Незаконне перетинання державного кордону

Матеріал з WikiLegalAid

Ця консультація не перевірена досвідченим користувачем.
Версія від 18:36, 28 березня 2018, створена Anatolii.shevchuk (обговореннявнесок)
(різн.) ← Попередня версія • Поточна версія (різн.) • Новіша версія → (різн.)
Перейти до: навігація, пошук

НОРМАТИВНА БАЗА

  • Положення про паспорт громадянина України для виїзду за кордон. Затверджене указом Президента України № 491/93 від 28 жовтня 1993 р.
  • Положення про посвідчення члена екіпажу. Затверджене указом Президента України. № 522/94 від 1З вересня 1994 р.
  • Положення про службовий паспорт України. Затверджене указом Президента України № 153/98 від 26 лютого 1998р.
  • Положення про дипломатичний паспорт України. Затверджене указом Президента України № 153/98 від 26 лютого 1998 р.
  • Правила в'їзду іноземців в Україну, їх виїзду з України і транзитного проїзду через її територію. Затверджені постановою КМУ № 1074 від 29 грудня 1995р.
  • Положення про вкладку до паспорта громадянина України. Затверджено постановою КМУ № 1137 від 17 вересня 1996р.
  • Правила оформлення візових документів для в'їзду в Україну. Затверджені постановою КМУ № 227 від 20 лютого 1999р.
  • Положенням про взаємодію в контрольованій зоні аеропортів та авіапідприємств щодо забезпечення авіаційної безпеки. Затверджене наказом МТ від 16 квітня 1997 р № 140 (п. п. 6.7-6.9).
  • Інструкції про порядок видачі дозволів на розміщення та функціонування підприємств (установ) сфери обслуговування пасажирів закордонного прямування в пунктах пропуску через державний кордон України. Затверджена наказом Держкомкордону ДМС № 203/220 від 21 травня 1997р. (п. 2.8).
  • Положення про зону прикордонного контролю. Затверджене наказом Держкомкордону № 61 від 6 лютого 1998р.
  • Інструкція про порядок пропуску через державний кордон України дипломатичних агентів, консульських посадових осіб і членів їх сімей та транспортних засобів з дипломатичними номерами. Затверджена наказом Держкомкордону - командуючого ЛВ № 252 від 28 травня 1990 р.
  • Інструкція про заходи щодо недопущення незаконного проникнення сторонніх осіб у портах України та іноземних портах на судна закордонного плавання, що плавають під Державним прапором України. Затверджена наказом Держкомкордону, МТ і ДКРГ № 502/568/156 від 29 листопада 1999р.

Що означає незаконне перетинання державного кордону

Перетинання державного кордону України будь-яким способом поза пунктами пропуску через державний кордон України або в пунктах пропуску через державний кордон України, але без відповідних документів чи дозволу.

Не поширюється на випадки прибуття в Україну іноземців чи осіб без громадянства без відповідних документів чи дозволу для використання права притулку відповідно до Конституції України, а також з метою набуття статусу біженця, і на випадки прибуття в Україну без встановленого документа її громадян, які стали жертвами злочинів, пов'язаних з торгівлею людьми.

Об'єкт злочину - порядок перетинання державного кордону України, що забезпечує державну безпеку.

З об'єктивної сторони злочин полягає у діях, які виражаються у залишенні особою території України і переміщенні на територію іншої країни або у залишенні території іншої країни і переміщенні на територію України, і може проявлятися у трьох формах:

  • перетинання державного кордону України будь-яким способом поза пунктами пропуску через державний кордон України;
  • перетинання державного кордону України в пунктах пропуску через державний кордон України, але без відповідних документів;
  • перетинання державного кордону України в пунктах пропуску через державний кордон України, але без дозволу,

В який спосіб перетинання державного кордону вважається незаконним

Пункти пропуску через державний кордон України - це територія або частина території прикордонної залізничної, автомобільної станції, морського, річкового порту, аеропорту (аеродрому) з комплексом будівель, споруд та інженерно-технічних засобів, де здійснюються визначені законодавством види контролю з метою пропуску через державний кордон осіб, транспортних засобів, вантажів та іншого майна. За видами транспортного сполучення вони можуть бути залізничними, автомобільними, морськими, річковими паромними, повітряними, пішохідними; за категоріями поїздок - міжнародними (для пропуску через кордон громадян і транспортних засобів усіх держав), міждержавними (для пропуску через кордон громадян і транспортних засобів України і суміжної держави), місцевими (для спрощеного пропуску через кордон громадян України і суміжної держави, які проживають у прикордонних областях (районах), а також транспортних засобів, що їм належать); за характером транспортних перевезень - пасажирськими, вантажники, вантажно-пасажирськими; за режимом функціонування -постійними і тимчасовими, цілодобовими і такими, що працюють у визначений на підставі двосторонніх договорів час. У пункті пропуску визначаються місця для безпосереднього перетинання державного кордону, а також зони прикордонного, митного та інших видів контролю.

