Замах на кримінальне правопорушення: відмінності між версіями

Матеріал з WikiLegalAid
Немає опису редагування
м (Anatolii.shevchuk перейменував сторінку з Замах на злочин на Замах на кримінальне правопорушення: Закон України № 2617-VIII від 22 листопада 2018 ро...)
(Немає відмінностей)

Версія за 11:51, 22 липня 2021

Нормативна база

Поняття «замах на кримінальне правопорушення»

Замахом на кримінальне правопорушення є вчинення особою з прямим умислом діяння (дії або бездіяльності), безпосередньо спрямованого на вчинення кримінального правопорушення, передбаченого відповідною статтею Особливої частини КК України, якщо при цьому кримінальне правопорушення не було доведено до кінця з причин, що не залежали від її вол (ч. 1 ст. 15 КК України).

Незакінченим кримінальним правопорушенням є готування до кримінального правопорушення та замах на кримінальне правопорушення (ч. 2 ст. 13 КК України).

Стадія замаху на кримінальне правопорушення можлива лише тоді, коли правопорушення вчиняється з прямим умислом. Замах на кримінальне правопорушення може набувати форми як активних дій, так і бездіяльності (наприклад, мати не годує новонародженого, бажаючи його смерті; лікар, маючи на меті позбавлення життя тяжко хворого, не надає йому належної медичної допомоги).

Ознаки замаху на кримінальне правопорушення

  • вчинення, діяння, безпосередньо спрямованого на вчинення кримінального правопорушення; 
  • недоведення кримінального правопорушення до кінця; 
  • причини незавершеності кримінального правопорушення не залежать від волі винного.

Безпосередня спрямованість на вчинення кримінального правопорушення означає, що особа розпочинає вчинення дій (бездіяльності), передбачених відповідною статтею Особливої частини КК України (починає виконувати об'єктивну сторону кримінального правопорушення, ставить об'єкт кримінально-правової охорони у стан безпосередньої небезпеки заподіяння йому істотної шкоди).

Відмінність замаху на кримінальне правопорушення від готування до кримінального правопорушення

Для відмежування замаху на кримінальне правопорушення від готування до нього потрібно з'ясувати, чи є вчинене особою діяння складовою частиною об'єктивної сторони того чи іншого кримінального правопорушення. Залежно від характеру кримінального посягання одні й ті самі діяння можуть розглядатись і як готування, і як замах. Скажімо, незаконне проникнення у квартиру може утворювати замах на кримінальне правопорушення (крадіжку чужого майна з проникненням у житло), а може розглядатися як готування до кримінаьного правопорушення (наприклад, вбивства власника житла).

На відміну від готування кримінальна відповідальність за замах на кримінальне правопорушення настає незалежно від ступеня тяжкості вчиненого особою кримінального правопорушення.

Розмежування замаху на кримінальне правопорушення і закінченого кримінального правопорушення

Розмежовуючи замаху на кримінальне правопорушення і закінченого кримінального правопорушення, необхідно враховувати: 

  • конструкцію складу кримінального правопорушення, яка впливає на момент його закінчення;
  • зміст умислу винної особи.

Притаманна замаху з об'єктивної сторони посягання виражається у відсутності однієї чи декількох ознак, передбачених відповідною нормою Особливої частини КК України.
У разі вчинення замаху на кримінальне правопорушення з матеріальним складом ознакою об'єктивної сторони, якого не вистачає, можуть бути суспільне небезпечні наслідки. Недоведення кримінального проступку з формальним складом до кінця може полягати у невчиненні всіх дій, які становлять його об'єктивну сторону.
У замаху відсутня характерна для закінченого кримінального правопорушення єдність задуманого та реально вчиненого винною особою. Так, якщо при вчиненні викрадення умисел особи був спрямований на заволодіння майном у великих чи особливо великих розмірах, і він не був реалізований з незалежних від її волі причин, вчинене кваліфікується як замах на викрадення у великих чи особливо великих розмірах, незалежно від кількості фактично викраденого.

Нереалізованість умислу як ознака замаху має бути суттєвою, такою, що впливає на правову оцінку вчиненого. Так, якщо службова особа прагнула отримати хабар у великому розмірі, а фактично одержала лише його частину, яка також становить винагороду у великому розмірі, розрив між задуманим і фактично вчиненим злочином не може вважатись суттєвим і не впливає на оцінку вчиненого. Обидва предмети хабара перебувають у діапазоні однієї кваліфікуючої ознаки (великий розмір хабара), а тому діяння кваліфікуються за ч. 2 ст. 368 КК України без посилання на ст. 15 КК України.

