Відбування покарання у виді позбавлення волі засудженими жінками і неповнолітніми

Матеріал з WikiLegalAid
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Особливості відбування покарання неповнолітніми В рамках широкого соціального середовища встановлюються матеріальні, державно-політичні, правові, моральні й інші соціальні відносини, що формують особистість як безпосередньо (наприклад, через засоби масової інформації), так і опосередковано — через її найближче оточення. За допомогою цих відносин держава здійснює управління мікро­середовищем, використовуючи спеціальні інститути соціалізації особистості (навчально-виховні, культурно-освітні й інші уста­нови), трудові колективи, громадські й інші організації. Саме це спонукає законодавця створювати окремі вип­равні установи для відбування покарання неповнолітніми і відокремлювати їх від дорослих засуджених задля запобігання кримінальному впливу. Таким чином реалізується принцип диференціації та індивідуалізації виконання покарань, раціо­нального застосування заходів виправного впливу на засудже­них. Крім того, акцент законодавця на термін «виховні» не є випадковим, бо саме в цих установах (порівняно з виправними) приділено більше уваги застосуванню різних форм і методів психолого-педагогічного і виховного впливу; створенню умов утримання з урахуванням вікових, індивідуальних особливос­тей, психічного і фізичного стану неповнолітнього. Закон передбачає, що неповнолітні засуджені віком від 14 до 18 років відбувають покарання в одній виховній установі, як правило, наближеній до місця мешкання засудженого, що має особливе значення для збереження соціально корисних зв'язків та допомагає соціальній адаптації після звільнення. З метою закріплення результатів виправлення, завершен­ня загальноосвітнього або професійно-технічного навчання засуджені, які досягли 18-річного віку, можуть бути залишені у виховній колонії до закінчення строку покарання, але не довше ніж до досягнення ними 22 років

  1. ПЕРЕНАПРАВЛЕННЯ (ст. 148 КВК)

http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1129-15/page6?text=%F1%F2+148. За­лишення засуджених, які досягли 18-річного віку, у виховній колонії Доводиться за рішенням педагогічної ради постано­вою начальника колонії, погодженою зі службою у справах неповнолітніх. На таких засуджених поширюються умови від­бування покарання, норми харчування і матеріально-побуто­вого забезпечення, встановлені для неповнолітніх засуджених. Умови праці осіб, які досягли 18-річного віку, встановлюються відповідно до законодавства про працю. Однак закон пере­дбачає, що засуджені, які досягли 18-річного віку, можуть бути переведені із виховної колонії для дальшого відбування покарання до виправної колонії мінімального рівня безпеки із загальними умовами тримання. Питання про переведення засудженого, який досяг 18-річного віку, з виховної колонії до виправної колонії вирішується ДДУПВП за рішенням педагогічної ради і поданням начальника виховної колонії, погодженим зі службою у справах неповнолітніх. Засуджені неповнолітні користуються усіма правами та мають обов'язки, передбачені кримінально-виконавчим зако­нодавством. Крім зазначених, у виховних колоніях засуджені мають право (ст. 143 КВК)http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1129-15/page6?text=%F1%F2+148: —  витрачати на місяць для придбання продуктів харчування і предметів першої потреби гроші, зароблені в колонії, в сумі до 100 % мінімального розміру заробітної плати; —  одержувати щомісяця короткострокове і 1 раз на 3 місяці тривале побачення; —  одержувати протягом року 9 посилок (передач) і 4 бан­деролі. При сумлінній поведінці і ставленні до праці та навчан­ня після відбуття не менше 1/4 строку покарання засуджені мають право на поліпшення умов тримання і їм може бути дозволено: —  додатково витрачати на місяць гроші в сумі 60% міні­мального розміру заробітної плати; —  додатково одержувати 1 раз на 3 місяці короткострокове побачення, яке за постановою начальника виховної колонії може проходити за межами виховної колонії; — додатково одержувати протягом року 3 посилки (пере­дачі) і 4 бандеролі. Закон встановив, крім передбачених статтями 130 http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1129-15/page5?text=%F1%F2+148, 145 КВКhttp://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1129-15/page6?text=%F1%F2+148, окремі заходи заохочення та стягнення, що застосовуються до неповнолітніх, а саме: 1)  за сумлінну поведінку і ставлення до праці та навчання, активну участь у роботі самодіяльних організацій і виховних заходах до засуджених неповнолітніх можуть застосовуватися такі заходи заохочення: —  надання права відвідування культурно-видовищних і спортивних заходів за межами виховної колонії в супроводі працівників колонії; —  надання права виходу за межі виховної колонії в суп­роводі батьків чи інших близьких родичів. Тривалість виходу за межі колонії встановлюється начальником колонії, але не може перевищувати 8 годин; 2)  за порушення встановленого порядку і умов відбування покарання до засуджених неповнолітніх можуть застосовува- тися такі заходи стягнення: —  попередження; —  догана; —  сувора догана; —  призначення на позачергове чергування щодо приби­рання приміщень і території колонії; —  скасування поліпшених умов тримання, передбачених