Особливості відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я чи смертю особи

Матеріал з WikiLegalAid

Ця консультація не перевірена досвідченим користувачем.
Версія від 09:55, 13 вересня 2019, створена Maksym.dvorovenko (обговореннявнесок)
(різн.) ← Попередня версія • Поточна версія (різн.) • Новіша версія → (різн.)
Перейти до: навігація, пошук

Нормативна база


Загальні положення про відшкодування шкоди

Відповідно до ст. 3 Конституції України, життя і здоров'я людини визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. У зв'язку з цим великого значення набуває вирішення питання відшкодування шкоди, завданої цим благам.

Зобов'язання з відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, є специфічним видом деліктних зобов'язань, що характеризується певною низкою особливостей. Найважливіше значення має одна з них: життя і здоров'я - особисті немайнові блага, які не підлягають грошовій оцінці, тому завдана шкода не може бути відшкодована в натуральному вигляді або компенсована грошима. Однак при цьому в потерпілого виникають майнові втрати, оскільки внаслідок ушкодження здоров'я він тимчасово або постійно позбавляється заробітку чи іншого доходу. Крім того, у особи з'являються додаткові витрати, наприклад, на лікування. У випадку смерті фізичної особи втрати несуть утриманці померлого, а також особи, які витратили кошти на поховання. У будь-якому разі нанесення такої шкоди завдає фізичних і душевних страждань.

Поняттям "каліцтво" охоплюється дві основні категорії: травма та професійне ушкодження здоров'я. Травма характеризується раптовим та, як правило, одноразовим зовнішнім впливом на організм, внаслідок чого йому заподіюється фізичне ушкодження, наприклад, удар результатом якого є перелом кісток. Професійне захворювання — це таке ушкодження здоров'я, що передбачено чинним законодавством та стало результатом не одноразового, а, як правило, систематичного та тривалого впливу на організм людини шкідливих факторів, що є властиво для певного виду професії. Наприклад, хронічний бронхіт є професійним захворюванням осіб, які працюють на шахтах, рудниках, відкритих кар'єрах тощо.

Поняттям "інше ушкодження здоров'я" охоплюється будь-яке, непов'язане з каліцтвом, пошкодження здоров'я, що настало внаслідок так званого загального захворювання.

Під поняттям смерть слід розуміти певний стан організму фізичної особи, який посвідчується висновком компетентного медичного органу і характеризується непоправними руйнівними процесами центральної нервової системи та кори головного мозку, що наступали внаслідок припинення функціонування життєво важливих систем людини (судинно-кровоносної, дихальної, нервової).

Слід зазначити, що вина заподіювача шкоди у цьому деліктному злобов’язанні, як і за загальними правилами, презюмується, аж допоки він не доведе свою невинність. Однак у випадках, якщо цю шкоду завдано незаконними діяннями органом державної влади, органом влади АРК або органом місцевого самоврядування, судових та правоохоронних органів, джерелом підвищеної небезпеки та в деяких інших випадках, що прямо передбачено законом, то вона відшкодовується незалежно від вини особи, яка завдала цю шкоду.

Потрібно зауважити, що на вимоги про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, позовна давність не поширюється (ч. 1 ст. 268 ЦК України).

Відшкодування такої шкоди здійснюється, як правило, щомісячними платежами. Однак, за наявності обставин, що мають істотне значення, та з урахуванням матеріального становища фізичної особи, яка завдала шкоди, сума відшкодування може бути виплачена одноразово, але не більш як за три роки наперед.

У разі припинення юридичної особи, зобов'язаної відшкодувати шкоду, завдану каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, і встановлення її правонаступників виплата таких щомісячних платежів покладається на її правонаступників.

Відповідно до ст. 1168 ЦК України, моральна шкода, завдана каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, може бути відшкодована одноразово або шляхом здійснення щомісячних платежів. Моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім'єю.

Особливості відшкодування шкоди залежать від обставин та умов, за яких вона була заподіяна:

  • під час виконання особою договірних зобов'язань;
  • джерелом підвищеної небезпеки;
  • під час виконання трудових обов'язків;
  • фізичній особі-підприємцю;
  • малолітній або неповнолітній особі.

