальному розпорядженні майно, потрібна пропорція вираховується шляхом встановлення того співвідношення, у якому вартість цієї речі знаходиться із вартістю спадкової маси.

Таким чином, відповідальність спадкоємців за борги спадкодавця носить частковий характер і обмежується вартістю майна, успадкованого цією особою. Проте у виключних випадках, наприклад, при неподільності предмета зобов'язання, відповідальність спадкоємців буде солідарною (ст. 543 ЦК) і кредитор матиме змогу вимагати виконання вимоги як від усіх спадкоємців разом, так і від кожного з них окремо, причому як повністю, так і в частині боргу. Спадкоємець, який виконав спільне зобов'язання, має право пред'явити зворотну вимогу (регрес) до кожного з решти боржників у рівній частці (ст. 546 ЦК).

За загальним правилом вимоги кредитора задовольняються спадкоємцями у грошовій формі шляхом одноразового платежу, причому кредитор вправі наполягати на виконанні зобов'язання за рахунок спадкового майна саме цим способом, а при відмові спадкоємця - звернутися до суду за захистом своїх прав. Проте у деяких випадках (зокрема, у разі, коли змістом невиконаного спадкодавцем зобов'язання є не сплата грошей, а виконання певних дій, надання послуг тощо) кредитор більше заінтересований у виконанні зобов'язання саме у тій формі, у якій воно існувало за життя спадкодавця. Тому договором між спадкоємцем, частка якого обтяжена зобов'язанням, і кредитором може бути передбачений інший спосіб і порядок виконання зобов'язання.

Альтернативне задоволення вимог кредиторів

Слід звернути увагу на питання про можливість альтернативного задоволення вимог кредиторів, коли фактично спадщина прийнята, але свідоцтво про право на нерухоме майно ще не оформлене (ч. 1 ст. 1297 ЦКУ). Судова практика ще не встановила можливість стягнення зі спадкоємців еквівалента вартості успадкованого майна.
  Якщо ж спадкоємець не бажає задовольняти вимогу кредитора шляхом реалізації успадкованого нерухомого майна, можна скористатися альтернативним способом – задовольнити таку вимогу в грошовому еквіваленті. Таке задоволення вимоги кредитора можна реалізувати шляхом:

  • укладення з кредитором мирової угоди, за якою спадкоємець повертає кредитору суму боргу в грошовому еквіваленті, виходячи з оціночної вартості успадкованого нерухомого майна, що підтверджується висновком експертної установи;
  • оформлення нотаріально завіреної заяви (про проведення розрахунку), а саме про те, що кредитор отримав від спадкоємця грошову суму, яка відповідає сумі позовних вимог у відповідній справі, визнає належне виконання спадкоємцем боргового зобов’язання та відмовляється від позову.

Але навіть задовольнивши в такий спосіб інтереси одного кредитора, спадкоємець не застрахований від того, що інші кредитори в майбутньому не звернуться до нього з вимогами про виконання кредитних зобов’язань. За такої ситуації основними інструментами захисту інтересів спадкоємця буде рішення суду, мирова угода, квитанція про перерахування суми боргу кредитору та висновок експертної установи щодо оціночної вартості нерухомості, прийнятої у спадщину. Якщо грошова сума, еквівалентна вартості прийнятого у спадщину нерухомого майна, була повністю перерахована кредитору для погашення суми боргу, то задоволення вимог інших кредиторів, керуючись ч. 1 ст. 1282 ЦКУ, буде неможливим. Якщо ж спадкоємець сплатив частину зазначеної грошової суми для повного погашення боргу перед кредитором, то наступні кредитори можуть пред’являти вимоги лише в межах вартості спадкового майна, яке залишилося. Важливо пам’ятати, що кожна особа, приймаючи спадщину чи за законом, чи за заповітом, має право відмовитись від неї, щоб уникнути судової тяганини щодо задоволення вимог кредиторів.

Особливості спадкування кредитних зобов’язань

Відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» від 30 березня 2012 р. №5, спадкоємці несуть зобов'язання погасити нараховані відсотки і неустойку тільки в тому випадку, якщо вони вчинені позичальникові за життя. Інші нараховані зобов'язання фактично не пов'язані з особою позичальника і не можуть присуджуватися до сплати спадкоємцями». Це роз’яснення встановлює виняток із загального правила, передбаченого ч. 1 ст. 1282 ЦКУ.
При цьому слід враховувати, що згідно з положенням ч. 2 ст. 1231 ЦКУ до спадкоємця переходить обов'язок сплатити неустойку (штраф, пеню) за умови, що:

  • судом було прийнято рішення з призначенням певної суми до виплати кредитору;
  • боржник (спадкодавець) не виконав такого рішення суду.