ст. 143 КВК http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1129-15/page6?text=%F1%F2+148; —  поміщення в дисциплінарний ізолятор на строк до 10 діб з виведенням чи без виведення на навчання або роботу. У виховних колоніях організовується єдиний навчально-виховний процес, що поєднує у собі загальноосвітню та про­фесійну підготовку з залученням неповнолітнього засудженого до трудової діяльності, з метою його виправлення та підготовки до самостійного життя на волі. Для успішної реалізації складних та багатопланових завдань виховної колонії до організації виховного процесу залучаються педагоги та психологи, які проводять спеціальні заходи (про­грами) щодо виправлення неповнолітніх, їх соціальної адап­тації з урахуванням фізіологічних особливостей, особистісних якостей, інтересів, установок тощо. Для надання допомоги адміністрації виховної колонії в ор­ганізації навчально-виховного процесу і зміцненні матеріально-технічної бази колонії, вирішенні питань соціального захисту засуджених, трудового і побутового влаштування осіб, які звіль­няються, при виховних колоніях створюється піклувальна рада з представників органів державної влади, органів місцевого само­врядування, громадських організацій (ст. 149 КВК), організація і діяльність якої визначаються положенням, яке затверджується Кабінетом Міністрів України. Також з метою підвищення ефек­тивності виховного впливу на засуджених і надання допомоги адміністрації виховної колонії при відділеннях соціально-пси­хологічної служби можуть створюватися батьківські комітети. Діяльність батьківського комітету визначається положенням, яке затверджує начальник виховної колонії. Участь громадськості в роботі виховних колоній спрямо­вана на нейтралізацію негативних соціально-психологічних факторів відбування покарання у виді позбавлення волі на певний строк, підтримку та закріплення соціально корисних зв'язків, на профілактику рецидиву як в період відбування покарання, так і після звільнення.

Особливості відбування покарання засудженими жінками Особливий статус жінки у суспільстві як матері, вихователь­ки підростаючого покоління, трудівниці, висуває підвищені вимоги до її моральності, поведінки та соціальної відпові­дальності. Тому не можна виміряти збитки, завдані жіночою злочинністю. Засуджені жінки потребують особливої уваги при застосуванні карально-виховних засобів впливу, а ефектив­ністю їх виправлення будуть показники зменшення рецидиву злочинів. Діапазон злочинної діяльності жінок досить великий: від крадіжок до вчинення вбивств, так само як і застосування до них різних видів покарання — від штрафу до позбавлення волі на певний строк та довічного позбавлення волі. Обрання такого виду покарання, як позбавлення волі на певний строк задля досягнення мети виправлення засуджених жінок може обернутися невідворотними негативними наслід­ками, а саме тим, що цей вид покарання відзначається висо­ким рівнем репресивності, і як свідчать численні дослідження вітчизняних та іноземних науковців, найбільш пов'язаний із негативними для особи наслідками (вторинна криміналізація, стигматизація, втрата соціальних навичок, втрата суспільно корисних зв'язків тощо). Після відбування покарання засуд­жені жінки майже не можуть відновитися як особистості в суспільстві. Тому законодавець передбачає особливий статус жінки в умовах ізоляції від суспільства, надає їй пільгові умови під час відбування покарання. Особливо це стосується вагітних жінок, жінок-годувальниць та жінок, які мають дітей віком до 3 років. Стаття 141 КВК передбачає порядок відбу­вання покарання вказаною категорією жінок. Зокрема, при виправних колоніях, в яких відбувають покарання засуджені до позбавлення волі жінки, у разі необхідності організову­ються будинки дитини. Засуджені жінки, крім засуджених до позбавлення волі на строк більше 5 років за умисні тяжкі та особливо тяжкі злочини, можуть поміщати в будинки дитини своїх дітей віком до 3 років. У будинках дитини забезпечуються умови, необхідні для нормальної життєдіяльності та розвитку дитини. Засуджені жінки можуть спілкуватися зі своїми дітьми у вільний від роботи час без обмежень. Матері-годувальниці і вагітні жінки можуть одержувати продуктові посилки (передачі) у кількості й асортименті, які визначаються медичним висновком. Засуджені жінки з вагіт­ністю понад 4 місяці або які мають при собі дітей віком до З років у випадках, коли до них не застосовується звільнення від відбування покарання відповідно до ст. 83 КК, направляються адміністрацією виправної колонії для дальшого відбування покарання у виправну колонію, при якій є будинок дитини. Діти засуджених жінок за згодою матері можуть передаватися її родичам чи за згодою матері та за рішенням органів опіки і піклування — іншим особам або після досягнення 3-річного віку направляються до відповідних дитячих закладів. Якщо у матері дитини, яка досягла 3-річного віку, невідбута частина строку покарання не перевищує 1 року і вона сумлінно виконує свої материнські обов'язки, перебування дитини в будинку дитини може бути продовжено адміністрацією виправної колонії до звільнення матері. Лише у разі злісного порушення матір'ю вимог режиму відбування покарання рішення про продовження перебування дитини в будинку дитини може бути скасовано. Статтею 142 КВК передбачено, що засудженим жінкам, які