Відмінності між версіями «Поняття заробітної плати. Порядок і строки виплати заробітної плати.»

Матеріал з WikiLegalAid
Перейти до: навігація, пошук
Рядок 1: Рядок 1:
 +
== Нормативна база ==
 +
# [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/108/95-%D0%B2%D1%80 Закону України «Про оплату праці» 24 березня 1995 року № 108/95-ВР]
 +
# [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1282-12 Законом України «Про індексацію грошових доходів населення» від 3 липня 1991 р]
 +
# [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/322-08 Кодекс законів про працю України]
 
== Поняття, форми та види заробітної плати ==
 
== Поняття, форми та види заробітної плати ==
 
<br />
 
<br />
Рядок 121: Рядок 125:
 
При цьому повинна додержуватися вимога про 16 календарних днів між виплатами зарплати.<br />
 
При цьому повинна додержуватися вимога про 16 календарних днів між виплатами зарплати.<br />
  
[[Категорія: Доробити]]
+
[[Категорія:Трудове право]]

Версія за 17:23, 2 жовтня 2018

Нормативна база

  1. Закону України «Про оплату праці» 24 березня 1995 року № 108/95-ВР
  2. Законом України «Про індексацію грошових доходів населення» від 3 липня 1991 р
  3. Кодекс законів про працю України

Поняття, форми та види заробітної плати


Поняття оплати праці як економічної і правової категорії характеризують різні сторони одного і того ж складного суспільного явища.

Для роботодавця оплата праці є платою за робочу силу і складає одну із основних статей витрат у собівартості товарів та послуг, що надаються. Для працівника заробітна плата — це основна частина його особистого доходу, засіб відтворення робочої сили і поліпшення рівня благополуччя самого працівника та його сім'ї.

Оплата праці як економічна категорія іноді трактується досить широко і включає не тільки оплату праці осіб, які перебувають у трудових відносинах, але й доходи представників вільних професій, приватних підприємців та осіб, які працюють на основі цивільно-правових договорів.

Розрізняють номінальну і реальну заробітну плату. Номінальна заробітна плата — це сума грошей, отриманих за встановлений період часу (переважно за місяць). Реальна заробітна плата — це кількість товарів та послуг, які можна придбати за номінальну заробітну плату, або як її ще називають «купівельна спроможність» номінальної заробітної плати. Реальна заробітна плата залежить від розміру номінальної заробітної плати і цін на товари та послуги, що надаються.

Існує дві форми оплати праці: грошова та натуральна. Основною є грошова форма, оскільки гроші відіграють роль загального еквівалента.

Натуральна форма заробітної плати використовується переважно як додаткова. Однак в умовах економічного спаду при відсутності готівкових грошей на багатьох підприємствах з працівниками розраховуються виробленою продукцією.

Стаття 23 Закону України «Про оплату праці» встановлює, що заробітна плата працівників у межах України виплачується у грошових знаках, що мають законний обіг на її території. За Конституцією України, як відомо, грошовою одиницею нашої держави є гривня, а тому заробітна плата повинна виплачуватись у гривнях.

За вітчизняним законодавством (ст. 1 Закону України «Про оплату праці») заробітна плата — це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівнику за виконану ним роботу.

Заробітна плата — це така винагорода, розмір якої визначається за наперед встановленими нормами і розцінками. У трудовому договорі зазначається умова про систему заробітної плати працівника. Колективний договір або положення про оплату праці містять схеми посадових окладів і тарифні ставки для працівників. При цьому також встановлюються норми праці, які зобов'язаний виконувати працівник для того, щоб мати право на отримання заробітної плати у встановленому розмірі.

Заробітна плата повинна регулярно виплачуватися у строки, встановлені у колективному договорі. Розмір її не може бути нижчим за визначений законом мінімальний розмір оплати праці.

Розрізняють основну заробітну плату, додаткову заробітну плату та інші заохочувальні і компенсаційні виплати.

Стаття 2 Закону «Про оплату праці» визначає основну заробітну плату як винагороду за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці. Вона встановлюється у вигляді відрядних розцінок, тарифних ставок або посадових окладів. До основної заробітної плати належать також суми процентних або комісійних нарахувань, отриманих від реалізації продукції, у випадках, коли вони є основним видом оплати праці, а також суми авторського гонорару працівникам мистецтва, редакцій газет та журналів, телеграфних агентств, видавництв, радіо, телебачення, а також оплата, що здійснюється за ставками авторської винагороди, нарахованої на відповідному підприємстві, особам, які перебувають у трудових відносинах.

