Особливості відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я чи смертю особи

Нормативна база

• Конституція України
• Цивільний кодекс України
• Кодекс законів про працю України
• Закон України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування»

Загальні положення про відшкодування шкоди

Статтею 3 Конституції України, життя і здоров'я людини визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. У зв'язку з цим великого значення набуває вирішення питання відшкодування шкоди, завданої цим благам.
Відповідно до ст. 1168 ЦК України, моральна шкода, завдана каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, може бути відшкодована одноразово або шляхом здійснення щомісячних платежів. Моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім'єю.

Відповідно до ст. 1169 ЦК України шкода, завдана особою при здійсненні нею права на самозахист від протиправних посягань, у тому числі у стані необхідної оборони, якщо при цьому не були перевищені її межі, не відшкодовується.

Якщо у разі здійснення особою права на самозахист вона завдала шкоди іншій особі, ця шкода має бути відшкодована особою, яка її завдала. Якщо такої шкоди завдано способами самозахисту, які не заборонені законом та не суперечать моральним засадам суспільства, вона відшкодовується особою, яка вчинила протиправну дію.

Відповідно до ст. 1171 ЦК України шкода, завдана особі у зв'язку із вчиненням дій, спрямованих на усунення небезпеки, що загрожувала цивільним правам чи інтересам іншої фізичної або юридичної особи, якщо цю небезпеку за даних умов не можна було усунути іншими засобами (крайня необхідність), відшкодовується особою, яка її завдала.

Особа, яка відшкодувала шкоду, має право пред'явити зворотну вимогу до особи, в інтересах якої вона діяла.

Враховуючи обставини, за яких було завдано шкоди у стані крайньої необхідності, суд може покласти обов'язок її відшкодування на особу, в інтересах якої діяла особа, яка завдала шкоди, або зобов'язати кожного з них відшкодувати шкоду в певній частці або звільнити їх від відшкодування шкоди частково або в повному обсязі.

Відшкодування шкоди завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я

Відповідно до ч. 1 ст. 1195 ЦК України Фізична або юридична особа, яка завдала шкоди каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я фізичній особі, зобов'язана відшкодувати потерпілому заробіток (дохід), втрачений ним внаслідок втрати чи зменшення професійної або загальної працездатності, а також відшкодувати додаткові витрати, викликані необхідністю посиленого харчування, санаторно-курортного лікування, придбання ліків, протезування, стороннього догляду тощо (ч. 1 ст. 1195 ЦК України).
У разі каліцтва або іншого ушкодження здоров'я фізичної особи, яка в момент завдання шкоди не працювала, розмір відшкодування визначається виходячи з розміру мінімальної заробітної плати.

При визначенні розміру заробітку (доходу), який втратив потерпілий внаслідок втрати чи зменшення професійної або загальної працездатності, важливу роль відіграє той факт, чи перебуває особа на момент заподіяння їй шкоди у трудових відносинах. Якщо так, то розмір втраченого заробітку (доходу), що підлягає відшкодуванню, визначається у відсотках від середнього місячного заробітку (доходу), який потерпілий мав до каліцтва або іншого ушкодження здоров'я, з урахуванням ступеня втрати потерпілим професійної працездатності, якщо її немає — загальної працездатності (ч. 1 ст. 1197 ЦК України).
Згідно зі ст. 1198 ЦК України, для обрахування середньомісячного заробітку (доходу) фізичної особи—підприємця та фізичної особи, яка самостійно забезпечує себе роботою (адвокат, особа, що зайнята творчою діяльністю тощо), слід виходити з річного доходу, одержаного в попередньому господарському році, на підставі даних органу державної податкової служби, поділеного на 12 місяців. Якщо ця особа отримувала дохід менш як дванадцять місяців, розмір її втраченого доходу визначається шляхом визначення сукупної суми доходу за відповідну кількість місяців.
До втраченого заробітку (доходу) не включаються одноразові виплати, компенсація за невикористану відпустку, вихідна допомога, допомога по вагітності та пологах тощо (ч. 3 ст. 1197 ЦК України).
Ч. 4 ст. 1197 ЦК України передбачає, що якщо заробіток (дохід) потерпілого до його каліцтва чи іншого ушкодження здоров'я змінився, що поліпшило його матеріальне становище (підвищення заробітної плати за посадою, переведення на вищеоплачувану роботу, прийняття на роботу після закінчення освіти), при визначенні середньомісячного заробітку (доходу) враховується лише заробіток (дохід), який він одержав або мав одержати після відповідної зміни.
Якщо ж потерпілий на момент завдання йому шкоди не працював, його середньомісячний заробіток (дохід) обчислюється, за його бажанням, або виходячи з його заробітку до звільнення, або виходячи із звичайного розміру заробітної плати працівника його кваліфікації у цій місцевості (ч. 3 ст. 1197 ЦК України).
Розмір втраченого заробітку (доходу) може бути зменшено:

