Порядок відмови від земельної ділянки яка знаходиться у користуванні у разі добровільної відмови землекористувача

Матеріал з WikiLegalAid

Ця консультація не перевірена досвідченим користувачем.
Версія від 15:07, 27 жовтня 2020, створена Nataliia.kukovinets (обговореннявнесок)
(різн.) ← Попередня версія • Поточна версія (різн.) • Новіша версія → (різн.)
Перейти до: навігація, пошук

Нормативна база

Загальні положення

Добровільна відмова від права власності на земельну ділянку являє собою одне з прав приватних власників землі, яке надане їм земельним законодавством України. Порядок добровільної відмови від права власності на земельні ділянки встановлений Земельним кодексом України, зокрема статтею 142 Кодексу. Згідно із цією статтею припинення права власності на земельну ділянку в разі добровільної відмови власника землі на користь держави або територіальної громади здійснюється за його заявою до відповідного органу влади.

Добровільна відмова

Добровільна відмова від права власності або права постійного користування земельною ділянкою є:

  • Припинення права власності на земельну ділянку у разі добровільної відмови власника землі на користь держави або територіальної громади здійснюється за його заявою до відповідного органу;
  • Органи виконавчої влади або органи місцевого самоврядування у разі згоди на одержання права власності на земельну ділянку укладають угоду про передачу права власності на земельну ділянку. Угода про передачу права власності на земельну ділянку підлягає нотаріальному посвідченню;
  • Припинення права постійного користування земельною ділянкою у разі добровільної відмови землекористувача здійснюється за його заявою до власника земельної ділянки;
  • Власник земельної ділянки на підставі заяви землекористувача приймає рішення про припинення права користування земельною ділянкою, про що повідомляє органи державної реєстрації.
  • Добровільна відмова власника від права на земельну ділянку є однією з підстав припинення права власності на земельну ділянку, визначених статтею 140 Земельного кодексу України.

Оформлення добровільної відмови від права власності

Припинення права постійного користування земельною ділянкою у разі добровільної відмови землекористувача здійснюється за його заявою до власника земельної ділянки.
Власник земельної ділянки на підставі заяви землекористувача приймає рішення про припинення права користування земельною ділянкою, про що повідомляє органи державної реєстрації. Громадянин який бажає відмовитися від права власності на земельну ділянку, має подати відповідну заяву (на вибір власника) до місцевої ради або районного управління земельних ресурсів щодо земель сільськогосподарського призначення або до райдержадміністрації – щодо всіх інших земель. Підпис власника земельної ділянки на заяві має бути нотаріально посвідчений. За нормою частини 1 статті 90 Земельного кодексу України власники земельних ділянок мають право: продавати або іншим шляхом відчужувати земельну ділянку, передавати її в оренду, заставу, спадщину.
Відповідно до частини 1 статті 347 Цивільного кодексу України особа може відмовитися від права власності на майно, заявивши про це або вчинивши інші дії, які свідчать про її відмову від права власності.
Добровільна відмова власника від права на земельну ділянку є однією з підстав припинення права власності на земельну ділянку, визначених статтею 140 Земельного кодексу України.
Останнім кроком цього порядку є спільне звернення до нотаріуса щодо укладання угоди про передачу права власності на земельну ділянку та її нотаріальне посвідчення.
Однак, слід зауважити, що відмовитися від права власності на земельну ділянку можна щодо земель будь-якого цільового призначення, крім тих, які підпадають під дію заборони відчуження (мораторію), встановленого пунктом 15 Перехідних положень Земельного кодексу України. Угода про перехід права власності на земельну ділянку по своїй суті є її відчуженням, а, отже, відмовитися від права власності на землі товарного сільськогосподарського виробництва та земельні ділянки, що виділені в натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв) для ведення особистого селянського господарства, не можна.