Правовий статус слідчого

Матеріал з WikiLegalAid
Версія від 10:48, 28 березня 2017, створена Tetiana.lominohina (обговорення | внесок) (Нова стаття - "Правовий статус слідчого")
(різн.) ← Попередня версія | Поточна версія (різн.) | Новіша версія → (різн.)
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Нормативна база 1.Кримінальний процесуальний кодекс http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 2.Наказ МВС України від 09.08.2012 № 686 «Про організацію діяльності органів досудового розслідування Міністерства внутрішніх справ України» http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/z1769-12 3.Наказ Міністерства юстиції України від 08.02.2017 № 313/5 «Про затвердження Інструкції з організації діяльності слідчих підрозділів органу Державної кримінально-виконавчої служби України» http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/z0183-17


Правовий статус слідчого

Слово «статус» у перекладі з латинського «status» означає положення, стан чого-небудь чи кого-небудь. В енциклопедичній літературі поняття „статус” тлумачиться як правове положення громадянина чи юридичної особи. Чітке законодавче визначення поняття слідчого міститься у пункті 17 частини 1 статті 3 Кримінального процесуального кодексу України (надалі – КПК). Слідчий – службова особа органу Національної поліції, органу безпеки, органу, що здійснює контроль за додержанням податкового законодавства, органу державного бюро розслідувань, органу Державної кримінально-виконавчої служби України, підрозділу детективів, підрозділу внутрішнього контролю Національного антикорупційного бюро України, уповноважена в межах компетенції, передбаченої цим Кодексом (КПК України), здійснювати досудове розслідування кримінальних правопорушень. Особливості статусу слідчого визначаються тим, що він, з одного боку, виступає посадовою особою відповідного правоохоронного органу, де є слідчі підрозділи, а з другого - учасником кримінального провадження, тобто процесуальною фігурою. Відповідно в організаційному розумінні статус слідчого може розглядатися як сукупність прав та обов'язків, а також вимог до слідчого як державного службовця, специфіка яких визначається законами України На даний час закони України «Про прокуратуру», «Про національну поліцію», «Про Службу безпеки України», «Про державну податкову службу України», «Про Державне бюро розслідувань України» не містять чітких вимог до особи слідчого, що виглядає особливо дивним в час реформування, коли дуже як гостро постає питання підбору нових кадрів до вище зазначених служб. Передбачається, що досягти мети уніфікування правового статусу слідчого вдасться з ухваленням Закону України «Про статус слідчого», в якому буде передбачено єдині вимоги до кандидатів на посаду слідчого (щодо освіти, віку, стажу роботи, необхідних ділових та моральних якостей), права і обов'язки, гарантії незалежності, матеріального та соціального забезпечення тощо. Ця тема обговорюється в законодавчому органі упродовж багатьох років проте на сьогоднішній день такого закону досі не прийнято, незважаючи на наявність багатьох законопроектів, жоден з яких не отримав підтримки законодавця з огляду на зіткнення міжвідомчих корпоративних інтересів при їх розробці. Так, загальними вимогами до слідчих усіх вище зазначених відомств є громадянство України та наявність необхідних ділових і моральних якостей. Додаткові вимоги встановлюються з урахуванням специфіки роботи відповідних органів. Законодавчо не закріплена така вимога до слідчого як наявність вищої юридичної освіти. Що є вкрай дивним, так як вона фактично є вкрай необхідною слідчому з огляду на його важливий процесуальний статусу. Дана вимога закріплюється у підзаконних актах, що не можна визнати задовільним, оскільки це створює можливість для прийняття на посаду слідчого осіб без вищої юридичної освіти, що позначається на рівні фаховості та компетентності розслідування кримінальних правопорушень. Проте слід зазначити, що з огляду на вимоги до слідчого, які ставляться при їх наборі в останній час (наприклад набір до слідчих національної поліції в кінці 2016 на початку 2017 років) від кандидатів окрім громадянства України та вищої юридичної освіти вимагається також вільне володіння українською мовою, бажана служба в Збройних Силах України або в ОВС та готовність до служби у будь-якому місті України, у тому числі у зоні проведення Антитерористичної операції. Крім того окремо виділено наявність знань основ правознавства, Конституції України, законів України «Про національну поліцію» та «Про запобігання корупції», Кримінального та Кримінального процесуального кодексів України тощо.

Крім організаційного, слідчі мають процесуальний статус, який можна визначити як сукупність прав і обов'язків слідчого як учасника кримінального провадження з боку сторони обвинувачення, що є єдиним для всіх слідчих. Незалежно від відомчої належності, усі слідчі мають однакові процесуальні права та обов’язки, проводять розслідування в одному і тому самому процесуальному порядку


Повноваження слідчого

Так, слідчий уповноважений: - починати досудове розслідування за наявності підстав, передбачених КПК; - проводити слідчі (розшукові) дії та негласні слідчі (розшукові) дії у випадках, встановлених КПК; - доручати проведення слідчих (розшукових) дій та негласних слідчих (розшукових) дій відповідним оперативним підрозділам; - звертатися за погодженням із прокурором до слідчого судді з клопотаннями про застосування заходів забезпечення кримінального провадження, проведення слідчих (розшукових) дій та негласних слідчих (розшукових) дій; - повідомляти за погодженням із прокурором особі про підозру; - за результатами розслідування складати обвинувальний акт, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру та подавати їх прокурору на затвердження; - приймати процесуальні рішення у випадках, передбачених КПК, у тому числі щодо закриття кримінального провадження за наявності підстав, передбачених статтею 284 КПК; - залучати захисника окрім обов'язкових підстав, в інших випадках, передбачених законом, що регулює надання безоплатної правової допомоги. - здійснювати інші повноваження, передбачені КПК. У кримінальному провадженні слідчий може також здійснювати управлінську діяльність, якщо він призначений керівником органу досудового розслідування старшим слідчої групи. У випадках відмови прокурора у погодженні клопотання слідчого до слідчого судді про застосування заходів забезпечення кримінального провадження, проведення слідчих (розшукових) дій чи негласних слідчих (розшукових) дій слідчий має право звернутися до керівника органу досудового розслідування, який після вивчення клопотання за необхідності ініціює розгляд питань, порушених у ньому, перед прокурором вищого рівня, який протягом трьох днів погоджує відповідне клопотання або відмовляє у його погодженні.