• у разі грубої необережності потерпілого (ч. 2 ст. 1193 ЦК України). Якщо ж мав місце умисел потерпілого, завдана школа не відшкодовується;
• залежно від матеріального становища потерпілого (ч. 4 ст. 1193 ЦК України);
• якщо працездатність потерпілого зросла порівняно з тією, що була в нього на момент вирішення питання про відшкодування шкоди (ст. 1204 ЦК України).
  

Збільшення обсягу та розміру відшкодування шкоди можливо:

• за договором (ч. 4 ст. 1195 ЦК України);
• якщо працездатність потерпілого знизилася порівняно з тією, що була у нього на момент вирішення питання про відшкодування шкоди (ст. 1203 ЦК України);
• у разі підвищення вартості життя (ч. 1 ст. 1208 ЦК України);
• у разі збільшення розміру мінімальної заробітної плати (ч. 2 ст. 1208 ЦК України).
  

Ще однією особливістю відшкодування додаткових витрат є те, що при визначенні їх розміру вина потерпілого не враховується (ч. 3 ст. 1193 ЦК України).
Крім відшкодування втраченого заробітку (доходу) та додаткових витрат особа, якій заподіяно каліцтво чи інше ушкодження здоров'я, має право вимагати відшкодування їй моральної шкоди (ст. 1168 ЦК України).

Відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я малолітньої або неповнолітньої особи

Стаття 1199 ЦК України передбачає, що у разі каліцтва або іншого ушкодження здоров'я малолітньої особи фізична або юридична особа, яка завдала цієї шкоди, зобов'язана відшкодувати витрати на її лікування, протезування, постійний догляд, посилене харчування тощо.

Якщо на момент ушкодження здоров'я неповнолітня особа мала заробіток, шкода має бути відшкодована їй виходячи з розміру її заробітку, але не нижче встановленого законом розміру мінімальної заробітної плати. Після початку трудової діяльності відповідно до одержаної кваліфікації потерпілий має право вимагати збільшення розміру відшкодування шкоди, пов'язаної із зменшенням його професійної працездатності внаслідок каліцтва або іншого ушкодження здоров'я, виходячи з розміру заробітної плати працівників його кваліфікації, але не нижче встановленого законом розміру мінімальної заробітної плати.

Якщо потерпілий не має професійної кваліфікації і після досягнення повноліття продовжує залишатися непрацездатним внаслідок каліцтва або іншого ушкодження здоров'я, завданого йому до повноліття, він має право вимагати відшкодування шкоди в обсязі не нижче встановленого законом розміру мінімальної заробітної плати.

Особливості відшкодування шкоди завданої смертю

Відповідно до ст. 1200 ЦК України у разі смерті потерпілого право на відшкодування шкоди мають непрацездатні особи, які були на його утриманні або мали на день його смерті право на одержання від нього утримання, а також дитина потерпілого, народжена після його смерті.

