Відмінності між версіями «Звільнення від відбування покарання. Допомога особам, які звільненні від відбування покарання»

Матеріал з WikiLegalAid
Перейти до: навігація, пошук
Рядок 21: Рядок 21:
 
* Хвороба;
 
* Хвороба;
 
* Інші підстави, передбачені законом.
 
* Інші підстави, передбачені законом.
<br>
 
 
Треба звернути увагу ще на один момент. Кримінально- процесуальне право знає цілу низку підстав, за якими кримінальне провадження може бути закрито на стадії досудового слідства або дізнання та стадії судового розгляду справи. Але потрібно відрізняти закриття провадження на вказаних стадіях та закриття після скасування вироку, оскільки закриття справи на стадії досудового слідства або дізнання та стадії судового розгляду не може бути підставою для звільнення від покарання, оскільки покарання ще не «виникло» відносно певної особи.
 
Треба звернути увагу ще на один момент. Кримінально- процесуальне право знає цілу низку підстав, за якими кримінальне провадження може бути закрито на стадії досудового слідства або дізнання та стадії судового розгляду справи. Але потрібно відрізняти закриття провадження на вказаних стадіях та закриття після скасування вироку, оскільки закриття справи на стадії досудового слідства або дізнання та стадії судового розгляду не може бути підставою для звільнення від покарання, оскільки покарання ще не «виникло» відносно певної особи.
 
=== Відбуття строку покарання, призначеного вироком суду ===
 
=== Відбуття строку покарання, призначеного вироком суду ===

Версія за 11:10, 9 листопада 2018

Нормативна база

Підстави для звільнення від відбування покарань

Відповідно до стаття 152 Кримінально-виконавчого кодексу України зазначає, що підставами звільнення від відбування покарання є:

  • Відбуття строку покарання, призначеного вироком суду;
  • Закон України про амністію;
  • Акт про помилування;
  • Скасування вироку суду і закриття кримінального провадження;
  • Закінчення строків давності виконання обвинувального вироку;
  • Умовно-дострокове звільнення від відбування покарання;
  • Хвороба;
  • Інші підстави, передбачені законом.

Треба звернути увагу ще на один момент. Кримінально- процесуальне право знає цілу низку підстав, за якими кримінальне провадження може бути закрито на стадії досудового слідства або дізнання та стадії судового розгляду справи. Але потрібно відрізняти закриття провадження на вказаних стадіях та закриття після скасування вироку, оскільки закриття справи на стадії досудового слідства або дізнання та стадії судового розгляду не може бути підставою для звільнення від покарання, оскільки покарання ще не «виникло» відносно певної особи.

Відбуття строку покарання, призначеного вироком суду

Кримінально-виконавчий закон встановлює такий порядок звільнення засуджених у зв’язку з відбуттям строку покарання: Якщо строк покарання закінчується у вихідний або святковий день, засуджений звільняється у передвихідний або передсвятковий день. При обчисленні строків місяцями строк закінчується відповідного числа останнього місяця, а коли цей місяць не має відповідного числа, — в останній день цього місяця. Йдеться, зокрема, про випадки, коли закінчення строку покарання припадає на 29 лютого. Якщо рік, коли строк покарання закінчується, не має такого числа, засуджений звільнюється 28 лютого. Момент звільнення з місць позбавлення волі по закінченню строку призначеного покарання є значно важливим, оскільки будь-яке тримання в установах виконання покарань поза його межами є незаконним та таким, що суттєво порушує право особи на свободу і особисту недоторканність, передбачене ст. 5 Європейської Конвенції про захист прав людини і основних свобод.

Навіть якщо особа сама висловлює згоду на подальше ув’язнення, таке ув’язнення може бути незаконним та порушувати статтю 5 Конвенції (Європейський Суд довів це у справі Де Вільде, Оомс та Версіп проти Бельгії). Європейські тюремні правила також наголошують, що «… всі засуджені звільняються одразу ж після закінчення строку їх ув’язнення…» (правило 33.1.) ЄВРОПЕЙСЬКІ ПЕНІТЕНЦІАРНІ ПРАВИЛА-1 (Рекомендація № R (2006)2 Комітету Міністрів держав-учасниць)).