Тому слід ретельно перевірити, чи мало місце пред’явлення кредиторами вимог до спадкодавця щодо погашення боргу за його життя, чи були додатково нараховані до суми боргу відсотки та чи було рішення суду про стягнення неустойки зі спадкодавця за його життя.

Крім того, право вимоги кредиторів до спадкоємця та обов’язок спадкоємця задовольнити такі вимоги в межах прийнятої спадщини не встановлюють солідарність зобов’язання. Кожен кредитор виступає окремо, і задоволення спадкоємцем вимог одного з них у повному обсязі за рахунок прийнятого у спадщину майна фактично може позбавити інших кредиторів можливості задовольнити свої вимоги.
Проте нерідко кредитор для стягнення заборгованості за кредитним договором застосовує усі можливі методи стягнення – як позасудові, так і судові. Такими методами є ігнорування факту смерті позичальника, стягнення заставного майна, в т.ч. і з майнового поручителя, вчинення виконавчих написів на договорах іпотеки, позови до суду з вимогою повернення чи дострокового повернення заборгованості. Часто банки застосовують кілька таких дій водночас. Необхідно звернути увагу, що правовідносини по кредитному договору припиняються лише після погашення вимог кредитора.

Наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє правовідносин сторін кредитного договору, не звільняє останнього від відповідальності за невиконання грошового зобов’язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених частиною другою ст. 625 Цивільного кодексу України, оскільки зобов’язання залишається невиконаним належним чином відповідно до вимог ст.ст. 526, 599 Цивільного кодексу України. Отже, вже після рішення суду, якщо спадкоємець не здійснює погашення заборгованості, на неї можуть бути нараховані інфляційні втрати і 3% річних.

Поручитель приймає на себе зобов'язання відповідати за виконання кредитного договору за боржника (статті 553 - 554 ЦК), а також за будь-якого боржника в разі переводу боргу чи смерті боржника, якщо таке зазначено у договорі поруки. Відповідно до статті 523 ЦК порука або застава, встановлена іншою особою, припиняється після заміни боржника, якщо поручитель або заставодавець не погодився забезпечувати виконання зобов'язання новим боржником, а згідно зі статтею 607 ЦК зобов'язання припиняється неможливістю його виконання у зв'язку з обставиною, за яку жодна зі сторін не відповідає. Таким чином, на поручителів може бути покладено відповідальність за порушення боржником обов'язку щодо виконання зобов'язання за кредитним договором у випадку смерті позичальника лише за наявності у позичальника правонаступника, який прийняв спадщину, та згоди поручителя відповідати за будь-якого нового боржника, зафіксоване в тому числі у договорі поруки.

У разі смерті поручителя (крім випадків майнової поруки), враховуючи положення статті 607, частини першої статті 608 ЦК, а також сутності поруки як особистого зобов'язання відповідати за належне виконання основного зобов'язання, спадкоємці поручителя не є солідарними боржниками за кредитним договором.

У разі переходу права власності на предмет іпотеки від іпотекодавця до третьої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, слід враховувати, що іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна. Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статусу іпотекодавця, має всі його права і несе всі його обов'язки за іпотечним договором у тому обсязі й на тих самих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки (стаття 23 Закону України "Про іпотеку"). Проте якщо право власності на предмет іпотеки переходить до спадкоємця фізичної особи - іпотекодавця, який є відмінним від боржника, такий спадкоємець не несе відповідальності перед іпотекодержателем за виконання основного зобов'язання, але в разі його порушення боржником він відповідає за задоволення вимог іпотекодержателя в межах вартості предмета іпотеки. Якщо боржник та іпотекодавець - одна й та сама особа, то після її смерті до спадкоємця переходять не лише права та обов'язки іпотекодавця, а й обов'язки за основним зобов'язанням у межах вартості спадкового майна.

Отже, правила статті 1281 ЦК щодо строку пред'явлення кредитором спадкодавця вимог до спадкоємців не застосовуються до зобов'язань, забезпечених іпотекою.