Правові наслідки вчинення правочину під впливом обману: відмінності між версіями

Матеріал з WikiLegalAid
Немає опису редагування
Немає опису редагування
Мітка: редагування коду 2017
Рядок 91: Рядок 91:
* [https://drive.google.com/file/d/0B84Fn7fObiluT1pnVVFOSTBGZ1E/view?usp=sharing Рішення Біляївського районного суду Одеської області по справі № 496/1226/15-ц від 25 травня 2015 року].
* [https://drive.google.com/file/d/0B84Fn7fObiluT1pnVVFOSTBGZ1E/view?usp=sharing Рішення Біляївського районного суду Одеської області по справі № 496/1226/15-ц від 25 травня 2015 року].
* [https://drive.google.com/file/d/0B84Fn7fObilucU1qSjVoNnVfczQ/view?usp=sharing Рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області по справі № 185/6039/16-ц від 04 серпня 2016 року.]
* [https://drive.google.com/file/d/0B84Fn7fObilucU1qSjVoNnVfczQ/view?usp=sharing Рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області по справі № 185/6039/16-ц від 04 серпня 2016 року.]
*[https://reyestr.court.gov.ua/Review/80633515 Постанова Верховного Суду від 14.03.2019 у справі №755/3903/17 , в якій ВС вказав що необхідно довести стороні, яка діяла під впливом обману, для визнання недійсним договору.]
*[https://reyestr.court.gov.ua/Review/80633515 Постанова Верховного Суду від 14.03.2019 у справі №755/3903/17 , в якій ВС вказав що необхідно довести стороні, яка діяла під впливом обману, для визнання недійсним договору.]
[[Категорія:Інші питання цивільного права]]
[[Категорія:Інші питання цивільного права]]
[[Категорія:Суди]]
[[Категорія:Суди]]

Версія за 06:29, 2 травня 2023

Нормативна база

Вступ

Визнання судом недійними правочинів укладених в силу обману регулюється ст. 230 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України). Якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин визнається судом недійсним.

Обман — це навмисне введення в оману сторони правочину іншою стороною або особою, в інтересах якої вчиняється правочин.

Омана так само сприяє перекрученому формуванню волі учасника правочину, однак, на відміну від обману не є результатом навмисних, цілеспрямованих дій іншого учасника правочину. Виникненню омани може сприяти відсутність належної обачності, часом самовпевненість учасника угоди або дії третіх осіб.

Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Сторона, яка застосувала обман, зобов'язана відшкодувати другій стороні збитки у подвійному розмірі та моральну шкоду, що завдані у зв'язку з вчиненням цього правочину.

Правочин може бути визнаний вчиненим під впливом обману у випадку навмисного цілеспрямованого введення іншої сторони в оману щодо фактів, які впливають на укладення правочину. Ознакою обману, на відміну від помилки, є умисел: особа знає про наявність чи відсутність певних обставин і про те, що друга сторона, якби вона володіла цією інформацією, не вступила б у правовідносини, невигідні для неї. Обман також має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Тлумачення статті 230 ЦК України свідчить, що під обманом розуміється умисне введення в оману сторони правочину його контрагентом щодо обставин, які мають істотне значення. Тобто при обмані завжди наявний умисел з боку другої сторони правочину, яка, напевно знаючи про наявність чи відсутність тих чи інших обставин і про те, що друга сторона, якби вона володіла цією інформацією, не вступила б у правовідносини, невигідні для неї, спрямовує свої дії для досягнення цілі - вчинити правочин. Обман може стосуватися тільки обставин, які мають істотне значення (абзац 2 частини першої статті 229 ЦК України), тобто істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей майна, які значно знижують його цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.

Обман, що стосується обставин, які мають істотне значення, має доводитися позивачем як стороною, яка діяла під впливом обману. Отже, стороні, яка діяла під впливом обману, необхідно довести: по-перше, обставини, які не відповідають дійсності, але які є істотними для вчиненого нею правочину; по-друге, що їх наявність не відповідає її волі перебувати у відносинах, породжених правочином; по-третє, що невідповідність обставин дійсності викликана умисними діями другої сторони правочину.

Тобто, правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину.

Судовий порядок

Право звернутися до суду з позовом має кожен, хто вважає, що його права, свободи чи інтереси було порушено (ч. 1 ст. 4 Цивільного процесуального кодексу України).