Якщо засуджених з якихось причин не звільнили з місця відбування покарання вчасно, такий стан справ зумовлює виникнення у засуджених, які були звільнені не в останній день строку покарання, права на відшкодування спричиненої подібними незаконними діями моральної та матеріальної шкоди. Це витікає з наступного. Згідно зі ст. 3 Конституції України, людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Відповідно до ч. 5 ст. 9, ч. 6 ст. 14 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права, ст. 38 Декларації прав і свобод людини та громадянина, ч. 5 ст. 5 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, кожен, хто став жертвою арешту, затримання, засудження, має право на відшкодування шкоди.

Закон україни про амністію

Однією з підстав звільнення засуджених від відбування покарання є амністія. Закон України «Про застосування амністії в Україні» в ст. 1 визначає, що амністія — це повне або часткове звільнення від відбування покарання певної категорії осіб, визнаних винними у вчиненні злочину, або кримінальні справи стосовно яких розглянуті судами, але вироки стосовно цих осіб не набрали законної сили.

Амністія оголошується законом про амністію, який приймається відповідно до положень Конституції України, Кримінального кодексу України та Закону «Про застосування амністії в Україні». Такий закон може бути прийнято не частіше одного разу протягом календарного року. В законі про амністію вказуються:

  • категорії осіб, які підлягають звільненню за цією амністією;
  • види покарань, від яких звільнюються засуджені;
  • обсяг амністії, тобто її поширення на частину або на все покарання;
  • категорії осіб, до яких не застосовується амністія;
  • органи, на які покладається виконання закону про амністію;
  • та інші питання.

Закон підлягає публікації в офіційних виданнях Кабінету Міністрів та Верховної Ради України. Особи, на яких поширюється дія закону про амністію, можуть бути звільнені від відбування як основного, так і додаткового покарання, призначеного судом, крім конфіскації майна, в частині вироку, яка не була виконана на день набрання чинності законом про амністію. Особам, засудженим до покарання (основного чи додаткового) у виді штрафу, сума штрафу, сплаченого ними до прийняття судом рішення про звільнення від відбування покарання у зв’язку з амністією, не повертається. Отже, законом про амністію може бути передбачено:

  1. повне звільнення зазначених у ньому осіб від відбування призначено судом покарання (повна амністія);
  2. часткове звільнення зазначених у ньому осіб від відбування призначеного судом покарання (часткова амністія).

Закон про амністію не може передбачати заміну одного покарання іншим чи зняття судимості стосовно осіб, які звільняються від відбуванні покарання. Що стосується питання про погашення чи зняття судимості щодо осіб, до яких застосовано амністію, то воно вирішується відповідно до положень Кримінального кодексу України, виходячи із виду і терміну фактично відбутого засудженим покарання.

Амністія не може бути застосована до таких категорій засуджених:

  • осіб, яким смертну кару в порядку помилування замінено на позбавлення волі, і до осіб, яких засуджено до довічного позбавлення волі;
  • осіб, які мають дві і більше судимості за вчинення умисних тяжких та/або особливо тяжких злочинів, крім випадків індивідуальної амністії;
  • осіб, яких засуджено за злочини проти основ національної безпеки України, терористичний акт, бандитизм, умисне вбивство при обтяжуючих обставинах;
  • осіб, яких засуджено за злочин або злочини, що спричинили загибель двох і більше осіб;
  • осіб, стосовно яких протягом останніх десяти років було застосовано амністію або помилування незалежно від зняття чи погашення судимості та які знову вчинили умисний злочин.


Амністія також не застосовується до осіб, засуджених за умисне вбивство; катування; насильницьке донорство; незаконне позбавлення волі або викрадення людини, якщо при цьому сталося заподіяння смерті, або нанесення тяжких тілесних ушкоджень, що потягнули за собою смерть. Законом про амністію можуть бути визначені й інші категорії осіб, на які амністія не поширюється.

Акт про помилування


Помилування – це також акт прощення засудженного та звільнення його від покарання. Але воно відрізняється від аміністії цілою низкою ознак. Зокрема, помилування — це акт, який видає Президент України. Це означає, що Президент, як гарант прав і свобод людини, наділений правом прощення навіть найнебезпечнішого злочинця, реалізуючи таким чином соціальну спрямованість держави Україна. Акт помилування має індивідуальний характер, оскільки стосується конкретного засудженого, на відміну від амністії, яка спрямована на невизначену кількість засуджених. Якщо видання амністії не залежить від засудженого, його бажання та волевиявлення, то подання клопотання про помилування — це право засудженого і саме він є його ініціатором. Помилування на відміну від амністії не має обмежень щодо категорій засуджених, які можуть бути звільнені на підставі акту помилування. Але актом помилування може бути замінене одне покарання на інше, більш м’яке. Помилування засуджених здійснюється у виді:

  • — заміни довічного позбавлення волі на позбавлення волі на строк не менше двадцяти п’яти років (У такому випадку клопотання про помилування може бути подано після відбуття не менше двадцяти років призначеного покарання);
  • — повного або часткового звільнення від відбування як основного, так і додаткового покарання;
  • — заміни покарання або невідбутої його частини більш м’яким покаранням.

