Оскарження бездіяльності слідчого у зв’язку із неповерненням тимчасово вилученого майна

Матеріал з WikiLegalAid

Ця консультація не перевірена досвідченим користувачем.
Версія від 14:07, 1 березня 2021, створена Larysa.orel (обговореннявнесок)
(різн.) ← Попередня версія • Поточна версія (різн.) • Новіша версія → (різн.)
Перейти до: навігація, пошук

Нормативна база

Тимчасове вилучення майна як вид заходу забезпечення кримінального провадження, підстави та порядок його застосування

Тимчасове вилучення майна є одним із заходів забезпечення кримінального провадження та застосовується з метою досягнення дієвості кримінального провадження, може кореспондуватися з таким заходом забезпечення кримінального провадження як арешт майна (ч.ч. 1, 2 ст. 131 Кримінального процесуального кодексу України).
Тимчасовим вилученням майна є фактичне позбавлення підозрюваного або осіб, у володінні яких перебуває зазначене у частині другій цієї статті майно, можливості володіти, користуватися та розпоряджатися певним майном до вирішення питання про арешт майна або його повернення (ч. 1 ст.167 Кримінального процесуального кодексу України).
Тимчасово вилученим може бути майно у вигляді речей, документів, грошей тощо, щодо яких є достатні підстави вважати, що вони: 1) підшукані, виготовлені, пристосовані чи використані як засоби чи знаряддя вчинення кримінального правопорушення та (або) зберегли на собі його сліди; 2) призначалися (використовувалися) для схиляння особи до вчинення кримінального правопорушення, фінансування та/або матеріального забезпечення кримінального правопорушення або винагороди за його вчинення; 3) є предметом кримінального правопорушення, у тому числі пов’язаного з їх незаконним обігом; 4) одержані внаслідок вчинення кримінального правопорушення та/або є доходами від них, а також майно, в яке їх було повністю або частково перетворено (ч. 2 ст. 167 Кримінального процесуального кодексу України).
Тимчасово вилучити майно може кожен, хто законно затримав особу в порядку, передбаченому статтями 207, 208 Кримінального процесуального кодексу України. Кожна особа, яка здійснила законне затримання, зобов’язана одночасно із доставленням затриманої особи до слідчого, прокурора, іншої уповноваженої службової особи передати їй тимчасово вилучене майно. Факт передання тимчасово вилученого майна засвідчується протоколом (ч. 1 ст. 168 Кримінального процесуального кодексу України).
Тимчасове вилучення майна може здійснюватися також під час обшуку, огляду. Тимчасове вилучення електронних інформаційних систем або їх частин, мобільних терміналів систем зв’язку для вивчення фізичних властивостей, які мають значення для кримінального провадження, здійснюється лише у разі, якщо вони безпосередньо зазначені в ухвалі суду (ч. 2 ст. 168 Кримінального процесуального кодексу України).
Забороняється тимчасове вилучення електронних інформаційних систем або їх частин, мобільних терміналів систем зв’язку, крім випадків, коли їх надання разом з інформацією, що на них міститься, є необхідною умовою проведення експертного дослідження, або якщо такі об’єкти отримані в результаті вчинення кримінального правопорушення чи є засобом або знаряддям його вчинення, а також якщо доступ до них обмежується їх власником, володільцем або утримувачем чи пов’язаний з подоланням системи логічного захисту. У разі необхідності слідчий чи прокурор здійснює копіювання інформації, що міститься в інформаційних (автоматизованих) системах, телекомунікаційних системах, інформаційно-телекомунікаційних системах, їх невід’ємних частинах. Копіювання такої інформації здійснюється із залученням спеціаліста (ч. 3 ст. 168 Кримінального процесуального кодексу України).
Слідчий, прокурор, інша уповноважена службова особа під час затримання або обшуку і тимчасового вилучення майна або негайно після їх здійснення зобов’язана скласти відповідний протокол, копія якого надається особі, у якої вилучено майно, або її представнику (ч. 4 ст. 168 Кримінального процесуального кодексу України).

