Землі лісогосподарського призначення

Матеріал з WikiLegalAid
Версія від 12:04, 10 квітня 2017, створена Iryna.ieromina (обговорення | внесок) (Створена сторінка: == ПОТРЕБИ ЛІСОВОГО ГОСПОДАРСТВА == '''Зміст''' # Поняття «землі лісогосподарського призн...)

Перейти до навігації Перейти до пошуку

ПОТРЕБИ ЛІСОВОГО ГОСПОДАРСТВА

Зміст

  1. Поняття «землі лісогосподарського призначення» згідно Земельного та Лісового кодексів України.
  2. Визначення власника і користувача земельних ділянок лісогосподарського призначення.
  3. Загальне та спеціальне використання земель лісогосподарського призначення.
  4. Землекористування та лісокористування.
  5. Проблемні питання земле-, лісокористування та шляхи їх вирішення.

1. Поняття «землі лісогосподарського призначення» згідно Земельного та Лісового кодексів України

   Так, згідно зі ст. 55 Земельного кодексу України (далі - ЗКУ) до земель лісогосподарського призначення належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства. У ч. 1 ст. 5 Лісового кодексу України (далі - ЛКУ) дано ширше визначення поняття «землі лісогосподарського призначення як лісові землі, на яких розташовані лісові ділянки, та нелісові землі, зайняті сільськогосподарськими угіддями, водами й болотами, спорудами, комунікаціями, малопродуктивними землями тощо, які надані в установленому порядку та використовуються для потреб лісового господарства». Крім того ЛКУ визначає земельні лісові ділянки як земельні ділянки лісового фонду України з визначеними межами, які надаються або вилучаються у землекористувача чи власника земельної ділянки для ведення лісового господарства або інших суспільних потреб відповідно до земельного законодавства. Лісовий фонд - це усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них. У свою чергу, нелісові землі - це ділянки, зайняті сільськогосподарськими угіддями, водами й болотами, спорудами, комунікаціями, малопродуктивними землями тощо, які надані в установленому порядку та використовуються для потреб лісового господарства.

2. Визначення власника і користувача земель лісогосподарського призначення

   Ще одним проблемним питанням, яке може виникнути при дослідженні правового режиму земель лісогосподарського призначення, є питання визначення власника і користувача таких земельних ділянок. Відповідно до ст. 56 ЗКУ землі лісогосподарського призначення можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності. При чому, громадянам та юридичним особам за рішенням органів місцевого самоврядування та органів виконавчої влади можуть безоплатно або за плату передаватись у власність замкнені земельні ділянки лісогосподарського призначення загальною площею до 5 гектарів у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств (ч. 2 ст. 56 ЗКУ). Згідно з ч. 2 ст. 79 ЗКУ право власності на земельну ділянку поширюється у її межах на поверхневий (ґрунтовий) шар, а також на водні об'єкти, ліси і багаторічні насадження, які на ній знаходяться. Аналогічні положення містяться і в ст. 12 та 13 ЛКУ. З положень зазначених статей випливає, що власник земельної ділянки одночасно є власником лісу, який на ній знаходиться.

3. Загальне та спеціальне використання земель лісогосподарського призначення

   Експлуатація земель лісового фонду здійснюється у по¬рядку загального і спеціального використання. У порядку загального використання цих земель громадяни мають право вільно перебувати в лісах, безоплатно збирати для власного споживання дикорослі трав'яні рослини, квіти, ягоди, горіхи, інші плоди, гриби, крім випадків, передбачених законодавством. При цьому вони зобов'язані виконувати вимоги пожежної безпеки у лісах, користуватися вищезазначеними лісовими ресурсами у строки, встановлені державними лісогосподарськими органами, і способами, що не завдають шкоди відтворенню цих ресурсів.
   Спеціальне використання лісових ресурсів здійснюється у межах земельних ділянок лісового фонду, наданих для цього у користування. Земельна ділянка лісового фонду може надаватися одному або кільком лісокористувачам для спеціально¬го використання різних видів лісових ресурсів, а саме: заготівля деревини під час рубок головного користування; заготівля живиці, другорядних лісових матеріалів (пень, дуб, кора, деревна зелень тощо); побічні лісові користування.
   Загальне користування землями лісового фонду є безоплатним. Спеціальне користування цими землями, наданими у постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам є платним. Розмір плати та розподіл платежів (зборів) за користування цими землями передбачені статтями 89—91 Лісового кодексу, постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження порядку справляння збору за спеціальне використання лісових ресурсів та користування земельними ділянками лісового фонду» від 6 липня 1998 р., а також Інструкцією про механізм справляння збору за спеціальне використання лісових ресурсів та користування земельними ділянками лісового фонду, затвердженою Державним комітетом лісового господарства 15 жовтня 1999 р.2
   Плата за земельні ділянки, надані на землях лісового фонду, за винятком земельних ділянок, зайнятих виробничими, культурно-побутовими, житловими будинками та господарськими будівлями і спорудами, справляється у складі плати за використання лісових ресурсів.