Особи, які засуджені за тяжкі чи особливо тяжкі злочини або мають дві і більше судимостей за вчинення умисних злочинів чи відбули незначну частину призначеного їм строку покарання, можуть бути помилувані у виняткових випадках за наявності надзвичайних обставин. Право клопотати про помилування має особа, яка:

  • засуджена судом України і відбуває покарання в Україні;
  • засуджена судом іноземної держави і передана для відбування покарання в Україну без умови про незастосування помилування, вирок суду щодо якої приведено у відповідність із законодавством України;
  • засуджена в Україні і передана для відбування покарання іноземній державі, якщо ця держава погодилася визнати і виконати прийняте в Україні рішення про помилування;
  • є захисником, одним із батьків, дружиною (чоловіком), дитиною, іншим членом сім'ї, законним представником зазначених категорій осіб.


Клопотання про помилування може бути подано після набрання вироком законної сили, а при розгляд і справи в касаційному порядку після прийняття рішення відповідним судом. З наведеного переліку видно, що визначальним моментом щодо подання клопотання про помилування є закон, за яким виконується рішення (вирок) про покарання і той факт чи погоджуються іноземні держави визнавати вирок суду України.

Скасування вироку суду і закриття кримінального провадження

Згідно із ст. 4 КВК України підставою виконання і відбування покарання є вирок суду, який набрав законної сили, інші рішення суду, а також закон України про амністію та акт помилування. З вказаних статей витікає, що особа може бути визнана винуватою та зазнати правообмежень тільки на підставі обвинувального вироку суду. Тільки цей акт судової влади дає підстави застосовувати до особи правообмеження, які передбачені певною мірою покарання. Відповідно, у випадку скасування вироку, засуджений негайно звільняється від відбування покарання. Існування саме такої підстави — «звільнення у зв’язку з скасуванням вироку і закриттям кримінальної справи» обумовлене тим, ще само по собі скасування вироку не завжди означає автоматичного звільнення засудженого.
В деяких випадках у засудженого змінюється статус. Наприклад, якщо вирок скасований але справа направлена на новий розгляд до суду, засуджений втрачає статус засудженого, але може бути взятий під варту та етапований до слідчого ізолятора. Що стосується скасування вироку касаційною інстанцією, то такі випадки настільки рідкісні для вітчизняної правозастосовчої діяльності, що ця підстава звільнення не заслуговує на окреме виділення; її можна називати серед інших підстав звільнення. Оскільки ця підстава звільнення все ж таки сформульована в Кримінально-виконавчому кодексі України, то це означає, що вирок набрав законної сили, особа набула статус засудженого та почала відбувати покарання. Пояснюється це тим, що якщо вирок не набрав законної сили, особа має статус підозрюваного або підсудного і такі випадки регулюються нормами інших нормативних актів (про попереднє ув’язнення, тримання під вартою тощо). Для установ та органів виконання покарання скасування вироку суду та закриття кримінальної справи є безумовною підставою для звільнення засудженого від відбування покарання.
Порядок звільнення за цією підставою тотожній порядку дострокового звільнення засудженого. Звільнення засудженого проводиться у день надходження документу, яким вирок суду скасований (постанови чи ухвали суду про скасування відповідного вироку) в орган (установу) виконання покарань, а якщо документи одержані після закінчення робочого дня, — у першій половині наступного дня. Якщо звільнення проводиться за зазначеною підставою від покарання у виді виправних або громадських робіт, позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, кримінально-виконавча інспекція не пізніше наступного робочого дня після одержання документів (ухвали або постанови суду про скасування ви- року) направляє повідомлення власнику підприємства, установи, організації або уповноваженому ним органу, де засуджений відбував покарання або працював, про припинення виконання громадських робіт чи відрахувань з його заробітної плати або зняття обмежень щодо права займати певні посади або займатися певною діяльністю.
Засудженому за його вимогою може видаватися довідка про відбуття покарання або про звільнення від нього. Треба звернути увагу ще на один момент. Кримінально- процесуальне право знає цілу низку підстав, за якими кримінальну справу може бути закрито на стадії досудового слідства або дізнання та стадії судового розгляду справи. Але потрібно відрізняти закриття кримінальної справи на вказаних стадіях та закриття кримінальної справи після скасування вироку, оскільки закриття справи на стадії досудового слідства або дізнання та стадії судового розгляду справи не може бути підставою для звільнення від покарання, оскільки покарання ще не «виникло» відносно певної особи.

