Відмінності між версіями «Звільнення з роботи у разі призову або мобілізації власника-фізичної особи під час особливого періоду»

Матеріал з WikiLegalAid
Перейти до навігації Перейти до пошуку
 
(Не показано 4 проміжні версії 4 користувачів)
Рядок 1: Рядок 1:
=Нормативна база=
== Нормативна база ==
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/322-08 Кодекс законів про працю]
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80 Конституція України]
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80 Конституція України]
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/322-08 Кодекс законів про працю України]
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/4312-17 Закону України «Про професійний розвиток працівників»]
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/4312-17 Закону України «Про професійний розвиток працівників»]
* [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/303/2014/2014 Указом Президента України «Про часткову мобілізацію» від 17.03.2014 р. № 303/2014]
* [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/433-19 Закон  України  від  14 травня 2015 року  № 433-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо питань соціального захисту громадян України, які проходять військову службу під час особливого періоду».]
* [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/433-19 Закон  України  від  14 травня 2015 року  № 433-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо питань соціального захисту громадян України, які проходять військову службу під час особливого періоду».]
* [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/2232-12 Закону України «Про військовий обов’язок і військову службу»]
* [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/2232-12 Закон України «Про військовий обов’язок і військову службу»]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3543-12#Text Закон України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію"]
* [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/303/2014/2014 Указ Президента України від 17 березня 2014 року № 303 «Про часткову мобілізацію»]  


== Призов або вступ на військову службу власника-фізособи — підстава для звільнення працівників ==
== Загальні положення ==
Пунктом 3 частини першої [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/322-08 статті 36 КЗпПУ] визначено, що підставою припинення трудового договору є призов або вступ працівника або власника - фізичної особи на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу, крім випадків, коли за працівником зберігаються місце роботи, посада відповідно до частин третьої та четвертої статті 119 КЗпПУ.<br>
'''Даний пункт  стосується як самого працівника , так і власників- фізичних осіб, які здійснюють підприємницьку діяльність як самозайняті особи і укладають трудові договори з працівниками.'''<br>
'''Підставою''' для розірвання трудового договору є повістка військового комісаріату про призов або вступ на військову службу, мобілізаційне розпорядження.<br>
'''Початком проходження''' військової служби вважається день відправлення у військову частину з районного (міського) військового комісаріату – для громадян, призваних на строкову військову службу, громадян, призваних на військову службу під час мобілізації, на особливий період, або день зарахування до списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) – для громадян, прийнятих за контрактом, у тому числі військовозобов’язаних, які проходять збори, та резервістів під час мобілізації.<br />
'''Закінченням проходження''' військової служби вважається день вилучення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) в порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Призов військовозобов’язаних та резервістів на військову службу у зв’язку з мобілізацією та звільнення з військової служби у зв’язку з демобілізацією проводяться в порядку, визначеному [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3543-12#Text Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»] (ст.39 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3543-12#Text Закону України «Про військовий обов’язок і військову службу»]).


До змін п. 3 ч. 1 ст. 36 КЗпП надавав підстави звільняти мобілізованих на військову службу. Водночас із 1 квітня 2014 року ч. 3 ст. 119 КЗпП гарантувала збереження місця роботи, посади й середнього заробітку працівнику, призваному на військову службу під час мобілізації на особливий період, але не більше одного року. Тепер же в п. 3 ч. 1 ст. 36 КЗпП унесено корективи, і він не поширюється на випадки, коли на військову службу призвали працівника під час мобілізації на особливий період. За таких обставин немає підстав для звільнення мобілізованого працівника.<br />
== Звільнення  в разі вступу на військову службу працівника ==
[http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/322-08 Стаття 119] КЗпПУ  Гарантії для працівників на час виконання державних або громадських обов'язків визначає, що на час виконання державних або громадських обов'язків, якщо за чинним законодавством України ці обов'язки можуть здійснюватись у робочий час, працівникам гарантується збереження місця роботи (посади) і середнього заробітку. <br>
За працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, у яких вони працювали на час призову.Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".<br>
Таким чином звільнити працівника, який вступив на військову службу без його згоди неможливо. Для звільнення за цією підставою необхідна заява працівника, де він сам зазначить підставою звільнення "проходження військової служби у особливий період".


