Відмінності між версіями «Виконання судових рішень у цивільних справах»

Матеріал з WikiLegalAid
Перейти до: навігація, пошук
(Немає відмінностей)

Версія за 13:34, 3 грудня 2018

Нормативно-правова база

Загальні відомості

Виконання рішення суду є невід’ємною частиною права на справедливий суд. Судові рішення є обов’язковими до виконання на всій території України.

Для виконання рішення суду чи судового наказу потрібно отримати в суді виконавчий лист і звернутися до відповідної державної виконавчої служби протягом одного року з наступного дня після набрання рішенням законної сили. Зробити це необхідно особисто або рекомендованим листом з повідомленням. Після такого звернення має бути відкрите виконавче провадження й боржнику надається час для добровільного виконання рішення, а після цього – рішення має бути виконаним у примусовому порядку.

Якщо рішення стосується стягнення грошових коштів, рекомендується в заяві про відкриття виконавчого провадження просити накласти арешт і заборону на відчуження всього майна боржника, що відповідає розміру боргу, – це може убезпечити від продажу боржником свого майна. Також, якщо є інформація про наявне майно боржника, необхідно вказати про нього в заяві.

За кожним судовим рішенням, яке набрало законної сили, за заявою осіб, на користь яких воно ухвалено, суд видає один виконавчий лист. Якщо на підставі ухваленого рішення належить передати майно, що перебуває в кількох місцях, або якщо рішення ухвалено на користь кількох позивачів чи проти кількох відповідачів, суд має право за заявою стягувачів видати кілька виконавчих листів, точно зазначивши, яку частину рішення треба виконати за кожним виконавчим листом.

Права стягувача

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження» (далі – Закон) визначено, що виконавче провадження, як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) – це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до Закону підлягають примусовому виконанню.

Стягувачем є фізична або юридична особа, на користь чи в інтересах якої видано виконавчий документ. Боржником є фізична або юридична особа, яка зобов’язана за рішенням вчинити певні дії (передати майно, виконати інші обов’язки, передбачені рішенням) або утриматися від їх вчинення. Крім того, у виконавчих провадженнях про стягнення сум у доход Державного бюджету України стягувачем є орган, за позовом якого судом винесено відповідне рішення, або орган, який відповідно до закону прийняв таке рішення. У виконавчих провадженнях про стягнення у доход Державного бюджету України судового збору (державного мита) стягувачем є орган державної податкової служби.

У разі вибуття однієї з сторін державний виконавець з власної ініціативи або за заявою сторони, а також сама заінтересована сторона мають право звернутися до суду з заявою про заміну сторони її правонаступником. Для правонаступника усі дії, вчинені до його вступу у виконавче провадження, обов’язкові тією мірою, в якій вони були б обов’язковими для сторони, яку правонаступник замінив.

Зазначені вище особи набувають статусу сторін виконавчого провадження лише після відкриття виконавчого провадження, тобто, винесення державним виконавцем постанови про відкриття виконавчого провадження, або ж постанови про заміну сторони її правонаступником.

Відповідно до статті 57 Конституції України, кожному гарантується право знати свої права і обов’язки.

Особам, які беруть участь у виконавчому провадженні або залучаються до проведення виконавчих дій, повинні бути роз’яснені державним виконавцем їх права відповідно до вимог Закону. Основний перелік прав та обов’язків сторін виконавчого провадження визначений статтею 19 Закону України "Про виконавче провадження".

Так сторони виконавчого провадження та прокурор як учасник виконавчого провадження мають право ознайомлюватися з матеріалами виконавчого провадження, робити з них виписки, знімати копії, заявляти відводи у випадках, передбачених цим Законом, мають право доступу до автоматизованої системи виконавчого провадження, право оскаржувати рішення, дії або бездіяльність виконавця у порядку, встановленому цим Законом, надавати додаткові матеріали, заявляти клопотання, брати участь у вчиненні виконавчих дій, надавати усні та письмові пояснення, заперечувати проти клопотань інших учасників виконавчого провадження та користуватися іншими правами, наданими законом.

