Крайня необхідність

Матеріал з WikiLegalAid

Нормативна база

Поняття

Крайня необхідність - не є злочином заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам у стані крайньої необхідності, тобто для усунення небезпеки, що безпосередньо загрожує особі чи охоронюваним законом правам цієї людини або інших осіб, а також суспільним інтересам чи інтересам держави, якщо цю небезпеку в даній обстановці не можна було усунути іншими засобами і якщо при цьому не було допущено перевищення меж крайньої необхідності.

Перевищенням меж крайньої необхідності - є умисне заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам, якщо така шкода є більш значною, ніж відвернена шкода. Особа не підлягає кримінальній відповідальності за перевищення меж крайньої необхідності, якщо внаслідок сильного душевного хвилювання, викликаного небезпекою, що загрожувала, вона не могла оцінити відповідність заподіяної шкоди цій небезпеці.

Умови за якою крайня необхідність є правомірною

1) існує небезпека переліченим у статті 39 КК України об'єктам, яка виникла внаслідок дії стихійних сил, механізмів, тварин, а у деяких випадках - дій інших людей. Не буде стану крайньої необхідності, якщо небезпечна ситуація є наслідком поведінки особи, що опинилась у цій ситуації. Якщо небезпеку становить суспільне небезпечне посягання іншої особи, то дії, вчинені для відвернення такої небезпеки, оцінюються за правилами необхідної оборони (ст. 36). Проте у випадках, коли небезпечна ситуація є наслідком раніше вчиненого суспільне небезпечного діяння, правомірність дій, вчинених для її відвернення, має визначатись за правилами крайньої необхідності;

2) небезпека є наявною, тобто такою, що безпосередньо загрожує завданням шкоди зазначеним об'єктам або вже її завдає;

3) небезпека є дійсною, тобто існує реально, а не в уяві особи. Проте у випадку, коли особа на могла, виходячи з обставин справи, усвідомлювати відсутність небезпеки, вчинене нею розцінюється як вчинене в стані крайньої необхідності. Якщо особа не усвідомлювала, але могла усвідомити відсутність небезпеки, вона підлягає кримінальній відповідальності;

4) небезпека у даній обстановці не може бути відвернена чи усунута іншим шляхом, окрім заподіяння шкоди;

5) при усуненні небезпеки не допущене перевищення меж крайньої необхідності.


У разі заподіяння особою шкоди за відсутності стану крайньої необхідності, зокрема, в умовах, коли особа мала змогу уникнути небезпеки без заподіяння шкоди, вона підлягає кримінальній відповідальності за вчинене на загальних підставах.

Перевищення меж крайньої необхідності

а) у ситуації, в якій було заподіяно шкоду, наявні ознаки стану крайньої необхідності; б) заподіяна шкода є більш значною, ніж та, яку особі, що діяла у стані крайньої необхідності, вдалось відвернути; в) шкоду заподіяно внаслідок умисних дій особи; г) шкоду заподіяно правоохоронюваним інтересам.

Особа, яка допустила перевищення меж крайньої необхідності, за відсутності обставин, передбачених ч. З ст. 39КК України, підлягає кримінальній відповідальності за вчинені дії. Такі дії оцінюються з урахуванням пом'якшуючої покарання обставини, передбаченої п. 8 ч. 1 ст. 66 КК України.

Винятком із принципу невідворотності кримінальної відповідальності за умисне заподіяння шкоди при перевищенні меж крайньої необхідності є положення, сформульоване у ч. З ст. 39 КК України: особа не підлягає кримінальній відповідальності за перевищення меж крайньої необхідності, якщо внаслідок сильного душевного хвилювання, викликаного небезпекою, що загрожувала, вона не могла оцінити відповідність заподіяної шкоди цій небезпеці. Не притягнення до кримінальної відповідальності за умисне заподіяння шкоди при перевищенні меж крайньої необхідності, передбачене ч. З ст. 39, можливе за наявності таких умов: 1) мав місце стан крайньої необхідності; 2) особою перевищені межі крайньої необхідності, тобто умисно заподіяна шкода, яка за розміром перевищує шкоду відвернену; 3) у особи виник стан сильного душевного хвилювання, зумовлений наявною небезпекою, яка загрожувала заподіянням шкоди правоохоронюваним інтересам; 4) особа не могла у обстановці, що склалась, зумовленій наявністю стану сильного душевного хвилювання, об'єктивно оцінити відповідність можливої шкоди, якою загрожувала наявна небезпека, шкоді, яку вона заподіяла для відвернення небезпеки.

Ситуації, коли перевищення меж крайньої необхідності не вважається злочином

і не має своїм наслідком кримінальну відповідальність особи. Під дію цієї норми підпадають випадки, коли небезпека, що загрожувала особі, яка опинилась у стані крайньої необхідності, викликала у неї сильне душевне хвилювання і це позбавило особу можливості правильно оцінити співвідношення шкоди, яка могла виникнути внаслідок небезпеки, і шкоди, яка згодом реально була завдана внаслідок дій цієї особи.

Крайня необхідність та необхіда оборона відміності

1. джерелом небезпеки при необхідній обороні є лише суспільно небезпечне посягання, що вчинюється фізичною особою, а джерелом небезпеки за крайньої необхідності можуть бути будь-які фактори.

2. шкода при необхідній обороні може бути заподіяна лише особі, яка вчинила суспільно небезпечне посягання, а в стані крайньої необхідності шкода заподіюється, як правило, третім особам, тобто не особі, яка здійснила посягання, і не власним інтересам особи, котра заподіяла шкоду в стані крайньої необхідності.

3. при виникненні стану необхідної оборони заподіяння шкоди не є обов'язковим, посягання може бути припинено шляхом звертання за допомогою до органів влади чи інших осіб, або особа може ухилитися від посягання (втекти),за крайньої необхідності заподіяння шкоди є обов'язковим і вимушеним, а наслідком відмови від заподіяння меншої чи рівної за розміром шкоди іншим інтересам, які охороняються правом, буде реальне заподіяння шкоди інтересам, що охороняються законом, від дії джерела небезпеки.

4. шкода, заподіяна в стані необхідної оборони, може перевищувати шкоду, яка могла бути заподіяна суспільно небезпечним посяганням, за умови, що межі необхідної оборони не були перевищені; за крайньої необхідності заподіяна шкода завжди має не бути більшою відверненої шкоди.

Крайня необхідність не звільняє особу від цивільно-правової відповідальності за заподіяну шкоду, проте закон надає широкі можливості суду для врахування цієї обставини при вирішенні конкретної справи про відшкодування шкоди.