Припинення тимчасового вилучення майна

Речовий доказ, який був наданий стороні кримінального провадження або нею вилучений, повинен бути якнайшвидше повернутий володільцю, крім випадків, передбачених статтями 160-166, 170-174 Кримінального процесуального кодексу України (ч. 1 ст. 100 Кримінального процесуального кодексу України).
Тимчасово вилучене майно повертається особі, у якої воно було вилучено:
1) за постановою прокурора, якщо він визнає таке вилучення майна безпідставним;
2) за ухвалою слідчого судді чи суду, у разі відмови у задоволенні клопотання прокурора про арешт цього майна;
3) у випадках, передбачених частиною п’ятою статті 171 Кримінального процесуального кодексу України (клопотання слідчого, прокурора про арешт тимчасово вилученого майна повинно бути подано не пізніше наступного робочого дня після вилучення майна, інакше майно має бути негайно повернуто особі, у якої його було вилучено), частиною шостою статті 173 Кримінального процесуального кодексу України (ухвалу про арешт тимчасово вилученого майна слідчий суддя, суд постановляє не пізніше сімдесяти двох годин із дня находження до суду клопотання, інакше таке майно повертається особі, у якої його було вилучено)
4) у разі скасування арешту.
Копія судового рішення про відмову в задоволенні або про часткове задоволення клопотання про арешт тимчасово вилученого майна, копія судового рішення про повне або часткове скасування арешту тимчасово вилученого майна негайно після його оголошення вручається слідчому, прокурору. У разі відсутності слідчого, прокурора під час оголошення судового рішення його копія надсилається таким особам не пізніше наступного робочого дня.
Слідчий, прокурор після отримання судового рішення про відмову в задоволенні або про часткове задоволення клопотання про арешт тимчасово вилученого майна, судового рішення про повне або часткове скасування арешту тимчасово вилученого майна повинні негайно вжити заходів щодо виконання судового рішення та направити повідомлення про його виконання слідчому судді.

Оскарження бездіяльності слідчого щодо неповернення тимчасово вилученого майна

На досудовому провадженні можуть бути оскаржені такі рішення, дії чи бездіяльність слідчого або прокурора:
бездіяльність слідчого, прокурора, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань після отримання заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення, у неповерненні тимчасово вилученого майна згідно з вимогами статті 169 Кримінального процесуального кодексу України, а також у нездійсненні інших процесуальних дій, які він зобов’язаний вчинити у визначений цим Кодексом строк, - заявником, потерпілим, його представником чи законним представником, підозрюваним, його захисником чи законним представником, представником юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, володільцем тимчасово вилученого майна, іншою особою, права чи законні інтереси якої обмежуються під час досудового розслідування (п. 1 ч. 1 ст. 303 Кримінального процесуального кодексу України).
Скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора, передбачені частиною першою статті 303 Кримінального процесуального кодексу України, можуть бути подані особою протягом десяти днів з моменту прийняття рішення, вчинення дії або бездіяльності. Якщо рішення слідчого чи прокурора оформлюється постановою, строк подання скарги починається з дня отримання особою її копії (ч. 1 ст. 304 Кримінального процесуального кодексу України).
Скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора розглядаються слідчим суддею місцевого суду, а в кримінальних провадженнях щодо злочинів, віднесених до підсудності Вищого антикорупційного суду, - слідчим суддею Вищого антикорупційного суду згідно з правилами судового розгляду, передбаченими статтями 318-380 цього Кодексу, з урахуванням положень цієї глави (ч. 1 ст. 306 Кримінального процесуального кодексу України.
Розгляд скарг на рішення, дії чи бездіяльність під час досудового розслідування здійснюється за обов’язкової участі особи, яка подала скаргу, чи її захисника, представника та слідчого чи прокурора, рішення, дії чи бездіяльність яких оскаржується. Відсутність слідчого чи прокурора не є перешкодою для розгляду скарги (ч. 3 ст. 306 Кримінального процесуального кодексу України).
За результатами розгляду скарг на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора постановляється ухвала згідно з правилами цього Кодексу.Ухвала слідчого судді за результатами розгляду скарги на рішення, дії чи бездіяльність під час досудового розслідування може бути про: 1) скасування рішення слідчого чи прокурора; 1-1) скасування повідомлення про підозру; 2) зобов’язання припинити дію; 3) зобов’язання вчинити певну дію; 4) відмову у задоволенні скарги (ч.ч. 1,2 ст. 306 Кримінального процесуального кодексу України).