Додаткова заробітна плата — це винагорода за працю понад установлені законодавством, колективним чи трудовим договором норми праці, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Сюди належать передбачені чинним законодавством доплати і надбавки до тарифних ставок та посадових окладів: за високу кваліфікаційну майстерність; за класність; за керівництво бригадами; персональні надбавки; за високі досягнення у праці або за виконання особливо важливих завдань; за знання іноземної мови; за суміщення професій (посад); за розширення зон обслуговування або збільшення обсягу виконуваних робіт; за роботу у важких, шкідливих, особливо шкідливих умовах, роботу в багатозмінному, неперервному режимі виробництва, у нічний час та ін. До додаткової заробітної плати включаються також премії за виконання і перевиконання виробничих завдань, виконання акордних завдань, підвищення продуктивності праці, поліпшення кінцевих результатів господарської діяльності структурної одиниці, економію матеріальних ресурсів та інші виплати, передбачені системою оплати праці.

Інші заохочувальні та компенсаційні виплати встановлюються у формі винагороди за підсумками роботи за рік, премій за спеціальними системами і положеннями, це компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які непередбачені актами чинного законодавства або які виплачуються понад встановлені норми. До них належать: оплата простоїв не з вини працівника; надбавки і доплати, які не передбачені законодавством; винагорода за підсумками роботи за рік; одноразові заохочення; матеріальна допомога; суми наданих підприємством трудових і соціальних пільг; інші компенсаційні виплати[14, c. 15-17].

Поділ заробітної плати на три частини, як це визначено Законом «Про оплату праці», суперечить до певної міри природі заробітної плати. Якщо розглядати її як винагороду за виконання працівником трудової функції, то до зарплати не повинні включатись одноразові та компенсаційні виплати.

Індексація заробітної плати


Законом України «Про індексацію грошових доходів населення» від 3 липня 1991 р. встановлено, що індивідуальна заробітна плата підлягає індексації. В умовах ринкової економіки індексація є частиною державної системи соціального захисту громадян, спрямована на підтримання купівельної спроможності їх грошових доходів, і дає можливість частково або повністю відшкодувати працівникам подорожчання споживчих товарів і послуг.

Індексації підлягають грошові доходи громадян, які не мають разового характеру, в тому числі оплата праці (грошове забезпечення), суми відшкодування шкоди, заподіяної працівникові каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, а також суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати, годувальника, грошова компенсація при поновленні на роботі, інші виплати, якщо відповідно до законодавства вони здійснюються із середньої заробітної плати. Підставою для проведення індексації є перевищення індексу цін величини порогу індексації [12, c. 136-138].

Окремо необхідно підкреслити право працівника на компенсацію втрати частини заробітної плати у зв'язку з затримкою термінів її виплати. Зазначена компенсація проводиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги. Згідно із Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» від 19 жовтня 2000 р.1 і постановою Кабінету Міністрів України, якою затверджено «Положення про порядок компенсації працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням термінів її виплати» від 20 грудня 1997 р. № 14272, сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованої, але не виплаченої працівникові заробітної плати за відповідний місяць на індекс інфляції в період невиплати її. Таким чином, законодавство передбачає широке коло заходів, спрямованих на захист прав працівників щодо оплати праці[11, c. 4].

Порядок і строки виплати заробітної плати


Заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

У разі коли день виплати заробітної плати збігається з вихідним, святковим або неробочим днем, заробітна плата виплачується напередодні.

Розмір заробітної плати за першу половину місяця визначається колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не менше оплати за фактично відпрацьований час з розрахунку тарифної ставки (посадового окладу) працівника. Заробітна плата працівникам за весь час щорічної відпустки виплачується не пізніше ніж за три дні до початку відпустки.

Якщо граничний строк виплати заробітної плати збігається із святковим, неробочим днем або вихідним днем, заробітна плата повинна виплачуватися напередодні.

Конкретні дні і строки виплати заробітної плати повинні встановлюватись в колективному договорі зазначенням чисел, які, як правило, є однаковими для всіх місяців (4 і 19; 5 і 20 тощо). Строки можуть встановлюватися і коротші, ніж передбачено частиною першою ст. 115 КЗпП. Немає правових перешкод для виплати заробітної плати подекадно, потижнево.

Виплата заробітної плати за час щорічної відпустки повинна бути проведена не пізніше ніж за три дні до початку відпустки. Отже, якщо перший день відпустки - це 15 число, то останнім днем виплати заробітної плати за час відпустки є 11 число. Під щорічною відпусткою маються на увазі усі відпустки, передбачені п. 1 частини першої ст. 4 Закону "Про відпустки".

Слід, однак, враховувати, що відповідно до частини першої ст. 21 Закону "Про відпустки" у зазначений строк повинна виплачуватися заробітна плата за час усіх видів відпусток. Тільки умови оплати відпусток у зв'язку з вагітністю та пологами і для догляду за дитиною до досягнення нею віку трьох років визначаються законодавством про соціальне страхування.

