Порядок оформлення відмови від медичного втручання

Матеріал з WikiLegalAid

Нормативна база

Загальні положення

Відповідно до ст. 28 Конституції України жодна людина без її вільної згоди не може бути піддана медичним, науковим чи іншим дослідам.

Медичне втручання (застосування методів діагностики, профілактики або лікування, пов'язаних із впливом на організм людини) допускається лише в тому разі, коли воно не може завдати шкоди здоров'ю пацієнта (стаття 42 Закон України «Основи законодавства України про охорону здоров'я»)[[1]] (далі - Основи).

Відповідно до законодавства медичне втручання, пов'язане з ризиком для здоров'я пацієнта, допускається як виняток в умовах гострої потреби, коли можлива шкода від застосування методів діагностики, профілактики або лікування є меншою, ніж та, що очікується в разі відмови від втручання, а усунення небезпеки для здоров'я пацієнта іншими методами неможливе (частина друга статті 42 Основ) .

Ризиковані методи діагностики, профілактики або лікування визнаються допустимими, якщо вони відповідають:

  • сучасним науково обгрунтованим вимогам;
  • спрямовані на відвернення реальної загрози життю та здоров'ю пацієнта;
  • застосовуються за згодою інформованого про їх можливі шкідливі наслідки пацієнта;
  • лікар вживає всіх належних у таких випадках заходів для відвернення шкоди життю та здоров'ю пацієнта (частина третя статті 42 Основ).

Проте, кожна особа має право отримувати повну інформацію, яка забезпечить їй можливість брати активну участь у прийнятті рішень щодо медичного втручання та/або участі у наукових дослідженнях (стаття 4 Європейська хартія прав пацієнтів) .

Крім цього, фізична особа може бути зобов'язана до проходження медичного огляду у випадках, встановлених законодавством (частина четверта статті 286 Цивільний кодекс України)(далі - ЦКУ).

Забороняється медичне втручання, яке може викликати розлад генетичного апарату людини (стаття 29 Основ).

Надати відмову від медичного втручання має право:

Наслідки відмови від медичного втручання для пацієнтів та лікарів

Якщо відсутність згоди може призвести до тяжких для пацієнта наслідків, лікар зобов'язаний йому це пояснити. Якщо і після цього пацієнт відмовляється від лікування, лікар має право взяти від нього письмове підтвердження, а при неможливості його одержання - засвідчити відмову відповідним актом у присутності свідків (частина третя статті 43 Основ).

Якщо відмову дає законний представник пацієнта і вона може мати для пацієнта тяжкі наслідки, лікар повинен повідомити про це органи опіки і піклування (частина п’ята статті 43 Основ).

Якщо лікар дотримався усіх необхідних умов щодо інформування пацієнта про проведення медичного втручання та здійснив відповідне фіксування відмови пацієнта від такого втручання – у разі настання тяжких наслідків лікар не несе відповідальності.

Випадки, коли не потрібна згода на медичне втручання

Згода пацієнта чи його законного представника на медичне втручання не потрібна лише у разі наявності ознак прямої загрози життю пацієнта за умови неможливості отримання з об’єктивних причин згоди на таке втручання від самого пацієнта чи його законних представників (частина друга статті 43 Основ).

У невідкладних випадках, за наявності реальної загрози життю фізичної особи, медична допомога надається без згоди фізичної особи або її батьків (усиновлювачів), опікуна, піклувальника (частина п’ята статті 284 ЦКУ).