Закінчення строків давності виконання обвинувального вироку

Кримінальне законодавство встановлює правило, згідно з яким звільненню від відбування покарання підлягають особи, відносно яких строки давності виконання обвинувального вироку закінчилися. Суд постановляє обвинувальний вирок і звільняє засудженого від відбування покарання на підставах, передбачених ст. 80 КК України. Згідно із ст. 327 КПК України рішення про застосування строків давності приймає суд, причому вимоги ст. 80 КК України для суду є обов’язковими, за винятком розгляду цього питання щодо осіб, які були засуджені до довічного позбавлення волі. Якщо суд не визнає за можливе застосувати давність, довічне позбавлення волі заміняється позбавленням волі. Особа звільняється від відбування покарання, якщо з дня набрання чинності обвинувальним вироком його не було виконано в такі строки:

  • 1) два роки - у разі засудження до покарання менш суворого, ніж обмеження волі;
  • 2) три роки - у разі засудження до покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі за злочин невеликої тяжкості;
  • 3) п'ять років - у разі засудження до покарання у виді позбавлення волі за злочин середньої тяжкості, а також при засудженні до позбавлення волі на строк не більше п'яти років за тяжкий злочин;
  • 4) десять років - у разі засудження до покарання у виді позбавлення волі на строк понад п'ять років за тяжкий злочин, а також при засудженні до позбавлення волі на строк не більше десяти років за особливо тяжкий злочин;
  • 5) п'ятнадцять років - у разі засудження до покарання у виді позбавлення волі на строк більше десяти років за особливо тяжкий злочин.

Перебіг давності зупиняється, якщо засуджений ухиляється від відбування покарання. У цих випадках перебіг давності відновлюється з дня з'явлення засудженого для відбування покарання або з дня його затримання. Перебіг давності переривається, якщо до закінчення строків, зазначених у частинах першій та третій цієї статті, засуджений вчинить новий середньої тяжкості, тяжкий або особливо тяжкий злочин. Обчислення давності в цьому випадку починається з дня вчинення нового злочину. Давність не застосовується у разі засудження за злочини проти миру та безпеки людства. Зі спливом вказаних строків виконання обвинувального вироку не здійснюється, а засуджений підлягає звільненню від відбування покарання.

Умовно-дострокове звільнення від відбування покарання

Призначаючи покарання, суд обов’язково вказує строк, протягом якого засуджений повинен його відбувати. Але покарання, яке має на меті в тому числі і кару, це не самоціль. Воно призначається для досягнення певного позитивного ефекту, а саме для виправлення і , ресоціалізації засуджених, а також попередження вчинення нових злочинів як засудженими, так і іншими особами. Передбачається, що вказана мета буде досягнута за той строк, який визначив суд у своєму вироку. Умовно-дострокове звільнення від відбування покарання може бути застосоване, якщо засуджений сумлінною поведінкою і ставленням до праці довів своє виправлення. Обов’язковою умовою застосування умовно-дострокового звільнення від відбування покарання є відбуття засудженим певної, встановленої законом частини строку покарання. Умовно-дострокове звільнення від відбування покарання може бути застосоване після фактичного відбуття засудженим:

  • 1) не менше половини строку покарання, призначеного судом за злочин невеликої або середньої тяжкості, крім корупційних злочинів, а також за необережний тяжкий злочин;
  • 2) не менше двох третин строку покарання, призначеного судом за корупційний злочин середньої тяжкості, умисний тяжкий злочин чи необережний особливо тяжкий злочин, а також у разі, якщо особа раніше відбувала покарання у виді позбавлення волі за умисний злочин і до погашення або зняття судимості знову вчинила умисний злочин, за який вона засуджена до позбавлення волі;
  • 3) не менше трьох чвертей строку покарання, призначеного судом за умисний особливо тяжкий злочин, а також покарання, призначеного особі, яка раніше звільнялася умовно-достроково і знову вчинила умисний злочин протягом невідбутої частини покарання.