Характерна для замаху незавершеність об'єктивної сторони кримінального правопорушення є вимушеною. Особа не доводить кримінальне правопорушення до кінця не за власною ініціативою, а з причин, які не залежать від її волі. Під такими причинами потрібно розуміти різноманітні обставини як об'єктивного, так і суб'єктивного характеру, які зашкодили закінчити кримінальне правопорушення всупереч докладеним зусиллям особи (наприклад, активний опір потерпілого, недосконалість знарядь для скоєння кримінального правопорушення, недостатність фізичних сил чи досвіду, невміння користуватись зброєю або її несправність, затримання правопорушника тощо). Причини, внаслідок яких особа вимушена відмовитись від доведення кримінально правопорушення до кінця, можуть виникнути під впливом її власних дій (наприклад, вживання значних доз алкоголю або наркотиків, втрата зброї, випадкове заподіяння самому собі тілесного ушкодження).

Види замаху на кримінальне правопорушення

  • Коли особа помиляється стосовно об'єктивних властивостей вчиненого нею суспільне небезпечного діяння розрізняють такі види замаху як:

замах на непридатний об'єкт;

замах з непридатними засобами.

У разі вчинення замаху на непридатний (нереальний, відсутній) об'єкт можливість заподіяння реальної шкоди соціальним цінностям виключається через відсутність об'єкта (такий вид замаху утворює, наприклад, постріл у манекен, помилково прийнятий за людину).

Замах з непридатними засобами має місце тоді, коли суб'єкт для досягнення результату обирає засоби, які за своїми об'єктивними властивостями не здатні викликати бажані для винного суспільне небезпечні наслідки (наприклад, спроба вчинити вбивство з непридатної зброї).

Замах на непридатний об'єкт і замах з непридатними засобами тягнуть за собою кримінальну відповідальність на загальних підставах. Водночас з урахуванням конкретних обставин для правової оцінки вчиненого може бути застосована норма про малозначність діяння через відсутність суспільної небезпеки (ч. 2 ст. 11 КК України).

Потрібно відрізняти також так званий замах з нікчемними засобами. Маються на увазі випадки, коли особа внаслідок надзвичайного неуцтва або релігійних забобонів обирає засоби, об'єктивно не спроможні викликати бажаний результат (апелювання до надзвичайних сил, ворожба, закляття, молитви тощо). Звернення до вказаних засобів навіть за умови впевненості особи в їх ефективності розглядається як виявлення наміру і в кримінальному порядку не переслідується.

  • За суб'єктивним критерієм закон (ч. ч. 2 і 3 ст. 15 КК України) виділяє закінчений і незакінчений замахи на кримінальне правопорушення.

В основу цього поділу законодавцем покладено суб'єктивний критерій - власне уявлення суб'єкта про ступінь завершеності вчинюваного ним суспільне небезпечного діяння.
Поняття закінченого та незакінченого замаху на кримінальне правопорушення викладені у ч.ч. 2 і 3 ст. 15 КК України.

Замах на вчинення кримінального правопорушення є закінченим, якщо особа виконала усі дії, які вважала необхідними для доведення кримінального правопорушення до кінця, але кримінальне правопорушення не було закінчено з причин, які не залежали від її волі.

Замах на вчинення кримінального правопорушення є незакінченим, якщо особа з причин, що не залежали від її волі, не вчинила усіх дій, які вважала необхідними для доведення кримінального правопорушення до кінця.

За умови рівності всіх інших обставин закінчений замах звичайно розглядається як більш суспільне небезпечне діяння, ніж незакінчений, що має знаходити відображення при призначенні винному покарання. Поділ замаху на закінчений і незакінчений має значення для вирішення питань, пов'язаних з добровільною відмовою від доведення кримінального правопорушення до кінця (ст. 17 КК України).

Добровільна відмова при незакінченному кримінальному правопорушенні

Згідно ст. 17 КК України, добровільною відмовою є остаточне припинення особою за своєю волею готування до кримінального правопорушення або замаху на кримінальне правопорушення, якщо при цьому вона усвідомлювала можливість доведення кримінального правопорушення до кінця.