Висновки узагальненої судової практики

У січні 2017 року Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ здійснено узагальнення судової практики з питання «оскарження бездіяльності слідчого з неповернення тимчасово вилученого майна згідно з вимогами ст. 169 Кримінального процесуального кодексу України».
Відповідно до ч. 1 ст. 167 Кримінального процесуального кодексу України тимчасовим вилученням майна є фактичне позбавлення підозрюваного або осіб, у володінні яких перебуває зазначене у частині другій цієї статті майно, можливості володіти, користуватися та розпоряджатися певним майном до вирішення питання про арешт майна або його повернення.
КПК передбачає можливість тимчасового вилучення майна у трьох випадках:
1) у затриманої особи;
2) при проведенні огляду;
3) при проведенні обшуку.
Майно є тимчасово вилученим до його повернення або вирішення питання про його арешт.
Згідно з  ч. 5 ст. 171 Кримінального процесуального кодексу України клопотання про арешт тимчасово вилученого майна повинно бути подано не пізніше наступного робочого дня після вилучення майна, інакше майно повинно бути негайно повернуто особі, у якої воно вилучено.
Саме невиконання процесуального обов’язку щодо негайного повернення майна особі й зумовлює існування процесуального механізму щодо оскарження бездіяльності слідчого, прокурора, яка полягає у неповерненні тимчасово вилученого майна, визначеного в п. 1 ч. 1 ст. 303 Кримінального процесуального кодексу України.
При цьому, зі змісту узагальнення судової практики з цього питання вбачається, що Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ зробив окремі акценти на нижчевикладених процесуальних питаннях:

  1. суб'єкти оскарження,
  2. залежність повернення вилученого майна від процесуального порядку його одержання,
  3. перебіг строку на оскарження,
  4. недостатня коректність скарги,
  5. неналежність процесуальних рішень.

Щодо суб’єктів оскарження


У контексті питання про суб’єкта, який наділений повноваженням оскаржити бездіяльність з неповернення майна, необхідно враховувати, що п.1 ч. 1 ст. 303 Кримінального процесуального кодексу України передбачає процесуальну можливість оскарження трьох видів бездіяльності, а перелік суб’єктів оскарження єдиний для всіх видів.
Водночас одним із таких суб’єктів є володілець тимчасово вилученого майна, який, зокрема, і наділений правом оскарження бездіяльності, яка аналізується в межах цього підрозділу.
Результат аналізу судової практики свідчить про те, що неоднаково і не завжди обґрунтовано вирішується питання участі представника власника тимчасово вилученого майна у справах цієї категорії.
Так, в одних випадках слідчі судді повертають скарги на бездіяльність слідчого, подані захисником в інтересах скаржника, оскільки захисник не є володільцем тимчасово вилученого майна.

  • Ухвалою слідчого судді Ленінського районного суду м. Кіровограда від 29.10.2015 скаргу адвоката К. в інтересах Ч. на бездіяльність слідчого, яка полягає у неповерненні тимчасово вилученого майна, разом з усіма доданими до неї документами повернуто скаржнику К., оскільки скаргу на бездіяльність слідчого, яка полягає у неповерненні тимчасово вилученого майна, подано не володільцем тимчасово вилученого майна, а його представником.


В інших випадках слідчі судді обґрунтовано розглядають такі скарги на бездіяльність слідчого по суті, оскільки правовідносини, які виникають у зв’язку з такими скаргами, не виключають представництво.

  • Так, ухвалою Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 30.11.2015 скаргу адвоката Р., який діє в інтересах ОСОБА_3, на бездіяльність начальника та слідчих щодо неповернення тимчасово вилученого майна в рамках кримінального провадження N****305067000**** задоволено, оскільки слідчим органом не були надані докази на підтвердження того, що вилучені під час обшуку грошові кошти визнані речовими доказами.