Обов’язки слідчого

Наведені в попередньому розділі права є одночасно й обов'язками слідчого, тобто він повинен здійснювати вказані процесуальні дії і приймати рішення за наявності відповідних підстав. Слідчий зобов’язаний: - дотримуватися вимог Конституції України, КПК та законів України під час досудового розслідування; - забезпечувати повне, усебічне та неупереджене розслідування кримінальних правопорушень у межах установлених КПК строків; - виконувати доручення та вказівки прокурора, які надаються в письмовій формі; - забезпечувати реалізацію в повному обсязі прав і законних інтересів усіх учасників кримінального провадження; - не розголошувати відомості, що становлять державну чи іншу охоронювану законом таємницю, інформацію про приватне (особисте і сімейне) життя особи та інші відомості, здобуті при розслідуванні кримінальних правопорушень; - не вчиняти будь-яких дій, що ганьблять звання слідчого і можуть викликати сумнів у його об’єктивності та неупередженості; - у разі наявності підстав, передбачених статтею 77 КПК, заявляти самовідвід від участі в кримінальному провадженні в порядку, визначеному статтею 80 КПК. - забезпечити участь захисника у кримінальному провадженні у випадках, якщо: 1) відповідно до вимог статті 52 цього Кодексу участь захисника є обов’язковою, а підозрюваний, обвинувачений не залучив захисника; 2) підозрюваний, обвинувачений заявив клопотання про залучення захисника, але за відсутністю коштів чи з інших об’єктивних причин не може його залучити самостійно; 3) слідчий, прокурор, слідчий суддя чи суд вирішить, що обставини кримінального провадження вимагають участі захисника, а підозрюваний, обвинувачений не залучив його.

Відповідальність слідчого

Частиною 1 статті 40 КПК України визначено, що слідчий несе відповідальність за законність та своєчасність здійснення процесуальних дій.

Процесуальна незалежність слідчого

З метою забезпечення незалежності слідчого та всебічного, повного і неупередженого дослідження обставин кримінального провадження закон передбачає поняття «процесуальної самостійності слідчого» та гарантії її забезпечення. Так, слідчий, здійснюючи свої повноваження відповідно до вимог КПК, є самостійним у своїй процесуальній діяльності, втручання в яку осіб, що не мають на те законних повноважень, забороняється. Органи державної влади, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації, службові особи, інші фізичні особи зобов'язані виконувати законні вимоги та процесуальні рішення слідчого.

Контроль за діяльністю слідчого

У частині 1 статті 39 КПК України законодавець визначив, що керівник органу досудового розслідування організовує досудове розслідування. Відтепер такий контроль здійснюватиметься керівником органу досудового розслідування (ст. 39 КПК України), який у межах своєї компетенції зобов'язаний: виїжджати на місця вчинення кримінальних правопорушень для організації проведення їх оглядів, узгодження дій працівників міліції, надання практичної допомоги; вивчати матеріали, що знаходяться у провадженні органу досудового розслідування, своєчасно ініціювати створення та забезпечувати роботу слідчих оперативних груп для розкриття кримінальних правопорушень. Водночас, покладаючи на керівника слідчого підрозділу контрольні повноваження, кримінальне процесуальне законодавство не надає цьому суб'єкту кримінальної процесуальної діяльності реальних можливостей щодо керівництва діяльністю слідчого. На усунення неповноти чинного законодавства певною мірою спрямовані положення відомчих нормативно-правових актів МВС України [138]. Однак відомчі акти регламентують лише окремі, визначені законодавством, дії керівника органу досудового розслідування. Крім того, вони об'єктивно не можуть поширюватись на інших суб'єктів процесуальної діяльності, які беруть участь у кримінальному провадженні, зокрема спеціалістів, співробітників оперативних підрозділів тощо. Таким чином, деякі важливі правовідносини керівника органу досудового розслідування з учасниками процесу, що виникають на початковому етапі досудового провадження, не визнаються процесуальними, що не можна вважати правильним. Зовсім очевидно, що відомче врегулювання не може замінити їх законодавчої регламентації. Отже, процесуальне керівництво з боку керівника органу досудового розслідування, не "зазіхаючи" на процесуальну самостійність слідчого, покликано забезпечити високу якість, всебічність, повноту й неупередженість під час досудового розслідування. Відомчий контроль за досудовим розслідуванням поділяють на два види: процесуальний та організаційний (або адміністративний). Перший заснований на кримінальному процесуальному законодавстві, а другий - ґрунтується на нормах адміністративного, трудового та іншого законодавства (наприклад, у МВС України ці питання регулюються відомчими інструкціями та пов'язані з регламентацією проходження служби слідчими, організацією їх службової діяльності, внутрішнім розпорядком по органу тощо). Керівник органу досудового розслідування зобов'язаний виконувати доручення та вказівки прокурора, які даються у письмовій формі. Невиконання керівником органу досудового розслідування законних вказівок та доручень прокурора, наданих у порядку, передбаченому цим Кодексом, тягне за собою передбачену законом відповідальність.