Право біженців та шукачів притулку на охорону здоров’я

Матеріал з WikiLegalAid

Ця консультація не перевірена досвідченим користувачем.
Версія від 11:12, 24 грудня 2019, створена Oleksii.Plotnikov (обговореннявнесок) (Незначна коректура)
(різн.) ← Попередня версія • Поточна версія (різн.) • Новіша версія → (різн.)
Перейти до: навігація, пошук

Зміст

Нормативна база

Конституція України

Закон України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту"

Закон України "Про державні фінансові гарантії медичного обслуговування населення"

Закон України "Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні"

Закон України "Про екстрену  медичну допомогу"

Закон України "Про захист населення від інфекційних хвороб"

Закон України "Про протидію поширенню хвороб, зумовлених вірусом імунодефіциту людини (ВІЛ), та правовий і соціальний захист людей, які живуть з ВІЛ"

Порядок надання медичної допомоги іноземцям та особам без громадянства, які постійно проживають або тимчасово перебувають на території України, які звернулися із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, стосовно яких прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, та яких визнано біженцями або особами, які потребують додаткового захисту, затверджений Постановою Кабінету Міністрів Україні від 19 березня 2014 р. № 121

Порядок проведення обов’язкових медичних обстежень осіб, стосовно яких прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця, затверджений Наказом Міністерства охорони здоров’я України від 04 березня 2002 р. № 82

Порядок надання медичної допомоги іноземцям та особам без громадянства, що утримуються в пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, Державної міграційної служби України і пунктах тимчасового тримання та спеціально обладнаних приміщеннях Державної прикордонної служби України, затверджений Наказом Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства охорони здоров’я України, Адміністрації Державної прикордонної служби України від 17 квітня 2012 р. № 336/268/254

Порядок встановлення віку дитини, яка залишилася без піклування батьків та потребує соціального захисту, затверджений Наказом Міністерства охорони здоров’я України, Міністерства освіти і науки України, Міністерства соціальної політики України від 23 жовтня 2013 р. № 903/1464/711

Перелік осіб, віднесених до груп підвищеного ризику захворювання на туберкульоз, затверджений Наказом Міністерства охорони здоров’я України від 15 травня 2014 р. № 327

Порядок взаємодії охорони здоров’я територіальних органів та установ Державної міграційної служби, Державної прикордонної служби та державної служби зайнятості для організації надання медичної допомоги з туберкульозу іноземцям та особам без громадянства, які перебувають в Україні, затверджений Наказом Міністерства охорони здоров’я України, Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства соціальної політики України від 02 лютого 2015 р. № 41/119/95

Інструкція про порядок тримання затриманих осіб в органах (підрозділах) охорони державного кордону, затверджена Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 30 березня 2015 р. № 352

Право біженців та шукачів притулку на охорону здоров’я та заборона дискримінації в сфері охорони здоров’я

Право всіх осіб, які перебувають в Україні, на охорону здоров’я, гарантоване Конституцією України. Відповідно до статті 3, людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Відповідно до статті 49, кожен має право на охорону здоров’я, медичну допомогу та медичне страхування. Охорона здоров’я забезпечується державним фінансуванням відповідних соціально-економічних, медико-санітарних і оздоровчо-профілактичних систем. Держава створює умови для ефективного і доступного для всіх громадян медичного обслуговування.

Важливо! В статті 49 йдеться про право всіх осіб, незалежно від громадянства, на охорону здоров’я та медичну допомогу. Водночас, держава приймає на себе обов’язок з надання медичного обслуговування виключно для громадян. Таким чином, щодо іноземців, в тому числі тих, які отримали статус біженця, додатковий захист, або звернулися за таким статусом, Конституція не передбачає обов’язку держави надавати ним медичну допомогу на рівні з громадянами.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", особа, яку визнано біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, має право на охорону здоров’я та медичне страхування. Відповідно до ч. 1 ст. 13 того ж Закону, особи, стосовно яких прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, мають право на медичну допомогу.

