Особливості кримінальної відповідальності та покарання неповнолітніх

Матеріал з WikiLegalAid
Версія від 13:55, 6 листопада 2018, створена Koliadzhyn.mariia (обговореннявнесок)

(різн.) ← Попередня версія • Затверджена версія (різн.) • Поточна версія (різн.) • Новіша версія → (різн.)
Перейти до: навігація, пошук

Нормативна база

Кримінальний кодекс України

Особливості кримінальної відповідальності неповнолітніх

Кримінальна відповідальність та покарання неповнолітніх має свої особливості, які обумовлені недостатністю інтелектуального розвитку, життєвого досвіду, соціально-психологічними особливостями особи. Відповідно до ч. 1 ст. 2 Кримінального кодексу України (далі- КК України) єдиною та достатньою підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад злочину, передбаченого КК України. У розділі ХVпередбачено лише особливі, менш суворі, більш гуманні умови кримінальної відповідальності та покарання неповнолітніх, які вчинили злочин порівняно з дорослими злочинцями, а саме:
1) за певних умов допускається можливість звільнення неповнолітнього від кримінальної відповідальності із застосуванням до нього примусових заходів виховного характеру;
2) скорочено види покарань та обмежено строки і розмір встановлених покарань порівняно зі строками і розмірами покарань до дорослих злочинців;
3) визначено умови, за яких можливим є звільнення неповнолітніх від відбування покарання із застосуванням до них примусових заходів виховного характеру;
4) передбачено більш м’які вимоги (умови) для звільнення від кримінального покарання;
5) встановлено більш короткі строки (порівняно зі строками для повнолітніх злочинців) щодо давності притягнення неповнолітніх до кримінальної відповідальності та виконання обвинувального вироку і щодо погашення і зняття судимості з неповнолітніх злочинців. Чинним законодавством передбачено звільнення неповнолітньої особи від кримінальної відповідальності та від кримінального покарання.

Неповнолітня особа як суб'єкт злочину

Відповідно до ч. 1 ст. 22 КК України кримінальній відповідальності підлягають особи, яким до вчинення злочину виповнилося 16 років. Однак, законодавством передбачене і зниження віку кримінальної відповідальності – від 14 до 16 років.
Згідно ч. 2 ст. 22 особи, що вчинили злочини у віці від 14 до 16 років, підлягають кримінальній відповідальності за:
- умисне вбивство;
- умисне тяжке тілесне ушкодження;
- умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження;
- диверсію;
- бандитизм;
- терористичний акт;
- захоплення заручників;
- зґвалтування;
- насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом;
- крадіжку;
- грабіж;
- розбій;
- вимагання;
- умисне знищення або пошкодження майна;
- пошкодження шляхів сполучення і транспортних засобів;
- угон або захоплення залізничного рухомого складу, повітряного, морського чи річкового судна; незаконне заволодіння транспортним засобом;
- хуліганство;
- посягання на життя державного чи громадського діяча, працівника правоохоронного органу, члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону або військовослужбовця, судді, народного засідателя чи присяжного у зв’язку з їх діяльністю, пов’язаною із здійсненням правосуддя, захисника чи представника особи у зв’язку з діяльністю, пов’язаною з наданням правової допомоги, представника іноземної держави.

Види покарань, що застосовуються до неповнолітньої особи

До неповнолітніх, визнаних винними у вчиненні злочину, судом можуть бути застосовані такі основні види покарань:
1. штраф – застосовується лише до неповнолітніх, що мають самостійний дохід, власні кошти або майно, на яке може бути звернене стягнення. Розмір штрафу встановлюється судом залежно від тяжкості вчиненого злочину та з урахуванням майнового стану неповнолітнього в межах від п’ятисот встановлених законодавством неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;
2. громадські роботи – можуть бути призначені неповнолітньому у віці від 16 до 18 років на строк від тридцяти до ста двадцяти годин і полягають у виконанні неповнолітнім робіт у вільний від навчання чи основної роботи час. Тривалість виконання даного виду покарання не може перевищувати двох годин на день;
3. виправні роботи – можуть бути призначені неповнолітньому в віці від 16 до 18 років за місцем роботи на строк від двох місяців до одного року. Із заробітку неповнолітнього, засудженого до виправних робіт, здійснюється відрахування в дохід держави в розмірі, встановленому судом, в межах від п’яти до десяти відсотків;
4. арешт – полягає у триманні неповнолітнього, який на момент постановлення вироку досяг шістнадцяти років, в умовах, ізоляції в спеціально пристосованих установах на строк від п’ятнадцяти до сорока п’яти діб;
5. позбавлення волі на певний строк особам, які не досягли до вчинення злочину вісімнадцятирічного віку, не може бути призначене на строк більше десяти років, в за особливо тяжкий злочин, поєднаний з умисним позбавленням життя людини – не більше п’ятнадцяти років. Неповнолітні, засуджені до покарання у виді позбавлення волі, відбувають його у спеціальних виховних установах. Позбавлення волі не може бути призначено неповнолітньому, який вперше вчинив злочин невеликої тяжкості.

Звільнення неповнолітньої особи від кримінальної відповідальності

До неповнолітнього можуть бути застосовані загальні види звільнення від кримінальної відповідальності (передбачені ст. ст. 45-48 КК України та законами про амністію). Відповідно до ст. 49 КК України, звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності щодо осіб, які вчинили злочин у віці до 18 років, застосовується з урахуванням того, що для них ч. 2 ст. 106 КК України передбачає скорочені строки давності.

Звільнення неповнолітньої особи від відбування кримінального покарання

Чинне законодавство передбачає звільнення неповнолітньої особи від кримінального покарання з особливостями передбаченими КК України. Відповідно до ст. 104 КК України, звільнення від відбування покарання з випробуванням застосовується до неповнолітніх відповідно до статей 75-78 КК України, при застосуванні до нього покарання у вигляді арешту або позбавлення волі.
Іспитовий строк установлюється тривалістю від одного до двох років.
Ст. 105 КК України передбачає, що неповнолітній, який вчинив злочин невеликої або середньої тяжкості, може бути звільнений судом від покарання, якщо буде визнано, що внаслідок щирого розкаяння та подальшої бездоганної поведінки він на момент постановлення вироку не потребує застосування покарання.
У цьому разі суд застосовує до неповнолітнього такі примусові заходи виховного характеру:
1)застереження;
2) обмеження дозвілля і встановлення особливих вимог до поведінки неповнолітнього;
3) передача неповнолітнього під нагляд батьків чи осіб, які їх заміняють, чи під нагляд педагогічного або трудового колективу за його згодою, а також окремих громадян на їхнє прохання;
4) покладення на неповнолітнього, який досяг п'ятнадцятирічного віку і має майно, кошти або заробіток, обов'язку відшкодування заподіяних майнових збитків;
5) направлення неповнолітнього до спеціальної навчально-виховної установи для дітей і підлітків до його виправлення, але на строк, що не перевищує трьох років.
Умови перебування в цих установах неповнолітніх та порядок їх залишення визначаються законом.
Якщо засуджений сумлінною поведінкою та ставленням до праці та навчання довів своє виправлення, то до нього може бути застосоване умовно-дострокове звільнення від відбування покарання (ст. 107 КК України). Порядок кримінального провадження щодо неповнолітніх визначається загальними правилами Кримінального процесуального кодексу з урахуванням особливостей, передбачених главою 38 цього Кодексу.