Відшкодування шкоди завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я

Фізична або юридична особа, яка завдала шкоди каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я фізичній особі, зобов'язана відшкодувати потерпілому заробіток (дохід), втрачений ним внаслідок втрати чи зменшення професійної або загальної працездатності, а також відшкодувати додаткові витрати, викликані необхідністю посиленого харчування, санаторно-курортного лікування, придбання ліків, протезування, стороннього догляду тощо (ч. 1 ст. 1195 ЦК України).

Фізична або юридична особа, яка завдала шкоди фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням її здоров'я, зобов'язана відшкодувати потерпілому майнові збитки та моральну шкоду.

Тож, у разі завдання шкоди каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я фізичній особі, відшкодування, за загальним правилом, відбувається за такою формулою:

Ршз = З + ДВ + МШ, де
Ршз — розмір шкоди, що завдано здоров'ю;
З — заробіток (дохід), втрачений потерпілим внаслідок втрати чи зменшення професійної або загальної працездатності;
ДВ — додаткові витрати;
МШ — моральна шкода.

При визначенні розміру заробітку (доходу), який втратив потерпілий внаслідок втрати чи зменшення професійної або загальної працездатності, важливу роль відіграє той факт, чи перебуває особа на момент заподіяння їй шкоди у трудових відносинах. Якщо так, то розмір втраченого заробітку (доходу), що підлягає відшкодуванню, визначається у відсотках від середнього місячного заробітку (доходу), який потерпілий мав до каліцтва або іншого ушкодження здоров'я, з урахуванням ступеня втрати потерпілим професійної працездатності, якщо її немає — загальної працездатності (ч. 1 ст. 1197 ЦК України).

Середньомісячний заробіток (дохід) обчислюється за бажанням потерпілого за дванадцять або за три останні календарні місяці роботи, що передували ушкодженню здоров'я або втраті працездатності внаслідок каліцтва або іншого ушкодження здоров'я. Якщо середньомісячний заробіток (дохід) потерпілого є меншим від п'ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, розмір втраченого заробітку (доходу) обчислюється виходячи з п'ятикратного розміру мінімальної заробітної плати.

Згідно зі ст. 1198 ЦК України, для обрахування середньомісячного заробітку (доходу) фізичної особи—підприємця та фізичної особи, яка самостійно забезпечує себе роботою (адвокат, особа, що зайнята творчою діяльністю тощо), слід виходити з річного доходу, одержаного в попередньому господарському році, на підставі даних органу державної податкової служби, поділеного на 12 місяців. Якщо ця особа отримувала дохід менш як дванадцять місяців, розмір її втраченого доходу визначається шляхом визначення сукупної суми доходу за відповідну кількість місяців.

Розмір доходу, втраченого фізичною особою-підприємцем внаслідок каліцтва або іншого ушкодження здоров'я, обчислюється виходячи з розміру доходу, який потерпілий мав до каліцтва або іншого ушкодження здоров'я, у сумах, нарахованих до вирахування податків.
До втраченого заробітку (доходу) включаються всі види оплати праці за трудовим договором за місцем основної роботи і за сумісництвом, з яких сплачується податок на доходи громадян, у сумах, нарахованих до вирахування податку.

До втраченого заробітку (доходу) не включаються одноразові виплати, компенсація за невикористану відпустку, вихідна допомога, допомога по вагітності та пологах тощо (ч. 3 ст. 1197 ЦК України).

Окрім можливості визначити та відшкодувати реальний втрачений середньомісячний заробіток (дохід) потерпілого, встановлено також можливість вимагати відшкодувати також і той заробіток (дохід), який він міг би отримувати в майбутньому. А саме ч. 4 ст. 1197 ЦК України передбачає, що якщо заробіток (дохід) потерпілого до його каліцтва чи іншого ушкодження здоров'я змінився, що поліпшило його матеріальне становище (підвищення заробітної плати за посадою, переведення на вищеоплачувану роботу, прийняття на роботу після закінчення освіти), при визначенні середньомісячного заробітку (доходу) враховується лише заробіток (дохід), який він одержав або мав одержати після відповідної зміни.