Відповідно до чч. 1 та 2 ст. 4 Закону України "Про державні фінансові гарантії медичного обслуговування населення", держава гарантує громадянам, іноземцям, особам без громадянства, які постійно проживають на території України, та особам, яких визнано біженцями або особами, які потребують додаткового захисту, повну оплату за рахунок коштів Державного бюджету України необхідних їм медичних послуг, пов’язаних з наданням:

1. Екстреної медичної допомоги;

2. Первинної медичної допомоги;

3. Вторинної (спеціалізованої) медичної допомоги;

4. Третинної (високоспеціалізованої) медичної допомоги;

5. Паліативної медичної допомоги;

6. Медичної реабілітації;

7. Медичної допомоги дітям до 16 років;

8. Медичної допомоги у зв’язку з вагітністю та пологами.

Іноземцям та особам без громадянства, які тимчасово перебувають на території України, у межах програми медичних гарантій держава забезпечує оплату необхідних медичних послуг та лікарських засобів, пов’язаних з наданням екстреної медичної допомоги. Такі особи зобов’язані компенсувати державі повну вартість наданих медичних послуг та лікарських засобів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Медичні послуги та лікарські засоби, пов’язані з наданням інших видів медичної допомоги, оплачуються іноземцями та особами без громадянства, які тимчасового перебувають на території України, за рахунок власних коштів, коштів добровільного медичного страхування чи інших джерел, не заборонених законодавством.

Важливо! Держава гарантує безоплатну медичну допомогу лише громадянам та особам, яких визнано біженцями або особами, які потребують додаткового захисту. Іноземцям, які не визнані біженцями, в тому числі, шукачам притулку, гарантується тільки платна медична допомога. При цьому, незалежно від оплати може надаватися лише екстрена медична допомога, тобто допомога, спрямована на врятування і збереження життя у невідкладному стані та мінімізації наслідків впливу такого стану на здоров’я. В подальшому, іноземець зобов’язаний оплатити вартість такої екстреної медичної допомоги.

Ч. 1 ст. 4 Закону України "Про засади запобігання та протидії дискримінації" забороняється будь-яка дискримінація в сфері охорони здоров’я. Під такою дискримінацією, відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону, розуміється ситуація, за якої особа та/або група осіб за їх ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, віку, інвалідності, етнічного та соціального походження, громадянства, сімейного та майнового стану, місця проживання, мовними або іншими ознаками, які можуть бути дійсними або припущеними, зазнає обмеження у визнанні, реалізації або користуванні правами і свободами в будь-якій формі, крім випадків, коли таке обмеження має правомірну, об’єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними і необхідними.

Загальний порядок надання медичної допомоги біженцям, особам, які потребують додаткового захисту, та шукачам притулку

Особливості надання медичної допомоги біженцям, особам, які потребують додаткового захисту та шукачам притулку регулюється Порядком, що був затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 19 березня 2014 р. № 121.

Медична допомога біженцям, особам, які потребують додаткового захисту, та шукачам притулку надається на платній основі. Вартість медичної допомоги визначається закладом охорони здоров’я, який її надав, у встановленому МОЗ порядку. В разі надання медичної допомоги за програмою державних фінансових гарантій, біженці, особи, які  потребують додаткового захисту, та шукачі притулку зобов’язані компенсувати її повну вартість шляхом перерахування надавачу медичних послуг повної вартості наданих медичних послуг і лікарських засобів.

Надавач медичних послуг зобов’язаний надати рахунок із зазначенням суми, яка підлягає компенсації. Іноземець або особа без громадянства зобов’язані здійснити таку компенсацію до виїзду з України. Надавачі медичних послуг зобов’язані повідомити Адміністрації Державної прикордонної служби про іноземців або осіб без громадянства, які тимчасового проживають на території України, яким були надані медичні послуги і лікарські засоби, пов’язані з наданням екстреної медичної допомоги, не пізніше наступного дня після надання таких послуг.

В разі укладання біженцем, особою, яка потребує додаткового захисту, або шукачем притулку договору про страхування, що гарантує оплату вартості медичної допомоги, оплата такої вартості здійснюється страховиком-резидентом шляхом перерахування коштів закладу охорони здоров’я, який надав медичну допомогу, за умови пред’явлення документу для сплати. В разі відсутності договору страхування, або перевищення суми договору страхування, або неможливості документально підтвердити право на одержанням безоплатної медичної допомоги, оплата вартості наданої медичної допомоги, зокрема екстреної, здійснюється біженцем, особою яка потребує додаткового захисту, або шукачем притулку за власний рахунок.