Поряд з урегулюванням питання щодо неприпустимості звільнення працівників, мобілізованих на військову службу, тепер призов або мобілізація власника-фізособи під час особливого періоду на військову службу є додатковою підставою розірвати трудовий договір із найманими у такого власника працівникам. Для цього відповідною нормою було доповнено ст.ст. 36, 40 та 431 КЗпП.<br />
== Звільнення  в разі вступу на військову службу власника- фізичної особи ==
Схоже на те, що під формулюванням «власники-фіз­особи» розуміють самозайнятих осіб, які мають найманих працівників (тобто фізосіб-підприємців й осіб, що займаються незалежною професійною діяльністю). Вони є роботодавцями для працівників, із якими укладено трудові договори. Адже згідно зі ст. 21 КЗпП, трудовий договір — це угода між працівником і власником підприємства (установи, організації) або вповноваженим ним органом чи фізособою. Тобто останні теж можуть виступати в ролі роботодавців (ст. 1 Закону України «Про професійний розвиток працівників» від 12.01.2012 р. № 4312-VI).<br />
В разі призову або мобілізації на військову службу власника- фізичної особи звільнення працівників, з якими він уклав трудовий договір допускаєтся без  згоди працівників та завчасного попередження, однак власник зобов'язаний виконати всі необхідні умови щодо звільнення згідно [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/322-08#Text КЗпПУ. Ст. 47 КЗпПУ] зазначає що "Власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу"(абзац 1 ст. 47 КЗпПУ). Однак абзац 3 ст. 47 КЗпПУ встановлює особливі умови для мобілізованих роботодавців-фізосіб-" у разі мобілізації власника - фізичної особи свої обов’язки, визначені цією статтею, він повинен виконати протягом місяця після своєї демобілізації без застосування санкцій та штрафів".
Зважайте, що в п. 3 ч. 1 ст. 36 КЗпП передбачено як одну із підстав припинити трудові відносини  — призов або вступ власника — фізичної особи на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу. Схоже, тут ідеться про випадки призову або вступу на військову службу, крім мобілізації в особливий період.
=== Особливий випадок ===
Приміром, підприємця, який не досяг 25-річного віку, можуть призвати на строкову військову службу, або ж 30-річний підприємець може вирішити добровільно вступити на військову службу за контрактом.<br />
Самозайнята особа (фізособа-підприємець) може мати працівника, котрого вже мобілізовано на військову службу. І згідно із   п. 3 абзацу 1 ст. 119 КЗпП, за працівником зберігають місце роботи, посаду та середній заробіток. Дотриматися цієї норми можна лише тоді, коли самозайнята особа (фізособа-підприємець) уповноважить іншу особу виконувати обов’язки щодо розрахунків із найманими працівниками.<br>
Натомість у п. 10 ч. 1 ст. 40 КЗпП ідеться про призов або мобілізацію власника — фізичної особи під час особливого періоду як додаткову підставу, за якою можна звільняти працівників з ініціативи такого власника. При цьому отримувати тут попередньо згоду від профспілки власнику-фізособі не потрібно (ч. 1 ст. 431 КЗпП).
Частково це можна вирішувати завдяки п. 25 підрозділу 10 р. ХХ Податкового Кодексу України. Згідно з ним, якщо самозайнята особа (фізособа-підприємець, особа, яка провадить незалежну професійну діяльність), що має найманих працівників, мобілізована на військову службу та на строк своєї військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, уповноважує іншу особу на виплату найманим працівникам зарплати та/або інших доходів, то обов’язок із нарахування та утримання ПДФО з таких виплат на строк військової служби самозайнятої особи несе ця вповноважена особа. Аналогічний підхід передбачено й щодо обов’язку самозайнятих осіб (фіз­осіб-підприємців) обчислювати, нараховувати та звітувати про сплату ЄСВ (крім сплати ЄСВ) за найманих працівників (п. 92 р. VIIІ Закону про ЄСВ).<br />
Далі акцентуємо увагу лише на призові самозайнятих осіб (фізосіб-підприємців) на військову службу під час мобілізації в особливий період, що дає підстави припинити трудові відносини з найманими працівниками.Тож тепер у разі отримання мобілізаційного розпорядження, повістки самозайнята особа (фізособа-підприємець) може звільнити всіх своїх працівників без завчасного попередження. Однак, як бути з обов’язком власника-фізособи щодо остаточного розрахунку з працівниками, якщо його мобілізовано, а працівників він звільнятиме? Це питання було вирішено шляхом покладення на власника-фізособу обов’язку протягом місяця після своєї демобілізації виконати вказані в ст. 47 КЗпП обов’язки щодо остаточного розрахунку з працівниками без застосування до нього санкцій та штрафів за їх порушення.<br />
Фізособа-підприємець, котрого мобілізовано на військову й виконує в польових умовах військові обов’язки з несення служби для уповноваження когось на виконання своїх обов’язків може клопотати перед керівництвом військового підрозділу, щоб узяти відпустку й вирішити це питання шляхом оформлення відповідних документів на вповноважену особу й доручення їй указаних обов’язків щодо розрахунків за виплатами працівникам.