Щодо процесуального порядку одержання тимчасово вилученого майна органом досудового розслідування


Слідчим суддям необхідно ретельно оцінювати підстави віднесення певного майна до категорії тимчасово вилученого в розумінні ст. 167 Кримінального процесуального кодексу України, оскільки вони залежать від процесуального порядку його одержання органом досудового розслідування.


Зокрема, такий порядок регламентовано положеннями п. 6 ч. 2 ст.235 та ст. 236 Кримінального процесуального кодексу України, згідно з якими ухвала слідчого судді про дозвіл на обшук житла чи іншого володіння особи повинна містити відомості про речі, документи або осіб, для виявлення яких проводиться обшук. Обшук на підставі ухвали слідчого судді повинен проводитися в обсязі, необхідному для досягнення мети обшуку. На підставі ч. 7 ст. 236 Кримінального процесуального кодексу України при обшуку слідчий, прокурор має право оглядати і вилучати речі та документи, які мають значення для кримінального провадження.
Вилучені речі та документи, які не входять до переліку, щодо якого прямо надано дозвіл на відшукання в ухвалі про дозвіл на проведення обшуку, та не відносяться до предметів, які вилучені законом з обігу, вважаються тимчасово вилученим майном. 
Таким чином, якщо стосовно вилученого під час обшуку майна, яке не було включено до відповідного переліку, передбаченого в ухвалі слідчого судді, слідчий, прокурор не внесли клопотання в порядку і строки, встановлені ч. 5 ст. 171 Кримінального процесуального кодексу України, слідчі судді обґрунтовано задовольняють скарги на бездіяльність зазначених суб’єктів з неповернення відповідного майна.

  • Ухвалою слідчого судді Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 12.02.2015 задоволено скаргу К. на бездіяльність слідчого СВ Олександрійського МВ УМВС України в Кіровоградській області М. у кримінальному провадженні N ****412007000**** та зобов’язано слідчого СВ Олександрійського МВ УМВС України в Кіровоградській області М. у кримінальному провадженні N****412007000**** негайно передати К. на зберігання автомобіль.


Задовольняючи цю скаргу, слідчий суддя виходив з того, що у володільця майна під час проведення обшуку вилучено майно, перелік якого не був прямо визначений в ухвалі слідчого судді про надання дозволу на проведення обшуку, стосовно вилученого майна не вносилось клопотання про накладення арешту і на це майно не поширювався режим тимчасово вилученого майна.
Водночас результати аналізу судової практики свідчать про те, що володільці вилученого майна або їх представники досить часто у відповідних скаргах порушують питання повернення майна, яке було включене до переліку, щодо якого здійснювався обшук.
Слідчі судді у таких випадках обґрунтовано відмовляють у задоволенні скарг, оскільки вилучення майна, яке відповідає передбаченим ч. 2 ст. 167 Кримінального процесуального кодексу України ознакам, у такий спосіб не зумовлює необхідності додаткового накладення арешту на таке майно в порядку ч. 5 ст. 171 Кримінального процесуального кодексу України.

  • Так, ухвалою слідчого судді Орджонікідзевського районного суду м.Маріуполя Донецької області від 17.07.2015 відмовлено у задоволенні скарги представника ПП "НВК "Х", адвоката Б., на бездіяльність слідчого з ОВС 1-го ВКР СУ ФР ГУ ДФС в Донецькій області М. щодо неповернення тимчасово вилученого майна, яке належить ПП "НВК "Х", за кримінальним провадженням N ****50505000000**** за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 212 Кримінального кодексу України.


  • Так, в ухвалі слідчого судді від 16.06.2015 було прямо надано дозвіл слідчому на відшукання та вилучення речей і документів, у тому числі належних ПП "НВК "Х", за визначеним переліком, тому вказані речі та документи не можуть вважатися тимчасово вилученим майном. Відповідно, посилання представника скаржника на відсутність надання слідчим суддею прямої вказівки на вилучення під час проведення обшуку документів та речей ПП "НВК "Х", які були вилучені 30.06.2015 слідчим М., слідчий суддя не приймає.