Порядок направлення шукачів притулку для проведення медичного огляду органами Державної міграційної служби України та Прикордонної служби України

Особи, які хочуть отримати в Україні статус біженця або додатковий захист, зобов’язані пройти медичне обстеження. Так, відповідно до ст. 9 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового бо тимчасового захисту", в разі прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, орган Державної міграційної служби України направляє особу, яка звернулася із відповідною заявою, на медичне обстеження. Відповідно до ст. 13 Закону, проходження такого обстеження є правом та обов’язком особи, яка звернулася із заявою.

Відповідно до Порядку проведення обов’язкових медичних обстежень осіб, стосовно яких прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця, затвердженого Наказом Міністерства охорони здоров’я України від 03 березня 2002 р. № 82, обов’язкове медичне обстеження осіб, стосовно яких прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця, проводиться за направленням органів міграційної служби у лікувально-профілактичних закладах, визначених місцевими управліннями охорони здоров’я. Визначений лікувально-профілактичний заклад проводить обов’язкове медичне обстеження осіб, щодо яких прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця.

Обов’язкове медичне обстеження здійснюють терапевт, педіатр (для дітей), акушер-гінеколог (для жінок). За необхідності, лікарі-спеціалісти  мають право залучати лікарів інших спеціальностей. Обстеження включать загальний аналіз крові та сечі, аналіз крові на цукор, обстеження на сифіліс та флюорографу для осіб старших 14 років, а також індивідуальні додаткові обстеження, що можуть призначатися лікарями для встановлення діагнозу. Особі також пропонується анонімне обстеження на ВІЛ-інфекцію.

Обстеження спеціалістів та проведення функціональних обстежень слід проводити з урахуванням релігійних та національних звичаїв особи.

В разі виявлення в обстежуваної особи гострого, в тому числі, інфекційного захворювання, ній надається амбулаторна або стаціонарна медична допомога.

Відповідно до п. 4 Порядку, що був затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 19 березня 2014 р. № 121, медичне обстеження іноземців та осіб без громадянства, які звернулися із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, іноземців та осіб без громадянства, стосовно яких прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, та надання їм екстреної медичної допомоги здійснюються на безоплатній основі (за рахунок бюджетних коштів, передбачених у державному та місцевих бюджетах).

Особливості надання медичної допомоги біженцям, особам, які потребують додаткового захисту, та шукачам притулку, які хворіють на інфекційні хвороби, туберкульоз, або живуть з ВІЛ

В цілому, іноземцям та особам без громадянства, зокрема біженцям, особам, які потребують додаткового захисту, та шукачам притулку, медична допомога та лікування інфекційних хвороб, туберкульозу та ВІЛ надаються на тих самих підставах, що й громадянам України, з урахуванням особливостей, пов’язаних з компенсацією такими особами вартості наданих медичних послуг. Зокрема, ст. 19 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб" встановлюється, що іноземцям та особам без громадянства, які хворіють на інфекційні хвороби  чи є бактеріоносіями, медична допомога надається на підставі цього закону. Водночас, законодавством встановлені особливості надання іноземцям та особам без громадянства, медичної допомоги, у зв’язку з захворюваністю та туберкульоз та ВІЛ. Відповідно до ч. 1 ст. 14 Закону України "Про протидію поширенню хвороб, зумовлених вірусом імунодефіциту людини (ВІЛ), та правовий і соціальний захист людей, які живуть з ВІЛ", люди, які живуть з ВІЛ та особи, які належать до груп підвищеного ризику щодо інфікування ВІЛ, зокрема іноземці, особи без громадянства, які постійно проживають на території України, особи, які звернулися за наданням статусу біженця та яким надано статус біженця в Україні, шукачі притулку, іноземці та особи без громадянства, які на законних підставах перебувають на території України, користуються всіма правами та свободами, передбаченими законодавством.

