Викуп пам'ятки культурної спадщини

Матеріал з WikiLegalAid

Нормативна база

Поняття пам'ятки культурної спадщини

Культурна спадщина - сукупність успадкованих людством від попередніх поколінь об'єктів культурної спадщини (ст. 1 Закону України "Про охорону культурної спадщини")

Пам’ятка культурної спадщини – об’єкт культурної спадщини, який занесено до Державного реєстру нерухомих пам’яток України, або об’єкт культурної спадщини, який взято на державний облік, відповідно до законодавства, що діяло до набрання чинності Законом України "Про охорону культурної спадщини", до розв’язання питання про включення (не включення) об’єкта культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам’яток України.

До таких об'єктів належать лише об'єкти нерухомого майна.

Культурна спадщина охороняється законом. Відповідно до положень Конституції України держава забезпечує збереження історичних пам'яток та інших об'єктів, що становлять культурну цінність, вживає заходів для повернення в Україну культурних цінностей народу, які знаходяться за її межами.

Національним законодавством затверджено Перелік пам'яток культурної спадщини, що не підлягають приватизації.

Пам'ятки культурної спадщини, занесені до Переліку не можуть бути предметом застави (ст. 4 Закону України "Про заставу").

У Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, ратифікованій Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР, закріплено гарантії здійснення права власності та його захисту. Зокрема, у ст. 1 Першого протоколу до неї зазначено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Згідно з нормами ст. 41 Конституції України, примусове відчуження об’єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості. Примусове відчуження таких об’єктів з наступним повним відшкодуванням їх вартості допускається лише в умовах воєнного чи надзвичайного стану.

Порядок викупу пам'ятки культурної спадщини

Для припинення права власності на пам'ятки культурної спадщини повинні існувати такі умови:

  • наявність в особи права власності на такий об'єкт;
  • безгосподарне ставлення до нього власника, що загрожує його пошкодженням або знищенням.

Державна інспекція культурної спадщини України (далі - ДІС) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра культури та інформаційної політики і який реалізує державну політику із здійснення контролю у сфері охорони культурної спадщини.

ДІС здійснює контроль за виконанням законодавства у сфері охорони культурної спадщини; забороняє будь-яку діяльність юридичних або фізичних осіб, що створює загрозу об’єкту культурної спадщини, видатній універсальній цінності об’єкта всесвітньої спадщини або порушує законодавство у сфері охорони культурної спадщини; видає розпорядження та приписи щодо охорони пам’яток національного значення, об’єктів всесвітньої спадщини, припинення робіт на них, їх територіях, в зонах охорони, буферних зонах, на охоронюваних археологічних територіях, в історичних ареалах населених місць, якщо такі роботи проводяться за відсутності затверджених або погоджених з відповідними органами охорони культурної спадщини програм та проектів, передбачених Законом України “Про охорону культурної спадщини”, без дозволів або з відхиленням від них.

У разі виявлення пам'ятки, якій загрожує пошкодженням або знищенням, відповідний орган охорони культурної спадщини надсилає власнику попередження у формі листа, де зазначається термін, протягом якого власним має вжити конкретних заходів щодо збереження пам'ятки. Зазначені вимоги у попередженні слугують сигналом для власника дії або бездіяльність якого створюють загрозу пошкодженню чи знищенню пам'ятки.

Якщо власник пам'ятки культурної спадщини не вживе заходів щодо її збереження (незалежно від вини), зокрема у зв'язку з неможливістю створення необхідних для цього умов (наприклад, недостатність коштів), суд за позовом відповідного органу охорони культурної спадщини може постановити рішення про її викуп.

Суд, розглядаючи справу про примусовий викуп пам’ятки, зобов’язаний встановити факт бездіяльності власника або дій, спрямованих на пошкодження чи знищення пам’ятки, і факт попередження відповідним державним органом власника про припинення недбалого ставлення до пам’ятки, а також визначити викупну ціну пам’ятки у разі недосягнення згоди щодо неї сторонами спору. При цьому розмір відшкодування розраховується відповідно до Методики, яка визначає процедури проведення грошової оцінки пам'яток археології, історії, монументального мистецтва, архітектури та містобудування, садово-паркового мистецтва, ландшафтних пам'яток національного та місцевого значення, занесених до Державного реєстру нерухомих пам'яток України. Дія цієї Методики поширюється на випадки проведення суб'єктами оціночної діяльності грошової оцінки пам'яток та щойно виявлених об'єктів культурної спадщини до вирішення питання про занесення їх до Державного реєстру нерухомих пам'яток України.

У разі невідкладної необхідності забезпечення умов для збереження пам'ятки культурної спадщини позов про її викуп може бути пред'явлено без попередження. Виключного (закритого) переліку підстав відчуження об’єктів культурної спадщини у недобросовісних власників не міститься в жодному національному нормативно-правовому акті.

Викуплена пам'ятка культурної спадщини переходить у власність держави. Власнику, в якого викуповується майно, виплачується його вартість. Викупна ціна пам'ятки культурної спадщини визначається за згодою сторін, а в разі спору - судом (ст. 352 Цивільного кодексу України).

Судова практика

Верховний Суд у своїй постанові у справі № 826/6522/15 від 05.03.2020 року висловив наступну правову позицію щодо застосування норм права у сфері охорони культурної спадщини, а саме: "Власник або уповноважений ним орган, користувач, який уклав охоронний договір щодо збереження об’єктів культурної спадщини, несе відповідальність за його невиконання, а органи охорони культурної спадщини зобов’язані заборонити будь-яку діяльність таких осіб, що створює загрозу пам’ятці або порушує законодавство, державні стандарти, норми і правила у сфері охорони культурної спадщини".

При чому, в Єдиному реєстрі судових рішень не міститься жодного рішення, предметом якого були б відносини згідно з цією статтею.