Відмінності між версіями «Ненадання допомоги хворому медичним працівником»

Матеріал з WikiLegalAid
Перейти до: навігація, пошук
(Суб’єкт та суб’єктивна сторона злочину)
(Відповідальність)
Рядок 23: Рядок 23:
 
== Відповідальність ==
 
== Відповідальність ==
  
'''За [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14/print ст. 139 КК України,] ненадання допомоги хворому медичним працівником'''
+
За [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14/print ст. 139 КК України,] ненадання допомоги хворому медичним працівником
  
 
1. Ненадання без поважних причин допомоги хворому медичним працівником, який зобов’язаний, згідно з установленими правилами, надати таку допомогу, якщо йому завідомо відомо, що це може мати тяжкі наслідки для хворого, —
 
1. Ненадання без поважних причин допомоги хворому медичним працівником, який зобов’язаний, згідно з установленими правилами, надати таку допомогу, якщо йому завідомо відомо, що це може мати тяжкі наслідки для хворого, —

Версія за 01:28, 10 грудня 2018

Нормативна база

Кримінальний кодекс України
Основи законодавства України про охорону здоров’я від 19 листопада 1992 року р.
Указом Президента України Про Клятву лікаря" № 349 від 15 червня 1992 року
Положення створення державної служби медицини катастроф, затверджене Постановою КМУ № 343 від 14 квітня 1997 р.

Поняття злочину

Ненадання допомоги хворому може виражатись як у повній відмові від її надання, так і у ненаданні допомоги в обсязі, необхідному у конкретній ситуації. За ст. 139 ККУ слід кваліфікувати, зокрема: нез’явлення до хворого за викликом; відмову прийняти хворого у лікувально-профілактичний заклад для надання йому першої невідкладної допомоги у разі нещасного випадку; відмову викликати службу швидкої медичної допомоги або доставити хворого до лікарні; поверхове, формальне обстеження хворої людини, яка потребує медичної допомоги; відмову надати першу медичну допомогу пораненому або травмованому.
Відповідальність за ст. 139 ККУ настає лише у тому разі, коли особа, яка була зобов’язана надавати хворому допомогу, з урахуванням конкретної обстановки фактично мала таку можливість.

Об’єкт та об’єктивна сторона злочину

Об’єктом злочину є життя і здоров’я людини.

З об’єктивної сторони злочин виражається у бездіяльності: медичний працівник, який відповідно до встановлених правил зобов’язаний надавати допомогу хворому, без поважних причин не робить цього.
Диспозиція ст. 139 ККУ має описово-бланкетний характер, у зв’язку з чим для вирішення питання про наявність або відсутність цього складу злочину слід звертатись до нормативних актів, які регулюють порядок надання медичної допомоги.
Відповідного до законодавства медичні і фармацевтичні працівники зобов’язані надавати своєчасну та кваліфіковану медичну і лікарську допомогу, а також безоплатно надавати першу невідкладну медичну допомогу у разі нещасного випадку та в інших екстремальних ситуаціях (стихійні лиха, катастрофи, епідемії, забруднення довкілля тощо), а медичні працівники крім цього, — і при гострих захворюваннях. Медична допомога у невідкладних та екстремальних ситуаціях забезпечується службою швидкої медичної допомоги або найближчими лікувально-профілактичними закладами незалежно від відомчої підпорядкованості та форми власності.

Суб’єкт та суб’єктивна сторона злочину

Суб’єкт злочину спеціальний. Це медичні працівники незалежно від того, яку спеціальну освіту, середню або вищу, вони мають (лікарі, медичні сестри, фельдшери тощо, у т.ч. працівники служби швидкої медичної допомоги та державної служби медицини катастроф), у якому закладі охорони здоров’я вони працюють або займаються медичною практикою як різновидом підприємницької діяльності.

Суб’єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом. Відповідальність за виключається, якщо медичний працівник сумлінно помилявся у питанні про стан хворого і можливість настання тяжких наслідків. Психічне ставлення до наслідків, а саме смерть хворого або інші тяжкі наслідки, є необережними.

Відповідальність

За ст. 139 КК України, ненадання допомоги хворому медичним працівником

1. Ненадання без поважних причин допомоги хворому медичним працівником, який зобов’язаний, згідно з установленими правилами, надати таку допомогу, якщо йому завідомо відомо, що це може мати тяжкі наслідки для хворого, — карається штрафом до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років, або виправними роботами на строк до двох років.
2. Те саме діяння, якщо воно спричинило смерть хворого або інші тяжкі наслідки, — карається обмеженням волі на строк до чотирьох років або позбавленням волі на строк до трьох років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого.