Відмінності між версіями «Зняття з реєстрації за місцем проживання»

Матеріал з WikiLegalAid
Перейти до: навігація, пошук
Рядок 89: Рядок 89:
  
 
  <big>'''Автоматичний розрахунок судового збору'''</big> [http://court.gov.ua/sudytax/ на сайті «Судова влада»]
 
  <big>'''Автоматичний розрахунок судового збору'''</big> [http://court.gov.ua/sudytax/ на сайті «Судова влада»]
 +
'''4. Аналіз деяких питань застосування судами законодавства про право власності при розгляді цивільних справ'''
  
 +
Досить чисельними є справи про усунення перешкод у здійсненні права власності шляхом припинення права користування житловим приміщенням та скасування реєстрації місця проживання. Стосується це переважно колишніх членів сім’ї власника, колишнього власника або членів сім’ї колишнього власника житла.
 +
 +
При розгляді справ про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, судам необхідно чітко розмежовувати правовідносини, які виникають між власником та колишнім власником житла, з правовідносинами, які виникають між власником житла та членами його сім’ї, колишніми членами його сім’ї, а також членами сім’ї колишнього власника житла.
 +
 +
У першому випадку втрата права користування житловим приміщенням колишнього власника є наслідком припинення його права власності на це приміщення (ст. 346 ЦК), хоча деякі суди до зазначених правовідносин безпідставно застосовують положення ст. 72 ЖК.
 +
 +
У разі виникнення спору між власником і членами його сім’ї суд повинен врахувати, що право члена сім’ї власника на користування житлом є сервітутним правом, у зв’язку з чим припинення цього права повинно відбуватися відповідно до вимог статей 405, 406 ЦК. Зокрема, сервітут може бути припинений за рішенням суду на вимогу власника майна за наявності обставин, які мають істотне значення або через відсутність без поважних причин члена сім’ї понад один рік у спірному житловому приміщенні, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.
 +
 +
Щодо виселення колишніх членів сім’ї власника, то відповідно до статей 9, 156, 157 ЖК сам факт припинення сімейних відносин із власником (власниками) квартири не позбавляє колишніх членів його (їх) сім'ї права користуватися займаним приміщенням і не є підставою для їх виселення з цього жилого приміщення. Право вимагати в судовому порядку виселення колишніх членів сім'ї власник жилого будинку (квартири) має відповідно до ст. 157 ЖК, але за наявності обставин, передбачених ч. 1 ст. 116 цього Кодексу. Передбачені статтями 9, 156, 157 ЖК обмеження щодо виселення колишніх членів сім'ї власника не є порушенням права власності. Відповідно до ч. 4 ст. 41 Конституції України, ст. 319, частин 1, 2 ст. 321 ЦК власник не може бути протиправно позбавлений права власності або обмежений у цьому праві, однак у передбачених законом випадках обмеження права власності можуть мати місце. У цьому випадку обмеження прав власника передбачені статтями 156, 157 ЖК. Такий висновок Верховний Суд України зробив у справі № 6-24089св06 (ухвала від 31 січня 2007 р.). Подібне у справі № 6-20552св07 (рішення від 28 травня 2008 р.).
 +
 +
Стосовно збереження права користування житлом членами сім'ї колишнього власника слід зазначити про усталену практику Верховного Суду України з цього питання .
 +
 +
Так, відповідно до висновків, що містяться в ухвалах у справах: № 6-10723св08, № 6-2778св08, № 6-55662св10, право члена сім'ї власника будинку (квартири) користуватися цим житлом існує лише за наявності у власника права приватної власності на це майно. Виникнення права членів сім'ї власника будинку на користування будинком та обсяг цих прав залежить від виникнення у власника будинку права власності на цей будинок, а, отже, припинення права власності на будинок припиняє право членів його сім'ї на користування цим будинком. Чинним законодавством України не передбачено перехід прав та обов’язків попереднього власника до нового власника в частині збереження права користування житлом членів сім'ї колишнього власника у випадку зміни власника.
 +
 +
Відповідно до ст. 7 Закону від 11 грудня 2003 р. № 1382-ІV «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» (далі – Закон № 1382-ІV) У редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин.зняття з реєстрації місця проживання здійснюється протягом семи днів на підставі заяви особи, запиту органу реєстрації за новим місцем проживання особи, остаточного рішення суду (про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, визнання особи безвісно відсутньою або померлою), свідоцтва про смерть.
 +
 +
Таким чином, як випливає із зазначеної норми, зняття з реєстрації місця проживання може бути здійснено на підставі рішення суду виключно про: 1) позбавлення права власності на житлове приміщення; 2) позбавлення права користування житловим приміщенням; 3) визнання особи безвісно відсутньою; 4) оголошення фізичної особи померлою.
 +
 +
Виходячи з того, що Закон № 1382-ІV є спеціальним нормативно-правовим актом, який регулює правовідносини, пов’язані із зняттям з реєстрації місця проживання, вбачається, що положення ст. 7 цього Закону підлягають застосуванню до всіх правовідносин, виникнення, зміна чи припинення яких пов’язані з юридичним фактом зняття з реєстрації місця проживання.
 +
 +
Отже, в разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, зокрема шляхом зняття особи з реєстрації місця проживання, пред’явивши разом з тим одну із таких вимог: 1) про позбавлення права власності на житлове приміщення; 2) про позбавлення права користування житловим приміщенням; 3) про визнання особи безвісно відсутньою; 4) про оголошення фізичної особи померлою.
 +
 +
Таким чином, вирішення питання про зняття особи з реєстраційного обліку залежить, зокрема, від вирішення питання про право користування такої особи жилим приміщенням відповідно до норм житлового та цивільного законодавства (статті 71, 72, 116, 156 ЖК; ст. 405 ЦК). Зазначена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 16 січня 2012 р. (справа № 6-57цс11).
 
[[Категорія:Особисті немайнові права фізичної особи]] [[Категорія:Вирішення житлових спорів]] [[Категорія:Суди]] [[Категорія:Органи місцевого самоврядування]] [[Категорія:Житлове право]]
 
[[Категорія:Особисті немайнові права фізичної особи]] [[Категорія:Вирішення житлових спорів]] [[Категорія:Суди]] [[Категорія:Органи місцевого самоврядування]] [[Категорія:Житлове право]]

Версія за 16:55, 26 липня 2018

Нормативна база

Зняття з реєстрації в добровільному порядку

Куди звернутися

Зняття з реєстрації місця проживання здійснюється виконавчим органом сільської, селищної або міської ради, сільським головою (у тому числі через центр надання адміністративних послуг) на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці.

Вартість адміністративної послуги

За послугу щодо зняття з реєстрації місця проживання особа сплачує адміністративний збір у розмірі 0,0085 розміру мінімальної заробітної плати (31 грн. 65 коп. – станом на 01 січня 2018 року, стаття 11-1 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні»).

Перелік та зразки необхідних документів

Для зняття з реєстрації місця проживання особа або її представник повинні подати:

  • заяву про зняття з реєстрації місця проживання встановленої форми; рішення суду, яке набрало законної сили, про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, про виселення, про визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою; свідоцтва про смерть;
  • документ, до якого вносяться відомості про зняття з реєстрації місця проживання (паспорт громадянина України, свідоцтво про народження (якщо дитина не досягла 16 років);
  • квитанцію про сплату адміністративного збору;
  • військовий квиток або посвідчення про прописку (для громадян, які підлягають взяттю на військовий облік або перебуває на військовому обліку).

Представником додатково надається:

  • документ, що посвідчує особу представника;
  • документ, що підтверджує повноваження представника (довіреність), крім випадків, коли представниками малолітньої дитини є батьки (усиновлювачі).

Строки розгляду питання

Зняття з реєстрації місця проживання здійснюється в день звернення особи.

Підстави для відмови

Особі може бути відмовлено у знятті з реєстрації за місцем проживання у разі коли:

  1. особою не подано необхідних документів;
  2. у поданих документах містяться недостовірні відомості або подані документи є недійсними;
  3. звернулася особа, яка не досягла 14 років.

Заява про зняття з реєстрації місця проживання із зазначенням підстави відмови повертається особі в день її подання!!!

Порядок оскарження

Рішення, дії чи бездіяльність виконавчого органу сільської, селищної або міської ради, сільського голови (в тому числі через центр надання адміністративних послуг) можуть оскаржуватися в судовому порядку.

У випадку отримання відмови центру надання адміністративних послуг про зняття з реєстрації місця проживання, особа має право протягом 30 днів з моменту отримання відмови подати скаргу до органу, вищого відносно того органу, що прийняв рішення про відмову (у разі, якщо такий вищий орган існує).

Особливі випадки

Заяву про зняття з реєстрації місця проживання бездомних та інших осіб, які не мають постійного місця проживання, подає спеціалізована соціальна установа, заклад соціального обслуговування та соціального захисту, де проживають такі особи.

У випадку реєстрації місця проживання батьків дитини, яка не досягла 14 років, за різними адресами, зняття з реєстрації місця проживання такої дитини разом з одним із батьків здійснюється за письмовою згодою іншого з батьків у присутності особи, яка приймає заяву.

Зняття з реєстрації в судовому порядку

До якого суду звернутися

Позовна заява про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням та зняття з реєстрації подається в порядку цивільного судочинства до районних, районних у містах, міських та міськрайонних судів за місцезнаходження жилого приміщення.

Вартість позову

За подання позову немайнового характеру особою сплачується судовий збір у розмірі 0,4 розміру прожиткового мінімуму на одну працездатну особу відповідно до Закону України «Про судовий збір» (704 грн. 80 коп. - станом на 01 січня 2018 року, підпункт 2 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір»).

Автоматичний розрахунок судового збору на сайті «Судова влада»

Перелік та зразки необхідних документів

До суду подаються такі документи:

  • позовна заява, що містить:
    • найменування суду, до якого подається заява;
    • ім'я позивача і відповідача, а також ім'я представника позивача, якщо позовна заява подається представником, їх місце проживання (перебування) або місцезнаходження, поштовий індекс, номери засобів зв'язку, якщо такі відомі;
    • зміст позовних вимог;
    • виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги;
    • зазначення доказів, що підтверджують кожну обставину, наявність підстав для звільнення від доказування;
  • документ про сплату судового збору;
  • документ, що підтверджує повноваження представника (якщо позовну заяву подає представник);
  • копії позовної заяви та копії всіх документів, що додаються до неї, відповідно до кількості відповідачів і третіх осіб. (зразок позовної заяви)

Строки розгляду питання

Суд розглядає справу по суті протягом тридцяти днів з дня початку розгляду справи по суті.

Порядок оскарження

Особа у випадку прийняття судом рішення про відмову у задоволенні її позовних вимог щодо визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням та зняття з реєстрації місця проживання має право протягом 30 днів з дня проголошення рішення подати апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції.

Вартість оскарження

За розгляд апеляційної скарги сплачується судовий збір у розмірі 150 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви (1057 грн. 20 коп. - станом на 01 січня 2018 року, підпункт 6 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір»).

Автоматичний розрахунок судового збору на сайті «Судова влада»

4. Аналіз деяких питань застосування судами законодавства про право власності при розгляді цивільних справ

Досить чисельними є справи про усунення перешкод у здійсненні права власності шляхом припинення права користування житловим приміщенням та скасування реєстрації місця проживання. Стосується це переважно колишніх членів сім’ї власника, колишнього власника або членів сім’ї колишнього власника житла.

При розгляді справ про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, судам необхідно чітко розмежовувати правовідносини, які виникають між власником та колишнім власником житла, з правовідносинами, які виникають між власником житла та членами його сім’ї, колишніми членами його сім’ї, а також членами сім’ї колишнього власника житла.

У першому випадку втрата права користування житловим приміщенням колишнього власника є наслідком припинення його права власності на це приміщення (ст. 346 ЦК), хоча деякі суди до зазначених правовідносин безпідставно застосовують положення ст. 72 ЖК.

У разі виникнення спору між власником і членами його сім’ї суд повинен врахувати, що право члена сім’ї власника на користування житлом є сервітутним правом, у зв’язку з чим припинення цього права повинно відбуватися відповідно до вимог статей 405, 406 ЦК. Зокрема, сервітут може бути припинений за рішенням суду на вимогу власника майна за наявності обставин, які мають істотне значення або через відсутність без поважних причин члена сім’ї понад один рік у спірному житловому приміщенні, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.

Щодо виселення колишніх членів сім’ї власника, то відповідно до статей 9, 156, 157 ЖК сам факт припинення сімейних відносин із власником (власниками) квартири не позбавляє колишніх членів його (їх) сім'ї права користуватися займаним приміщенням і не є підставою для їх виселення з цього жилого приміщення. Право вимагати в судовому порядку виселення колишніх членів сім'ї власник жилого будинку (квартири) має відповідно до ст. 157 ЖК, але за наявності обставин, передбачених ч. 1 ст. 116 цього Кодексу. Передбачені статтями 9, 156, 157 ЖК обмеження щодо виселення колишніх членів сім'ї власника не є порушенням права власності. Відповідно до ч. 4 ст. 41 Конституції України, ст. 319, частин 1, 2 ст. 321 ЦК власник не може бути протиправно позбавлений права власності або обмежений у цьому праві, однак у передбачених законом випадках обмеження права власності можуть мати місце. У цьому випадку обмеження прав власника передбачені статтями 156, 157 ЖК. Такий висновок Верховний Суд України зробив у справі № 6-24089св06 (ухвала від 31 січня 2007 р.). Подібне у справі № 6-20552св07 (рішення від 28 травня 2008 р.).

Стосовно збереження права користування житлом членами сім'ї колишнього власника слід зазначити про усталену практику Верховного Суду України з цього питання .

Так, відповідно до висновків, що містяться в ухвалах у справах: № 6-10723св08, № 6-2778св08, № 6-55662св10, право члена сім'ї власника будинку (квартири) користуватися цим житлом існує лише за наявності у власника права приватної власності на це майно. Виникнення права членів сім'ї власника будинку на користування будинком та обсяг цих прав залежить від виникнення у власника будинку права власності на цей будинок, а, отже, припинення права власності на будинок припиняє право членів його сім'ї на користування цим будинком. Чинним законодавством України не передбачено перехід прав та обов’язків попереднього власника до нового власника в частині збереження права користування житлом членів сім'ї колишнього власника у випадку зміни власника.

Відповідно до ст. 7 Закону від 11 грудня 2003 р. № 1382-ІV «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» (далі – Закон № 1382-ІV) У редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин.зняття з реєстрації місця проживання здійснюється протягом семи днів на підставі заяви особи, запиту органу реєстрації за новим місцем проживання особи, остаточного рішення суду (про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, визнання особи безвісно відсутньою або померлою), свідоцтва про смерть.

Таким чином, як випливає із зазначеної норми, зняття з реєстрації місця проживання може бути здійснено на підставі рішення суду виключно про: 1) позбавлення права власності на житлове приміщення; 2) позбавлення права користування житловим приміщенням; 3) визнання особи безвісно відсутньою; 4) оголошення фізичної особи померлою.

Виходячи з того, що Закон № 1382-ІV є спеціальним нормативно-правовим актом, який регулює правовідносини, пов’язані із зняттям з реєстрації місця проживання, вбачається, що положення ст. 7 цього Закону підлягають застосуванню до всіх правовідносин, виникнення, зміна чи припинення яких пов’язані з юридичним фактом зняття з реєстрації місця проживання.

Отже, в разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, зокрема шляхом зняття особи з реєстрації місця проживання, пред’явивши разом з тим одну із таких вимог: 1) про позбавлення права власності на житлове приміщення; 2) про позбавлення права користування житловим приміщенням; 3) про визнання особи безвісно відсутньою; 4) про оголошення фізичної особи померлою.

Таким чином, вирішення питання про зняття особи з реєстраційного обліку залежить, зокрема, від вирішення питання про право користування такої особи жилим приміщенням відповідно до норм житлового та цивільного законодавства (статті 71, 72, 116, 156 ЖК; ст. 405 ЦК). Зазначена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 16 січня 2012 р. (справа № 6-57цс11).