Разом з цим, перелік прав та обов’язків сторін виконавчого провадження, перелічених вище, не є вичерпним. Діючий Закон України «Про виконавче провадження» наділяє сторін і іншими правами та обов’язками, сумлінне використання яких повинно забезпечити повне і своєчасне вчинення виконавчих дій.

Статтею 56 Конституції України встановлено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Виконавчі дії

Виконавчі дії провадяться державним виконавцем за місцем проживання, перебування чи роботи боржника або за місцезнаходженням його майна. Якщо боржник є юридичною особою, то виконання провадиться за місцезнаходженням його постійно діючого органу або майна. Право вибору місця виконання між кількома органами державної виконавчої служби, які можуть вчиняти виконавчі дії по виконанню рішення на території, на яку поширюються їхні функції, належить стягувачу.

Державний виконавець у 3-денний строк з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження.

У постанові державний виконавець установлює строк для добровільного виконання рішення, що не може перевищувати 7 днів, а рішення про примусове виселення – 15 днів, та попереджає боржника про примусове виконання рішення після закінчення встановленого строку зі стягненням з нього виконавчого збору й витрат, пов’язаних із провадженням виконавчих дій.

Копія постанови про відкриття виконавчого провадження не пізніше наступного робочого дня надсилається стягувачу, боржнику та органу (посадовій особі), який видав виконавчий документ. Якщо у стягувача є можливість, краще самостійно рекомендованим листом із повідомленням, відправити боржнику постанову про відкриття провадження. Якщо боржник не буде повідомлений, це створить потенційну можливість оскарження дій виконавця й затягування виконання рішення.

Державний виконавець зобов’язаний провести виконавчі дії по виконанню рішення протягом 6 місяців з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, а по виконанню рішення немайнового характеру – у двомісячний строк. Строки здійснення виконавчого провадження не поширюються на час відкладення провадження виконавчих дій або зупинення виконавчого провадження та на період реалізації арештованого майна боржника.

За можливості потрібно брати участь у виконавчих діях, пов’язаних із перевіркою майнового стану боржника, проведенні опису його майна та арешту. Не треба відмовляйтеся приймати арештоване майно на відповідальне зберігання – це допоможе уникнути спокуси виконавця «щось не помітити» та дозволити зберегти цілісність цього майна.

Рекомендовано щомісячно направляти державному виконавцю письмові запити про хід виконання рішення й проведення виконавчих дій.

У першу чергу, стягнення звертається на грошові кошти, які належать боржнику (готівка або гроші в банківських і фінансових установах), потім – на рухоме майно (меблі, побутова техніка, автотранспорт), потім – на нежитлове нерухоме майно, і лише в останню чергу – на житло.

Будь-яке виявлене майно боржника повинне бути негайно арештоване, у разі, якщо розмір заборгованості й вартість цього майна співвідносяться.

З метою своєчасного й повного виконання рішень майнового характеру рекомендується вимагати від виконавця проведення наступних дій:

  1. Направлення запитів: до податкової інспекції – для визначення розміру доходів боржника і місця його роботи, чи є боржник суб’єктом підприємницької діяльності, інформації про його розрахункові рахунки; до реєстраційної палати або реєстратору держадміністрації – визначення, чи є боржник суб’єктом підприємницької діяльності, які його види діяльності й місце реєстрації; в ДАІ, інспекцію державного технічного нагляду і державну реєстраційну службу – для виявлення зареєстрованого за боржником автотранспорту, сільськогосподарської техніки і нерухомості; до органів місцевого самоврядування – про виділення земельної ділянки, видачу дозволу на проведення підприємницької діяльності; до органів реєстрації актів цивільного стану громадян – визначення шлюбних зв’язків з метою, в подальшому, виявлення й звернення стягнення на спільне майно подружжя; до обласного адресного бюро при УМВС – щодо адреси реєстрації боржника; до органів Пенсійного фонду і Центру зайнятості – про перебування боржника на обліку;
  2. Направлення до всіх центральних банківських і фінансових установ постанов про арешт грошових коштів боржника;
  3. Направлення письмових викликів боржника до органу виконавчої служби для надання пояснень, а у випадку ігнорування ним вимог виконавця – накладення на нього штрафних санкцій і винесення постанови про примусовий привід боржника органами УМВС;
  4. Перевірка майнового стану боржника за місцем його реєстрації, фактичного мешкання або знаходження його нерухомості.