Таким чином, правильність розгляду скарг на бездіяльність стосовно неповернення тимчасово вилученого майна значною мірою залежить від чіткості переліку, сформованого в ухвалі слідчого судді про обшук.
Отже, слідчим суддям, з огляду на непорушність права власності, слід ретельно оцінювати доводи скаржника стосовно того, що вилучення певного майна здійснене з виходом за межі, регламентовані ухвалою про обшук.

  • Так, слідчий суддя Берегівського районного суду Закарпатської області ухвалою від 01.04.2015 визнав протиправною бездіяльність з неповернення тимчасово вилученого майна у тому випадку, коли ухвалою слідчого судді про обшук було надано дозвіл для виявлення та, відповідно, вилучення "ігрових столів для гри в покер, ігрових фішок, які використовуються для гри в покер, інших предметів, які мають відношення до грального бізнесу", а в ході обшуку, крім зазначених предметів, було вилучено грошові кошти, а саме: 28436 гривень, 40000 угорських форинтів, 70 доларів США та 450 євро. З огляду на те що на вилучені кошти не було у встановленому законодавством порядку накладено арешт, слідчий суддя обґрунтовано визнав протиправною бездіяльність з неповернення зазначених коштів та зобов'язав уповноважених суб’єктів відповідні кошти повернути.


Результат аналізу ухвал слідчих суддів свідчить про те, що аргументом сторони обвинувачення, яким ця сторона послуговується для підтвердження законності залишення майна у володінні органів досудового розслідування та відсутності підстав для його повернення, є визнання такого майна речовими доказами.
Однак слід враховувати, що якщо ці докази були одержані під час обшуку і не були визначені в ухвалі про обшук як майно, для виявлення якого надано дозвіл на обшук, визнання такого майна речовими доказами без звернення з клопотанням про його арешт не може вважатись належним порядком забезпечення правомірності володіння відповідним майном органами досудового розслідування.
З огляду на це обґрунтованими є ухвали слідчих суддів щодо зобов’язання повернення такого майна.

  • Так, слідчим суддею Лубенського міськрайонного суду від 25.05.2015 постановлено ухвалу про повернення вилученого в ході обшуку майна. Постановляючи ухвалу, слідчий суддя зазначив: "вилучені комплектуючі до комп’ютерів, не дивлячись на те, що вони визнані речовими доказами, необхідно повернути на відповідальне зберігання ОСОБА_6, власнику майна".


Наведене ґрунтується на тому, що відповідно до ч. 1 ст. 100 КПК речовий доказ, який був наданий стороні кримінального провадження або нею вилучений, повинен бути якнайшвидше повернутий володільцю, крім випадків, передбачених статтями 160 - 166, 170 - 174 цього Кодексу.
Таким чином, правомірність володіння органами досудового розслідування майном, яке наділене ознаками речових доказів, має підтверджуватись в порядку, визначеному зазначеними статтями.


Те саме стосується майна, яке вилучене не в ході проведення обшуку, а під час затримання особи в порядку, передбаченому ст. 208 КПК, та при огляді місця події.
Якщо стосовно такого вилученого майна не накладено арешт і воно перебуває у володінні органів досудового розслідування без належної правової підстави, слідчі судді постановляють обґрунтовані ухвали про зобов’язання повернення такого майна.

  • Так, слідчий суддя Рівненського міського суду Рівненської області ухвалою від 27.10.2015 задовольнив скаргу на бездіяльність з неповернення грошових коштів, які були вилучені під час затримання особи та в арешті яких у встановленому порядку було відмовлено.

Щодо перебігу строку на оскарження


На окрему увагу заслуговують питання, пов’язані з обчисленням строку на звернення зі скаргою на бездіяльність з неповернення тимчасово вилученого майна. У судовій практиці мають місце випадки застосування положень ст. 304 Кримінального процесуального кодексу України щодо граничного строку аналізованого виду бездіяльності, починаючи з того моменту, коли особа дізналась про відповідне неповернення тимчасово вилученого майна, у зв’язку з чим слідчі судді ухвалюють рішення про повернення таких скарг на підставі п. 2 ч. 2 ст.304 Кримінального процесуального кодексу України з огляду на пропущений скаржником десятиденний строк.