Усе було б добре, якби не такий момент: самозайнята особа (фізособа-підприємець) може мати працівника, котрого вже мобілізовано на військову службу. І починаючи з 01.04.2014 р., згідно із ч. 3 ст. 119 КЗпП, за ним зберігають місце роботи, посаду та середній заробіток. Дотриматися цієї норми можна лише тоді, коли самозайнята особа (фізособа-підприємець) уповноважить іншу особу виконувати обов’язки щодо розрахунків із найманими працівниками.<br />
Частково це можна вирішувати завдяки п. 25 підрозділу 10 р. ХХ ПКУ. Згідно з ним, якщо самозайнята особа (фізособа-підприємець, особа, яка провадить незалежну професійну діяльність), що має найманих працівників, мобілізована на військову службу та на строк своєї військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, уповноважує іншу особу на виплату найманим працівникам зарплати та/або інших доходів, то обов’язок із нарахування та утримання ПДФО з таких виплат на строк військової служби самозайнятої особи несе ця вповноважена особа. Аналогічний підхід передбачено й щодо обов’язку самозайнятих осіб (фіз­осіб-підприємців) обчислювати, нараховувати та звітувати про сплату ЄСВ (крім сплати ЄСВ) за найманих працівників (п. 92 р. VIIІ Закону про ЄСВ).<br />
Проте, яким чином фізособа-підприємець, котрого мобілізовано на військову службу 20.03.2014 р., може, виконуючи в польових умовах військові обов’язки з несення служби, уповноважити когось на виконання своїх обов’язків щодо розрахунків із працівниками? Єдине що, так це клопотати перед керівництвом військового підрозділу, щоб узяти відпустку й вирішити це питання шляхом оформлення відповідних документів на вповноважену особу й доручення їй указаних обов’язків щодо розрахунків за виплатами працівникам.
== Компенсація середнього заробітку мобілізованим працівникам із бюджету ==
Нова редакція ч. 3 ст. 119 КЗпП указує, що поряд зі збереженням місця роботи й посади за мобілізованими працівниками їм не зберігають (як це було починаючи з 01.04.2014 р.), а компенсують середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, у  яких вони працювали на час призову (незалежно від підпорядкування та форми власності), за рахунок коштів Держбюджету в порядку, визначеному Урядом. До того ж гарантія щодо збереження за мобілізованими на військову службу працівниками, але не більше року, місця роботи, посади й компенсації із бюджету середнього заробітку поширюється й на працівників, мобілізованих на військову службу починаючи з 18.03.2014 р. Тобто з дати набрання чинності Указом Президента України «Про часткову мобілізацію» від 17.03.2014 р. № 303/2014 (далі — Указ № 303).<br />
До того ж, якщо ч. 3 ст. 119 КЗпП було викладено в новій редакції, то ч. 2 ст. 39 Закону про військову службу не зазнала жодних змін. Там, як і раніше, мовиться саме про збереження за мобілізованим на військову службу працівником його середнього заробітку. Тож або це промах законодавців, або ж усе-таки й у ст. 119 КЗпП ідеться про збереження роботодавцем середнього заробітку.<br />
Можливо, діятиме такий же механізм отримання компенсації середнього заробітку від військкоматів, як і у випадку виклику військовозобов’язаного працівника на військові збори. Детальніше про розрахунки підприємства за виплатами з військкоматами — у матеріалі «Військові збори: облік виплат працівникові й отримання компенсації» газети «Інтерактивна бухгалтерія» № 62/2014. Адже без окремого порядку Уряду незрозуміло, яким чином діятиме новий механізм отримання компенсацій.<br />
До 08.06.2014 р. (до внесення змін Законом № 1275 у ч. 3 ст. 119 КЗпП) діяв механізм, за яким підприємство повинно було:
* зберігати за мобілізованим працівником щомісяця його середній заробіток за робочі дні за період, протягом строку його військової служби;
* нараховувати середній заробіток відповідно до Поряд­ку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою КМУ від 08.02.1995 р. № 100;
* нараховувати (утримувати) ЄСВ й утримувати ПДФО з нарахованої суми середнього заробітку;
* виплачувати мобілізованому працівнику його середній заробіток (за вирахуванням утримань).<br />
Проблеми будуть і з реалізацією на практиці вимоги не нараховувати ЄСВ на виплати, які компенсуються з бюджету в межах нарахованого середнього заробітку працівникам, мобілізованим на військову службу. Таке доповнення внесено до ч. 7 ст. 7 Закону про ЄСВ, яке діє для мобілізованих на військову службу резервістів та військовозобов’язаних із моменту призову під час мобілізації. Тобто з 18.03.2014 р., коли набрав чинності Указ № 303.<br />
Виходить, що фактично за весь період, починаючи з дати, коли працівника мобілізовано на військову службу й за ним зберігають середній заробіток, роботодавець отримав право «заднім числом» НЕ нараховувати суми ЄСВ на вказану суму середнього заробітку.<br />
Ураховуючи норми ст. 58 Конституції України, зворотна дія законів у часі можлива лише для випадків, коли вони пом’якшують або скасовують відповідальність особи. Дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності (див. рішення КСУ від 09.02.1999 р. № 1-рп/99). Оскільки введення нової редакції ч. 3 ст. 119 КЗпП і звільнення від нарахування ЄСВ і утримання ПДФО не пов’язано з відповідальністю особи (окрім застосування штрафних санкцій), то й немає законодавчих підстав застосовувати ці зміни «заднім числом». Проте, зважаючи на ситуацію в країні, можна очікувати й на лояльну позицію державних органів у цьому питанні.
== Гарантії для працівників на час виконання державних або громадських обов'язків ==
 
