Право на обов'язкову частку у спадщині

Матеріал з WikiLegalAid
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Нормативна база

Поняття спадкування

Стаття 1216 Цивільного кодексу України визначає, що спадкування - це перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Види спадкування

Цивільним кодексом України визначається два види спадкування – спадкування за законом та спадкування за заповітом (стаття 1217 ЦК України).

Закон закріплює право фізичної особи призначити спадкоємців шляхом складання заповіту і розподілити спадкове майно, майнові права та обов’язки на свій розсуд.

Разом з тим, закон визначає особисте майнове право непрацездатних спадкоємців першої черги отримати визначену законом частку у спадщині незалежно від змісту заповіту – право на обов’язкову частку у спадщині.

Особи, які мають право на обов'язкову частку у спадщині

Відповідно до ст. 1241 ЦК України, малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки спадкують, незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом (обов'язкова частка).

Правило про обов'язкову частку у спадщині є встановленою законом поправкою до заповідального розпорядження. Утім, застосування цього правила не означає, що буде застосований порядок спадкування за законом. Залишається чинним заповіт у тій частині, в якій він не потребує поправок, передбачених правилами про обов'язкову частку. У частині позбавлення права на спадкування обов'язкового спадкоємця заповідальне розпорядження є недійсним, що в свою чергу не тягне недійсність інших частин заповіту. Зазначене зумовлене застосуванням до цих відносин ст. 217 ЦК України, відповідно до якої недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

Таким чином, свобода спадкового розпорядження обмежується правом осіб, які закликаються до спадкування незалежно від волі спадкодавця в силу прямої вказівки закону.

Перелік осіб, які мають право на обов'язкову частку, що визначений ст. 1241 ЦК України, є вичерпним і розширеного тлумачення не потребує.

Малолітньою вважається дитина до досягнення нею чотирнадцяти років (ст. 6 СК України, ст. 31 ЦК України).

Неповнолітньою вважається фізична особа у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років (ст. 6 СК України, ст. 32 ЦК України).

Непрацездатними вважаються особи, які досягли встановленого законом пенсійного віку та інваліди І, ІІ, ІІІ груп, незалежно від того, чи призначена їм пенсія.

Якщо неповнолітня особа набуває повної цивільної дієздатності (у разі реєстрації шлюбу особи, яка не досягла повноліття, або у випадку, якщо особа, яка досягла шістнадцяти років, працює за трудовим договором, а також якщо неповнолітня особа записана матір'ю або батьком дитини (ст. 34, 35 ЦК України), вона також зберігає за собою право на обов'язкову частку.

У разі, якщо особа досягла пенсійного віку, але продовжує трудову діяльність, вона не позбавляється права на обов'язкову частку у спадщині. В осіб, які не досягли встановленого чинним законодавством пенсійного віку, але які мають право на отримання пенсії на пільгових підставах, право на обов'язкову частку у спадщині не виникає.

Визначення обов’язкової частки у спадщині

Обов’язкова частка у спадщині визначається в розмірі половини від тієї частки, яка належала б кожному зі спадкоємців, що мають право на неї, при спадкуванні за законом, незалежно від змісту заповіту.

Для визначення розміру обов’язкової частки у спадщині важливим є визначення кола осіб, які б могли спадкувати за законом у разі відсутності заповіту, та визначення складу майна, з якого складається спадщина.

Спочатку нотаріусом визначається дійсна вартість спадкового майна як заповідана, так і не заповідана, з урахуванням усіх спадкоємців за законом, які були б закликані до спадкування (у тому числі спадкоємців за правом представлення на частку їх рідних, які б мали бути спадкоємцями за законом, але померли до часу відкриття спадщини).

Для встановлення всієї спадкової маси в повному обсязі спадкоємець, який має право на обов’язкову частку, вправі звернутись до нотаріуса із заявою про вжиття заходів до охорони спадкового майна.

До обов’язкової частки зараховується все, що особа, яка має право на таку частку, отримує зі спадщини за будь-якою підставою: вартість речей звичайної домашньої обстановки та вжитку, вартість встановленого на її користь заповідального відказу, банківський вклад, а також вартість інших речей та майнових прав, які перейшли до неї як до спадкоємця.

Право на обов'язкову частку має особистий характер.

Спадкування обов'язкової частки є правом, а не обов'язком спадкоємця. У зв'язку з цим такі особи можуть реалізувати своє право шляхом прийняття спадщини, та, відповідно, можуть відмовитися від нього. При цьому малолітня, неповнолітня, недієздатна особа, а також особа, цивільна дієздатність якої обмежена, вважаються такими, що прийняли спадщину, якщо не відмовилися від неї (ч. 4 ст. 1268 ЦК України).

Відповідно до норм ст. 1273 ЦК України, фізична особа, цивільна дієздатність якої обмежена, може відмовитися від прийняття спадщини за згодою піклувальника і органу опіки та піклування (ч. 2 ст. 1273 ЦК України).

Неповнолітня особа віком від чотирнадцяти до вісімнадцяти років може відмовитися від прийняття спадщини за згодою батьків (усиновлювачів), піклувальника і органу опіки та піклування (ч. 3 ст. 1273 ЦК України).