Оскарження дій державного виконавця

Конституцією України передбачено, що кожна людина має право на захист своїх законних інтересів та прав. Діючим законодавством визначено порядок захисту громадянами своїх прав та законних інтересів шляхом подачі письмового звернення до органів державної влади, установ, організацій незалежно від форм власності, посадових осіб, органів державної виконавчої служби або шляхом висловлення своїх пропозицій на особистому прийомі у керівників цих установ в усній формі.

Законом України «Про звернення громадян» визначено такі основні види звернень як скарга та заява.

Заява - це звернення громадян із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством їх прав та інтересів або повідомлення про порушення чинного законодавства чи недоліки в діяльності посадових осіб, а також висловлення думки щодо поліпшення їх діяльності.

Скарга - це звернення з вимогою про поновлення прав і законних інтересів громадян, порушених діями (бездіяльністю) посадових осіб.

У зверненні має бути зазначено прізвище, ім'я по батькові, місце проживання громадянина, викладено суть порушеного питання.

Письмове звернення повинно бути підписано заявником із зазначенням дати.

Окрім звичайного звернення, заявник може подати скаргу на дії державного виконавця в порядку ст. 82 Закону України «Про виконавче провадження», відповідно до якої рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби можуть бути оскаржені стягувачем та іншими учасниками виконавчого провадження (крім боржника) до начальника відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, або до керівника відповідного органу державної виконавчої служби вищого рівня чи до суду.

Скарга подається до суду, який видав виконавчий документ. При цьому ви можете вимагати відшкодування моральної та матеріальної шкоди, завданої діями виконавця.

Скарга розглядається в десятиденний строк у судовому засіданні за участю заявника і державного виконавця. За наслідками розгляду суд виносить ухвалу, у котрій може визнати дії чи бездіяльність виконавця неправомірними й зобов’язати виконавця вчинити певні дії, а також визначити відшкодування завданої вам такими діями шкоди.

Про виконання ухвали, постановленої за результатами розгляду скарги, відповідний орган державної виконавчої служби, приватний виконавець повідомляють суд і заявника не пізніше ніж у десятиденний строк з дня її одержання (стаття 453 ЦПК).

Боржник має право оскаржувати рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби виключно в судовому порядку. Скарга на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця подається начальнику відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець. Рішення, дії чи бездіяльність начальника відділу можуть бути оскаржені до вищестоящого органу державної виконавчої служби.

Рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами до суду, який видав виконавчий документ, а іншими учасниками виконавчого провадження та особами, які залучаються до проведення виконавчих дій, - до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.

Рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб) можуть бути оскаржені до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.

Скаргу на дії чи бездіяльність державного виконавця необхідно подавати у письмовій формі із зазначенням:

  1. Найменування органу державної виконавчої служби, до якого вона подається.
  2. Повне найменування (ім'я) стягувача та боржника, їх місце проживання чи перебування (для фізичних осіб) або місцезнаходження (для юридичних осіб), а також найменування (ім'я) представника сторони виконавчого провадження, якщо скарга подається представником.
  3. Реквізити виконавчого документа (вид документа, найменування органу, що його видав, день видачі та номер документа, його резолютивна частина).
  4. Зміст оскаржуваних рішень, дій чи бездіяльності та норму закону, яку порушено.
  5. Викладення обставин, якими скаржник обґрунтовує свої вимоги.
  6. Підпис скаржника або його представника із зазначенням дня подання скарги.

Скарга, подана у виконавчому провадженні начальнику відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, розглядається у десятиденний строк з дня її надходження. За результатами розгляду скарги начальник відділу виносить постанову про її задоволення чи відмову, яка в десятиденний строк може бути оскаржена до вищестоящого органу державної виконавчої служби або до суду. Скарга, подана без додержання вимог розглядається начальником відділу в порядку, встановленому ст. 20 Закону України «Про звернення громадян», а саме: в термін не більше одного місяця від дня її надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення - невідкладно, але не пізніше п'ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у скарзі питання неможливо, начальник відділу або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала скаргу. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у скарзі, не може перевищувати сорока п'яти днів.

