Виплати пенсії за кордон громадянам України, які мають право на постійне проживання у іншій країні

Зміст

• 1.Нормативна база.
• 2.Порядок призначення і виплати пенсії за новим місцем проживання.
• 3.Якщо немає міжнародного договору.
• 4.Порядок відновлення пенсійних виплат громадян

Нормативна база

• Конституція України
• Закон України «Про пенсійне забезпечення»
• Закон України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування»

 Законодавством України передбачено, що громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв’язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених Законом України «Про пенсійне забезпечення».
      Відповідно до наданих документів осіб, які звернулися за правничою допомогою є громадянами України, а тому мають конституційне право на соціальний захист у формі пенсійного забезпечення.
      За наявності двостороннього договору (угоди) про соціальне забезпечення між Україною та державою, до якої виїжджає пенсіонер на постійне проживання то він може звернутися до компетентного органу з питань пенсійного забезпечення за місцем свого проживання в цій державі з клопотанням про переведення (переказ) пенсії з України. 
      Виплата призначеної в Україні пенсії мігрантам, що виїхали у такі країни як Іспанія, Чехія, Словаччина, Болгарія, Литва, Латвія, Естонія, Польща та Португалія, з якими укладено двосторонні міжнародні договори про соціальне забезпечення, здійснюється Пенсійним фондом України за новим місцем проживання пенсіонера у вільно конвертованій валюті – доларах США або євро.
      Водночас, варто зазначити, що  згідно статті 24 Конституції України, громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом.
      У преамбулі Закону України «Про пенсійне забезпечення» зазначено, що цей Закон відповідно до Конституції України гарантує всім непрацездатним громадянам України право на матеріальне забезпечення за рахунок суспільних фондів споживання шляхом надання трудових і соціальних пенсій.
      У статті 1 Закону України «Про пенсійне забезпечення» зазначено, що пенсійне забезпечення громадян України, що проживають за її межами, провадиться на основі договорів (угод) з іншими державами. У тих випадках, коли договорами (угодами) між Україною та іншими державами передбачено інші правила, ніж ті, що містяться у цьому Законі, то застосовуються правила, встановлені цими договорами (угодами). Якщо такий договір із країною, до якої виїжджає пенсіонер, укладено, то він може звернутися до компетентного органу з питань пенсійного забезпечення за місцем свого проживання в цій державі з клопотанням про переведення (переказ) пенсії з України.
      Стаття 49 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування»встановлений винятковий перелік підстав для припинення пенсії, а саме:

1. якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2. у разі смерті пенсіонера; 3. у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців; 4. в інших випадках, передбачених законом.

      У статті 51 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» зазначено, що у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від’їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України.
      Відповідно до п. 6 частини 1 статті 92 Конституції України, виключно законами України встановлюється основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення, засади регулювання праці і зайнятості, шлюбу, родини, охорони дитинства, материнства, батьківства, виховання, освіти, культури і охорони здоров’я,  екологічної безпеки. Згідно статті 64 Конституції України, конституційні прав і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.
      Крім того, варто зазначити, що рішенням Конституційного Суду України №1-32/2009 від 07 жовтня 2009 року було це положення визнано неконституційним. Згідно цього рішення, держава  поставила людину в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Отже, всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, які мають право на отримання пенсії,  держава на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою Україна не уклала відповідного договору.
      Зважаючи на правову, соціальну природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов’язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні, держава відповідно до конституційних принципів зобов’язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначення пенсія, - в Україні чи за її межами.
      Відповідно до ч.2 ст.152 Конституції України, закони, інші нормативно-правові акти або їх окремі положення, що визнані Конституційним Судом України неконституційними, втрачають чинність з дня ухвали Конституційним Судом рішення про їх неконституційність, але не раніше дня його ухвалення.
      Також варто додати, що п. 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про незалежність судової влади» №8 від 13 червня 2007 року, зазначено,що відповідно до статей 8 та 22 Конституції України, не підлягають застосуванню судами закони та інші нормативно-правові акти, якими скасовуються конституційні права і свободи людини та громадянина, а також нові закони, які звужують зміст та обсяг встановлених Конституцією України і чинним законами прав і свобод.
      Практика Європейського Суду з прав людини підтверджує, що дискримінація щодо виплати пенсій і інших соціальних виплат за ознакою місця проживання суперечить Конвенції про захист прав і основоположних свобод (далі – Конвенція).
      Відповідно  до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують під час розгляду справ Конвенції та практику ЄСПЛ як джерело права.
      Так, п. 73 рішенням ЄСПЛ по справі «Грудіч проти Сербії» та «Пейчич проти Сербії» було зазначено, що аргументація відмови держави поновити громадянину виплату пенсій, яка була призначена йому державою раніше, але зараз її виплати припинено, є втручанням в його право мирного користування майном, та таке втручання суперечить національному законодавству та статті 1 Протоколу 1 Конвенції. Позбавлення громадянина похилого віку пенсійних виплат, які є основним джерелом для існування, не виправдовує жодний суспільний інтерес.
      В рішенні «Пічкур проти України», Суд зазначив, що обмеження на отримання пенсії залежно від місця проживання є порушенням статті 14 Конвенції, згідно якою користуванням правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою.
      Таким чином, пенсійні виплати повинні проводитися незалежно від місця проживання пенсіонера.

Категорія Призначення пенсії‎