Заробітна плата за час всіх інших відпусток (у тому числі і творчих відпусток, тривалість яких може досягати шести місяців) повинна виплачуватися за три дні до початку відпустки. Такий висновок випливає з частини першої ст. 21 Закону "Про відпустки", яка має перевагу при правозастосуванні перед ст. 115 КЗпП у силу п. 3 Постанови "Про порядок введення в дію Закону "Про відпустки" (акти законодавства застосовуються у частині, що не суперечить цьому Закону).

У випадках порушення встановлених строків виплати заробітної плати працівникові надається право на компенсацію відповідно до Закону "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати".

Вживання в названому Законі і ст. 34 Закону "Про оплату праці" терміна "компенсація" не означає, що такі виплати на користь працівників мають правовий статус, передбачений для компенсаційних виплат. Навпаки, вони мають статус заробітної плати і в трудових, і в податкових правовідносинах.

Закон "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" і Положення про порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів її виплати прямо поширюються тільки на підприємства, установи і організації всіх форм власності і господарювання (ст. 1 Закону; п. 1 Положення).

Однак у силу преамбули Закону "Про оплату праці", як поширює його чинність на роботодавців - фізичних осіб, та ст. 34 Закону "Про оплату праці", яка передбачає виплату компенсації у зв'язку з затримкою строків виплати заробітної плати, з урахуванням поширення дії цього Закону на громадян-роботодавців, правила про компенсацію належить застосовувати за аналогією і до відносин, які виникають при затримці виплати заробітної плати фізичною особою - роботодавцем.

Компенсація за затримку виплати заробітної плати виплачується незалежно від вини власника. Але вина працівника в затримці виплати заробітної плати (неодержання ним заробітної плати з власної недбалості тощо) виключає виплату компенсації.

Компенсація виплачується при затримці виплати заробітної плати на календарний місяць і більше. Сума компенсації розраховується шляхом множення нарахованої, а не тієї заробітної плати, що підлягає виплаті працівникові, на індекс інфляції за період затримки виплати.

При визначенні індексу інфляції за період затримки виплати не враховується індекс інфляції місяця, за який нарахована затримана заробітна плата, а також індекс інфляції місяця, що передує тому місяцю, у якому виплачується заборгованість по заробітній платі. Природно, не може враховуватися й індекс інфляції того місяця, в якому провадиться виплата заборгованості по заробітній платі.

Якщо затримана виплата заробітної плати за кілька місяців, сума компенсації розраховується на основі суми заборгованості за кожен місяць окремо.

Ст. 23 Закону "Про оплату праці" встановлює форми виплати заробітної плати. Вона виплачується в грошових знаках, що мають законний обіг на території України, тобто в гривнях. Законодавство про валютне регулювання і валютний контроль виключає використання іноземної валюти для виплати заробітної плати.

Виплачувати заробітну плату у вигляді боргових розписок, видачі зобов'язань або в будь-якій іншій формі заборонено (частина перша ст. 23 Закону "Про оплату праці"). Допускається видача заробітної плати чеками в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України за погодженням з Національним банком України. Але до цього часу такий порядок не встановлений.

За особистою згодою працівника виплата заробітної плати може здійснюватися через установи банків або поштовими переказами на вказаний працівником рахунок або вказану працівником адресу (частина четверта ст. 24 Закону "Про оплату праці"). Оскільки в законі не міститься будь-яких обмежень, рахунок не обов'язково повинен бути відкритий на ім'я працівника. Оплата послуг банку щодо перерахування коштів або послуг пошти щодо їх переказу провадиться обов'язково за рахунок власника.

Виплата заробітної плати натурою допускається лише частково не більше 50 відсотків заробітної плати, нарахованої за місяць (ст. 23 Закону "Про оплату праці" в редакції від 11 липня 2002 р.). Це допускається в тих галузях і за тими професіями, де така оплата є бажаною для працівників або звичайною (наприклад, у сільському господарстві), якщо це передбачено колективним договором.

Встановлено максимальну ціну продукції, яка видається в порядку заробітної плати. Вона не може бути вищою від собівартості продукції. Перелік товарів, не дозволених для виплати заробітної плати натурою, затверджений постановою Кабінетом Міністрів України та включає 26 позицій. До Переліку включені не тільки товари, обмежені в цивільному обігу (зброя та інша продукція військового призначення; продукція, що має стратегічне призначення; вибухонебезпечні та отруйні речовини; наркотичні засоби), але також нафта й нафтопродукти, продукція целюлозно-паперової промисловості, будівельні матеріали та вироби з них; лісоматеріали (крім матеріалів, одержаних під час лісозаготівель); товари медичної, фармацевтичної та мікробіологічної промисловості; благородні метали, коштовне каміння та вироби з них; усі види алкогольних напоїв, включаючи спирт і виноматеріали; кокони шовкопряда; продукція переробки ефірних культур, крім олії рослинної, призначеної для розрахунку з працівниками сільськогосподарських підприємств.