Якщо рішення суду й надалі не виконується

Якщо рішення суду стосується захисту цивільних прав і обов’язків, то при невиконанні рішення суду можна подати заяву до Європейського суду з прав людини щодо порушення права на справедливий суд (стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).

Перед цим потрібно вичерпати всі ефективні засоби захисту. А саме, якщо боржник є в приватній власності чи приватною особою, потрібно оскаржити дії чи бездіяльність державного виконавця по невиконанню рішення суду. Тільки після цього можна звертатися до Європейського суду з прав людини.

Якщо боржник є органом влади, державним підприємством (частка держави не менше 25%) чи установою, тоді ефективних засобів захисту прав немає. У такому випадку можна звернутися із заявою до Європейського суду з прав людини щодо порушення державою права на справедливий суд.

Для звернення до Європейського суду з прав людини необхідно заповнити українською чи російською мовою відповідний формуляр. Звернення є безкоштовним.

Відповідальність за невиконання рішення суду

Згідно ст. 76 Закону України «Про виконавче провадження» за невиконання законних вимог виконавця, порушення вимог цього Закону, у тому числі за несвоєчасне подання або неподання звітів про відрахування із заробітної плати та інших доходів боржника, неподання або подання неправдивих відомостей про доходи і майновий стан боржника, ненадання боржником на вимогу виконавця декларації чи зазначення у декларації неправдивих відомостей або неповідомлення про зміну таких відомостей, неповідомлення боржником про зміну місця проживання (перебування) чи місцезнаходження або місця роботи (отримання доходів), а також за неявку без поважних причин за викликом виконавця, винні особи несуть відповідальність відповідно до закону.

За наявності ознак кримінального правопорушення в діях особи, яка умисно перешкоджає виконанню рішення чи в інший спосіб порушує вимоги закону про виконавче провадження, виконавець складає акт про порушення і звертається до органів досудового розслідування з повідомленням про вчинення кримінального правопорушення.

У разі порушення особою вимог Закону державний виконавець складає протокол про адміністративне правопорушення.

Підставами для складання протоколу є:

  • невиконання законних вимог державного виконавця фізичними, юридичними чи посадовими особами;
  • несвоєчасне подання або неподання звітів про відрахування із заробітної плати та інших доходів боржника, неподання або подання неправдивих відомостей про доходи і майновий стан боржника;
  • неповідомлення боржником про зміну місця проживання чи місцезнаходження або місця роботи (отримання доходів);
  • неявка без поважних причин за викликом державного виконавця.

Протокол направляється для розгляду до відповідного районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду за місцем вчинення адміністративного правопорушення.

У разі наявності у діях боржника ознак злочину, передбаченого статтями 164, 382, 388 Кримінального кодексу України, державний виконавець звертається до правоохоронних органів з поданням про притягнення особи до кримінальної відповідальності відповідно до закону.

Однією з підстав направлення подання про притягнення особи до кримінальної відповідальності за ознаки злочину передбаченого ст. 164 Кримінального кодексу України за злісне ухилення від сплати аліментів є заборгованість зі сплати аліментів у розмірі, що сукупно перевищує суму відповідних платежів за шість місяців.

Підставою для направлення подання про притягнення особи до кримінальної відповідальності за ознаки злочину, передбаченого ст. 382 Кримінального кодексу України за умисне невиконання рішення суду є відкриття боржником нових рахунків в банківських установах після винесення державним виконавцем постанови про арешт коштів боржника.

Підставою для направлення подання про притягнення особи до кримінальної відповідальності за ознаки злочину, передбаченого ст. 388 Кримінального кодексу України за розтрату, відчуження, приховування, підміну, пошкодження, знищення майна або інші незаконні дії з майном, на яке накладено арешт, із заставленим майном або майном, яке описано, чи порушення обмеження (обтяження) права користуватися таким майном, здійснене особою, якій це майно ввірено, а також здійснення представником банку або іншої фінансової установи банківських операцій з коштами, на які накладено арешт.