  Чинним законодавством передбачено низку правових норм, які регулюють трудові права працівників, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період.<br />
З метою недопущення порушення трудових прав працівників зазначеної категорії, управління праці та соціального захисту населення Ніжинської міської ради інформує, що Законом  України  від  14 травня 2015 року  № 433-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо питань соціального захисту громадян України, які проходять військову службу під час особливого періоду»  внесено зміни до Кодексу законів про працю України  (зміни внесено 11.06.2015 року):
1) пункт 3 частини першої статті 36 «Підстави припинення трудового договору» викладено в такій редакції:
«3) призов або вступ працівника або власника - фізичної особи на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу, крім випадків, коли за працівником зберігаються місце роботи, посада відповідно до частин третьої та четвертої статті 119 цього Кодексу».
2) частини третю та четверту статті 119 «Гарантії для працівників на час виконання державних або громадських обов'язків»  викладено в такій редакції:
«За працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану на строк до закінчення особливого періоду або до дня фактичної демобілізації, зберігаються місце роботи, посада і компенсується із бюджету середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, в яких вони працювали на час призову, незалежно від підпорядкування та форми власності.
Виплата таких компенсацій із бюджету в межах середнього заробітку проводиться за рахунок коштів Державного бюджету України в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України».<br />
«За працівниками, які були призвані під час мобілізації, на особливий період та які підлягають звільненню з військової служби у зв’язку з оголошенням демобілізації, але продовжують військову службу у зв’язку з прийняттям на військову службу за контрактом, але не більше ніж на строк укладеного контракту, зберігаються місце роботи, посада і компенсується із бюджету середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, в яких вони працювали на час призову, незалежно від підпорядкування та форми власності.
Виплата таких компенсацій із бюджету в межах середнього заробітку проводиться за рахунок коштів Державного бюджету України в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України».<br />
Відповідно до цього Порядку компенсацію підприємствам витрат на виплату середнього заробітку працівникам провадить Мінсоцполітика України через перерахування коштів на такі цілі обласним департаментам соціального захисту, які перераховують їх до районних (міських) управлінь, а вони - підприємствам, установам, організаціям.
Гарантії, визначені у частинах третій та четвертій цієї статті, зберігаються за працівниками, які під час проходження військової служби отримали поранення (інші ушкодження здоров’я) та перебувають на лікуванні у медичних закладах, а також потрапили у полон або визнані безвісно відсутніми, на строк до дня, наступного за днем їх взяття на військовий облік у районних (міських) військових комісаріатах після їх звільнення з військової служби у разі закінчення ними лікування в медичних закладах незалежно від строку лікування, повернення з полону, появи їх після визнання безвісно відсутніми або до дня оголошення судом їх померлими (частина п’ята  статті  119 КЗпП).<br />
Зазначеним Законом до Кодексу законів про працю України внесено ще такі зміни:
* переважне право на залишення на роботі при вивільненні працівників у зв’язку із змінами в організації виробництва і праці мають працівники з числа колишніх
* військовослужбовців строкової служби, військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, військової служби за призовом осіб офіцерського складу та осіб, які проходили альтернативну (невійськову) службу, — протягом двох років з дня звільнення зі служби (пункт 9 частини другої статті 42 КЗпП);
Не менш важливим є зміни щодо квоти для працевлаштування осіб, які звільнилися з військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, військової служби за призовом осіб офіцерського складу і вперше приймаються на роботу упродовж шести місяців після закінчення або припинення військової служби  (стаття  196 КЗпП).<br />
Для працевлаштування зазначених громадян підприємствам, установам та організаціям з чисельністю штатних працівників понад 20 осіб встановлюється квота у розмірі 5 відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників за попередній календарний рік. <br /> 
    Статтю 10 Закону України «Про відпустки» доповнено нормою про те, що щорічні відпустки повної тривалості до настання шестимісячного терміну безперервної роботи у перший рік роботи на даному підприємстві за бажанням працівника надаються особам, звільненим з військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, військової служби за призовом осіб офіцерського складу або альтернативної (невійськової) служби, якщо після звільнення із служби вони були прийняті на роботу протягом трьох місяців, не враховуючи часу проїзду.
 