Хвороба

Однією з підстав звільнення від відбування покарання законодавець називає хворобу засудженого. Якщо засуджений захворів хворобою, яка фактично перешкоджає здійсненню на нього виправного впливу, то такий засуджений підлягає звільненню. Підставою для порушення питання про можливість звільнення засудженого від відбування покарання за хворобою є факт захворювання засудженого на психічну або іншу тяжку хворобу, яка перешкоджає відбуванню покарання. Головною ознакою є те, що хвороба перешкоджає засудженому відбувати покарання. Мається на увазі, що стан захворювання таким чином змінює свідомість та поведінку засудженого, що він або перестає сприймати покарання як таке, або фактично втрачає свої антисуспільні риси. Як видно зі змісту закону, існує два види звільнення засуджених від відбування покарання за хворобою:

  • 1. звільнення у зв’язку з захворюванням психічною хворобою;
  • 2. звільнення у зв’язку з захворюванням іншою тяжкою хворобою

Але для установ (органів) виконання покарань визначальною ознакою є винесення постанови судом про звільнення засудженого від відбування покарання або відмову такого звільнення та застосування, наприклад, примусових заходів медичного характеру. Тобто з точки зору кримінально-виконавчого права ця підстава звільнення лише тоді дійсно стає підставою, коли є відповідна постанова суду. Обстеження хворих засуджених, діагностика та рекомендації щодо стану здоров’я засудженого і можливості його звільнення від відбування покарання здійснюють лікарсько-трудові комісії (ЛТК), які утворюються при лікарнях для засуджених. З урахуванням висновків ЛТК начальник установи (органу) виконання покарань готує та надсилає до суду подання про звільнення від відбування покарання. Разом з поданням до суду надсилаються висновок ЛТК й особова справа засудженого. На сьогодні перелік захворювань є таким:

  • 1. Туберкульоз;
  • 2. Інфекція вірусу імунодефіциту людини (ВІЛ/СНІД);
  • 3. Лепра;
  • 4. Новоутворення (пухлини);
  • 5. Хвороби ендокринноїсистеми (наприклад, діабет у своїх «крайніх» формах);
  • 6. Психічні розлади;
  • 7. Хвороби нервовоїсистеми та органів чуття;
  • 8. Хвороби органів кровообігу;
  • 9. Хвороби органів дихання;
  • 10. Хвороби органів травлення;
  • 11. Хвороби нирок з хронічною нирковою недостатністю в термінальній стадії;
  • 12. Хвороби кістково-м’язової системи та сполучної тканини;
  • 13. Хвороби обміну;
  • 14. Анатомічні дефекти внаслідок захворювання чи травми в період останнього строку відбування покарання (висока ампутація верхніх або нижніх кінцівок, ін.);
  • 15. Променева хвороба.

Інші підстави, передбачені законом

У статті 152 КВК України законодавець наводить не вичерпний перелік підстав звільнення від відбування покарання. Непоодинокими є випадки, коли певне діяння втрачає суспільну небезпечність. Йдеться про так звану «декриміналізацію» злочинів. Тоді засуджені за відповідні злочини звільняються, оскільки суспільство більше не вважає такі діяння небезпечними. Наприклад, були прийняті зміни до Кримінального кодексу, які знач- но пом’якшили відповідальність за цілу низку господарських злочинів. Значить, особи, засуджені за такі злочині до більш суворих покарань, ніж ті, які передбачені змінами, повинні бути звільнені від них з застосуванням більш м’яких покарань, передбачених новими редакціями відповідних статей КК України, як того вимагає ст. 5 КК України. Так, чинний КК України передбачає такі підстави, які не ввійшли в ст. 152 КВК України. Це, наприклад, стаття 75 КК України «Звільнення від відбування покарання з випробуванням». Якщо суд, крім випадків засудження за корупційний злочин, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п'яти років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням. Як видно, суб’єктом звільнення за цією підставою є суд. Тобто установи (органи) виконання покарання не беруть участі у вирішення питання про застосування цієї підстави звільнення. Другий приклад — ст. 83 КК України «Звільнення від відбування покарання вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років». Засуджених до обмеження волі або до позбавлення волі жінок, які стали вагітними або народили дітей під час відбування покарання, крім засуджених до позбавлення волі на строк більше п’яти років за умисні тяжкі та особливо тяжкі злочини, суд може звільнити від відбування покарання в межах строку, на який згідно з законом жінку може бути звільнено від роботи у зв’язку з вагітністю, пологами і до досягнення дитиною трирічного віку. Вказана підстава застосовується судом але за поданням керівництва установи (органу) виконання покарань. Загалом установи (органи) виконання покарань беруть активну участь у процесі звільнення засуджених від покарання, оскільки більшість підстав звільнення передбачають відбуття засудженим певної частини строку покарання.