сумлінно ставляться до праці і додержують вимог режиму, постановою начальника виправної колонії за погодженням зі спостережною комісією може бути дозволено проживання за межами виправної колонії на час звільнення від роботи у зв'язку з вагітністю і пологами, а також до досягнення дити­ною 3-річного віку. Засуджені жінки, яким дозволено проживання за межами виправної колонії: —  оселяються поблизу виправної колонії і перебувають під наглядом адміністрації колонії; —  можуть носити одяг, прийнятий у цивільному вжитку, мати при собі гроші та цінні речі; —  можуть без обмеження листуватися, одержувати грошові перекази, посилки (передачі) і бандеролі, витрачати гроші, мати побачення з родичами та іншими особами; —  користуються правом вільного пересування по території, межі якої визначаються начальником виправної колонії; —  у разі пологів, хвороби засуджених або їхніх дітей вони можуть поміщатися в місцеві лікувальні заклади охорони здоров'я; —  після закінчення періоду звільнення від роботи у зв'язку з вагітністю та пологами виконують роботу за вказівкою ад­міністрації виправної колонії, їм нараховується заробіток на загальних підставах з іншими засудженими, які відбувають покарання у виправній колонії даного виду. Харчуванням, одягом, а також комунально-побутовими послугами жінки забезпечуються за нормами, встановленими для засуджених, які відбувають покарання у виправній колонії. У разі систематичного або злісного порушення встановлених правил поведінки право на проживання за межами колонії скасовується за постановою начальника виправної колонії, погодженою зі спостережною комісією, і засуджені жінки по­вертаються в колонію для подальшого відбування покарання. Організація праці засуджених жінок має певне педагогічне навантаження і тому має відповідати таким вимогам: робота має бути виконаною за кількісними і якісними показниками; вона має бути співмірною з фізичними та духовними силами засудженої жінки; має поступово ускладнюватись з погляду виробничих завдань пропорційно набуттю трудових навичок і підвищенню виробничої кваліфікації; має становити не лише творчий, а й матеріальний інтерес для засудженої. Обов'язково слід створювати матеріальні і моральні стимули у досягнен­ні успіхів у праці і розкривати її суспільну користь. Однак більшість позитивних інволюцій праці засуджених зводиться нанівець у зв'язку із тим, що багато засуджених не бачать перспективи у житті, під якою розуміють емоційно наповне­не уявлення про необхідне майбутнє, більш-менш віддалене у часі, що стимулює діяльність людей. Справа ще й у тому, що засуджені нерідко нехтують перспективами у житті, які досягаються соціально-конформними засобами. Отже, першо­черговим завданням є подолання такої суперечності, оскільки відсутність життєвих перспектив чи їх девіантність у свідомості засудженої особи є вагомим фактором контрресоціалізацій-ного плану, що зводить більшість засобів виправлення до формальної проекції, адже особистісні якості, внутрішній світ ув'язненої людини є апперцепцією виправного процесу. Варто враховувати, що деякі засуджені жінки до арешту не працювали, не вчилися і не одержували пенсії. Багато з них не мали спеціальності: одні до суду були зайняті у власному госпо­дарстві, а інші — вели паразитичний спосіб життя, бродяжили тощо. Залучення засуджених жінок до виробничої діяльністі має починатися з набуття ними професії. Слід враховувати також, що багатьом засудженим жінкам доводиться в колонії перекваліфіковуватись, одержувати іншу професію, тому що у виправній колонії вони не можуть працювати за тією спеціаль­ністю, яку мали до засудження. У повторно засуджених жінок, як правило, є спеціальність швачки-мотористки, яку вони от­римали під час попереднього відбування покарання. Ситуацію ускладнює сучасна проблема трудової зайнятості населення та висока конкуренція на ринку праці. Фактично з огляду на це за­судженим жінкам пропонується робота, яка переважно стомлює жінок і зазвичай не привчає до усвідомлення перспективності наполегливої праці для досягнення соціально-конформної мети в житті засудженої, яку вона могла набути у результаті свідомої соціальної реінтеграції. Для пом'якшення такої ситуації члени комітету Верховної Ради України з питань соціальної політики та праці рекомендували депутатам прийняти закон про внесен­ня змін до деяких законів України (щодо трудової діяльності громадян, які відбувають покарання в місцях позбавлення волі). Своєю законотворчою ініціативою парламентарі пропонували доповнити ч. 2 ст. 14 Закону України від 1 березня 1991 р. «Про зайнятість населення» пунктом: «Забезпечення трудової зайнятості працездатних громадян, які відбувають покарання в місцях позбавлення волі», а ст. 24 Закону України від 9 квітня1999 р. «Про місцеві державні адміністрації» доповнити пунк­том такого змісту: «Створює умови для забезпечення трудової зайнятості працездатних громадян, які відбувають покарання в місцях позбавлення волі». Автори зазначають, що внесення таких змін сприятиме розвитку трудової зайнятості засуджених, організації їх професійного навчання та подальшої інтеграції у суспільство, а також дасть змогу установам виконання по­карань за рахунок розвитку виробничої діяльності отримувати додаткові кошти для забезпечення належного рівня утримання засуджених у місцях позбавлення волі.