Якщо ж потерпілий на момент завдання йому шкоди не працював, його середньомісячний заробіток (дохід) обчислюється, за його бажанням, або виходячи з його заробітку до звільнення, або виходячи із звичайного розміру заробітної плати працівника його кваліфікації у цій місцевості (ч. 3 ст. 1197 ЦК України).

На розмір втраченого заробітку (доходу) впливає також і ступінь втрати професійної працездатності, а за її відсутності — загальної працездатності. Втрата працездатності може бути тимчасовою, що посвідчується листком тимчасової працездатності, або стійкою (тривалою), що посвідчується медико-соціальною експертною комісією (далі — МСЕК).

На підставі рішення МСЕК встановлюється ступінь втрати професійної чи загальної працездатності особи, ступінь якого визначається у відсотках. Порядок відшкодування шкоди у разі втрати працездатності від нещасного випадку на виробництві чи професійного захворювання встановлено Законом України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування».

Однак визначену втрату заробітку (доходу) залежно від різних чинників може бути змінено як у бік зменшення, так і в бік збільшення.

Розмір втраченого заробітку (доходу) може бути зменшено:

  • у разі грубої необережності потерпілого (ч. 2 ст. 1193 ЦК України). Якщо ж мав місце умисел потерпілого, завдана школа не відшкодовується;
  • залежно від матеріального становища потерпілого (ч. 4 ст. 1193 ЦК України);
  • якщо працездатність потерпілого зросла порівняно з тією, що була в нього на момент вирішення питання про відшкодування шкоди (ст. 1204 ЦК України).

Збільшення обсягу та розміру відшкодування шкоди можливо:

  • за договором (ч. 4 ст. 1195 ЦК України);
  • якщо працездатність потерпілого знизилася порівняно з тією, що була у нього на момент вирішення питання про відшкодування шкоди (ст. 1203 ЦК України);
  • у разі підвищення вартості життя (ч. 1 ст. 1208 ЦК України);
  • у разі збільшення розміру мінімальної заробітної плати (ч. 2 ст. 1208 ЦК України).

Ще одним видом видатків, які має бути відшкодовано потерпілому внаслідок каліцтва чи іншого ушкодження здоров'я, є його додаткові витрати, які зумовлені необхідністю допомоги та догляду. І тому, в разі обґрунтованості та доведеності, потерпілий може вимагати додаткових витрат на:

  • посилене харчування;
  • санаторно-курортне лікування;
  • придбання ліків;
  • протезування;
  • сторонній догляд.

Цей перелік не є вичерпним, відтак, за необхідності може бути відшкодовано також і витрати на придбання спеціальних транспортних засобів, підготовку до іншої професії тощо.

Ще однією особливістю відшкодування додаткових витрат є те, що при визначенні їх розміру вина потерпілого не враховується (ч. 3 ст. 1193 ЦК України).

Крім відшкодування втраченого заробітку (доходу) та додаткових витрат особа, якій заподіяно каліцтво чи інше ушкодження здоров'я, має право вимагати відшкодування їй моральної шкоди (ст. 1168 ЦК України).

Важливо! Шкода, завдана фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, відшкодовується без урахування пенсії, призначеної особі у зв'язку з втратою здоров'я, або пенсії, яку вона одержувала до цього, а також інших доходів.

Отже, будь-яке каліцтво або інше ушкодження здоров'я, що знизило здатність особи до професійної праці, призводить до встановлення відповідного відсотка втрати професійної працездатності. При цьому слід враховувати, що одні й ті ж самі наслідки ушкодження здоров'я по-різному впливають на працездатність осіб різних професій. За відсутності у особи певної професії (фаху) встановлюється ступінь втрати нею загальної працездатності.

Розмір відшкодування, яке підлягає виплаті, залежить від таких обставин:

  • розміру заробітку потерпілого;
  • ступеня втрати професійної працездатності;
  • вини потерпілого.

Відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я малолітньої або неповнолітньої особи

Стаття 1199 ЦК України передбачає, що у разі каліцтва або іншого ушкодження здоров'я малолітньої особи фізична або юридична особа, яка завдала цієї шкоди, зобов'язана відшкодувати витрати на її лікування, протезування, постійний догляд, посилене харчування тощо.

Після досягнення потерпілим чотирнадцяти років (учнем - вісімнадцяти років) юридична або фізична особа, яка завдала шкоди, зобов'язана відшкодувати потерпілому також шкоду, пов'язану із втратою або зменшенням його працездатності, виходячи з розміру встановленої законом мінімальної заробітної плати.

Якщо на момент ушкодження здоров'я неповнолітня особа мала заробіток, шкода має бути відшкодована їй виходячи з розміру її заробітку, але не нижче встановленого законом розміру мінімальної заробітної плати.

Після початку трудової діяльності відповідно до одержаної кваліфікації потерпілий має право вимагати збільшення розміру відшкодування шкоди, пов'язаної із зменшенням його професійної працездатності внаслідок каліцтва або іншого ушкодження здоров'я, виходячи з розміру заробітної плати працівників його кваліфікації, але не нижче встановленого законом розміру мінімальної заробітної плати.

Якщо потерпілий не має професійної кваліфікації і після досягнення повноліття продовжує залишатися непрацездатним внаслідок каліцтва або іншого ушкодження здоров'я, завданого йому до повноліття, він має право вимагати відшкодування шкоди в обсязі не нижче встановленого законом розміру мінімальної заробітної плати.

Особливості відшкодування шкоди завданої смертю

У разі, якщо шкоду завдано смертю, то відшкодування відбувається за такою формулою:

Ршс = (Сз x n) / (n + 1) + ВП + МШ, де
Ршс — розмір шкоди, що завдано внаслідок смерті особи;
Сз — середньомісячний заробіток;
n — кількість осіб, які перебували на утриманні померлого та мають право на відшкодування шкоди, що завдано його смертю;
ВП — витрати на поховання;
МШ — моральна шкода.

Відшкодування шкоди полягає в тому, що результатом шкоди, завданої життю людини, є її смерть. Тому сама особа не може виступати суб’єктом даних правовідносин, оскільки зі смертю особи припиняється її право- та дієздатність.

Право на відшкодування шкоди, що завдано смертю особи, мають непрацездатні особи, які були на його утриманні або мали на день його смерті право на одержання від нього утримання, а також дитина потерпілого, народжена після його смерті (ч. 1 ст. 1200 ЦК України).

Коло непрацездатних осіб, які були на утриманні померлого потерпілого або мали на день його смерті право на одержання від нього утримання, а також строк, упродовж якого вони мають право отримувати відповідне відшкодування шкоди, визначаються таким чином:

  • дитині — до досягнення нею 18 років, а у разі, якщо дитина є учнем або студентом, — до закінчення навчання, але не більше ніж до досягнення ним 23 років;
  • чоловікові, дружині, батькам (усиновлювачам), які досягли пенсійного віку, — довічно;
  • інваліду, якого потерпілий зобов'язаний був утримувати, — впродовж строку його інвалідності;
  • одному з батьків (усиновлювачів) або другому з подружжя чи іншому з членові сім'ї незалежно від віку і працездатності, якщо вони не працюють і здійснюють догляд за: дітьми, братами, сестрами, внуками померлого, — до досягнення останніми 14 років;
  • іншим непрацездатним особам, які були на утриманні потерпілого, — 5 років після його смерті.

Зазначеним особам у продовж вказаного строку відшкодовується шкода у розмірі середньомісячного заробітку (доходу) потерпілого з вирахуванням частки, яка припадала на нього самого та працездатних осіб, які перебували на його утриманні, але не мають права на відшкодування шкоди. Середньомісячний заробіток (дохід) потерпілого розраховується за аналогічними правилами, які встановлено для відшкодування шкоди, завданої каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров'я. До складу доходів потерпілого також включаються пенсія, суми, що належали йому за договором довічного утримання (догляду), та інші аналогічні виплати, які він одержував (ч. 2 ст. 1200 ЦК України).

