Відмінності між версіями «Міжнародні стандарти поводження із засудженими»

Матеріал з WikiLegalAid
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Рядок 38: Рядок 38:
- на задоволення своїх релігійних потреб (ст. 42);
- на задоволення своїх релігійних потреб (ст. 42);
- на негайне  інформування членів своєї сім'ї про своє ув'язнення  або переведення  в  інший заклад (ст. 44).
- на негайне  інформування членів своєї сім'ї про своє ув'язнення  або переведення  в  інший заклад (ст. 44).
Жіночі  установи повинні мати особливі приміщення для догляду за вагітними жінками і породіллями (ч. 1 ст. 23).
Жіночі  установи повинні мати особливі приміщення для догляду за вагітними жінками і породіллями (ч. 1 ст. 23).
Умови тримання осіб, засуджених до позбавлення волі, не повинні:
 
''Умови тримання осіб,'' засуджених до позбавлення волі, не повинні:
 
- додатково призводити до обмежень, зумовлених фактом ізоляції;
- додатково призводити до обмежень, зумовлених фактом ізоляції;
- обмежувати права і свободи людини і громадянина (ч. 1 ст. 60).
- обмежувати права і свободи людини і громадянина (ч. 1 ст. 60).

Версія за 13:52, 27 червня 2018

Зміст

1. Нормативно-правова база

2. Загальна характеристика міжнародно-правових стандартів поводження із засудженими

3. Мінімальні стандартні правила поводження з в'язнями

4. Куди звернутись за захистом прав засуджених?

1. Нормативно-правова база

- Мінімальні стандартні правила поводження з ув'язненими (1957 р.)

- Європейські тюремні правила, оголошені рекомендацією № К (87) З Комітету міністрів Ради Європи від 12 лютого 1987 р.

2. Загальна характеристика міжнародно-правових стандартів поводження із засудженими


Міжнародні стандарти поводження із засудженими — це прийняті на міжнародному рівні норми, принципи і рекомендації в галузі виконання покарань і діяльності органів і установ виконання покарань. Види міжнародних стандартів поводження із засудженими:

а) стосуються правил поводження з особами, які позбавлені волі (Мінімальні стандартні правила поводження з ув'язненими, Європейські тюремні правила); б) правила застосування заходів, не пов'язаних із позбавлення волі.

3. Мінімальні стандартні правила поводження з в'язнями

Прийняті: у 1955 р. Конгресом ООН з профілактики злочинності і поводження з в'язнями.

Відповідно до положень Мінімальних стандартних правил в'язні (засуджені) мають право: - на окреме ліжко відповідно до національних чи місцевих норм, а також забезпечення окремими постільними речами (ч. 1 ст. 9); - на якісне триразове харчування їжею, достатньо калорійною для підтримання його здоров'я і сил (ч. 1 ст. 20); - на своєчасне надання медичної допомоги та у разі необхідності — забезпечення його належним лікуванням (ст. 22); - на виплату компенсацій у зв'язку із каліцтвом, отриманим на виробництві, або професійного захворювання (ч. 2 ст. 74); - на нормований робочий день, відповідно до національного законодавства та забезпечення права на відпочинок (ст. 71-76); - на пільги, які передбачені кримінально-виконавчим законодавством окремої держави (на умовно-дострокове звільнення, звільнення від покарання у зв'язку із хворобою тощо) (ст. 70); - на повагу до честі та гідності, не допускання застосування до них жорстких, нелюдських або принизливих видів покарання за дисциплінарні проступки (ст. 31-32); - на вільний доступ до інформації, яка стосується його прав та обов'язків, роз'яснення порядку подання скарг на дії (бездіяльність) працівників виправного закладу до вищестоящих органів (ч. 1 ст. 35); - на задоволення своїх релігійних потреб (ст. 42); - на негайне інформування членів своєї сім'ї про своє ув'язнення або переведення в інший заклад (ст. 44).

Жіночі установи повинні мати особливі приміщення для догляду за вагітними жінками і породіллями (ч. 1 ст. 23).

Умови тримання осіб, засуджених до позбавлення волі, не повинні:

- додатково призводити до обмежень, зумовлених фактом ізоляції; - обмежувати права і свободи людини і громадянина (ч. 1 ст. 60). Таким чином, Мінімальні стандартні правила поводження з в’язнями складають міжнародно-правовий інститут захисту прав людини, засудженої до позбавлення волі, як елемент єдиної системи міжнародного кримінально-виконавчого права.

4. Європейські стандарти поводження із засудженими

На цей час Європейські пенітенціарні правила є єдиним у світі регіональним міжнародним нормативно-правовим документом, що включає значну кількість спеціальних норм про поводження із засудженими (ув’язненими). Дата прийняття - 12 лютого 1987 року.

Правила носять рекомендаційний характер, однак вони мають значний авторитет в структурах РЄ та можуть бути використані Європейським судом з прав людини або Комітетом з запобігання катуванням для аргументації своїх критичних зауважень до в’язничної влади. Таким чином, вони мають опосередковану обов’язковість.

Принципи поводження з ув’язненими (за Європейськими пенітенціарними правилами):

1) дотримання прав осіб, позбавлених волі;

2) особи, позбавлені волі, зберігають усі права, яких вони не були законно позбавлені за рішенням суду;

3) обмеження, накладені на осіб, позбавлених волі, повинні бути мінімально необхідними та відповідати тій обґрунтованій меті, з якої вони накладалися;

4) утримання ув’язнених в умовах, які порушують їхні права людини, не може бути виправдано нестачею ресурсів;

5) життя в місцях позбавлення волі повинно бути, наскільки це можливо, наближене до позитивних аспектів життя у суспільстві;

6) тримання під вартою має здійснюватися таким чином, щоб сприяти поверненню до суспільства осіб, позбавлених волі;

7) варто заохочувати співробітництво із зовнішніми соціальними службами;

8) всі пенітенціарні установи повинні регулярно інспектуватися державними органами та піддаватися незалежному моніторингу.

Таким чином, характерною рисою Європейських пенітенціарних (в’язничних) правил є їх безпосередньо «управлінська» спрямованість. Вони роблять акцент на відповідальності тюремної адміністрації, а не на безпосередній захист прав окремих ув’язнених. Разом з тим, підкреслюється той факт, що при досягненні ефективного тюремного управління захист прав і законних інтересів ув’язнених не повинен слабшати.