Батьки (усиновлювачі), опікун можуть відмовитися від прийняття спадщини, належної малолітній, недієздатній особі, лише з дозволу органу опіки та піклування (ч. 4 ст. 1273 ЦК України).

Якщо спадкоємець, який має право на обов’язкову частку у спадщині, не прийме спадкове майно у встановлений законом строк чи відмовиться від спадщини, майно успадковується спадкоємцями за заповітом.

Обов’язкова частка визначається шляхом визнання права за спадкоємцем на ідеальну частку спадщини чи виділенням йому при розділі визначених речей із спадкової маси. Якщо заповідається не все майно, обов’язкова частка виділяється, в першу чергу, за рахунок не заповіданої частини, а при її недостатності - за рахунок заповіданої.

Спадкоємці інших черг, а також онуки і правнуки спадкодавця, батьки яких померли до відкриття спадщини, не мають права на обов’язкову частку при спадкуванні за заповітом. Наприклад, якщо громадянин складе заповіт на користь будь-якої особи, а на момент відкриття спадщини буде встановлено, що у спадкодавця є непрацездатний брат, то все майно успадкує спадкоємець за заповітом, оскільки брат права на обов’язкову частку не має.

Обов’язкова частка – це мінімум того, що може дістати малолітній, неповнолітній чи непрацездатний спадкоємець першої черги (за винятком зменшення її за рішенням суду). Тому на спадкоємця, який одержав саме цю частку, не може бути покладений заповідальний відказ, він не може бути зобов’язаний вчинити певну дію, спрямовану на досягнення суспільно-корисної мети, щодо цієї частки не може бути встановлений сервітут.

Право на обов’язкову частку в спадщині не залежить від згоди інших спадкоємців на її отримання, а також місця проживання спадкоємця. Але, якщо інші спадкоємці заперечують проти видачі свідоцтва про право на спадщину на обов’язкову частку, то вони вправі звернутися з відповідним позовом до суду.

Зменшення розміру обов'язкової частки у спадщині

Згідно із ч. 1 ст. 1241 ЦК України, розмір обов'язкової частки у спадщині може бути зменшений судом з урахуванням відносин між цими спадкоємцями та спадкодавцем, а також інших обставин, які мають істотне значення. Серед таких обставин Пленум Верховного Суду України називає майновий стан спадкоємця (п. 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику у справах про спадкування" від 30.05.2008 № 7).

Підставами для зменшення обов'язкової частки у спадщині на практиці вказують:

  1. Непідтримання спадкоємцем зв'язків зі спадкодавцем, незважаючи на потребу останнього в цьому.
  2. Погане поводження із ним.
  3. Нездійснення належного догляду.
  4. Надання заздалегідь неправдивих свідчень у суді проти спадкодавця.
  5. Звинувачення спадкодавця у вчиненні тяжкого злочину.
  6. Неповідомлення про те, що готується замах на життя спадкодавця.
  7. Не надання спадкодавцеві допомоги, коли той перебував у небезпеці.
  8. Аморальна поведінка обов'язкового спадкоємця не лише щодо спадкодавця, а й щодо інших спадкоємців, зокрема й тих, хто має право на обов'язкову частку.
  9. Виокремлення спадкоємцю певної частки майна ще за життя спадкодавця.

Зменшення розміру обов'язкової частки в спадщині полягає у пропорційному зменшенні частки такого спадкоємця.

Усунення від права на спадкування

Позбавлення особи права на обов'язкову частку або скасування обов’язкової частки Цивільний кодекс України не передбачає, хоча особа, яка має право на обов'язкову частку, може бути усунена від права на спадкування відповідно до статті 1224 ЦК України, яка визначає, що:

  1. Не мають права на спадкування особи, які умисно позбавили життя спадкодавця чи будь-кого з можливих спадкоємців або вчинили замах на їхнє життя.
  2. Не мають права на спадкування особи, які умисно перешкоджали спадкодавцеві скласти заповіт, внести до нього зміни або скасувати заповіт і цим сприяли виникненню права на спадкування у них самих чи в інших осіб або сприяли збільшенню їхньої частки у спадщині.
  3. Не мають права на спадкування за законом батьки після дитини, щодо якої вони були позбавлені батьківських прав і їхні права не були поновлені на час відкриття спадщини. Не мають права на спадкування за законом батьки (усиновлювачі) та повнолітні діти (усиновлені), а також інші особи, які ухилялися від виконання обов'язку щодо утримання спадкодавця, якщо ця обставина встановлена судом.
  4. Не мають права на спадкування за законом одна після одної особи, шлюб між якими є недійсним або визнаний таким за рішенням суду. Якщо шлюб визнаний недійсним після смерті одного з подружжя, то за другим із подружжя, який його пережив і не знав та не міг знати про перешкоди до реєстрації шлюбу, суд може визнати право на спадкування частки того з подружжя, хто помер, у майні, яке було набуте ними за час цього шлюбу.
  5. За рішенням суду особа може бути усунена від права на спадкування за законом, якщо буде встановлено, що вона ухилялася від надання допомоги спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.