Моніторинг земель: призначення та завдання

Матеріал з WikiLegalAid
Версія від 07:46, 23 жовтня 2020, створена Olena.vdovyka (обговорення | внесок) (Створена сторінка: == Нормативно-правова база == * [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text Земельний кодекс України]<br>...)
(різн.) ← Попередня версія | Поточна версія (різн.) | Новіша версія → (різн.)
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Нормативно-правова база

Визначення поняття моніторинг земель

Моніторинг земель — важлива функція управління у сфері використання та охорони земель, об’єктом якого є землі України незалежно від форм власності на землю, цільового призначення та характеру використання, відповідно до загальнодержавних і регіональних (місцевих) програм (п.3 ПКМ "Про затвердження Положення про моніторинг земель" від 20.08.1993 № 661).

Моніторинг земель - це система спостереження за станом земель з метою своєчасного виявлення змін, їх оцінки, відвернення та ліквідації наслідків негативних процесів (ст. 191 Земельного кодексу України).
Моніторинг земель складається із систематичних спостережень за станом земель (зйомки, обстеження і вишукування), виявлення змін.
Під час моніторингу здійснюється оцінка: стану використання угідь, полів, ділянок; процесів, пов’язаних зі змінами родючості ґрунтів, збільшенням сільськогосподарських угідь, забруднення земель токсичними речовинами; стану берегових ліній річок, морів, озер, водосховищ, гідротехнічних споруд; процесів, пов’язаних з утворенням ярів, селевими потоками, землетрусами та іншими явищами; стану земель у межах населених пунктів, територій, зайнятих нафтогазовидобувними об’єктами, очисними спорудами, а також іншими промисловими об’єктами.

Основними завданнями моніторингу земель є:

  • довгострокові систематичні спостереження за станом земель, аналіз і опрацювання інформації щодо якісного стану ґрунтів;
  • аналіз екологічного стану земель, оцінки та прогнозу можливих змін стану родючості ґрунтів з урахуванням природних і антропогенних факторів, еколого-меліоративного стану зрошуваних і осушуваних земель;
  • своєчасне виявлення змін стану земель, оцінка цих змін, прогноз і вироблення рекомендацій щодо запобігання негативним процесам та усунення їх наслідків; інформаційне забезпечення ведення державного земельного кадастру землекористування, землеустрою, державного контролю за використанням та охороною земель, а також власників земельних ділянок та заходів щодо забезпечення відтворення родючості ґрунтів.

Види моніторингу земель залежно від мети спостережень та ступеня охоплення територій

Порядок проведення моніторингу земель встановлюється Кабінетом Міністрів України, а саме регулюється “Положенням про моніторинг земель”, затвердженим ПКМ від 20.08.1993 № 661.
Виділяють наступні види моніторингу:

національний – поширюється на всі землі у межах території України;
регіональний – поширюється на території, що характеризуються єдністю фізико-географічних, екологічних та економічних умов;
локальний – поширюється на окремі земельні ділянки та окремі частини (елементарних структурах) ландшафтно-екологічних комплексів.

Уповноважені органи, що здійснюють моніторинг земель

  • Міністерство охорони навколишнього природного середовища України
  • Державний комітет України по земельних ресурсах
  • Міністерства охорони навколишнього природного середовища України , Міністерство аграрної політики України та продовольства ст. 8 ЗУ "Про державний контроль за використанням та охороною земель"
  • Національне космічне агентство України
  • Органи Держкомзему
  • Органи виконавчої влади з питань аграрної політики
  • Забезпечення здійснення моніторингу покладається на Держземагентство України як центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

Використання результатів моніторингу ґрунтів

Результати моніторингу грунтів використовуються:
-в процесі регулювання правових основ земельних відносин;
-при здійсненні економічної та грошової оцінки земель;
- здійсненні заходів щодо відтворення родючості ґрунтів та підвищення урожайності сільськогосподарських культур;
- коригуванні агротехнологій, проведенні еколого-агрохімічного районування (зонування) території;
- визначенні зон виробництва сільськогосподарської продукції для виготовлення продуктів для дитячого та дієтичного харчування;
- формуванні рекомендацій з раціонального та екологічно безпечного застосування агрохімікатів.
На основі зібраної інформації і результатів оцінки стану земель складаються оперативні зведення, наукові прогнози і рекомендації, які надаються до місцевих органів державної виконавчої влади, органів місцевого й регіонального самоврядування, інших держаних органів для вжиття заходів щодо попередження і ліквідації наслідків негативних процесів.