Таким чином, перетинання державного кордону поза пунктами пропуску через державний кордон може означати, що особа перетнула державний кордон:

  • поза місцем розташування пункту пропуску;
  • поза місцем, визначеним у пункті пропуску для безпосереднього перетинання державного кордону;
  • хоча і в зазначеному місці, але в час, коли пункт пропуску не функціонував.

Належні документи для перетинання державного кордону:

  • для громадян України: паспорт громадянина України для виїзду за кордон і проїзний документ дитини; свідоцтво про належність до громадянства України; тимчасове посвідчення громадянина України; дипломатичний паспорт; службовий паспорт; посвідчення особи на повернення в Україну; посвідчення особи моряка; посвідчення члена екіпажу; вкладка до паспорта громадянина України, що надає право перетинати в спрощеному порядку державний кордон України з суміжними державами; внутрішній паспорт громадянина України, військовий квиток або свідоцтво про народження дитини тощо.
  • для іноземців та осіб без громадянства, які не проживають в Україні постійно: а) паспортний документ - документ, що підтверджує громадянство іноземця, посвідчує особу іноземця або особу без громадянства і виданий уповноваженими органами іноземної держави або статутними організаціями 00Н, який дає право виїзду за кордон і визнаний Україною, у т.ч. дипломатичний чи службовий паспорт, книжка чиновника 00Н, посвідчення особи моряка, посвідчення члена екіпажа, та візовий документ - відповідна віза чи візова етикетка (передбачені такі види віз: дипломатична, службова, ділова, віза для працівників рятувальних служб, студентська, віза для науковців, віза для працівників засобів масової інформації,віза для представників релігійних місій, віза для представників гуманітарних місій, віза для в'їзду з метою культурного та спортивного обміну, віза для в'їзду з метою туризму, приватна віза, імміграційна віза, віза для обслуговуючого персоналу транспортних засобів міжнародного сполучення, транзитна віза), а також інші документи, які подавались для оформлення візи (запрошення встановленого зразка, належним чином оформлене органами МВС, документи, що підтверджують туристичний характер поїздки, підтвердження Комісії при Кабінеті Міністрів України з питань координації, приймання, транспортування, охорони та розподілу гуманітарної допомоги, що надходить з іноземних держав, запрошення на
  • для осіб без громадянства, які постійно проживають на території України, - посвідчення особи без громадянства для виїзду за кордон.

Таким чином, перетинання державного кордону в пунктах пропуску через державний кордон, але без відповідних документів може означати, що особа перетнула державний кордон: а) з підложним документом на право перетинання державного кордону України, тобто підробленим документом або дійсним, але оформленим на іншу особу; б) без будь-яких документів, сховавшись від прикордонного контролю у тайнику або іншому місці.

Не можна вважати дійсним документ, отриманий хоча й у встановленому законом порядку, але на підставі введення службових осіб. які оформлюють такий документ, в оману щодо реальної особистості громадянина.

Злочин вважається закінченим в момент перетинання особою державного кордону - по суходолу, по морю чи інших водоймах, повітрям або під землею. Конкретне місце перетинання кордону поза пунктами пропуску через державний кордон значення для кваліфікації не має, як і те, в якому саме пункті пропуску було вчинене перетинання державного кордону без встановлених документів. Не мають значення для кваліфікації і час перетинання кордону та конкретний спосіб (пішки, вплав, поїздом, машиною, повітряною кулею тощо). Проте, вліт в Україну або виліт із України без відповідного дозволу, вчинені членами екіпажу цивільного повітряного судна, якщо їхній умисел не був спрямований саме на незаконне перетинання державного кордону України, утворюють склад злочину, передбаченого ст. 334 ККУ.

Готування до злочину, передбаченого ч. ч. 1 і 2 ст. 331, згідно з ч. 2 ст. 14 не тягне за собою кримінальної відповідальності. Водночас порушення прикордонного режиму або режиму в пунктах пропуску через державний кордон України створює підстави для притягнення особи до адміністративної відповідальності за ст. 202 КУпАП.

У ст. 204-1 КУпАП міститься норма, згідно з якою перетинання державного кордону України поза пунктами пропуску через державний кордон України або в пунктах пропуску через державний кордон України без відповідних документів чи дозволу відповідних органів державної влади тягне адміністративну відповідальність. У цьому зв'язку слід зазначити, що відповідно до ч. 2 ст. 9 КУпАП адміністративна відповідальність за передбачені цим Кодексом правопорушення настає лише у разі, якщо вони за своїм характером не тягнуть за собою відповідно до закону кримінальної відповідальності.

Покарання за незаконне перетинання державного кордону

Перетинання державного кордону України будь-яким способом поза пунктами пропуску через державний кордон України або в пунктах пропуску через державний кордон України, але без відповідних документів чи дозволукарається штрафом до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до трьох років.

Ті самі дії, вчинені особою, яка раніше була засуджена за такий самий злочин,караються арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до трьох років.

Дії, передбачені частинами першою або другою цієї статті, що поєднані із застосуванням зброї,караються позбавленням волі на строк від двох до п'яти років.