Припинення відбування покарання і порядок звільнення

Відбування покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, арешту, обмеження волі, тримання у дисциплінарному батальйоні військовослужбовців, позбавлення волі припиняється в першій половині дня останнього дня строку покарання з урахуванням тих змін, які можуть бути внесені у строк покарання відповідно до закону. Засуджені до арешту, обмеження волі або позбавлення волі після відбуття строку покарання, призначеного вироком суду, звільняються в першій половині останнього дня строку покарання. Якщо строк покарання закінчується у вихідний або святковий день, засуджений звільняється у передвихідний або передсвятковий день. При обчисленні строків місяцями строк закінчується відповідного числа останнього місяця, а коли цей місяць не має відповідного числа - в останній день цього місяця. З особою, яка звільняється, в обов'язковому порядку проводиться повний розрахунок, повертаються особисті документи, цінності та речі, які їй належать, видаються гроші, що зберігалися на її особовому рахунку, або перераховуються на вказаний засудженим рахунок чи відкритий для нього рахунок, а також довідка встановленого зразка, де зазначаються підстави звільнення. На прохання особи, яка звільняється, видається довідка. Паспорт особі, яка звільняється від відбування покарання у виді арешту, обмеження або позбавлення волі, видається при звільненні. При відсутності паспорта в особовій справі засудженого адміністрація установи виконання покарань завчасно вживає заходів щодо його одержання. Дострокове звільнення від відбування покарання проводиться у день надходження відповідних документів, а якщо документи одержані після закінчення робочого дня - у першій половині наступного дня. Уповноважений орган з питань пробації в день закінчення строку покарання у виді громадських чи виправних робіт, а при звільненні за іншими підставами - не пізніше наступного робочого дня після одержання відповідних документів направляє повідомлення суду, який постановив вирок, а також власнику підприємства, установи, організації або уповноваженому ним органу, де засуджений відбував покарання, про припинення виконання громадських робіт чи відрахувань з його заробітної плати. Засудженому за його вимогою може видаватися довідка про відбуття покарання або про звільнення від нього.

Допомога особам, які звільнені від відбування покарання

Надання допомоги засудженим у трудовому і побутовому влаштуванні Уповноважений орган з питань пробації спільно з адміністрацією установи виконання покарань не пізніше ніж за три місяці до закінчення строку покарання у виді обмеження або позбавлення волі на певний строк організовує здійснення заходів щодо сприяння засудженим, які готуються до звільнення, у визначенні місця проживання після звільнення, влаштуванні до спеціалізованих установ для звільнених, госпіталізації до закладів охорони здоров’я (за потреби), працевлаштуванні після звільнення працездатних осіб. В установах виконання покарань організовуються курси підготовки засуджених до звільнення. Інваліди першої та другої груп, а також особи, які досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування" у разі потреби, за їхньою згодою направляються у будинки інвалідів і престарілих. Неповнолітні, які позбавлені батьківського піклування, у необхідних випадках направляються службами у справах дітей до шкіл-інтернатів або над ними встановлюється опіка чи піклування. Заходи щодо соціального патронажу осіб, звільнених від покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі на певний строк, визначаються Законом України "Про соціальну адаптацію осіб, які відбувають чи відбули покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі на певний строк", а порядок взаємодії суб’єктів соціального патронажу - Міністерством соціальної політики України, Міністерством внутрішніх справ України, Міністерством охорони здоров’я України та Міністерством юстиції України. Особи, які звільнені від відбування покарання, забезпечуються безплатним проїздом до місця проживання або роботи в межах України. У разі відсутності необхідного за сезоном одягу, взуття і коштів на їх придбання особи, звільнені від відбування покарання, забезпечуються одягом і взуттям безоплатно. Одноразова грошова допомога надається за рахунок коштів Державного бюджету України у порядку, встановленому Міністерством юстиції України. Особи, які звільнені від відбування покарання і потребують за станом здоров'я постійного догляду, а також неповнолітні направляються до місця проживання в супроводі родичів або працівника колонії.