Відмінності між версіями «Міжнародні стандарти поводження із засудженими»

Матеріал з WikiLegalAid
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Рядок 65: Рядок 65:


- Президент України (м. Київ, Україна);
- Президент України (м. Київ, Україна);
- Уповноважений Верховної Ради України з прав людини та його представники(м. Київ, обласні центри, Україна);
- Уповноважений Верховної Ради України з прав людини та його представники(м. Київ, обласні центри, Україна);
- суд (місцеві, апеляційні та вищі спеціалізовані суди, Верховний Суд України);
- суд (місцеві, апеляційні та вищі спеціалізовані суди, Верховний Суд України);
- прокуратура (Генеральна Прокуратура України, регіональні та місцеві прокуратури);
- прокуратура (Генеральна Прокуратура України, регіональні та місцеві прокуратури);
- адвокатура;
- адвокатура;
- спостережні комісії та піклувальні ради;
- спостережні комісії та піклувальні ради;
- Організація Об’єднаних Націй (м. Нью-Йорк, США);
- Організація Об’єднаних Націй (м. Нью-Йорк, США);
- Європейський суд з прав людини (м. Страсбург, Франція).
- Європейський суд з прав людини (м. Страсбург, Франція).


Отже, наша держава створила велику кількість різноманітних органів, які сприяють забезпеченню прав та законних інтересів її громадян, в тому числі і засуджених. Проте виникає також необхідність у налагодженні чіткої взаємодії між ними з метою здійснення ефективної та результативної правозабезпечувальної діяльності.
Отже, наша держава створила велику кількість різноманітних органів, які сприяють забезпеченню прав та законних інтересів її громадян, в тому числі і засуджених. Проте виникає також необхідність у налагодженні чіткої взаємодії між ними з метою здійснення ефективної та результативної правозабезпечувальної діяльності.

Версія за 13:54, 27 червня 2018

Зміст

1. Нормативно-правова база

2. Загальна характеристика міжнародно-правових стандартів поводження із засудженими

3. Мінімальні стандартні правила поводження з в'язнями

4. Куди звернутись за захистом прав засуджених?

1. Нормативно-правова база

- Мінімальні стандартні правила поводження з ув'язненими (1957 р.)

- Європейські тюремні правила, оголошені рекомендацією № К (87) З Комітету міністрів Ради Європи від 12 лютого 1987 р.

2. Загальна характеристика міжнародно-правових стандартів поводження із засудженими


Міжнародні стандарти поводження із засудженими — це прийняті на міжнародному рівні норми, принципи і рекомендації в галузі виконання покарань і діяльності органів і установ виконання покарань. Види міжнародних стандартів поводження із засудженими:

а) стосуються правил поводження з особами, які позбавлені волі (Мінімальні стандартні правила поводження з ув'язненими, Європейські тюремні правила);

б) правила застосування заходів, не пов'язаних із позбавлення волі.

3. Мінімальні стандартні правила поводження з в'язнями

Прийняті: у 1955 р. Конгресом ООН з профілактики злочинності і поводження з в'язнями.

Відповідно до положень Мінімальних стандартних правил в'язні (засуджені) мають право:

- на окреме ліжко відповідно до національних чи місцевих норм, а також забезпечення окремими постільними речами (ч. 1 ст. 9);

- на якісне триразове харчування їжею, достатньо калорійною для підтримання його здоров'я і сил (ч. 1 ст. 20);

- на своєчасне надання медичної допомоги та у разі необхідності — забезпечення його належним лікуванням (ст. 22);

- на виплату компенсацій у зв'язку із каліцтвом, отриманим на виробництві, або професійного захворювання (ч. 2 ст. 74);

- на нормований робочий день, відповідно до національного законодавства та забезпечення права на відпочинок (ст. 71-76);

- на пільги, які передбачені кримінально-виконавчим законодавством окремої держави (на умовно-дострокове звільнення, звільнення від покарання у зв'язку із хворобою тощо) (ст. 70);

- на повагу до честі та гідності, не допускання застосування до них жорстких, нелюдських або принизливих видів покарання за дисциплінарні проступки (ст. 31-32);

- на вільний доступ до інформації, яка стосується його прав та обов'язків, роз'яснення порядку подання скарг на дії (бездіяльність) працівників виправного закладу до вищестоящих органів (ч. 1 ст. 35);

- на задоволення своїх релігійних потреб (ст. 42);

- на негайне інформування членів своєї сім'ї про своє ув'язнення або переведення в інший заклад (ст. 44).

Жіночі установи повинні мати особливі приміщення для догляду за вагітними жінками і породіллями (ч. 1 ст. 23).

Умови тримання осіб, засуджених до позбавлення волі, не повинні:

- додатково призводити до обмежень, зумовлених фактом ізоляції;

- обмежувати права і свободи людини і громадянина (ч. 1 ст. 60).

Таким чином, Мінімальні стандартні правила поводження з в’язнями складають міжнародно-правовий інститут захисту прав людини, засудженої до позбавлення волі, як елемент єдиної системи міжнародного кримінально-виконавчого права.

4. Куди звернутись за захистом прав засуджених?

Державні та міжнародні органи, які виступають основною юридичною гарантією захисту прав і свобод засуджених в Україні:

- Президент України (м. Київ, Україна);

- Уповноважений Верховної Ради України з прав людини та його представники(м. Київ, обласні центри, Україна);

- суд (місцеві, апеляційні та вищі спеціалізовані суди, Верховний Суд України);

- прокуратура (Генеральна Прокуратура України, регіональні та місцеві прокуратури);

- адвокатура;

- спостережні комісії та піклувальні ради;

- Організація Об’єднаних Націй (м. Нью-Йорк, США);

- Європейський суд з прав людини (м. Страсбург, Франція).

Отже, наша держава створила велику кількість різноманітних органів, які сприяють забезпеченню прав та законних інтересів її громадян, в тому числі і засуджених. Проте виникає також необхідність у налагодженні чіткої взаємодії між ними з метою здійснення ефективної та результативної правозабезпечувальної діяльності.