Наказом Міністерства охорони здоров’я від 15 травня 2014 № 327, іммігрантів та біженців з регіонів з високою захворюваністю на туберкульоз віднесено до переліку осіб з підвищеним ризиком захворювання на туберкульоз. Відповідно до Порядку взаємодії закладів охорони здоров’я, територіальних органів та установ Державної міграційної служби, Державної прикордонної служби, та державної служби зайнятості для організації надання медичної допомоги з туберкульозу іноземцям та особам без громадянства, які перебувають в Україні, заклади охорони здоров’я здійснюють профілактичний медичний огляд на туберкульоз особам, які звернулися із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту за направленням територіального органу Державної міграційної служби України.

У випадку підтвердження діагнозу активного туберкульозу, проводиться лікування. Так само, лікування проводиться у випадку самостійного чергового звернення іноземців та осіб без громадянства, або при звернення по екстрену медичну допомогу. Відповідно до п. 6 Порядку, заклади охорони здоров’я здійснюють прийом та лабораторне дослідження на наявність збудника туберкульозу в осіб, які перебувають в пункті тимчасового розміщення біженців або пункті тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконного перебувають в Україні, та у пунктах (місцях), тимчасового тримання таких осіб.

Відповідно до п. 7 Порядку, медична допомога хворим на туберкульоз іноземцям та особам без громадянства надається навіть в разі їхнього незаконного перебування в Україні.

В разі виявлення в пунктах тимчасового розміщення біженців або пунктах тимчасового перебування іноземців або осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, симптомів, що вимагають обов’язкового обстеження на туберкульоз, органи Державної міграційної служби України забезпечують ізоляцію хворого та його доставляння до закладів охорони здоров’я.

Органи охорони державного кордону Державної прикордонної служби України облаштовують у пунктах тимчасового тримання іноземців та осіб без громадянства ізолятор для хворих на туберкульоз, та у випадку виявлення осіб, симптомів, що вимагають обов’язкового обстеження на туберкульоз, організують надання хворому медичної допомоги.

Допомога біженцям, особам, які потребують додаткового захисту, та шукачам притулку, які живуть з ВІЛ, надається на тих самих підставах, що й громадянам України. Зокрема, відповідно до ст. 6 Закону України "Про протидію поширенню хвороб, зумовлених вірусом імунодефіциту людини (ВІЛ), та правовий і соціальний захист людей, які живуть з ВІЛ", іноземці та особи без громадянства, які постійно проживають в Україні,  особи,  які звернулися за наданням статусу біженця та яким надано  статус  біженця в  Україні,  мають право   на проведення  тестування з метою виявлення ВІЛ з одержанням  кваліфікованої консультації до і після проведення тестування, що здійснюється відповідно  до протоколу проведення такого тестування, затвердженого центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я.

Відповідно до ст. 12 того ж Закону, люди, які живуть з ВІЛ, зобов’язані вживати заходів для запобігання поширенню ВІЛ-інфекції, запропонованих органам здоров’я, повідомляти осіб, які були їхніми партнерами, до виявлення факту інфікування, про можливість їх зараження, відмовитися від донорства крові, її компонентів, інших біологічних рідин, клітин, органів і тканин для їх використання у медичній практиці. В разі невиконання цих вимог іноземцем або особою без громадянства та створення їхньою поведінкою загрози здоров’ю, захисту прав і законних інтересів громадян України, вони можуть бути видворені з України.

Особливості реалізації права на медичну допомогу особам, затриманим в пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, Державної міграційної служби України і пунктах тимчасового тримання та спеціально обладнаних приміщеннях Державної прикордонної служби України

Особливості реалізації права на медичну допомогу особам, затриманим в пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, Державної міграційної служби України і пунктах тимчасового тримання та спеціально обладнаних приміщеннях Державної прикордонної служби України визначаються окремим Порядком.