Інші випадки, коли не потрібна згода на медичне втручання

  • застосування примусових заходів медичного характеру – надання амбулаторної психіатричної допомоги, поміщення особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого Особливою частиною цього Кодексу, в спеціальний лікувальний заклад з метою її обов'язкового лікування, а також запобігання вчиненню нею суспільно небезпечних діяння (стаття 92 Кримінального кодексу України) (далі – ККУ);
  • примусове лікування за рішенням суду, незалежно від призначеного покарання, до осіб, які вчинили кримінальні правопорушення та мають хворобу, що становить небезпеку для здоров'я інших осіб (частина перша стаття 92 ККУ);
  • психіатричний огляд особи може бути проведено без усвідомленої згоди пацієнта або без згоди його законного представника у випадках, коли одержані відомості дають достатні підстави для обгрунтованого припущення про наявність у особи тяжкого психічного розладу (стаття 11 Закону України «Про психіатричну допомогу») ;
  • амбулаторна психіатрична допомога може надаватися без усвідомленої письмової згоди особи або без письмової згоди її законного представника у разі встановлення у неї тяжкого психічного розладу, внаслідок чого вона завдасть значної шкоди своєму здоров’ю у зв’язку з погіршенням психічного стану у разі ненадання їй психіатричної допомоги (стаття 12 Закону України «Про психіатричну допомогу»);
  • особа, яка страждає на психічний розлад, може бути госпіталізована до закладу з надання психіатричної допомоги без її усвідомленої письмової згоди або без письмової згоди її законного представника, якщо її обстеження або лікування можливі лише в стаціонарних умовах, та при встановленні в особи тяжкого психічного розладу, внаслідок чого вона: вчиняє чи виявляє реальні наміри вчинити дії, що являють собою безпосередню небезпеку для неї чи оточуючих, або неспроможна самостійно задовольняти свої основні життєві потреби на рівні, який забезпечує її життєдіяльність (стаття 14 Закону України «Про психіатричну допомогу»);
  • особа, яка визнана хворою на наркоманію, але ухиляється від добровільного лікування або продовжує після лікування вживати наркотичні засоби без призначення лікаря і відносно якої у зв'язку з її небезпечною поведінкою до органів Національної поліції або прокуратури звернулися близькі родичі чи інші особи, за рішенням суду може бути направлена на лікування від наркоманії до спеціалізованого лікувального закладу органів охорони здоров'я, а неповнолітні, які досягли шістнадцятирічного віку, - до спеціалізованих лікувально-виховних закладів терміном до одного року (стаття 16 Закону України «Про заходи протидії незаконному обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів та зловживанню ними») .

Оформлення відмови від медичного втручання

Законодавством України не передбачено затвердженого зразка відмови від медичного втручання.

Кожен медичний заклад може розробити власну форму відмови від медичного втручання та відповідний акт для підписання його сторонами: пацієнтом або його законним представником, лікарем, що здійснює лікування та свідками.

Не потрібно забувати у разі надання відмови від медичного втручання про збереження лікарської таємниці у випадках передбачених законодавством (стаття 40 Основ).

У бланку письмової відмови має зазначатися інформація щодо діагнозу пацієнта, мета, тривалість, наслідки, прогнози та ризики такого медичного втручання.

Якщо відмову надають законні представники, після її підписання медичний заклад повинен повідомити про це органи опіки та піклування. Термін такого повідомлення та форма його здійснення не передбачена законом.

Крім цього, надання відмови від медичного втручання може фіксуватися шляхом занесення відповідного запису в амбулаторну картку пацієнта, у історії хвороби та іншими способами.

Дії, у разі порушення права пацієнта на відмову від медичного втручання

У разі порушення ваших прав гарантованих Конституцією України та законами України потрібно повідомити про це медичного працівника.

Якщо звернення до медичного працівника не допомого владнати ситуацію, потрібно звертатися з письмовою заявою або ж скаргою на ім’я головного лікаря з проханням вирішити ситуацію або ж надати роз’яснення. Звернення в лікарні мають зареєструвати. Відповідь на звернення має надаватися протягом терміну визначеного законодавством. У разі неможливості безпосередньо передати звернення, можливо його надіслати рекомендованим листом.

У разі ігнорування вашої заяви або скарги, ненадання відповіді, не вирішення проблеми – потрібно звертатися у департамент або управління охорони здоров’я у вашій області із письмовою заявою або скаргою та з проханням надати вхідний номер звернення.