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ст. 257, ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України). Для того, щоб передати спір на розгляд суду, слід вчинити такі дії:

  1. З’ясувати суд, до якого слід подавати позов, відповідно до правил підсудності.
  2. Визначити ціну позову, якщо у позові заявляються майнові вимоги. Ціна позову – це виражена в грошових одиницях вартість майна або сума грошей, стосовно яких позивач пред’являє вимоги до відповідача.
  3. Оплатити судовий збір. Ставки судового збору визначені статтею 4 Закону України «Про судовий збір» від 08.07.2011 № 3674-VI. У випадку, коли позивач підпадає під категорію осіб, які звільнені від сплати судового збору відповідно до ст. 5 Закону України «Про судовий збір» у позові зазначаються підстави звільнення позивача від сплати судового збору.
  4. Оформити позовну заяву відповідно до вимог встановлених статтею 175 ЦПК України та додати до позовної заяви її копії та копії всіх документів, що додаються до неї, відповідно до кількості відповідачів і третіх осіб (стаття 177 ЦПК України).

Порядок подачі позовної заяви до суду

Нормативно-правовим актом, що регулює питання звернення до місцевого загального суду є Цивільний процесуальний кодекс України (надалі – ЦПК України). Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Звернення до суду здійснюється у більшості випадків шляхом пред’явлення позову. Позов, в свою чергу, пред’являється шляхом подання позовної заяви до суду першої інстанції, де вона реєструється та не пізніше наступного дня переається судді(ч. 1 ст. 184 ЦПК України).

У  позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обгрунтування.

Позивач вправі об’єднати в позовній заяві декілька позовних вимог, які пов’язані між собою. Вимоги вважаються такими, що пов’язані між собою, якщо вони випливають із одного правовідношення та мають спільні підстави.

Разом з тим недоцільним є об’єднання позовів, які перешкоджають розгляду справи. Питання про можливість прийняття заяви, яка містить об’єднані вимоги, вирішує суддя.

Вимоги до позовної заяви встановлені ст. 175 ЦПК України, згідно із якою позовна заява подається до суду в письмовій формі. Письмова форма вважається додержаною, якщо позовна заява викладена на папері. Вимог до формату паперу не передбачено, однак традиційним є використання формату А4. Норми ЦПК України не визначають способів і технічних засобів, за допомогою яких допускається виготовлення позовної заяви. Однак у судовій практиці склався звичай, згідно з яким позовна заява виготовляється на паперовому носії за допомогою друкарської чи комп’ютерної техніки. Не заперечується й виготовлення позовної заяви рукописним способом.

Процесуальне законодавство не передбачає обов’язкової форми (шаблону) позовної заяви. Проте закон встановлює необхідні її реквізити. Так, відповідно до ч. 3 ст. 175 ЦПК України позовна заява повинна містити:

  1. найменування суду першої інстанції, до якого подається заява
  2.   повне найменування (для юридичних осіб) або ім'я (прізвище,ім'я та по батькові-для фізичних осіб) сторін та інших учасників справи, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), поштовий індекс,ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України (для юридичних осіб, зареєстрованих за законодавством України) а також реєстраційний номер облікової картки платника податків(для фізичних осіб) за його наявності або номер і серію паспорта для фізичних осіб-громадян України( якщо такі відомості позвачу відомі),відомі номери засобів звязку, офіційної електронної адреси та адреси електронної пошти;
  3. зазначення ціни позову,якщо позов підлягає грошовій оцінці; обгрунтований розрахунок сум,що стягуються чи оспорюються;
  4. зміст позовних вимог: спосіб(способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором,або інший спосіб (способи)захисту прав та інтересів,який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них;
  5. виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини;
  6. відомості про вжиття заходів досудового врегулювання спору, якщо такі проводилися, в тому числі,якщо законом визначений обов'язковий досудовий порядок урегулювання спору;
  7. відомості про вжиття заходів забезпечення доказів або позову до подання позовної заяви,якщо такі здійснювалися;
  8. перелік документів та інших доказів, що додаються до заяви; зазначення доказів, які не можуть бути подані разом із позовною заявою(за наявності); зазначення щодо наявності у позивача або іншої особи оригіналів письмових або електронних доказів, копії яких додано до заяви;

попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести у звязку із розглядом справи:

  1. підтвердження позивача про те,що ним не подано іншого позову (позовів) до цього ж відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав.

Відповідно до ч. 2 ст. 175 ЦПК України позовна заява подається до суду у письмовій формі і підписується позивачем або його представником, або іншою особою, якій законом надано право звертатись до суду в інтересах іншої особи.

Частиною 4 ст. 177 ЦПК України встановлено, що до позовної заяви додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановленому порядку і розмірі або документи що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповілно до закону..