Шкода відшкодовується:

• дитині — до досягнення нею 18 років, а у разі, якщо дитина є учнем або студентом, — до закінчення навчання, але не більше ніж до досягнення ним 23 років;
• чоловікові, дружині, батькам (усиновлювачам), які досягли пенсійного віку, — довічно;
• особі з інвалідністю, яку потерпілий зобов'язаний був утримувати, — впродовж строку інвалідності;
• одному з батьків (усиновлювачів) або другому з подружжя чи іншому з членові сім'ї незалежно від віку і працездатності, якщо вони не працюють і здійснюють догляд за: дітьми, братами, сестрами, внуками померлого, — до досягнення останніми 14 років;
• іншим непрацездатним особам, які були на утриманні потерпілого, — 5 років після його смерті.

Зазначеним особам у продовж вказаного строку відшкодовується шкода у розмірі середньомісячного заробітку (доходу) потерпілого з вирахуванням частки, яка припадала на нього самого та працездатних осіб, які перебували на його утриманні, але не мають права на відшкодування шкоди. Середньомісячний заробіток (дохід) потерпілого розраховується за аналогічними правилами, які встановлено для відшкодування шкоди, завданої каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров'я. До складу доходів потерпілого також включаються пенсія, суми, що належали йому за договором довічного утримання (догляду), та інші аналогічні виплати, які він одержував (ч. 2 ст. 1200 ЦК України).

Розмір відшкодування, обчислений для кожного з осіб, які мають право на відшкодування шкоди, завданої смертю годувальника, не підлягає подальшому перерахункові, крім таких випадків: народження дитини, зачатої за життя і народженої після смерті годувальника; призначення (припинення) виплати відшкодування особам, що здійснюють догляд за дітьми, братами, сестрами, внуками померлого.

Розмір відшкодування може бути збільшений законом.

Увага! У висновках щодо застосування норм права  в постанові ВС від 12.05.2020 у справі №635/6172/17.наголошено, що передбачене у ч.1 ст.19 закону №638-IV право на відшкодування державою відповідно до закону шкоди, завданої терористичним актом, не породжує без спеціального закону легітимного очікування на отримання від України такого відшкодування за моральну шкоду, завдану внаслідок загибелі людини під час терористичного акту, зокрема у періоди проведення АТО, Операції об’єднаних сил, незалежно від того, на якій території —

підконтрольній чи непідконтрольній Україні — мав місце вказаний акт.

Самі по собі факти загибелі людей на підконтрольній державі території, тобто на тій, на якій вона здійснює юрисдикцію у сенсі ст.1 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (зокрема у межах її кордонів у періоди проведення АТО, Операції об’єднаних сил), не означають автоматичне порушення гарантій права на життя за статтею 2 конвенції. Тим більше не означає таке автоматичне порушення і загибель людей на території, яку держава у межах її кордонів із незалежних від неї причин не контролює (тобто на тій, на якій вона не здійснює юрисдикцію у сенсі статті 1 конвенції). Аналогічно не є підставою для покладення на державу відповідальності за конвенцією самі по собі факти порушення у межах кордонів України (зокрема і у періоди проведення АТО, Операції об’єднаних сил) громадського порядку, миру, знищення чи пошкодження майна, створення загрози безпеці людей унаслідок вибухів, обстрілів тощо, у тому числі з боку осіб, які не діяли як агенти цієї держави.

Судова практика

• Постанова Апеляційного суду Львівської області від 12.03.2018 року у справі № 462/2377/17
• Постанова Верховного суду від 21.02.2018 року у справі № 212/1945/16-ц
• Рішення Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28.03.2012 року у справі № 6-5418св12
• Рішення Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 02.06.2010 року у справі № 6-22040св09
• Рішення Колегії суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 20.05.2009 року у справі № 6-20361св08
• Постанова Апеляційного суду Олеської області від 27.02.2018 року у справі № 523/2163/16-ц
• Рішення Апеляційного суду Полтавської області від 06.07.2017 року у справі № 554/10920/16-ц
• Постанова Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 11.10.2017 року у справі № 359/1517/16-ц
• Рішення Апеляційного суду Одеської області від 21.06.2016 року у справі № 494/742/14-ц
• Рішення Колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07.12.2011 року у справі № 6-29893св11
• Постанова Апеляційного суду Львівської області від 12.03.2018 року у справі № 462/2377/17
• Постанова Верховного суду від 12.05.2020 у справі №635/6172/17.