Виплата заробітної плати провадиться за місцем роботи. Частина третя ст. 24 Закону "Про оплату праці" спеціально забороняє здійснювати виплату заробітної плати в магазинах роздрібної торгівлі, в питних і розважальних закладах, за винятком заробітної плати працівникам цих закладів, що відповідає міжнародним договорам України.

Ст. 25 Закону "Про оплату праці" формулює заборону будь-яким способом обмежувати право працівників вільно розпоряджатися своєю заробітною платою, що не зачіпає встановлених законодавством правил про утримання із заробітної плати. Спеціально забороняються утримання з заробітної плати, метою яких є пряма чи непряма сплата працівником винагороди власникові чи будь-якому посереднику за одержання чи збереження роботи.

Ці вимоги поширюються на всіх роботодавців: як на юридичних, так і на фізичних осіб – підприємців. Тепер докладніше.

Кількість виплат заробітної плати на місяць

У Держпраці зауважують, що КЗпП визначено вимогу щодо мінімальної кількості виплат заробітної плати на місяць (не рідше двох), якої роботодавець зобов’язаний дотримуватись при встановленні строків виплати зарплати. Водночас роботодавець має право виплачувати зарплату і більше двох разів (наприклад, один раз на тиждень або кожні 10 днів тощо). Виплата заробітної плати мінімум двічі на місяць є обов’язком роботодавця, який він повинен виконувати незалежно від згоди працівника отримувати заробітну плату один раз на місяць.

Установлення роботодавцем у документах, що регламентують періодичність та строки виплати заробітної плати, умови про виплату зарплати один раз на місяць є неправомірним. Адже згідно зі ст. 97 КЗпП власник або уповноважений ним орган чи фізична особа не мають права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, установлені законодавством.

Навіть за наявності заяв працівників з проханням виплачувати заробітну плату один раз на місяць, виплата зарплати в такий спосіб є порушенням трудового законодавства. Адже в цьому випадку вимогу про виплату не рідше 2 разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує 16 календарних днів, буде порушено. Якщо працівник відмовляється від отримання авансу, роботодавець усе одно зобов’язаний:

  • розрахувати йому аванс,
  • зняти суму авансу в банку,
  • оприбутковувати в касі підприємства, якщо працівник не отримав аванс,
  • після закінчення трьох робочих днів скласти відомість депонованих сум та здати неодержану працівником суму авансу в банк, а потім виплатити його разом із сумою заробітної плати за другу половину місяця.

Якщо заробітна плата на підприємстві перераховується на зарплатні картки, то роботодавець зобов’язаний перераховувати її працівнику, як мінімум, двічі на місяць у дні, встановлені для виплати авансу та заробітної плати, незалежно від бажання працівника. Порушенням буде і виплата в аванс усієї суми заробітної плати, що належить працівнику за поточний місяць, оскільки вимогу про виплату не рідше двох разів на місяць через проміжок, що не перевищує 16 календарних днів, буде порушено.

Невиплата заробітної плати за першу половину місяця у зв’язку з відсутністю грошових коштів на банківському рахунку підприємства або фізичної особи – підприємця також не звільняє посадових осіб підприємства або підприємця від відповідальності за порушення вимог ст. 115 КЗпП та ст. 24 Закону про оплату праці. Періодом, за який виплачується аванс, вважається період з 1 по 15 число (хоча цей 15-денний строк нізвідки не випливає), а періодом, за який виплачується зарплата, – місяць.
Обмеження щодо виплати заробітної плати не пізніше 7 днів Це обмеження після закінчення періоду, за який здійснюється виплата, застосовується і для авансу, і для заробітної плати.

Виплата заробітної плати здійснюється в робочі дні. Якщо день виплати заробітної плати співпав зі святковим, неробочим або вихідним днем, заробітна плата виплачується напередодні (ч. 2 ст. 115 КЗпП). Таким чином, заробітну плату за:

  • першу половину місяця (тобто за перші 15 днів) - має бути виплачено не пізніше 22 числа поточного місяця (15 + 7),
  • за другу частину місяця - не пізніше 7 числа місяця, наступного за місяцем нарахування зарплати.

При цьому повинна додержуватися вимога про 16 календарних днів між виплатами зарплати.