== Порядок припинення трудового договору в разі призову або вступу працівника на військову службу ==
 
Відповідно до пункту 3 ст.36 КЗпП трудовий договір підлягає розірванню у разі призову або вступу працівника або власника – фізичної особи на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу, крім призову працівника на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, але не більше одного року.<br />
За статтею 40 Закону України «Про військовий обов’язок і військову службу» гарантії правового і соціального захисту громадян України, які виконують конституційний обов’язок щодо захисту Вітчизни, забезпечуються відповідно до законів України «Про Збройні Сили України», «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», «Про державні гарантії соціального захисту військовослужбовців, які звільняються із служби у зв’язку з реформуванням Збройних Сил України, та членів їхніх сімей» та іншими законами.<br />
Підставою для розірвання трудового договору є повістка військового комісаріату про призов або вступ на військову службу. Ця норма законодавства є чинною в мирний час.<br />
Статтею 8 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» за військовослужбовцями строкової служби, які до призову працювали на підприємствах, в установах й організаціях незалежно від форм власності і господарювання, зберігається під час звільнення з військової служби право на працевлаштування їх у тримісячний строк на те саме підприємство, в установу чи організацію або до їхніх правонаступників на посаду, не нижчу за ту, яку вони обіймали до призову на військову службу. Вони користуються за інших рівних умов переважним правом на залишення на роботі під час скорочення чисельності або штату працівників у зв’язку із змінами в організації виробництва і праці впродовж двох років з дня звільнення з військової служби.<br />
Указом Президента України від 17 березня 2014 р. №303/2014 «Про часткову мобілізацію», затвердженим Законом України від 17 березня 2014 р. № 1126-VIІ, оголошено проведення часткової мобілізації.<br />
Законом України від 27 березня 2014 р. № 1169- VIІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо забезпечення проведення мобілізації» (набрав чинності з 01 квітня 2014 р.) внесено зміни до КЗпП України, законів України «Про військовий обов’язок і військову службу», «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».<br />
Відповідно до ст.2 Закону України «Про військовий обов’язок і військову службу» окремим видом служби є військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період. Виконання військового обов’язку в особливий період здійснюється з особливостями, визначеними цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.<br />
Початком проходження військової служби вважається день відправлення у військову частину з районного (міського) військового комісаріату – для громадян, призваних на строкову військову службу, громадян, призваних на військову службу під час мобілізації, на особливий період, або день зарахування до списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) – для громадян, прийнятих за контрактом, у тому числі військовозобов’язаних, які проходять збори, та резервістів під час мобілізації.<br />
Закінченням проходження військової служби вважається день вилучення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) в порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Призов військовозобов’язаних та резервістів на військову службу у зв’язку з мобілізацією та звільнення з військової служби у зв’язку з демобілізацією проводяться в порядку, визначеному Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (ст.39 Закону України «Про військовий обов’язок і військову службу»).
За громадянами України, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, але не більш як один рік зберігаються місце роботи (посада), середній заробіток на підприємстві, в установі, організації незалежно від підпорядкування та форм власності.<br />
Крім того, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 09 квітня 2014 р. № 111 установлено, що з 18 березня 2014 р. військовослужбовцям, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, грошове забезпечення виплачується в порядку та розмірах, установлених для осіб офіцерського складу, осіб рядового сержантського та старшинського складу, які проходять військову службу за контрактом.
Таким чином, починаючи з 01 квітня 2014 р. працівникам, які призвані на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, не підлягають звільненню, вони увільняються від роботи (звільняються від виконання посадових обов’язків) відповідно до ст.119 КЗпП. При цьому за ними зберігається місце роботи, посада та середній заробіток на період до одного року.
Якщо трудові відносини із працівником були розірвані на підставі п.3 ст.36 КЗпП у разі призову або вступу на військову службу працівника до дати набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо забезпечення проведення мобілізації», після оголошення часткової мобілізації наказ про розірвання трудових відносин, може бути скасований за згодою сторін трудового договору.
 
