Відмінності між версіями «Зміст, форми та суб'єкти права власності на землю»

Матеріал з WikiLegalAid
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Рядок 17: Рядок 17:
2. Цивільний кодекс України від 16.01.2003 № 435-IV.
2. Цивільний кодекс України від 16.01.2003 № 435-IV.


3.
3. Земельний кодекс України від 25.10.2001 №2768-ІІІ.


Поняття власності на землю [ред. • ред. код]
Поняття власності на землю [ред. • ред. код]
Статтею 79 Земельного кодексу України встановлено, що земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами. Право власності на земельну ділянку поширюється в її межах на поверхневий (ґрунтовий) шар, а також на водні об'єкти, ліси і багаторічні насадження, які на ній знаходяться, якщо інше не встановлено законом та не порушує прав інших осіб.
Право власності на земельну ділянку розповсюджується на простір, що знаходиться над та під поверхнею ділянки на висоту і на глибину, необхідні для зведення житлових, виробничих та інших будівель і споруд.


Конституцією України визначено, що кожний громадянин має право користуватися природними об'єктами права власності народу відповідно до закону. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Конституцією України визначено, що кожний громадянин має право користуватися природними об'єктами права власності народу відповідно до закону. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Стаття 41 Конституції України проголошує, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.
Стаття 41 Конституції України проголошує, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.
Відповідно до ст. 78 Земельного кодексу України право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками.
 
Зміст права власності на землю[ред. • ред. код]
Зміст права власності на землю[ред. • ред. код]


__БЕЗ_ЗМІСТУ__
__БЕЗ_ЗМІСТУ__
__БЕЗ_РЕДАГУВ_РОЗДІЛУ__
__БЕЗ_РЕДАГУВ_РОЗДІЛУ__

Версія за 16:30, 2 грудня 2020

1Нормативна база •

2Поняття власності на землю •

3Зміст права власності на землю •

4Форми права власності на землю

Нормативна база[ред. • ред. код]

1. Конституція України, прийнята 28.06.1996 № 254к/96-ВР.

2. Цивільний кодекс України від 16.01.2003 № 435-IV.

3. Земельний кодекс України від 25.10.2001 №2768-ІІІ.

Поняття власності на землю [ред. • ред. код]

Статтею 79 Земельного кодексу України встановлено, що земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами. Право власності на земельну ділянку поширюється в її межах на поверхневий (ґрунтовий) шар, а також на водні об'єкти, ліси і багаторічні насадження, які на ній знаходяться, якщо інше не встановлено законом та не порушує прав інших осіб.

Право власності на земельну ділянку розповсюджується на простір, що знаходиться над та під поверхнею ділянки на висоту і на глибину, необхідні для зведення житлових, виробничих та інших будівель і споруд.

Конституцією України визначено, що кожний громадянин має право користуватися природними об'єктами права власності народу відповідно до закону. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Стаття 41 Конституції України проголошує, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

Зміст права власності на землю[ред. • ред. код]