Якщо вище перераховані дії не надали належного результату та не вирішили вашу ситуацію, потрібно звертатися на гарячу лінію місцевих органів виконавчої влади або/та на гарячу лінію Уряду за телефоном 1545.

Кримінальна відповідальність за насильницьке донорство

Загальні положення

Відповідно до статті 144 Кримінального кодексу України (далі- ККУ) насильницьке або шляхом обману вилучення крові у людини з метою використання її як донора - карається позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до 3-х років або виправними роботами на строк до 2-х років, або обмеженням волі на строк до 2-х років, з штрафом до 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян чи без такого.

Те саме діяння, передбачене ч. 1 цієї статті, вчинене щодо неповнолітнього або особи, яка перебувала в безпорадному стані чи в матеріальній залежності від винного, - караються обмеженням волі на строк до 5-ти років або позбавленням волі на строк до 3-х років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до 3-х років або без такого.

Те саме діяння, передбачене ч. 1 та ч. 2 цієї статті, вчинене за попередньою змовою групою осіб або з метою продажу, - караються позбавленням волі на строк до 5-ти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до 3-х років.

Об’єкт злочину

Об'єктом злочину є суспільні відносини, що забезпечують охорону здоров’я особи.

Об’єктивна сторона

Об'єктивна сторона злочину діяння, що полягає у вилученні крові у людини.

Спосіб вилучення - у формі насильства та обману.

Під насильством у статті 144 ККУ мається на увазі завдання потерпілому побоїв, заподіяння легких тілесних ушкоджень, застосування погроз, зв'язування потерпілого та вчинення інших насильницьких дій щодо нього.

Вилучення крові шляхом обману є введення потерпілого в оману щодо кількості крові, яка буде взята, напрямів її використання, умов її вилучення, оплати процедури та для вчинення інших дій з ціллю отримання згоди на донорство від потерпілого.

Злочин вважається закінченим з моменту вилучення у людини мінімально необхідної кількості крові для використання її як донора.

Суб’єкт злочину

Суб'єкт злочину загальний, тобто фізична особа, осудна особа, якій на момент вчинення злочину виповнилося 16 років.

Суб'єктом злочину також можуть бути медичні працівники закладів охорони здоров’я, спеціалізованих установ і закладів переливання крові.

Суб’єктивна сторона

Суб'єктивна сторона злочину полягає у прямому умислі.

Спеціальна мета - вилученення у потерпілого крові для використання її у лікувальних процесах, виготовлення лікарських препаратів, проведення наукових експериментів та досліджень.

Кваліфікуючі ознаки злочину

Відповідно до частини 2 дії передбачені частини 1 статті 144 ККУ вчиненні щодо:

  • неповнолітньої особи;
  • особи, яка перебувала в безпорадному стані;
  • особи, яка перебувала у матеріальній залежності від винного.

Особливо кваліфікуючі ознаки злочину

Відповідно до частиною 3 дії передбаченні частиною 1 та частиною 2 статті 144 ККУ вчиненні:

  • за попередньою змовою групою осіб;
  • з метою продажу.

Кримінальне правопорушення визнається вчиненим за попередньою змовою групою осіб, якщо його спільно вчинили декілька осіб (дві або більше), які заздалегідь, тобто до початку кримінального правопорушення, домовилися про спільне його вчинення (стаття 28 ККУ) [[2]].

Розмежування складів злочину

У разі вилучення крові відбулося через заподіяння потерпілому тілесних ушкоджень або смерті, діяння підлягає кваліфікації за статтями 121, 122, 125 або 115 ККУ.

У разі якщо потерпіла особа була заражена ВІЛ або іншою невиліковною хворобою, кваліфікація відбувається за статтею 130 ККУ .

Якщо особа постраждала від торгівлі людьми з метою насильницького донорства крові, то злочин кваліфікується за статтею 149 ККУ .