Окрім розміру середньомісячного заробітку (доходу) потерпілого, особи, яким завдано шкоди смертю годувальника, мають право вимагати відшкодування моральної шкоди, що пов'язана зі смертю годувальника (ч. 2 ст. 1168 ЦК України) та витрат на поховання та на спорудження надгробного пам'ятника особі, яка зробила ці витрати (ст. 1201 ЦК України). Допомога на поховання, одержана фізичною особою, яка зробила ці витрати, до суми відшкодування шкоди не зараховується.

Визначений сукупний розмір відшкодування не може бути зменшено навіть у разі, якщо заподіянню смерті сприяла вина потерпілого (ч. 3 ст. 1193 ЦК України). І лише залежно від матеріального становища заподіювача шкоди (крім випадків, коли шкоди завдано вчиненням злочину) суд може зменшити розмір відшкодування шкоди, яку завдано фізичною особою (ч. 4 ст. 1193 ЦК України).

Збільшення розміру відшкодування шкоди, яку завдано смертю годувальника, може відбуватись на підставі рішення суду у випадках:
а) підвищення вартості життя (ч. 1 ст. 1208 ЦК України);
б) збільшення розміру мінімальної заробітної плати (ч. 2 ст. 1208 ЦК України) тощо.

Визначений кінцевий розмір відшкодування, обчислений для кожної з осіб, які мають право на відшкодування шкоди, завданої смертю годувальника, не підлягає подальшому перерахункові, крім випадків:

а) народження дитини, зачатої за життя і народженої після смерті годувальника;
б) призначення (припинення) виплати відшкодування особам, що здійснюють догляд за дітьми, братами, сестрами, внуками померлого (ч. 4 ст. 1200 ЦК України).

Варто вказати на те, що право дружини померлого на відшкодування шкоди, завданої втратою годувальника зберігається за нею також у випадку реєстрації нового шлюбу. За дітьми це право зберігається і при усиновленні їх у майбутньому або коли в майбутньому до досягнення зазначеного віку вони стали інвалідами.

Право на одержання відшкодування у зв’язку з втратою годувальника виникає і у тому разі, коли останній помер внаслідок одержаної травми (що підтверджено висновком лікарської експертизи) через деякий період після призначення суми відшкодування або встановлення групи інвалідності у зв’язку з даним каліцтвом.

Пам’ятайте, що непрацездатні члени сім’ї загиблого, які мали самостійний заробіток або одержували пенсію на час його смерті можуть бути визнаними утриманцями померлого, якщо частка заробітку останнього, що припадала на кожного з них, була основним і постійним джерелом їх існування.

Зазначеним особам впродовж вказаного строку відшкодовується шкода у розмірі середньомісячного заробітку (доходу) потерпілого з вирахуванням частки, яка припадала на нього самого та працездатних осіб, які перебували на його утриманні, але не мають права на відшкодування шкоди.

Судова практика

Постанова Апеляційного суду Львівської області від 12.03.2018 року по справі № 462/2377/17
Постанова Верховного суду від 21.02.2018 року по справі № 212/1945/16-ц
Рішення Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28.03.2012 року по справі № 6-5418св12
Рішення Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 02.06.2010 року по справі № 6-22040св09
Рішення Колегії суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 20.05.2009 року по справі № 6-20361св08
Постанова Апеляційного суду Олеської області від 27.02.2018 року по справі № 523/2163/16-ц
Рішення Апеляційного суду Полтавської області від 06.07.2017 року по справі № 554/10920/16-ц
Постанова Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 11.10.2017 року по справі № 359/1517/16-ц
Рішення Апеляційного суду Одеської області від 21.06.2016 року по справі № 494/742/14-ц
Рішення Колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07.12.2011 року по справі № 6-29893св11
Постанова Апеляційного суду Львівської області від 12.03.2018 року по справі № 462/2377/17