Особа, яка добровільно яка добровільно відмовилася від доведення кримінального правопорушення до кінця, підлягає кримінальній відповідальності лише в тому разі, якщо фактично вчинене нею діяння містить склад іншого кримінального правопорушення (ч. 2 ст. 17 КК України).

У разі добровільної відмови від вчинення кримінального правопорушення виконавець (співвиконавець) не підлягає кримінальній відповідальності за наявності умов, передбачених статтею 17 КК України. У цьому випадку інші співучасники підлягають кримінальній відповідальності за готування до того кримінального правопорушення або замах на те кримінальне правопорушення, від вчинення якого добровільно відмовився виконавець (ч. 1 ст. 31 КК України).

Не підлягають кримінальній відповідальності при добровільній відмові організатор, підбурювач чи пособник, якщо вони відвернули вчинення кримінального правопорушення або своєчасно повідомили відповідні органи державної влади про кримінальне правопорушення, що готується або вчиняється. Добровільною відмовою пособника є також ненадання ним засобів чи знарядь вчинення кримінального правопорушення або неусунення перешкод вчиненню кримінального правопорушення (ч. 2 ст. 31 КК України).

У разі добровільної відмови будь-кого із співучасників виконавець підлягає кримінальній відповідальності за готування до кримінального правопорушення або за замах на кримінальне правопорушення, залежно від того, на якій із цих стадій його діяння було припинено (ч. 3 ст. 31 КК України).

Відповідальність і покарання за незакінчене кримінальне правопорушення

У відповідності до статті 16 КК України відповідальність за готування до кримінального правопорушення і замах на кримінальне правопорушення настає за статтею 14 або 15 і за тією статтею Особливої частини КК України, яка передбачає відповідальність за закінчене кримінальне правопорушення.

Призначення покарання за незакінчене кримінальне правопорушення та за кримінальне правопорушення, вчинене у співучасті врегульоване ст. 68 КК України:

При призначенні покарання за незакінчене кримінальне правопорушення суд, керуючись положеннями статей 65, 66, 67 КК України, враховує ступінь тяжкості вчиненого особою діяння, ступінь здійснення злочинного наміру та причини, внаслідок яких кримінальне правопорушення не було доведено до кінця.

За вчинення замаху на злочин строк або розмір покарання не може перевищувати двох третин максимального строку або розміру найбільш суворого виду покарання, передбаченого санкцією статті (санкцією частини статті) Особливої частини КК України (ч. 3 ст. 68 КК України).

Довічне позбавлення волі за вчинення готування до злочину та вчинення замаху на злочин не застосовується, крім випадків вчинення злочинів проти основ національної безпеки України, передбачених у статтях 109-114-1, проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку, передбачених у статтях 437-439, частині першій статті 442 та статті 443 КК України (ч. 4 ст. 68 КК України).

Абзацем 2 пункту 61 Постанови Пленуму Верховного Суду України “Про практику призначення судами кримінального покарання” від 24 жовтня 2003 року № 7 передбачено, що правила частин 2 і 3 статті 68 КК України не можуть бути застосовані при призначенні покарання особі, яка у віці 18 і більше років вчинила злочин, за який передбачено найбільш суворий вид покарання - довічне позбавлення волі, оскільки цей вид покарання є таким, що виключає можливість визначення його половини чи двох третин. Однак до осіб, які вчинили готування до такого злочину або вчинення замаху на злочин у віці до 18 років, і до осіб у віці понад 65 років, а також до жінок, що були у стані вагітності під час вчинення злочину або на момент постановлення вироку, і яким не може бути призначено покарання у виді довічного позбавлення волі, мають застосовуватися вимоги частин 2 і 3 статті 68 КК, виходячи з максимального покарання позбавлення волі на певний строк.

Пунктом 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України “Про практику призначення судами кримінального покарання” від 24 жовтня 2003 року № 7 звернуто увагу судів на те, що передбачені законом правила призначення покарання за сукупністю злочинів (ст. 70 КК) застосовуються у випадках самостійної кваліфікації вчиненого як за різними статтями, так і за різними частинами однієї статті кримінального закону, якими передбачено відповідальність за окремі склади злочинів і які мають самостійні санкції. За цими ж правилами призначається покарання і в разі вчинення особою діянь, частина яких кваліфікується як закінчений злочин, а решта - як готування до злочину чи замах на нього.