Покарання не поширюється на випадки прибуття в Україну іноземців чи осіб без громадянства без відповідних документів чи дозволу для використання права притулку відповідно до Конституції України, а також з метою набуття статусу біженця, і на випадки прибуття в Україну без встановленого документа її громадян, які стали жертвами злочинів, пов'язаних з торгівлею людьми.

Обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання

Обставини, які пом'якшують покарання:

  • з'явлення із зізнанням, щире каяття або активне сприяння розкриттю злочину;
  • добровільне відшкодування завданого збитку або усунення заподіяної шкоди;
  • вчинення злочину неповнолітнім;
  • вчинення злочину жінкою в стані вагітності;
  • вчинення злочину внаслідок збігу тяжких особистих, сімейних або інших обставин;
  • вчинення злочину під впливом погрози, примусу або через матеріальну, службову чи іншу залежність;
  • вчинення злочину під впливом сильного душевного хвилювання, викликаного неправомірними або аморальними діями потерпілого;
  • вчинення злочину з перевищенням меж крайньої необхідності;
  • виконання спеціального завдання з попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації, поєднане з вчиненням злочину у випадках, передбачених в КК.
  • Перелік передбачених законом обставин, які пом'якшують покарання, не є вичерпним.

Обставини, які обтяжують покарання:

  • вчинення злочину особою повторно та рецидив злочинів;
  • вчинення злочину групою осіб за попередньою змовою;
  • вчинення злочину на ґрунті расової, національної чи релігійної ворожнечі або розбрату;
  • вчинення злочину у зв'язку з виконанням потерпілим службового або громадського обов'язку;
  • тяжкі наслідки, завдані злочином;
  • вчинення злочину щодо малолітнього, особи похилого віку або особи, що перебуває в безпорадному стані;
  • вчинення злочину щодо жінки, яка завідомо для винного перебувала у стані вагітності;
  • вчинення злочину щодо особи, яка перебувала в матеріальній, службовій чи іншій залежності від винного;
  • вчинення злочину з використанням малолітнього або особи, що страждає психічним захворюванням чи недоумством;
  • вчинення злочину з особливою жорстокістю;
  • вчинення злочину з використанням умов воєнного або надзвичайного стану, інших надзвичайних подій;
  • вчинення злочину загально небезпечним способом;
  • вчинення злочину особою, що перебуває в стані алкогольного сп'яніння або у стані, викликаному вживанням наркотичних або інших одурманюючих засобів.

Неприпустимим є визнання судом обтяжуючими обставинами невизнання підсудним своєї вини, відмова давати показання, відсутність щирого каяття у вчиненому злочині тощо.

Згідно з статтею 63 Конституції України особа не несе відповідальності за відмову давати показання або пояснення щодо себе, членів сім'ї чи близьких родичів, коло яких визначається законом. Підозрюваний, обвинувачений чи підсудний має право на захист. Засуджений користується всіма правами людини і громадянина, за винятком обмежень, які визначені законом і встановлені вироком суду.

Підстави для звільнення від кримінальної відповідальності.

Звільнення від кримінальної відповідальності за вчинення кримінального правопорушення здійснюється судом
. Встановивши на стадії досудового розслідування підстави для звільнення від кримінальної відповідальності та отримавши згоду підозрюваного на таке звільнення, прокурор складає клопотання про звільнення від кримінальної відповідальності та без проведення досудового розслідування у повному обсязі надсилає його до суду.

Перед направленням клопотання до суду прокурор зобов’язаний ознайомити з ним потерпілого та з’ясувати його думку щодо можливості звільнення підозрюваного від кримінальної відповідальності.

Якщо під час здійснення судового провадження щодо провадження, яке надійшло до суду з обвинувальним актом, сторона кримінального провадження звернеться до суду з клопотанням про звільнення від кримінальної відповідальності обвинуваченого, суд має невідкладно розглянути таке клопотання.

Кримінальний кодекс України (ККУ) передбачає такі види звільнення від кримінальної відповідальності:

  • у зв'язку з дійовим каяттям (ст. 45 ККУ);
  • у зв'язку з примиренням винного з потерпілим (ст. 46ККУ);
  • у зв'язку з передачею особи на поруки (ст. 47 ККУ);
  • у зв'язку із зміною обстановки (ст. 48ККУ);
  • у зв'язку із закінченням строків давності (ст. 49ККУ);
  • на підставі закону про амністію або акта помилування;
  • у зв'язку із застосуванням до неповнолітнього примусових заходів виховного характеру (ст. 97 ККУ);
  • спеціальні випадки звільнення від кримінальної відповідальності при вчиненні окремих злочинів (передбачені, зокрема, ч. 2 ст. 111, ч. 2 ст. 114, ч. 4 ст. 212, ч. З ст. 369 ККУ)

Виправдання — основне завдання якого полягає у поновленні порушених прав (в значенні відновлення справедливості та визнання невинуватості особи).

Згідно з статтею 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.