Зобов'язання із рятування здоров'я та життя фізичної особи, майна фізичної або юридичної особи

Матеріал з WikiLegalAid

Ця консультація не перевірена досвідченим користувачем.
Версія від 15:57, 6 листопада 2018, створена Volodymyr.shcherbakov (обговореннявнесок) (Нормативна база)
(різн.) ← Попередня версія • Поточна версія (різн.) • Новіша версія → (різн.)
Перейти до: навігація, пошук

Нормативна база

  1. Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод
  2. Конституція України від 28 червня 1996 року
  3. Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 року № 435-IV
  4. Кодекс торговельного мореплавства України від 23 травня 1995 року № 176/95-ВР
  5. Закон України "Основи законодавства України про охорону здоров'я" від 19 листопада 1992 року № 2801-XII

Загальні поняття


Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

права людини


Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов’язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (ст.509 ЦК України).


Майном як особливим об'єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки (ст. 190 ЦК України).


Охорона здоров'я - система заходів, що здійснюються органами державної влади та органами місцевого самоврядування, їх посадовими особами, закладами охорони здоров’я, фізичними особами - підприємцями, які зареєстровані в установленому законом порядку та одержали ліцензію на право провадження господарської діяльності з медичної практики, медичними та фармацевтичними працівниками, громадськими об’єднаннями і громадянами з метою збереження та відновлення фізіологічних і психологічних функцій, оптимальної працездатності та соціальної активності людини при максимальній біологічно можливій індивідуальній тривалості її життя (ч.1 ст. 3 Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров'я").

Сторони зобов'язання

Сторонами в зобов'язаннях виступають:

1) фізична особа (рятувальник), яка понесла майнові збитки, дістала каліцтво чи іншим чином ушкодила своє здоров'я під час рятування від реальної загрози без відповідних на те повноважень:

  • життя та здоровя іншої особі;
  • майна фізичної або юридичної особи.

2) фізична або юридична особа, яка є власником(володільцем майна, що рятувалося, або держава).

Умови виникнення зобов'язань щодо фізичних осіб

Умовами виникнення таких зобов'язань є:

1) наявність реальної (а не уявної, такої, про яку виникло помилкове враження у того, хто здійснював рятувальні дії) загрози для здоров'я та життя фізичної особи. Виникає питання, чи така загроза обов'язково має загрожувати і здоров'ю, і життю фізичної особи, чи має значення і те, що вона загрожувала тільки здоров'ю людини? Хоча у коментованій статті ЦК йдеться про загрозу «здоров'ю та життю» фізичної особи, але виправданим буде вважати, що рятувальними дії будуть визнаватися і тоді, коли небезпека загрожувала здоров'ю людини. В іншому випадку може виникнути проблема оцінки рятувальником ступеня загрози, співставлення ним рівня небезпеки, що загрожує здоров'ю іншої особи та його власному і т.п.;

2) відсутність у рятувальника повноважень (обов'язку) вчиняти рятувальні щодо іншої фізичної особи дії. Отже, лікарі, професійні рятувальники, вогнеборці тощо не визнаються суб'єктами вказаних зобов'язань. Підстави та умови відшкодування зазнаних ними збитків визначаються спеціальними угодами з потерпілими та актами законодавства;

3) спрямованість дій на рятування здоров'я та життя іншої фізичної особи. Якщо рятування виявилося лише побічним результатом діяльності якоїсь особи, то вказані зобов'язання не виникають. Наприклад, якщо особа запобігає загибелі човна, намагаючись врятувати своє життя, і при цьому «попутно» відвертає загрозу життю та здоров'ю інших осіб, то зобов'язання з рятування здоров'я та життя не виникає. Але позитивний результат рятувальних дій щодо інших осіб не є умовою виникнення відповідних зобов'язань. Це слідує з того, що у коментованій статті йдеться про те, що особа «рятувала» (а не саме «врятувала») здоров'я та життя фізичної особи;

4) виникнення у рятувальника шкоди внаслідок вчинення ним рятувальних дій щодо здоров'я та життя фізичної особи. Якщо рятувальні дії мали місце, але рятувальник при цьому не зазнав шкоди, то зобов'язання не виникають. При цьому слід мати на увазі, що шкода може бути як майнового, так і немайнового характеру.

Умови виникнення зобов'язань щодо майна фізичних та юридичної особи

Умовами виникнення таких зобов'язань є:

1) наявність реальної (а не уявної) загрози для майна іншої особи;

2) відсутність у рятувальника повноважень (обов'язку) вчиняти рятувальні дії щодо майна іншої особи;

3) спрямованість дій на рятування майна іншої особи (див. коментар до ст.1161 ЦК);

4) майно, якому загрожує небезпека, має істотну цінність. Істотність цінності майна може визначатися угодою сторін зобов'язання (рятувальника і відповідного державного органу, через який здійснюється відшкодування), актами законодавства (наприклад, існує спеціальний акт законодавства, що відносить майно до національних надбань, тощо), адміністративними актами (акт органу державної влади або управління про прийняття об'єкта під охорону держави) тощо. Однієї лише переконаності у цінності майна суб'єкта, котрому це майно належало, а також рятувальника, як слідує із змісту ч.І коментованої статті, недостатньо;

5) виникнення у рятувальника шкоди внаслідок вчинення ним рятувальних дій.

Порядок відшкодування шкоди

Зобов'язання, що виникають внаслідок рятування здоров'я та життя фізичної особи:

  • шкода, завдана особі, яка без відповідних повноважень рятувала здоров'я та життя фізичної особи від реальної загрози для неї, відшкодовується державою у повному обсязі.

Зобов'язання, що виникають у зв'язку з рятуванням майна іншої особи:

  • шкода, завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи, яка без відповідних повноважень рятувала від реальної загрози майно іншої особи, яке має істотну цінність, відшкодовується державою в повному обсязі;
  • шкода, завдана майну особи, яка без відповідних повноважень рятувала від реальної загрози майно іншої особи, яке має істотну цінність, відшкодовується власником (володільцем) цього майна з урахуванням його матеріального становища;
  • шкода відшкодовується з урахуванням майнового становища власника (володільця) майна, якому завдана шкода.

Розмір відшкодування шкоди не може перевищувати вартості майна, яке рятувалося.