  • Залишаючи в силі відповідну ухвалу слідчого судді, колегія суддів апеляційного суду м. Києва в ухвалі від 16.03.2015 зазначила таке: на підставі ухвали суду 22.12.2014 за вказаною адресою був проведений обшук, під час якого і було вилучено відповідне майно та документи, про повернення яких і ставиться питання у скарзі. Таким чином, перебіг строку на оскарження бездіяльності слідчого відповідно до кримінального процесуального закону розпочався з 24.12.2014, отже з того часу товариство мало право звернутись до слідчого судді зі скаргою на бездіяльність слідчих органів, яка полягала у неповерненні тимчасово вилученого майна, не порушуючи при цьому питання про поновлення пропущених строків, у термін до 05.01.2015. З огляду на наведене, оскільки з відповідною скаргою директор товариства звернувся до слідчого судді лише 06.02.2015, надіславши її поштою, яка була отримана судом 09.02.2015, без заявлення клопотання про поновлення строку на таке звернення, слідчий суддя обґрунтовано повернув вказану скаргу особі, яка її подала.


Цей підхід не можна визнати обґрунтованим, ураховуючи таке. У ч. 1 ст. 304 Кримінального процесуального кодексу України встановлено строки звернення особи зі скаргою, у тому числі на бездіяльність, які становлять 10 днів з моменту такої бездіяльності.
Однак, на відміну від бездіяльності, яка полягає у невнесенні відомостей до ЄРДР, та бездіяльності, що полягає у нездійсненні окремих процесуальних дій, які слідчий чи прокурор зобов’язані вчинити, бездіяльність з неповернення майна слід віднести до категорії триваючих.
Так, результати аналізу змісту ч.5 ст. 171 Кримінального процесуального кодексу України свідчать про те, що вона встановлює обов’язок слідчого, прокурора подати клопотання про арешт тимчасово вилученого майна не пізніше наступного робочого дня після вилучення майна. У свою чергу, за умови невиконання такого обов’язку у зазначених суб’єктів виникає інший обов’язок - негайно повернути особі вилучене майно, строк виконання якого не обмежується в часі, а отже, моментом завершення виконання такого обов’язку є винятково його виконання.
Саме тому немає підстав повертати скарги на бездіяльність, яка полягає у неповерненні тимчасово вилученого майна, з підстав пропущеного строку звернення з такою скаргою, оскільки така бездіяльність має лише початковий момент, однак не має кінцевого строку.

Щодо недостатньої коректності скарги


Як випливає з аналізу судової практики, є поодинокі випадки необґрунтованої відмови у відкритті провадження за скаргою на бездіяльність з неповернення тимчасово вилученого майна, яка недостатньо коректно з цього приводу сформульована скаржником.

  • Так, слідчий суддя Печерського районного суду м. Києва ухвалою від 29.02.2016 відмовив у відкритті провадження за скаргою про зобов’язання процесуального прокурора у кримінальному провадженні N ****500000000**** винести постанову, якою визнати безпідставним вилучення майна в ході обшуку 16.01.2016 за місцем його володіння та проживання. Таким чином, з огляду на те, що скаргу було сформульовано не так, як цього вимагає п. 1 ч. 1 ст. 303 Кримінального процесуального кодексу України, і незважаючи на те, що по суті перед слідчим суддею порушувалось питання бездіяльності з неповернення тимчасово вилученого майна, відповідне питання з формальних міркувань по суті розглянуто не було.


Слідчим суддям доцільно уникати таких порушень.

Щодо неналежних процесуальних рішень


Також у судовій практиці є випадки прийняття неналежних процесуальних рішень за результатами розгляду скарг на аналізований вид бездіяльності.
Зокрема, замість рішення про відмову в задоволенні скарги слідчі судді приймають рішення про її повернення.

  • Так, слідчий суддя Іллічівського міського суду Одеської області ухвалою від 30.11.2015 повернув скаргу на бездіяльність, встановивши, що стосовно майна, яке було предметом скарги, постановлено ухвалу про арешт.


Враховуючи те що така обставина не входить до переліку визначених ч. 3 ст. 304 Кримінального процесуального кодексу України підстав, які зумовлюють повернення скарги, у цьому випадку слідчий суддя повинен був ухвалити рішення про відмову в задоволенні скарги.