=Звільнення з роботи у разі призову або мобілізації власника-фізичної особи під час особливого періоду=
Призов або мобілізація власника-фізособи під час особливого періоду на військову службу є додатковою підставою розірвати трудовий договір із найманими у такого власника працівниками, для цього відповідною нормою було доповнено '''ст. 36, 40 та 43(1) КЗпПУ'''.
Відповідно до п.3 ст.36 Кодексу законів про працю України - призов або вступ працівника або власника - фізичної особи на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу, крім випадків, коли за працівником зберігаються місце роботи, посада відповідно до частин третьої та четвертої статті 119 цього Кодексу.
Під терміном «власник-фізична особа» розуміють самозайнятих осіб, які мають найманих працівників (тобто фізосіб-підприємців й осіб, що займаються незалежною професійною діяльністю). Вони є роботодавцями для працівників, із якими укладено трудові договори.  Згідно зі ст. 21 КЗпПУ, трудовий договір — це угода між працівником і власником підприємства (установи, організації) або вповноваженим ним органом чи фізособою (теж можуть виступати в ролі роботодавців (ст. 1 Закону України «Про професійний розвиток працівників» від 12.01.2012 р. № 4312-VI).
В '''п. 3 ч. 1 ст. 36''' КЗпПУ передбачено як одну із підстав припинити трудові відносини  — призов або вступ власника — фізичної особи на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу. Тут ідеться про випадки призову або вступу на військову службу, крім мобілізації в особливий період.
У '''п. 10 ч.1 ст.40''' КЗпПУ йдеться про призов або мобілізацію власника — фізичної особи під час особливого періоду як додаткову підставу, за якою можна звільняти працівників з ініціативи такого власника. При цьому отримувати тут попередньо згоду від профспілки власнику-фізособі не потрібно ('''ч. 1 ст.43(1) КЗпП''').
У разі отримання мобілізаційного розпорядження, повістки самозайнята особа (фізособа-підприємець) може звільнити всіх своїх працівників без завчасного попередження.