4. Землекористування та лісокористування

   Складніша ситуація у даному випадку із землекористуванням та лісокористуванням.
   Так, відповідно до норм ст. 57 ЗКУ, у редакції, що діяла до 8 лютого 2006 року, земельні ділянки лісового фонду могли надаватися у постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам, а на умовах оренди - іншим підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані лісогосподарські підрозділи, для ведення лісового господарства, спеціального використання лісових ресурсів і для потреб мисливського господарства, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних, туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт тощо. У 2006 році Законом України «Про внесення змін до Лісового кодексу України» до ЗКУ та ЛКУ було внесено зміни. Згідно з цими змінами до ст. 57 ЗКУ земельні ділянки лісогосподарського призначення можуть надаватися лише у постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам, іншим державним і комунальним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані підрозділи, для ведення лісового господарства. На відміну від землекористування, згідно зі ст. 16-18 ЛКУ право користування лісами може бути постійним і тимчасовим. Право постійного користування лісами набувається спеціалізованими державними лісогосподарськими підприємствами, іншими державними підприємствами, установами та організаціями, у яких створено спеціалізовані лісогосподарські підрозділи. Суб'єктами правовідносин тимчасового користування лісами можуть бути власники лісів або уповноважені ними особи, підприємства, установи, організації, громадяни України, іноземці та особи без громадянства, іноземні юридичні особи. Право тимчасового користування є довгостроковим - від 1 до 50 років і короткостроковим - терміном до 1 року. З огляду на положення вказаних статей, користувач земель лісогосподарського призначення, який набув їх, наприклад, в оренду до 2006 року, не є одночасно користувачем лісу. Крім того, якщо цей суб'єкт не є спеціалізованим лісогосподарським підприємством чи підприємством, на базі якого створені спеціальні лісогосподарські підрозділи, то в його користуванні земельні ділянки лісогосподарського призначення перебувати не можуть.

5. Проблемні питання земле-, лісокористування та шляхи їх вирішення

   Крім того, навіть у разі належної передачі земельних ділянок лісогосподарського призначення спеціалізованим лісогосподарським підприємствам, або набуття їх цими підприємствами іншим способом, такі підприємства на сьогодні не оформлюють правовстановлюючих документів  на ці землі, що значно ускладнює можливість підтвердження наявності права на них. Як передбачено п. 5 Прикінцевих положень ЛКУ до одержання у встановленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування. Разом з тим не зазначено, які саме матеріали та у якій формі є достатніми для підтвердження права спеціалізованих лісогосподарських підприємств на земельні ділянки лісогосподарського призначення.
   В умовах, коли згідно з чинним законодавством України складно визначити, хто є дійсним власником земель лісогосподарського призначення, і хто їх правомірно використовує, а ефективні заходи захисту таких земель взагалі відсутні, ситуація, що склалася у даній сфері лише сприяє постійним зловживанням, несанкціонованій вирубці лісу, неправомірній зміні цільового призначення.
   Для зупинення існуючих зловживань і поступового вирішення проблем, пов'язаних з набуттям і використанням земель лісогосподарського призначення, необхідно у першу чергу усунути суперечності між ЛКУ та ЗКУ, а також визначити на законодавчому рівні ефективний механізм охорони цих земель і забезпечення прав усіх учасників правовідносин. Це можна зробити лише шляхом подальшого законодавчого врегулювання.