Якщо позовна заява подається представником позивача, до позовної заяви додається довіреність чи інший документ, що підтверджує його повноваження (ч. 7 ст. 177 ЦПК України).

Частина 1 статті 177 ЦПК України встановлює також обов’язок позивача додати до позовної заяви її копії та копії всіх документів, що додаються до неї, відповідно до кількості відповідачів і третіх осіб.
Копія позовної заяви може бути виготовлена шляхом копіювання оригіналу, підписаного позивачем. Замість такої копії суду може бути подано необхідну кількість позовних заяв, особисто підписаних позивачем (або його уповноважених представником). При цьому усі примірники повинні бути ідентичними між собою.

Ті документи, які надаються в копіях для відповідачів та третіх осіб, доцільно подавати суду зшитими (з’єднаними) окремо, оскільки вони у справі не залишаються.

Подання копій позовної заяви необхідно для того, щоб вручити їх відповідачам і третім особам ще до початку розгляду справи по суті. Одержавши своєчасно копію позовної заяви, відповідач зможе підготуватися до захисту проти вимог позивача, зібрати необхідні докази, представити заперечення проти позову.

При цьому правила ст. 177 ЦПК України щодо подання копій документів не поширюються на позови, що виникають з трудових правовідносин, а також про відшкодування шкоди, завданої внаслідок злочину чи каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю фізичної особи, незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів,що здійснюють оперативно-розшукову діяльність,досудові розслідування, прокуратури або суду.

В цих випадках законодавець встановлює пільговий режим для позивачів з метою створення їм максимального доступу до правосуддя.

Судовий збір

Судовий збір - це грошова сума, що сплачується особою, яка звертається до суду. Розмір ставок судового збору визначається Законом України «Про судовий збір» від 08.07.2011 № 3674-VI і залежить від об’єктивних ознак позову: з яких правовідносин він виник і який предмет позову. Умови сплати судового збору однакові і рівні для всіх позивачів, а пільги по його сплаті передбачені статтею 5 Закону України «Про судовий збір».

Якщо позивач звільнений від сплати судового збору, то в позовній заяві доцільно вказати про це з посиланням на конкретну норму закону, яка надає йому такі пільги.

Документи про сплату судового збору подаються суду в оригіналі.

Розгляд судом позовної заяви

Після надіслання до суду позовної заяви з додатками можливі чотири варіанти реагування суду.

  • По-перше, суд може залишити позовну заяву без руху та надати позивачу строк для усунення недоліків відповідно до ч. 1,2 ст. 185 ЦПК України.
  • По-друге, суд може повернути позовну заяву і додані до неї документи на підставі ч. 4 ст. 185 ЦПК України.
  • По-третє, суд може відмовити у відкритті провадження у справі на підставі ч. 1 ст. 186 ЦПК України. Про відмову в прийнятті позовної заяви виноситься ухвала не пізніше п'яти днів з дня надходження заяви.Така ухвала надсилається заявникові не пізніше наступного дня після її постановлення. яка надсилається сторонам. До ухвали про відмову у відкритті провадження, що надсилається заявникові, додаються позовні матеріали.
  • По-четверте, суд може відкрити провадження у справі, про що також виносить ухвалу. Винесення такої ухвали свідчить про те, що всі вимоги процесуального законодавства можна вважати належно виконаними.

Правові наслідки вчинення правочину під впливом обману (ст. 230 ЦК України)

Правочин, вчинений під впливом обману, належить до правочинів з вадами волі, оскільки у сторони, яка діяла під впливом обману, внутрішня воля сформувалася невірно під впливом хибних відомостей про обставини правочину, спричинених діями інших осіб.

Обман може відбуватися як у вигляді активної поведінки або повідомлення про будь-які обставини, яких насправді немає (повідомлення недостовірних відомостей про предмет договору, надання підробних документів про право власності на продавану річ, про право на вчинення такого правочину), так і у вигляді свідомого замовчування обставин, які можуть перешкодити укладенню правочину. Не можуть визнаватися недійсними за коментованою статтею правочини сторін, одна з яких обіцяла другій сторона допомогти у працевлаштуванні, навчанні, будівництві тощо, але таких обіцянок не виконала. Суб'єктом введення в оману може бути як сторона правочину, так і третя особа, яка діяла з відома або на прохання сторони правочину. Якщо ж обман здійснений третьою особою за власною ініціативою, підстав для визнання правочину недійсним немає.

У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
Якщо у зв'язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною.

Судова практика