Затриманим іноземцям та особам без громадянства медична допомога, в тому числі, екстрена, надається на безоплатній основі. В разі виявлення симптомів захворювання, в тому числі, інфекційного, хворий негайно поміщається до медичного ізолятору, а в разі необхідності доставляється для лікування до закладу охорони здоров’я і поміщається до нього на загальних підставах, а особи з підозрою на інфекційні захворювання направляються на лікування до спеціалізованих закладів охорони здоров’я. Для транспортування хворого до закладу охорони здоров’я негайно викликається карета швидкої медичної допомоги. Кожен випадок надання медичної допомоги іноземцю або особі без громадянства підлягає обов’язковій реєстрації в тому закладі охорони здоров’я, який її надав.

Окремою Інструкцією регламентуються питання надання медичної допомоги особам, які утримуються в органах (підрозділах) охорони державного кордону. Це пов’язано з тим, що затримані в них особи ще не пройшли медичного огляду, і їхній стан здоров’я невідомий.

За надання медичної допомоги затриманим особам та, за потреби, направлення їх для подальшого лікування до закладів охорони здоров’я, відповідає начальник підрозділу охорони здоров’я органу охорони державного кордону. Зокрема, він організує заходи з дезінфекції, в тому числі, в разі виявлення інфекційних хворих, та, у разі потреби, організовує проведення профілактичних щеплень (за епідемічними показниками), контроль за придатністю медикаментів та їх своєчасну заміну.

Безпосередньо за медичну допомогу затриманим особам відповідає начальник медичного пункту підрозділу тримання, який, зокрема, зобов’язаний:

-       Проводити медичний огляд під час поміщення затриманих осіб до місця тимчасового тримання та заносити інформацію в санітарний журнал;

-       Проводити поточний медичний огляд затриманих осіб та призначати лікування в межах своїх повноважень;

-       У разі виявлення у затриманих осіб складних симптомів, які потребують додаткових заходів з діагностики, або захворювань, лікування яких не може бути проведене в умовах МТТ, клопотати перед начальником підрозділу тримання про направлення хворих затриманих осіб у заклади охорони здоров’я, відстежувати процес лікування та своєчасно інформувати начальника підрозділу тримання про дату, час та місце виписки затриманої особи із закладу охорони здоров’я;

-       Відстежувати психологічний стан затриманих осіб,  у разі виявлення осіб з ознаками нервово-психічної нестійкості, психологічної кризи, з асоціальними установками, доповідати начальнику підрозділу про необхідність надання індивідуальної психологічної допомоги.

Особливості процедури встановлення віку дітей-шукачів притулку, розлучених з сім'єю

Встановлення віку дітей-шукачів притулку, які подорожують без батьків або піклувальників, має особливе значення. Воно дозволяє виявити чи є особа неповнолітньою та чи потребує вона соціального захисту як неповнолітня, а також визначити особливості надання піклування, захисту та допомоги з урахуванням віку такої особи. Відповідно до п. 3 Порядку проведення обстеження для встановлення віку дитини, яка залишалась без піклування батьків та потребує соціального захисту, обстеження для встановлення віку дитини здійснюється, якщо дитина, яка розлучена з сім’єю, не є громадянином України, і яка звернулася до компетентних органів України із заявою про визнання такої дитини біженцем або особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту.

Процедура встановлення віку дитини складається з:

  • Вивчення та аналізу наявної інформації про дитини, інформації про країну її походження;
  • Психологічної оцінки віку;
  • Фізіологічної оцінки віку.

Інформація про дитину (дитину, яка залишилась без батьківського піклування та перебуває в службі у справах дітей на первинному обліку дітей, які залишились без батьківського піклування, дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування, та дитину, розлучену із сім’єю, яка не є громадянином України і яка або законний представник якої звернулась (звернувся) до компетентних органів України із заявою про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту), яка проходить процедуру обстеження для встановлення віку, надається (за наявності) Комісії органами, які направили дитину на проходження зазначеної процедури (документи дитини, що ідентифікують її особу, фотографії, первинне інтерв'ю, особисті документи дитини, інформація про етнічні, культурні, гендерні особливості та звичаї людей країни походження дитини (якщо це дитина, розлучена з сім’єю, яка не є громадянином України і яка або законний представник якої звернулась (звернувся) до компетентних органів України із заявою про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту).

Підготовлено експертами ГО "ДЕСЯТЕ КВІТНЯ" за підтримки Агентства ООН у справах біженців в Україні