[[Категорія: Трудове право]]
[[Категорія: Трудове право]]

Поточна версія на 13:05, 23 червня 2021

Нормативна база

Загальні положення

Пунктом 3 частини першої статті 36 КЗпПУ визначено, що підставою припинення трудового договору є призов або вступ працівника або власника - фізичної особи на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу, крім випадків, коли за працівником зберігаються місце роботи, посада відповідно до частин третьої та четвертої статті 119 КЗпПУ.
Даний пункт стосується як самого працівника , так і власників- фізичних осіб, які здійснюють підприємницьку діяльність як самозайняті особи і укладають трудові договори з працівниками.
Підставою для розірвання трудового договору є повістка військового комісаріату про призов або вступ на військову службу, мобілізаційне розпорядження.
Початком проходження військової служби вважається день відправлення у військову частину з районного (міського) військового комісаріату – для громадян, призваних на строкову військову службу, громадян, призваних на військову службу під час мобілізації, на особливий період, або день зарахування до списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) – для громадян, прийнятих за контрактом, у тому числі військовозобов’язаних, які проходять збори, та резервістів під час мобілізації.
Закінченням проходження військової служби вважається день вилучення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) в порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України. Призов військовозобов’язаних та резервістів на військову службу у зв’язку з мобілізацією та звільнення з військової служби у зв’язку з демобілізацією проводяться в порядку, визначеному Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (ст.39 Закону України «Про військовий обов’язок і військову службу»).

Звільнення в разі вступу на військову службу працівника

Стаття 119 КЗпПУ Гарантії для працівників на час виконання державних або громадських обов'язків визначає, що на час виконання державних або громадських обов'язків, якщо за чинним законодавством України ці обов'язки можуть здійснюватись у робочий час, працівникам гарантується збереження місця роботи (посади) і середнього заробітку.
За працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, у яких вони працювали на час призову.Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".
Таким чином звільнити працівника, який вступив на військову службу без його згоди неможливо. Для звільнення за цією підставою необхідна заява працівника, де він сам зазначить підставою звільнення "проходження військової служби у особливий період".

Звільнення в разі вступу на військову службу власника- фізичної особи

В разі призову або мобілізації на військову службу власника- фізичної особи звільнення працівників, з якими він уклав трудовий договір допускаєтся без згоди працівників та завчасного попередження, однак власник зобов'язаний виконати всі необхідні умови щодо звільнення згідно КЗпПУ. Ст. 47 КЗпПУ зазначає що "Власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу"(абзац 1 ст. 47 КЗпПУ). Однак абзац 3 ст. 47 КЗпПУ встановлює особливі умови для мобілізованих роботодавців-фізосіб-" у разі мобілізації власника - фізичної особи свої обов’язки, визначені цією статтею, він повинен виконати протягом місяця після своєї демобілізації без застосування санкцій та штрафів".

Особливий випадок

Самозайнята особа (фізособа-підприємець) може мати працівника, котрого вже мобілізовано на військову службу. І згідно із п. 3 абзацу 1 ст. 119 КЗпП, за працівником зберігають місце роботи, посаду та середній заробіток. Дотриматися цієї норми можна лише тоді, коли самозайнята особа (фізособа-підприємець) уповноважить іншу особу виконувати обов’язки щодо розрахунків із найманими працівниками.
Частково це можна вирішувати завдяки п. 25 підрозділу 10 р. ХХ Податкового Кодексу України. Згідно з ним, якщо самозайнята особа (фізособа-підприємець, особа, яка провадить незалежну професійну діяльність), що має найманих працівників, мобілізована на військову службу та на строк своєї військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, уповноважує іншу особу на виплату найманим працівникам зарплати та/або інших доходів, то обов’язок із нарахування та утримання ПДФО з таких виплат на строк військової служби самозайнятої особи несе ця вповноважена особа. Аналогічний підхід передбачено й щодо обов’язку самозайнятих осіб (фіз­осіб-підприємців) обчислювати, нараховувати та звітувати про сплату ЄСВ (крім сплати ЄСВ) за найманих працівників (п. 92 р. VIIІ Закону про ЄСВ).
Фізособа-підприємець, котрого мобілізовано на військову й виконує в польових умовах військові обов’язки з несення служби для уповноваження когось на виконання своїх обов’язків може клопотати перед керівництвом військового підрозділу, щоб узяти відпустку й вирішити це питання шляхом оформлення відповідних документів на вповноважену особу й доручення їй указаних обов’язків щодо розрахунків за виплатами працівникам.